Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка8/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   51

Х

Найновіші течії в сучасній філософській думці

  1. Ірраціоналізм як метод у філософських розробках А. Бергсона, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше.

  2. Персонологія Г. Меррейя і теорія «центрованості на людині» К. Роджерса.

  3. Психоаналіз З. Фрейда та неофрейдистські концепції К. Юнга, А. Адлера і Е. Фромма.

  4. Постпозитивізм і критична філософія відповідності розумових моделей реальному науковому знанню.

  5. Постпозитивістська позасвітоглядна «логіка наукового відкриття» К. Поппера та «логіка парадигм» наукових революцій.

  6. Методологія науково-дослідницьких програм І. Лакатоса.

  7. Теорія неявного знання в «посткритичній філософії» М. Полані і його концепція вільної наукової комунікації наукового співтовариства.

  8. «Теоретичний плюралізм» П. Фейєрабенда і його концепція проліферації наукового знання.

  9. Філософія людського розуміння та інтелектуальної ініціативи Ст. Тулміна.

  10. «Персоналістський маніфест» Е. Муньє як поєднання марксизму й екзистенціалізму в персоналізмі «абсолютної цінності особистості».

  11. Персоналізм вольової активності суб’єкта П. Ріккера та його сублімації в суспільній культурі.

  12. Франкфуртська школа неомарксизму та першовитоки «критичної теорії» М. Хоркхаймера.

  13. Теорія комунікацій і практичної комунікативної дії Ю. Хабермаса.

  14. «Негативна діалектика» Т. Адорно і його критика культури.

  15. Саморепресія свідомості «одновимірної людини» в «одновимірному суспільстві» в критичній філософії Г. Маркузе.

  16. Феноменологічний метод «потоку свідомості» та інтенції за Е. Гусселем.

  17. Філософські засади герменевтики Х.Г. Гадамера як методу гуманітарних наук і вчення про буття мови в тексті та комунікаціях.

  18. Неокантіанство в аспекті «логіки чистого пізнання» Г. Когена, П. Наторпа і Е. Касірера (Марбурзька школа).

  19. Бадеська школа неокантіанства В. Віндельбанда та М. Ріккерта, науки про культуру і нове філософське вчення про цінності.

  20. Філософські концепції прагматизму та інструменталізму Ч. Пірса, У. Джемса і Д. Дьюї.

  21. Постмодерністське «поле знання» в інформаційному суспільстві за Ж.-Ф. Ліотаром.

  22. Практичний сенс «теоретичного розуму» і наукового знання П. Будьє.

  23. Герметизація суспільного і «політичного універсуму» до «одновимірного суспільства» західного зразка за Г. Маркузе.

  24. Філософія «символічних форм» Е. Касірера.

  25. Основні проблеми феноменології за М. Хайдеггером.

  26. Археологія гуманітарних наук та «інтелектуальна історія» за М. Фуко.

  27. Філософія практики і «практична філософія» за В. Гьосле.

ХІ

Проблеми глобалістики і глобального розвитку соціуму

  1. Людина і людство на порозі третього тисячоліття: прецеденти перших кроків.

  2. Становлення загальнолюдської культури і глобальні проблеми діалогу цивілізацій і культур.

  3. Проблема спрямованості розвитку суспільства до об’єднаного стану.

  4. Наукове прогнозування суспільного розвитку: критерії, межі і перспектива.

  5. Детермінізація суспільного розвитку і майбутнє як міра невизначеності.

  6. Глобальні моделі світу і майбутній світовий порядок.

  7. Концепції глобального розвитку та можливі типи глобального соціуму.

  8. Можливості філософії у вирішенні глобальних проблем.

  9. Визначення глобальних проблем і пріоритети їх вирішення.

  10. Людство як «світ-система» за І. Валлерштайном.

  11. Світогосподарські процеси в поняттях «гіперекономіки» та «постекономіки» за поглядами В. Іноземцева.

  12. Загальнолюдські духовні орієнтири і цінності в процесах глобалізації.

  13. Проблема порушення глобального гомеостазу природи та загальнолюдські можливості їх вирішення.

  14. Основні тенденції розвитку сучасного світу як виклик глобалізації.

  15. Поняття глобалізації, основні концепції та підходи.

  16. Геополітичні аспекти глобалізації в контексті теорій західних глобалістів.

  17. Соціокультурне бачення глобалізації, її гуманітарний смисл і значення для прогресивного розвитку людства.

  18. Мегатренди, мегатенденції та закономірності глобального розвитку.

  19. Теорії технологічного детермінізму, неогуманізму й еволюційної етики.

  20. Концепція однополярного постіндустріального світу.

  21. Модернізм та постмодернізм: соціальні цілі, апологетика і реальність.

  22. Теорія, сутність і зміст техногенної цивілізації та її перспективи.

  23. Техногенна цивілізація і природне середовище: несумісність існування і фінальність екологічної катастрофи.

  24. Постіндустріалізм і теорії інформаційного суспільства.

  25. Умови та можливості розвитку культурно-інформаційної суспільної системи.

ХІІ

Основні філософські розробки в сучасній українській національній думці

  1. Теорія ментальності в українських філософських розробках.

  2. Українська національна ментальність та її культурно-історичне підґрунтя.

  3. Українська національна ідея: Відповідь на Виклик історії.

  4. Проблеми українського національного Відродження.

  5. Українська національна свідомість: культурно-історичні джерела її формування і розвитку.

  6. Духовність українського народу в національній історіофілософії.

  7. Історія українського народу за М. Грушевським, та історіофілософії національного розвитку.

  8. Слов’яно-культурницькі концепції П. Куліша та М. Драгоманова.

  9. Етнонаціональна ідея ідентифікації українського народу як нації за В. Антоновичем.

  10. Архетипи української національної культури та ментальності.

  11. Проблема свободи в українській філософії та її сучасне розуміння.

  12. Філософське просвітництво Києво-Могилянської Академії.

  13. Українська суспільно-політична думка у поглядах Д. Донцова.

  14. Концепція «ідеологічних епох» Д. Чижевського.

  15. Роль України в Новітній історії в поглядах І. Лисяка-Рудницького.

  16. Київська філософська школа «трансцендентального позитивізму» в Новітній історії (Г. Челпанов, В. Лесович, М. Грот).

  17. Кардіософія людського духу і практична духовність за П. Юркевичем.

  18. Історія філософії України в розробках В. Горського.

  19. Історія культури України в розробках М. Поповича.

  20. Державотворчі ідеї у філософії історії В. Липинського та умови здійснення української національної державності.

  21. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні.

  22. Ідеал української людини в українській літературі та філософії.

  23. Філософський світогляд Г. Сковороди та проблема філософії життя.

  24. Концепції української національної державності в історії філософії вітчизняної політичної думки.

  25. Філософська антропологія в сучасній українській філософії.

  26. Людина, влада і держава в українській філософії політики.

  27. Антропологічні ідеї в історії української філософії та концепція «етичної людини».

  28. Синтез соціокультурного та антропологічного у світовідношенні людини до дійсності та буття.

  29. Духовність, свобода і творчість в особистісному вимірі.

  30. Творчість як спосіб здійснення гуманізму в життєдіяльності людини і суспільства.

  31. Стратегія свободи в сучасній соціальній та практичній філософії.

  32. Проблема свободи в сучасних соціально-синергетичних концепціях.

  33. Проблема свободи в метафізичному дискурсі і новому розумінні соціальної реальності.

  34. Практичні виміри свободи соціального суб’єкта у «відкритому» суспільстві.

  35. Ноосфера і перспективи духовно-інтелектуального розвитку людини.

  36. Аксіологічні виміри наукового знання і пізнання.

  37. Архетипи української культури як фундаментальна проблема національної етнології та етноантропології.

  38. Архетипи української культури: їх визначення, культурне підґрунтя і логіка прояву.

  39. Сутність модернізації сучасного українського суспільства та перспективи реального оновлення.

  40. Парадокси соціальної трансформації українського суспільства.

  41. Основні концепції національного українського суспільства та альтернативні підходи.

  42. Україна в аспекті глобалізації і геополітики: можливості, перспективи і дійсність.

  43. Культурологічні розбіжності і взаємозв’язок традиційної та модерн-свідомості українського суспільства.

  44. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.

  45. Розвиток інформаційної культури українського суспільства в процесі суспільної трансформації і демократичних перетворень.



ІІІ. Змістовний модуль № 1:

«ОСНОВНІ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ПІЗНАННЯ»
3.1. Тема 1. Філософія та її основні проблеми в аспекті теорії

пізнання

Питання

  1. Філософія як всезагальний спосіб духовного буття людини.

  2. Філософія і світогляд. Основні філософські питання.

  3. Функції філософії в суспільстві.

Філософія — та сфера духовної практики людини, що має найбільш давні традиції. Потреба у філософському міркуванні розвинулася одночасно із прогресом людської цивілізації, з перших кроків історії людства. Історія свідчить, що свої перші філософські погляди люди почали викладати більш як 2 тис. років до н.е. Філософія як любов до мудрості — це атрибут людської сутності. Через філософію людина висловлює своє духовне начало і зв'язує свій духовний світ із світом оточуючим.

У різний історичний час потреба у філософії була різною, але вона ніколи не зникала. Чому? Вона значною мірою полегшувала людині сприйняття навколишнього світу і його практичне засвоєння: вловлювати просторово-тимчасові й причинно-наслідкові зв'язки, встановлювати закономірність природно-космічних явищ, розрізняти добро і зло, правду і брехню. У людських взаєминах, вона відкривала можливість аналізувати те, що відбувалося, розуміти його зміст і значення, зрештою, бачити сутність речей і розрізняти належне для Людини.

Філософія, даючи все більшу адекватність сприйняття світу людиною і самої себе, відкривала у людини особливий духовно-філософський зір на світ, розгортаючи його в ціле уявлення про світ, погляд на оточуючу дійсність як на світову картину.

Цій картині світу філософія надає цілісність. Завдяки філософському поглядові й уявленню людина сприймає світ як якусь закінчену і завершену споруду - світобудову, за архітектонікою якої можливе влаштування і людського світу, суспільства.

Тим самим філософія постійно спрямовує людину на пізнання оточуючого світу й себе самої, самовідкриття свого вищого «Я» і «вищих істин» світу. Серед них таємниці життя і смерті, можливості існування сутностей більших, ніж людина (бог, космічний надрозум, духовний Абсолют), сутність духовної і психічної могутності людини, доля людей і можливість впливати на неї та ін.

Філософія створює людську культуру. Вона, напевно, єдина сфера людського духу, у якій не губиться накопичене людьми знання. Гинуть цивілізації, втрачаються унікальні технології й технічні «чудесні» відкриття, але нагромадження філософського знання залишаються і вони забезпечують спадковість людської культури, дають сполучну нитку історії. Серед них натурфілософські ідеї античних філософів: Демокріта - атомна будова світу, Платона - ідеї-«ейдоси» як сутності, Анаксагора - гомеомерії як геноподібні мікроутворення, Анаксімандра - апейрон як полеподібна основа світу, Арістотеля - система базових філософських категорій буття.

Філософія — це духовне буття людей, що охоплює весь ЇХНІЙ історичний досвід. Це свідомість людини, що «проростає» століттями, тобто така, яку розвивають протягом століть, перетворюючи людину в «історичний суб'єкт». Кожен із нас, живучи нині, з урахуванням історичного досвіду жив завжди, а з урахуванням його передавання - буде жити й у майбутньому. Тим самим духовне буття людей стає завдяки філософії реальністю.



Визначення. Філософія є універсальний духовний спосіб буття людини у світі, цілісний погляд людини на світ і на своє місце в ньому, духовно-практичне відношення до світу як об'єкта пізнання і розвитку людської культури. Філософія формує найбільш загальні впорядковані уявлення про світ у людини, виконуючи духовно-орієнтуючу роль у людській життєдіяльності.

Найповніше духовно-орієнтуюча роль філософії в людському бутті представлена світоглядом. Світогляд дозволяє людині мати цілісне уявлення про світ, систематизований погляд на світ, «зріти» його як картину світу в усіх зв'язках і взаємодіях людського існування.

Світогляд - не обов'язково філософія, але кожен світогляд має свій цілком певний філософський зміст. А філософія - цілком певну світоглядну функцію. Світогляд несе на собі особистісний відбиток бачення світу людиною і свого особистого місця у ньому. У ньому представлені найчастіше ті погляди людини, які стали його особистими переконаннями, пропущені через психологічну структуру його особи. Це свого роду її «життєва філософія», що виражає життєву позицію особи й регулює поведінку людини. З іншого боку, у світогляді представлений ступінь близькості внутрішнього духовного світу людини й зовнішнього світу оточуючої дійсності.

Глибокий взаємозв'язок філософії і світогляду людини можна простежити за розвитком історичних типів світогляду.



Міфологізований світогляд. При такому сприйнятті світу людина не відокремлює себе від природи, поширюючи свої людські якості на явища природи. Людина стоїть урівень із природою, космосом, розкрита в них, не відокремлює свої людські начала і сутнісні сили (соціальні і духовні) від них, не бачить відмінностей між своєю уявою й реальністю. Це синкретичне мислення. Там, де людина цих зв'язків не розуміє, вона наділяє їх надприродним відношенням. Але це надприродне нормально співіснує із природою і людиною. Існують такі основні форми міфів.

Аніматизм — одухотворення всієї природи, стихій і природних явищ, «вкладення душі» в усе природне оточення.

Анімізм — віра в окреме існування душ і духів у персоніфікованому вигляді.

Фетишизм — віра в надприродний зв'язок між людиною і природними предметами.

Тотемізм — віра в надприродний зв'язок між людиною і тваринами, в дух, який може їх охороняти й оберігати.

Незважаючи на те, що міфи значною мірою засновані на вірі й почуттях, ірраціональних конструкціях надприродних начал, які сильніше людини, міфологізований світогляд має безрелігійний характер, що підтверджує багато наукових досліджень. Однак тут слід бачити не стільки «первісний атеїзм» міфів, скільки те, що людина в далекий історичний час ще не вловлювала дію законів природи (нехай навіть і «даних богом»).



Релігійний світогляд. При такому сприйнятті світу природне відокремлюється від людського, набирає надприродного статусу і ставиться над людиною. У міфах надприродні сили діють на рівні людини, в релігії людина повністю підвладна надприродним силам. Спадкоємність світоглядів очевидна: спочатку людина одушевляє природу, а потім виділяє в ній духовну сутність і виносить її за межі земного світу. Причина такого конструювання світобудови очевидна — самій людині одвічно властиве духовне начало. Будучи нездатною гносеологічно (пізнавально) осмислити свою духовну якість, людина психічно витісняє її в Космос і перетворює в Абсолют. Надавши цій якості онтологічну (буттєву) реальність, вона починає її історично осмислювати як об'єкт пізнання. Ось чому релігія являє собою більш складний тип світогляду. Це ціла система поглядів, яка ідеологічно оформлена під соціально-економічні потреби суспільства. У релігії в різних формах представлено прорив людського духу в Космос: а) у різних ступенях дистанціювання від Землі й земного матеріального начала — від надземних богів прилягаючих до Землі сфер до єдиного бога у Всесвіті; б) у різних формах особистісного вирішення найвищого духовного начала від безособового єврейського «елохіма» до трьохіпостасного бога християн і гегелівського Надбога — Абсолюта. Релігійний світогляд мозаїчний, але сукупно його можна представити трьома світовими релігіями буддизм, християнство, іслам. У теперішній час існують передумови формування четвертої світової релігії – „космічної”, перші претензії на створення якої заявили „кришнаїти” та „білі брати”.

Науковий світогляд. Він базується на філософській методології природознавства й суспільствознавства, доведених і підтверджених фактах дійсності, які перевірені експериментально. Науковий світогляд малює картину світу, яка позбавлена містики й догматики, яка відповідає твердим критеріям наукового підтвердження часу від повної опори на наукове знання в діалектико-матеріалістичній філософії і перетворення самої філософії в науку до відмови філософії бути наукою в позитивізмі. Або підміна філософії теологією й богослов'ям. Але в рамках даної теми важливо зрозуміти не це. Філософський світогляд тією чи іншою мірою включає всі історичні типи світоглядів. У нашій свідомості і духовному бутті є й елементи міфу (особливо ідеологічних міфів), релігійної віри (що нам допоможе «вища сила»), наукового знання, яке найчастіше представлено на буденному рівні свідомості. Містить він також інші структурні елементи, важливо намагатися їх філософськи усвідомити, осмислити, проаналізувати, розвинути в собі здатність самостійного мислення.

Саме здатність самостійного і незалежного мислення, розвинена філософією, дозволяє людині стати людиною з повноцінним духовним світом і з активною орієнтацією на осмислені соціальні дії. Людина тоді здатна відповідати на складні питання, які ставляться життям, і активно вирішувати їх практично.

Філософія осмислює життя людини тому, що фіксує найбільш великі питання, які ставить перед собою людина протягом людської історії і на які намагалася відповідати.

Ще в давню давнину грецький філософ Протагор проголосив, що людина є "міра всіх речей». За Платоном, людині, щоб бути собою, треба постійно бути поза собою, в «екстазі духу». Якби він поставив питання, що таке людина, іншому філософові Діогену, той би відповів: «двоноге без пір'я». Прості питання виявилися непомірно складними, а очевидне - далеко не очевидним. Підсумком філософських пошуків Сократа стала його відома теза: «Я знаю те, що нічого не знаю».

Видатний німецький філософ И.Кант корінні проблеми філософського світогляду людини звів до чотирьох головних питань: «Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я можу сподіватися?», «Що є людина?». Французький художник-експресіоніст Поль Гоген сформулював ці питання в такому аспекті: «Хто ми такі? Звідки прийшли? І куди йдемо?».

Якщо у звичайної людини виникають подібні запитання, вони її «заганяють у глухий кут» неможливістю відповіді - «Де я? Хто я? Нічого не пам'ятаю». Великий гуманіст нашого часу Альберт Швейцер вважав, що у людини, яка не може відповісти на такі запитання хоча б для себе, спостерігається і «патологічне порушення вищого почуття орієнтування».

Історія філософії підказує, що універсальне світоглядне відношення «людина — світ» трансформується у свідомості людини в універсальне питання — як ставиться людський дух до природи, як взаємодіє людське мислення й буття? Методологічно в ньому можна розрізнити два основних аспекти:

1) це відношення первинності: що первинне - моя свідомість, дух чи природа, матерія, моє мислення чи навколишнє буття? Сенс відношення цілком зрозумілий: якщо я, як фізична істота, конечна і смертна, то чи можу я якимось чином розсунути межі мого буття?

2) Як це зробити? - це другий аспект даного питання, тобто до якої межі я можу пізнати світ, щоб виявити істини, які дають мені безсмертя (нехай, навіть, не фізичне, а духовне). Інакше кажучи - чи доступний світ для пізнання і до якого рівня буття?

Цій універсальній філософській проблемі і її двом аспектам надається значення основного питання філософії. Воно основане на тому, що інші філософські питання були менш значущими, але їх вирішення розносить філософів і їхніх прихильників на дві протилежних сторони - матеріалістів та ідеалістів.



Матеріалісти стоять на позиції первинності природи, матерії, буття і вторинності духу, свідомості, мислення. Вони також вважають, що світ людиною цілком пізнаваний, і людина про нього може одержати, не ілюзорну, а об'єктивну істину, тобто всі проблеми людина може вирішувати в цьому світі й не сподіватися на надприродне чудо.

Ідеалісти вважають навпаки — первинний дух, свідомість, мислення, а всі матеріальні прояви мають вторинний характер. Людське існування не обмежується рамками нашої реальності, основне буття - за його межами в ідеальних формах. Тому добуте знання про наш матеріальний світ поверхове й істинне лише на рівні явищ, сама ж суть речей залишається для людини прихованою і відкриється в посмертному існуванні (об'єктивний ідеалізм). Частина ідеалістів вважає, що за межами наших відчуттів взагалі ніякої реальності не існує (суб'єктивний ідеалізм).

Треба ще раз підкреслити, що подібна зверхукрупнена класифікація філософської проблематики досить відносна і правомірна лише в гносеологічному контексті. У реальній же людині матеріальне та ідеальне чудово уживаються й існують в органічній єдності. Проте, у різний історичний час, особливо в періоди гострої класової боротьби в суспільстві, названі вище філософські партії різко поляризуються. Панівні класи, які дотримуються, як правило, ідеалістичного світогляду, вступають у непримиренну боротьбу з основною масою трудящих, які зайняті матеріальною виробничою діяльністю й дотримуються, природно, стихійно-матеріалістичних поглядів.

Роль філософії у суспільстві представлена її функціями. Вони обумовлені внутрішньою структурою філософії як науки. Наочне уявлення про це дає така схема:

АКСІОЛОГІЯ

ОНТОЛОГІЯ ФІЛОСОФІЯ ПРАКСЕОЛОГІЯ

ГНОСЕОЛОГІЯ



Онтологія є філософією буття, наукою про фундаментальні принципи і закони існування природи, суспільства і людського духу.

Гносеологія — це теорія пізнання, яка розробляє проблеми взаємодії суб'єкта й об'єкта пізнання (в онтогенезі, соціогенезі та антропогенезі), питання методології і методів пізнання.

Аксіологія є філософським вченням про цінності, їхнє місце і роль у духовному житті людини та його матеріальної життєдіяльності.

Праксеологія це філософія соціальної дії людини як суб'єкта суспільних відносин і соціального розвитку.

Функції філософії в суспільстві визначаються ступенем її впливу на свідомість і духовний світ людей, на соціальний і духовний розвиток людини, ступенем впливу на думки й поведінку людей та їхнє спонукання до творчої діяльності.



Світоглядна функція. Вона визначає формування поглядів і уявлень людей, їх розвитку до рівня переконань та особистого позитивного досвіду, психологічно пережитого і трансформованого через особистісну структуру людини. Ця функція базується на «онтологічному досвіді» людини, практиці її особистого буття, філософськи осмислених у межах досягнутого людиною соціокультурного рівня (тезаурус). Це її світоглядний кругозір.

Пізнавально-методологічна функція. Базується на певній філософській гносеології і методології, полягає у спонуканні людини до пізнавальної діяльності, у формуванні аналітико-дослідницького ставлення людини до оточуючої дійсності (природної та соціальної) і до своєї власної життєдіяльності; у розвитку в людини здатності до вловлювання закономірностей природних і соціальних змін, а також потреби методологічно базувати їх на наукових основах. Дана функція розвиває у людини навички самостійного мислення, уміння вільного міркування і неупередженого аналізу, об'єктивного відношення до змін, які відбуваються в соціумі.

Культурно-ціннісна функція. Вона розвиває в людини нормоціннісне і контрольно-оцінне бачення дійсності, по культурній мірі самої людини, тобто мірою творчих потенціалів її соціальної і духовної сутності та можливостей їхньої реалізації в культуротворчій діяльності. Ця функція встановлює духовні регулятиви людської поведінки і життєдіяльності, базуючи їх на неминучих цінностях людської історії. Це особливо важливо в періоди великих соціальних зламів у житті суспільства, коли руйнуються старі ідеали, а нові ще не утвердилися як нові соціокультурні цінності.

Таким чином, філософія не є чимсь далеким і абстрактним у житті людей. Філософія не вторгається в людське життя як якась вища духовність — вона вплетена в саму тканину буття людини, формуючи в кожного індивіда свій гідний подиву і неповторний духовний світ. Філософія дарує людині глибоко інтимні переживання, це та сфера її свідомості, де вона залишається сама собою й ніхто не може вплинути на її думки і почуття. Справжня філософія завжди несе в собі творчо-перетворююче начало, повстає проти закостенілих традицій і догм, сміливо затверджує нові цінності буття. Разом з тим вона зберігає найвеличніші досягнення людської культури, забезпечує історичну спадковість розвитку суспільства, гармонізує людську життєдіяльність.



3.2. Тема 2. Філософське розуміння світу та основні проблеми

філософії буття
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка