Департамент освіти і науки Черкаської облдержадміністрації Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»



Скачати 406.64 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації22.02.2017
Розмір406.64 Kb.
  1   2   3
Департамент освіти і науки
Черкаської облдержадміністрації


Державний навчальний заклад
«Звенигородський центр
підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»


Вплив слова на психоемоційний

стан дитини в рамках

професійно-технічної освіти.

Автор: Шолох О.О.

Звенигородка – 2014



Упорядник: Шолох Олена Олександрівна, практичний психолог Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»

Рецензент:Вовненко Світлана Василівна, методист Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»


Анотація: Мова викладача є основним інструментом взаємодії з учнями в рамках професійно-технічної освіти. Правильне та ситуативно доречне використання тих чи інших мовних засобів є дуже важливим, цінним, а головне результативним у навчально-виховному процесі. В даній методичній розробці описано способи та методи впливу слова на психоемоційний, інтелектуальний та соціальний розвиток учнівської молоді. Наведено практичні мовні засоби з досвіду роботи психолога Центру для покращеної роботи з дітьми.

Для практичних психологів, соціальних педагогів, вчителів у галузі освіти, а також тих, хто прагне розвиватись в особистісному та професійному плані.


Схвалено на засіданні педагогічної ради педагогічних працівників Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (протокол №8 від 24.02.2014р. ).
ЗМІСТ
Вступ
І. Слово як засіб впливу та передачі інформації
ІІ. Метафори, притчі, інші історії та техніки як інструмент психолога у груповій та індивідуальній роботі з дітьми
2.1. Роль та функції метафор і притч у навчально-виховному процесі


    1. Підбірка притч та повчальних історій для роботи з сучасною молоддю




    1. Використання в тренінговій роботі з дітьми ігор та вправ на розвиток мовлення та комунікативних навичок

ІІІ. Нецензурна лексика у повсякденному житті дітей підліткового та юнацького віку


Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ
«На наше життя впливають не лише реальні факти і події, але й ті слова, якими ми їх називаємо»

(Психотерапевтична істина)

Зміна пріоритетів у нашому суспільстві, де головною цінністю, суб’єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної системи професійно-технічної освіти новаторського забезпечення навчального та виховного процесу, який ґрунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема взаємодії з дітьми підліткового та юнацького віку в особистісно орієнтованому навчально-виховному процесі профтехучилища. В рамках системи відносин формується досвід спілкування, йде пізнання правил і норм людських взаємовідносин, розвиток комплексу моральних якостей, що впливає на формування всіх сторін особистості учня.

Основним засобом впливу на свідомість дитини є слово. За допомогою слова педагог впливає на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних, на позитивний розвиток особистості. Проте слово не повинно бути жорстоким, грубим, холодним. На думку В. Сухомлинського, «слово — найтонший дотик до серця: він може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...».

Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з

психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина формує та здобуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості через активне спілкування з розвинутими особистостями, вона сама стає особистістю.

Можливість спілкування – величезна цінність, якою наділені люди. Мало хто про це замислюється, але навіть уявити неможливо, що стане зі світом, якщо водночас всі люди втратять можливість спілкуватися один з одним.

Мова, мовлення, комунікація – це необхідна умова життєтворчості кожного учня. Провідна ідея даної роботи полягає у створені оптимальних умов використання слова для розвитку особистості учня, його здібностей, що є підґрунтям для самопізнання, саморозвитку та самовираження в майбутньому, засобом становлення особистості успішної, гармонійної, комунікабельної.

Ґрунтовність дослідження даної проблеми підтверджують праці вітчизняних науковців (В.Бадер, О.Біляєва, І.Беха, Л.Виготського, С.Дорошенка, В.Каліш та ін.), в яких розглянуто різні аспекти цінності слова в педагогічній діяльності: дидактичні, методичні, педагогічні, психологічні. Зокрема, Л.Виготський зазначав, що цінність діалогічної конструкції – в її природності щодо емоцій, жестів, коротких та швидких відповідей, а монологічної – в художній забарвленості, лексичному, синтаксичному збагаченні, вияві особистого бачення.

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки так, що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння.

І. Слово як засіб впливу та передачі інформації

На початку було Слово ... 
Євангеліє від Іоанна, 1:1-5 
Ну що б, здавалося, слова... 

Слова та голос — більш нічого. 

А серце б'ється — ожива, 

Як їх почує!..

Усім відомі народні прислів'я: "Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш" або "Словом можна вбити" і багато інших. Як правило, народна мудрість завжди має рацію. Важливість сказаного слова, його специфіку, звучання і вібрації досліджували не лише філологи, але й фізики, математики, хіміки, медики і, звичайно, психологи. І усі вони прийшли до однієї загальної думки: "Слово – це велика сила". Усі слова містять певний об'єм інформації і емоційний відтінок, тому вони можуть вплинути як позитивно, так і негативно.

«Одному володареві з далекого Сходу наснився страшний сон, ніби в нього один за одним всі зуби. Дуже злякавшись, він покликав до себе чоловіка, що тлумачив сни. Той вислухавши його з тривогою сказав: «Володарю, я змушений повідомити тобі сумну новину. Ти одного за іншим втратиш всіх своїх рідних та близьких.» Ці слова викликали гнів у володаря. Він велів кинути в буцегарню нещасного і покликати йому іншого тлумача снів. Той вислухав уважно і сказав: «Повелителю, я щасливий повідомити тобі радісну новину – ти переживеш всіх своїх рідних.» Володар був задоволений і щедро нагородив його за таке пророцтво. Придворні дуже здивувались. «Ти ж сказав йому те саме, що і твій бідолашний попередник, то чому ж він був покараний, а ти нагороджений?» - запитували вони. На те почули таку відповідь: «Ми обоє однаково розтлумачили сон. Але все залежить не лише від того, що сказати, а й від того, як сказати.» [3,116]

Одну і ту ж інформацію можна подати по-різному і вона матиме різний вплив на співрозмовника. У кожної людини є свій активний словниковий запас. Це той набір слів, яким ми користуємося найчастіше. Спілкуючись з учнями ПТНЗ, педагогічним колективом та технічним персоналом, можна побачити наскільки відрізняється базовий словник кожного, залежно від статусу, освіти, віку тощо.

Ми спілкуємось за допомогою слів і добре розуміємо один одного. Проте кожна людина унікальна, й іноді почуте нами слово чи фраза можуть зовсім не мати того значення у нашому розумінні, яке в нього вкладав той, хто говорив. В роботі з дітьми завжди потрібно перевіряти чи відповідають наші уявлення їхнім. Інакше тоді ми будемо працювати не з реальними ситуаціями чи емоціями, а тими, які б виникли у нас, якби ми були на місці дитини. Адже, як відомо, всі наші висловлювання проходять три стадії: це те, про що ми думаємо і хочемо сказати, те, що говоримо та те, що чують оточуючі. Тому не завжди дитина хотіла сказати саме те, що ми почули.

Важливим фактором, який впливає на сприйняття нашої мови, є наш голос. Важливо пам’ятати, що людина чує власний голос, інакше, ніж чують його інші. Зачасти, для тих, хто слухає більш важливо не стільки те, що ми говоримо, скільки те, як ми це говоримо. Ми можемо говорити виразно, чуттєво, емоційно, а можемо – байдуже, інертно, без емоційно. І це матиме різний вплив на слухача. Одні і ті ж слова, промовлені з різною інтонацією, можуть передавати різну суть, навіть протилежне значення. Ми в спілкуванні використовуємо від 10 до 20 різних нот. Чим різкіше падає інтонація, тим більше категоричності. Мова стає монотонною, якщо потрібно підкреслити формальність ситуації. Інтонація, що повільно піднімається і неглибока, виражає невизначеність, сумніви. Глибокі емоції – сум, співчуття, ніжні почуття – передаються гнучкою та повільною зміною інтонації в мові.

Висота голосу є важливим елементом передачі психічного стану того, хто говорить, і так само здатна викликати такий самий стан у того, хто слухає. Низький голос (особливо бас) передає впевненість, а високий (особливо зі швидким темпом) – може сприйматись, як втрата контролю над ситуацією. Не дивно, що коли батьки, педагоги чи хтось інший з оточення дитини, втрачаючи контроль, переходить на крик, його взагалі перестають слухати і сприймати. Якщо таке відбувається, необхідно надати своєму голосу більш низьку висоту і сповільнити темп, і тоді ми відчуємо себе впевненіше. Надто швидкий темп мовлення викликає внутрішню напругу та нервовість. Емоційна напруга часто призводить до прагнення завершити ситуацію якнайшвидше. Якщо часу на викладення всієї інформації мало і ми намагаємось подати її з подвійною швидкістю, то все, що ми досягнемо, - це зменшення у два рази міри розуміння слухачами даної інформації. Проте надто повільна і в’яла мова може призвести до втрати уваги та інтересу. Впевнена змістовна мова має середній рівний темп з чіткою вимовою слів.

Пауза в мовленні має особливе та дуже важливе значення. Вона дозволяє не змішувати смислове навантаження різних слів та речень. Іноді людина намагається приховати свою невпевненість, витісняючи паузи. Що робить його мову сумбурною, менш зрозумілою. Багато відомих ораторів з успіхом використовують мистецтво мовчання. Наприклад, пауза перед кульмінаційним моментом – є родзинкою розповіді таких відомих гумористів як Михайло Задорнов та Володимир Зеленський.

Отже, вступаючи в спілкування, люди впливають один на одного, що має глибинні психологічні механізми. Ці механізми використовуються для впливу однієї людини на іншу, на групу людей, на великі соціальні спільності. Такий вплив постійно має місце в процесі педагогічної взаємодії.

Психологічні механізми педагогічного спілкування і взаємодії з учнями включають такі властивості: зараження, навіювання, наслідування, переконання.

Зараження виявляється як багаторазове взаємне посилення емоційних станів людей, що спілкуються. Зараження відбувається на несвідомому рівні й особливо сильно виявляється під час взаємодії великих груп людей. У педагогічному спілкуванні цей феномен особливо яскраво проглядається під час сильних емоційних сплесків, наприклад під час складання іспитів (сильна емоційна напруга в результаті багаторазового відображення в групі учнів, що здають іспит, може призвести до погіршення якості результатів у цілому); під час проведення занять чи культурно-масових заходів (загальна піднесеність настрою і збудженість можуть обумовити зниження дисципліни й порушення порядку проведення заходів).

Дослідження показують, що в процесі педагогічного спілкування відбувається комунікативне взаємозараження педагога й учнів, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовий бік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності учнів. Таким чином, у живій масовій аудиторії на лекціях реакція, викликана зараженням, обоюдогостра: якщо учні починають позіхати, позіхання миттєво охоплює всю аудиторію, але якщо педагогу вдалося зацікавити, запалити слухачів, ця зацікавленість так само миттєво передається. Міра зараження слухачів залежить від низки чинників. Найважливішими з них є: відповідність настрою аудиторії інтересам і переконанням даного конкретного слухача (інакше кажучи, його ціннісній орієнтації); психологічна зрілість слухачів (обумовлена віком, рівнем освіти тощо); особистісні й професійні особливості слухачів. Таким чином, зараження — це невід’ємна частина спілкування людей, і чим воно емоційніше, тим вищий ефект заразливості. Тому в навчальному процесі, у педагогічному спілкуванні доцільно постійно тримати під контролем емоції як педагогів, так і учнів.

Важливою властивістю психологічного впливу в спілкуванні є навіювання, яке може бути індивідуальним чи груповим і відбувається на свідомому і неусвідомленому рівні залежно від мети, для якої здійснюється процес спілкування. Кожна людина має здатність так сприймати передані їй у спілкуванні ідеї, дії, почуття, що вони мимоволі стають ніби її власними.

Довгий час роль навіювання в педагогічному процесі не визнавалася. Однак поряд з переконанням як методом педагогічного впливу, елемент навіювання має місце практично в будь-якому акті педагогічної взаємодії. Правильно організоване навіювання опосередковано стимулює свідому активність учнів. Різні види навіювання збагачують арсенал засобів педагогічного впливу, дають педагогу можливість найбільш тонко і тактовно здійснювати індивідуальний підхід до учнів.

«...За допомогою слова ми можемо викликати в дитині почуття бадьорості чи страху, радості чи гноблення, віри в себе чи невіри, інтересу чи нудьги, довіри чи підозрілості. Причому ці почуття викликаються не значеннєвим значенням слова, не змістом і логікою мовлення, вірніше, не стільки цим, скільки самою інтонацією слова і мови, їхньою яскравістю, виразністю, а також жестами, мімікою, рухами, що підкріплюють їх і безпосередньо впливають на емоції дитини» [8,48]

Чим ще, крім навіювання, можна пояснити, що поганий настрій педагога як хвиля захоплює клас, передається учням? Або коли викладач, який має нервовий і дратівливий характер, через певний час з подивом відчуває, що дратівливість стала нормою спілкування в класному колективі?

Загальними умовами ефективності педагогічного навіювання є: зміст навчального матеріалу; обстановка, у якій відбувається навіювання; ставлення самого педагога до того, що він навіює; впевненість в успіху навіювання; ставлення учнів до педагога (його авторитетність); урахування вікових особливостей, індивідуальних якостей і стану учнів на момент навіювання; володіння педагогом технікою навіювання; створення умов для реалізації обумовлених навіюванням якостей.

Вчитель, налаштований позитивно до учня, має змогу підвищити його самооцінку, здатність до навчання тощо. І навпаки, учитель, спрямований на стійке негативне сприйняття учня, може виявитися в полоні цієї установки: поставивши раз і назавжди клеймо відстаючого, невиправного, він байдуже пройде повз його відчайдушні зусилля виправити становище. Більше того, сам буде сприяти поширенню й зміцненню власної думки і у класі, і у педагогічному колективі.

Ненавмисне навіювання відбувається тоді, коли педагог не ставить собі за мету навіяти певну думку, дію, вчинок. Часто викладач не усвідомлює, що звичні, стереотипні звертання до одного й того самого учня мають сильний навіювальний вплив. Він звично повторює: «Ти, як завжди, не готовий і говориш дурницю»; «Крім пустощів від тебе не очікуєш іншого»; «Я бачу, ти просто невиправний»; «Куди тобі братися за це, ти все одно не зробиш». Не маючи наміру навіяти учню невіру у свої сили, фразами про неможливість виправити недоліки педагог фактично «підштовхує» його до цих висновків. Повторюючи в процесі навчання слова: «Іспит покаже, на що ви здатні. Не думайте, що вам удасться легко «проскочити». Усі ваші недоліки на іспиті виявляються», — учитель систематично навіює учням страх перед іспитом і непевність у власних силах, що паралізує їхню пізнавальну активність і значно знижує результати іспиту.

Педагог, який добре усвідомлює мету педагогічного впливу, реалізує її і через переконання, і через навіювання. Найчастіше навмисне навіювання виявляється в окремих репліках педагога на адресу учнів: («добре», «молодець», «у тебе помітні успіхи»), у доброзичливому, підбадьорливому погляді, посмішці, в інтонації голосу.

Адже, як сказав класик:

«Словом можно убить, словом можно спасти,

словом можно полки за собой повести…» (Вадим Шефнер)

Найважливішим способом психологічного впливу в спілкуванні є переконання. Переконання — це аргументований, свідомий словесний доказ власних ідей, думок, вчинків. Переконання лише тоді дійове, коли спирається не тільки на слова, а й на справи, емоції, ефекти зараження, навіювання й наслідування. Ті педагоги, які вміло користуються під час спілкування з учнями всім набором психологічних механізмів, досягають великих успіхів у своїй діяльності.

На основі вивчення соціально-психологічної теорії для того щоб переконання як метод взаємодії було максимально дійовим, воно має задовольняти певним вимогам:

- зміст і форма переконання повинні відповідати рівню вікового розвитку особистості (учні ПТНЗ на прикладах вивчення реального світу);

- переконання повинно будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей учня; необхідно знати справжню життєву позицію слухача;

- переконання повинні містити як узагальнені положення (принципи і правила), так і конкретні факти, приклади; значною є роль наочно-образного матеріалу;

- під час переконання часто виникає необхідність аналізувати факти поведінки, які однаково відомі співрозмовникам; це допомагає паралізувати можливі сумніви як щодо дійсності самого факту, так і в істинності висунутого загального положення;

- переконуючи інших, педагог повинен глибоко вірити в те, що він повідомляє.

Отже, ми бачимо, що правильне використання слів, власного голосу, мовлення має велике значення у роботі з дітьми ПТНЗ. Слова можуть зав’язати дружні стосунки і зруйнувати їх, провокувати конфлікти та постійні непорозуміння.

Про те, що, як і навіщо говорити хочу розповісти притчу.

Один чоловік прийшов до Сократа і запитав:


  • А знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

  • Почекай, - зупинив його Сократ, - Просій спочатку те, що маєш сказати, через три сита.

  • Три сита?

  • Перш ніж що-небудь говорити, треба тричі просіяти це. По-перше, через сито правди. Ти впевнений, що те, що ти маєш сказати, правда?

  • Ні. Просто я чув..

  • Дуже добре. Значить, ти не знаєш, правда це чи ні. Тоді просіюватимемо через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

  • Ні! Навпаки!

  • Значить, - продовжував Сократ, - ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не упевнений, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?

  • Ні, в цьому немає необхідності.

  • Отже, - зробив висновок Сократ, - в тому, що ти хочеш сказати, немає ні доброти, ні користі, ні необхідності. Навіщо тоді говорити?

На завершення огляду даного питання про роль слова та його вплив на психоемоційний стан учнів, вважаю за необхідне підкреслити також велике значення невербальних методів у спілкуванні. Альберт Меєрабін встановив, що передача інформації відбувається на 55% через тіло – жести, пози, контакт очей, 38% з допомогою звуку – тон, сила, інтонація голосу, та лише 7% - словами. [2,34] (Додаток 1)

Серед невербальної інформації найпоказовішим є звучання голосу і вираз обличчя. Відчуття дискомфорту у спілкуванні нерідко саме тому і виникає, що слова не співпадають з мовою тіла. І тоді у співрозмовника виникає відчуття недовіри до сказаних слів.

Слово – це основний інструмент у роботі психолога та педагога з дітьми. Без спілкування неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій, процесів та рис людини, але й особистості загалом. Спілкування – це двохсторонній процес, який лежить в основі стосунків між викладачами та учнями ПТНЗ, в якому дві сторони обмінюються думками, почуттями, ідеями, і без якого взагалі неможливе взаємопорозуміння та співпраця.

ІІ. Метафори, притчі, інші історії та техніки як інструмент психолога у груповій та індивідуальній роботі з дітьми

«Метафора – це дещо середнє між незрозумілим і добре відомим»

Девід Гордон

Ми з народження, не помічаючи цього, заглиблені у метафоричний світ. Він представляється перед нами у вигляді казок, що навіюють у різних варіантах різноманітні істини реального світу. Самим відомим метафоричним збірником являється Біблія. Ісус навчав притчами. Будь-який вид мистецтва також представляє собою метафоричний світ певних істин чи ідей. Стиль метафор може бути чародійним, приваблюючим, гіпнотичним. Творчий підхід до використання метафор може зробити їх дорогоцінною прикрасою. Аристотель визначав метафору, як назву речей іменем, що належить іншому. Метафорична комунікація – розділ психології. Існує безліч різноманітних мовленнєвих шаблонів, які сприяють інтенсивному впливу на слухача.



В класичному літературному значенні – метафора (грец. metaphora - перенесення) - один із основних тропів  поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення  розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.[10]

Метафора в психології – це визначення і вивчення одного шляхом звернення до образу іншого; використовується як свідомий літературний або терапевтичний прийом і завжди вживалася оповідачами і письменниками, щоб надати відому пікантність таємничому або "виразити невимовне". [5]

Одним із перших психотерапевтів, який застосовував у практиці метафори, був М.Еріксон. Він використовував у своїй метафоричній моделі спілкування вибіркові вимушені обмеження. Наприклад: сумна ріка, суровий захід сонця. Коли клієнт чує подібні висловлювання, його підсвідомість розуміє, що ріка не може бути сумною, а захід суровим і його свідомість робить висновок, що насправді це про нього самого, в той час, як підсвідомість активно сприймає істинний сенс висловлювання.

Дослідження проблем метафори і метафоризації, що до сьогодні не втратило своєї актуальності, і зараз не обмежується межами лінгвістики: зусилля вчених концентруються на координації підходів суміжних наук, серед яких, передусім, називають філософію, психологію і психолінгвістику. У зв'язку з поглядами, що змінилися в сучасній науці, на природу метафори, показова думка К.І.Алексеева про те, що справжня історія метафори починається тільки в XX ст., коли вона стає самостійним об'єктом вивчення в різних дисциплінах - лінгвістиці, психології, психолінгвістиці. «Те, що можна сказати про психологію в цілому, відноситься і до метафори - вона має довге минуле, але коротку історію» [1]. Так, Л.И. Шрагина вбачає причину інтересу психологів до метафори в проблемі метафорична мислення, «співвідношення мислення і мови, образної і логічної, і, кінець кінцем - самого пізнання»


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка