Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка51/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

Схема

Операційне завдання професійно-ціннісного рівня


групи» студентів, що проходять виховні практики професійно-технологічного самовдосконалення. У системному аспекті на першому рівні таких ступенів можна характеризувати як «функціоналістів», що опановують дві функції в діаді (а це первинного визначення власного культуротипу і співпраця з протилежно-дихотомічним культуротипом). На другому рівні вони постають як «тематичні функціоналісти», які можуть вирішувати у складі чотирьох культуротипів у квадрі операційні тематичні завдання (оперон-ІІ і оперон-ІІІ). На третьому рівні вони діють як «програмно-тематичні функціоналісти», що можуть вирішувати завдання «у комплексі», переходячи з рівня «функціоналістів» на рівень «комплексування» і вирішення «пакетних завдань». У цьому контексті новаторів часто визначають як «комплексистів» і на виробництві з них створювалися (і створюються) «комплексні бригади», здатні у невеликому складі (8-10 працівників, а це якраз кількість «октави») комплексно виконувати всі технологічні завдання у даному виробничому циклі. Студентів, які розвинулися до цього рівня, небагато, і вони діють як потенційні новатори, самостійно, шляхом «спроб і помилок», бо навички колективного новаторства і колективної творчості їм не надаються. Для цього потрібна розробка оперонів «професійного вдосконалення» і «професійного новаторства» (оперони-V) з відповідними виховними практиками. Лише окремі здібні й талановиті студенти, діючи методами самонавчання й самовиховання, опановують здатність опредмечувати загальне знання в конкретно-практичне, у відповідні операційні технології вирішення завдань. Подібні вимоги, за Болонською системою навчання, в близький перспективі будуть пред’являтися усім студентам, а відповідні оперони-завдання для проведення необхідних виховних практик треба розробляти зараз.

Четвертий рівень ідентифікації базального культуротипу відбувається у «виховному соціоні» з 16-ти культуротипів, об’єднаних у дві октави або чотири квадри. Це СФ-рівень когнітивних виховних практик, або професійної когнітивності, на якому знаходиться не більше 8-22% особистостей. Зрозуміло, що їхня здатність до професійної когнітивності, раціоналізації й винахідництва перебуває у латентному (скритому) стані, і вони розвиваються як «раціоналізатори» та «винахідники» вже за межами ВНЗ. З когорти «функціоналістів» і «комплексистів» такі обдаровані студенти переходять у невелику групу «структурників», які є «мозком» сучасного виробництва. У якості «структурників» вони здатні повністю перебудовувати структуру виробництва й робити це цілими «блоками» або навіть «суперблоками» з найновіших технологій. Ця здатність базується на їх розвиненій здібності до інтелектуальної самораціоналізації та предметної самореалізації. Подібну здібність можна цілеспрямовано формувати, проводячи когнітивно-виховні тренінги з підвищення інтелектуального рівня і надання йому якості інтелектуальної предметності (оперон-VІ) та технокогнітивності (оперон-VІІ). Це здатність максимально високо осягнути теоретичні горизонти знань, пов’язаних із фахом і професією, а також максимально предметно побачити їх практичні можливості, які можна реалізувати з найбільшою користю й ефективністю.

П’ятий рівень базального культуротипу також ідентифікується у виховному соціоні, але за умов, коли в ньому прирощується додаткова міра соціальної та духовної «свободи творчості» у найрізноманітніших світоглядних вимірах. Подібна «світоглядна доповненість» висхідного культуротипу і надає йому якості «світоглядного культуротипу», а сам соціон перетворюється на «світоглядний соціон», що має «соціокультурну повноцінність», тобто світоглядну цілісність і завершеність. «Світоглядні потенціали» цього рівня мають 6-10% особистостей, і це є соціокультурна якість «світоглядної полікультурності». У сучасної молоді і студентства вона найчастіше фіксується «на негативі»: девіантність, ексцесуальність, маргінальність тощо, що подається під виглядом «демократичної розкутості».

Зрозуміло, що мова повинна йти не про «розкуту», «демократичну» поведінку при знятих «репресаліях», а про нову соціокультурну якість молодої людини – творчу креативність. Тому цей найвищий, п’ятий, СФ-рівень і визначається як рівень предметно-творчої самореалізації, на якому відбувається повна ідентифікація базального культуротипу в соціально і духовно прирощеному вигляді світоглядних надбань. Для подібного соціокультурного зросту необхідне проведення відповідних «світоглядних практик» у різноманітних модусах предметної креативності та творчої самореалізації. Їх головна особливість полягає в тому, що вони формують особистостей-«системників», з системним баченням своїх професійних перспектив і професійно-предметної самореалізації. «Світоглядний оперон» повинен мати три різновиди «креативних практик»: на виявлення восьми основних соціонічних культуротипів (у першій октаві) і восьми основних комунікативних культуротипів (у другій октаві) в їх «субсистемній якості» і 16-ти світоглядних культуротипів у їх системній якості.

А це означає, що кожний із визначених «світоглядних культуротипів» здатний ефективно діяти як у «полікультуротипній команді», так і в якості «культуротипного лідера», що вміло налагоджує «тематичні репертуари» інтертипних відносин і необхідні «мікроконнектори зв’язку» культуротипів: «лідер-раціоналіст», «лідер-етик», «лідер-прагматист», «лідер, що імпровізує», «лідер-регламентатор» тощо. Їх часто зводять (регресують) до таких відомих лідерських типологій:

- демократичний тип лідерства, що в культуротипному відношенні є лідер-конформіст, який добре орієнтується в різних середовищах;

- автократичний тип лідерства, або культуротип ригістичного «лідера-принципала», що є надстійким у своїх принципах чи постає в якості «лідера-боротьбіста», волютивного «революціонера» чи «консерватора»;

- ліберальний тип лідерства в культуротипному визначенні постає як некерований «лідер-анарх», імпровізаційний лідер «за ситуацією»;

- попускаючий («свійський») тип лідерства («ти – мені, я – тобі»), що постає в культуротипі «лідера-прагматика», або неконфліктного «лідера-пацифіста», «договірника-узгодженця».

Серед соціонічних культуротипів лідерство відповідає характеру інтертипних дихотомій:



  • у діаді – це «контекстуальне» або «індикативне» лідерство, що знаходиться «в контексті» чи «в індикації» (визначенні) оперона-завдання;

  • у квадрі – це «комунікативне» чи «іллокутивне» лідерство інтерсуб’єктів, що можуть досягати узгодженого рішення без зміни внутрішніх позицій;

  • в октаві виникають субсистемні різновиди «функціонального лідерства» при вирішення різних тематичних завдань – загалом це «репертуарне лідерство» лідерів-«інтерперсоналій», що добре володіють різними інтертипними репертуарами;

  • у соціоні наявне соціокультурне та світоглядне лідерство на принципах полікультурності та полісвітоглядності, коли «світоглядний лідер» може синтезувати і виразити цінності більшості культуротипів у соціоні.

Серед навчально-виховних цінностей ВНЗ у період перших спроб реформувати вищу освіту в Україні, а це охоплює першу половину 90-х років, під час соціально-економічних перетворень придбання якісних знань відійшли у студентів на другий план, а на першому постала адаптація до нових ринкових умов життєдіяльності. Світоглядні уявлення, представлені культурою і творчістю, взагалі відійшли на третій план. Про це свідчать відповідні дані конкретно-соціологічних досліджень, проведених у той час 1:

- досягнення високої якості знань за обраною професією з метою їх використання – 27% опитаних студентів;

- бачення нових проблем, пов’язаних зі своєю спеціальністю в нових ринкових умовах – 13% респондентів;

- творчий підхід до навчально-виховного процесу – 21% опитаних;

- необхідність формування загальної культури молодого спеціаліста (не виключаючи професійної культури) – 15% опитаних;

- пристосування до ринкових умов (до ринку праці, заробітки за кордоном, бізнесові спроби тощо) – 34% опитаних студенти;

- покладання на ризик, підприємливість, «бізнесову вдачу» і одномоментне збагачення - 20% респондентів.

Тобто, більшу частину студентів (54%) у цей період «демократизації» вищої освіти було зорієнтовано на ринок, а не на навчання й майбутню професію. Більшість надій пов’язувалась із миттєвим збагаченням і бажанням пожити західним рекламним життям «на свою насолоду», не прикладаючи будь-яких зусиль. Освіта й наука в цей період зазнала в Україні великих втрат, бо жадоба комерціалізувати цю духовну сферу життя нації заволоділа

Капіца В.Ф. Соціальна адаптація молодих фахівців до регіонального ринку праці // Проблеми регіональної підготовки спеціалістів. Матеріали конференції. – Кривий Ріг: Мінерал, 2001.

думками багатьох освітянських керівників. Проте численні освітні експерименти, перш за все з оплатою «освітніх послуг», не дали жодного результату, а скорочення бюджетного фінансування системи вищої освіти поставило її на грань банкрутства. Процес девальвації знань почав призупинятися, а ринкові ілюзії щодо вищої освіти – розвіюватися, тільки коли був започаткований Болонський процес і необхідність уведення європейських освітніх критеріїв стало очевидністю (кінець 90-х років – початок нового століття). Трансформація освітніх цінностей у студентів була повною і виглядала наступним чином 1:

- за дотримання колишніх цінностей у навчанні й вихованні висловлювалися не більше 10% студентів;

- необхідність коригування освітніх цінностей і формування «скоригованих цінностей» у контексті демократичних перетворень бачили 23% опитаних студенти;

- на позиції повністю трансформованих цінностей в освіті стояли 45% студентів, хоча вони й не знали, яким чином освітні цінності треба трансформувати, але той самий відсоток студентів (45%) показував, що саме така їхня кількість хотіла б від’їхати з рідних терен (а скоріше «втекти»), працювати за кордоном і отримати «райське життя» на чужині (своєрідний синдром «національного ескапізму»), податися подалі від проблем «самостійного» й «вільного» ринкового життя, що навалилися; а за своєю суттю «соціалістичні цінності» були інверсовані в «капіталістичні цінності» ліберальної демократії, що виявилися на вітчизняному підґрунті нездійсненними та утопічними;

- за виявлення нових «конструктивних цінностей» (не капіталістичних і не соціалістичних) висловлювалися 17% опитаних студентів; разом із тими студентами, що виступали за «скориговані цінності», їхня загальна кількість складає 40%, і це вже був реальний «позитивний заряд» конструктивних перетворень у національній вищій освіті;

Капица В.Ф. Интеллигенция на рубеже ХХI века // Криворіжжя на межі тисячоліть. Матеріали науково-практичної конференції. – Кривий Ріг: І.В.І., 2000. – 104 с.

- «руйнівні цінності» на той час «сповідували» не більше 5% студентів, які розгублено стояли в позиції загального ірраціонального знищення всього, що їх оточувало, руйнації як освітнього, так і всього соціального порядку в суспільстві.

Можна бачити, що в цей період відбувався, за К.Ясперсом, «занепад духу» і зневіра в демократичних перетвореннях, що не принесли бажаного суспільного процвітання, а розкололи суспільство навпіл: ті, що збагатилися, і ті, що стали злидарями. Боляче відчули на собі подібне бідування і студенти, які належать до найбільш уразливих верств населення. І, щоб мати змогу навчатися і сплатити за навчання, велика кількість із них повинна була працювати, ставши «платниками», заробляючи гроші та засоби до існування. Платне навчання піднялося до 50% загальної кількості студентів і вище, а бюджетні асигнування скорочувалися і ВНЗ не мали навіть коштів, щоб сплатити за світло і тепло. Тому вечірні заняття взагалі було скасовано. Зрозуміло, ні про яке світоглядне виховання мова взагалі не могла вестися і великий потенціал вищої освіти був втрачений. Якщо за радянських часів вона була однією з найкращих у світі, посідаючи провідні позиції (4-5 місце), то за 10 років «демократизації» вищої освіти її було відкинуто в 4-5-й десяток «середнячків» з постійним погіршенням цього показника.

Лише в третій період освітянських перетворень середини першого десятиріччя нового століття (2004-2005 рр.) почалися в аспекті світоглядно-ціннісного зрушення в національній вищій освіті. Уперше було сформульовано концепцію необхідності створення соціокультурного НВП-середовища для навчання й виховання за Болонськими вимогами та європейськими освітніми критеріями і стандартами 1. Криворізький технічний університет тут зайняв передові позиції, будучи провідним ВНЗ у регіоні та в Україні і залишаючись базовим ВНЗ з підготовки кадрів для гірничорудної промисловості та галузевої науки ще з радянських часів. Цей досвід сягає майже 90 років, а гуманітарні кафедри мають досвід більше ніж 50 років

Капіца В.Ф. Соціокультурні трансформації інформаційного суспільства. – С. 268-287.

світоглядного виховання студентів у певній системі гуманітарних, соціокультурних і світоглядних удосконалень навчально-виховного процесу. Ця освітня система включає й іноземних студентів, чисельність яких сягала 450 осіб більше як з 10 країн. Зараз, за даними соціологічних досліджень, 37,5% опитаних студентів вирішили навчатися в КТУ через його престижність і популярність серед молоді, 39,5% вважають, що саме в цьому ВНЗ вони можуть отримати високий рівень знань, а 57,9% обрали свій фах через намір працювати за ним протягом усієї життєдіяльності 1. Загалом це добрі характеристики для будь-якого ВНЗ, що розставляють усе на свої об’єктивні місця, надаючи явну перевагу знанням як головній цінності, пріоритетності високої професійної підготовки для майбутньої діяльності не в «тридев’ятому царстві», а на рідних теренах. Але подальший аналіз показує, що «світоглядний потенціал» у навчально-виховному процесі поки що в мінімальному обсязі й не піднімається вище першого «базального рівня» з п’яти. Криворізький технічний університет є одним із типових і стабільних індустріальних ВНЗ, тенденції розвитку якого характерні для багатьох ВНЗ України. Останні дослідження в КТУ у контексті можливості проведення світоглядних виховних практик вищого рівня показують наступне.

1. Вузівське НВП-середовище є достатньо сформованим для того, щоб розробляти й впроваджувати в ньому ефективні виховні практики: 76,9% студентів (першокурсників) швидко адаптуються до вузівських умов навчання й виховання. Подібна «вузівська адаптація»відбувається переважно в студентських академічних групах, і 86% студентів задоволені груповими стосунками, що складаються, хоча спільна мета пов’язує тільки 38,9%, а міжособистісні стосунки – 49,3% студентів. Тобто, виходячи з нашої концепції, потенційний (латентний) «виховний соціон» в академгрупі існує, хоча й у невиявленому стані. Спільна мета (об’єднуючі цінності) формуються у квадрі з чотирьох особистостей («мікрогрупа»), а міжособистісні стосунки –
Дані отримано Центром соціального аналізу й удосконалення НВП, створеного на методологічній базі кафедри філософії КТУ в якості окремого вузівського підрозділу.

у «виховній октаві» з восьми студентів, що, вочевидь, лідирують в академгрупі і «задають тон» у груповій поведінці як «інсайдери». Друга частина студентів академгруп (47,8%) лише частково цікавиться вузівським життям і навчанням, тобто знаходиться на периферії відносин у групі, і тому вони потрапляють в «аутсайдери» як «малоадаптовані» до вузівського середовища. Більшу частину з них рано чи пізно виключають з ВНЗ, і це може становити до 30% загальної кількості студентів. Головна причина – недостатній рівень шкільної підготовки, неправильно обраний фах, матеріальні та сімейні обставини.

2. Реальну ситуацію щодо навчально-виховного потенціалу студентів добре пояснює їх відношення до навчання й виховання за Болонською системою, що базується на вмінні самостійно працювати. Практично це опанування НВП за кредитно-модульною системою отримання знань шляхом «безперервної освіти» та їх оцінки-здачі певними «блоками» без необхідності прийняття після здачі «кредитів» заліків та іспитів. Подібна система влаштовує 58,5% студентів (що здатні самостійно виконувати навчальні завдання), інша їх частина мало вдоволена новою системою навчання через зрозумілі причини відсутності знань і вмінь практичної та самостійної праці.

Проте головний стимул показано чітко – це отримання більш якісних знань і практичних навичок, з перспективою отримання диплома міжнародного зразка – 89,9% студентських відповідей. Цей зріст відбувається на фоні певного зниження кількості бажаючих працювати за кордоном – до 38,6%, хоча відсоток залишається відносно значним. Тому студенти самі потребують проведення подальшої роз’яснювальної роботи щодо Болонських стандартів – 68,2%. У більшості студентів якість навчання залишилася на колишньому рівні, але загалом вона знизилася на 15-20%. Характерно, що у студентів з’явилася нова мотивація: це бажання працювати з викладачем – 39,5% на фоні загальної схильності до самостійної роботи тільки у 21,4% студентів. Характерно, що схильність до групової роботи підвищується від курсу до курсу: від 33% у першокурсників (у яких ще не налагоджені міжособистісні стосунки) до 42,1% на другому і 50% на третьому курсах. Тенденція до формування латентної навчально-виховної октави на підґрунті групової співпраці очевидна, бо 50% студентської навчальної співдружності – це половина світоглядного соціону. Наявна також чітко виражена світоглядна орієнтація на постійне підвищення своєї професійної цінності (другий базальний рівень ствердження професійного культуротипу) і необхідності безперервно навчатися все життя – 58,4% відповідей. Прагнуть до професійного вдосконалення вже у межах ВНЗ (третій рівень ствердження культуротипу), і продовжити навчання в магістратурі бажають 73,2% студентів старших курсів. При цьому до 80% воліли б отримати більш глибокі гуманітарні знання філософсько-світоглядного та культурно-історичного напрямів. Тобто, наявний певний «світоглядний голод» у студентів, як раніше існував «інформаційний голод» у період «інформаційного вибуху» 60-80-х рр., що призвів до «інформаційної революції» (яка на техногенному підґрунті набула форми «комп’ютерної революції»). У 90-ті роки деякі діячі намагалися видавати демократичні перетворення в Україні за світоглядно-політичну «демократичну революцію», але такий погляд формувався на антирадянському, «пострадянському», а потім націоналістичному підґрунті. Тепер уже добре видно, що насправді відбувається «світоглядна революція» не соціалістичного і не капіталістичного типів. Це є «соціокультурна революція» з набуттям українським суспільством, і в першу чергу молоддю, культурно-інформаційних світоглядних уявлень у напрямі формування ноосферного світогляду глобалізованого соціуму. Студентська молодь на подібні процеси «світоглядного» навчання й виховання зараз дуже чутливо реагує.



  1. Більшість студентів зараз вважають, що отримання знань у вищих закладах не піднімається вище середнього рівня (64,2% опитаних), і тому їм необхідна більш щільна «світоглядна співпраця» з викладачами і з конкретним викладачем, що є для студента взірцем і референтом (67,7% опитаних). У цьому контексті студенти погоджуються й на більш високі вимоги (51,1%), але найперша вимога – вміння викладача цікаво, зрозуміло і світоглядно подавати матеріал, передаючи студентам не тільки свої знання, але й досвід – 73,1% опитаних. Терпляче та лояльне ставлення до студентів має для них невелике значення: 8,2-11,2%, головне – об’єктивність викладача і об’єктивна оцінка викладачем студентів за критерієм «хто є хто» або «хто є я» за моїми знаннями та пізнавальним статусом. Американська вища освіта, незважаючи на весь її прагматизм і «позаідеологічність» чітко й системно прививає своїм студентам саме «американський світогляд», бачення навколишнього світу «по-американськи». Тому в ідеологічній війні проти СРСР вони в секретних інструкціях своїм головним завданням вважали виявлення «радянського світогляду», «історії цього світогляду», його «відображення в практичній політиці як на офіційному рівні», так і на «неофіційному рівні». І тільки на цій підставі повинні робитися практичні світоглядні рекомендації для конкретних дій США 1. Очевидно, що в такому контексті ідеологічна війна між двома «супердержавами» була «світоглядною війною». І зараз украй необхідно, щоб українським студентам прививалися саме національні світоглядні уявлення, виходячи з давньої історії України та її центрального місця в Європі за індоєвропейським родоводом. Зараз уже здійснюються перші розробки питання культурно-історичного «життєвого світу українства» та методів передачі знань за «давньоукраїнським родоводом», де сам «родовід» виступає як «діалогічна форма знання», що «особистісно орієнтоване», «відповідне щодо культури» і є «полікультурне навчання» 2. Це повністю співпадає з нашою концепцією. Бо американський тип світоглядного навчання й виховання в умовах, коли американська субкультура існує трохи більше 300 років (Декларацію незалежності було прийнято 4 липня 1776 року), просто неприйнятний ні в Україні, ні в Європі. Проте «світоглядне виховання» в Євросоюзі має конкретний «світоглядний вектор» і на це треба також зважати національній вищій освіті. Перш за все це

Шевякин А.П. Загадка гибели СССР. – М.: Вече, 2004. – С. 325, 326-340 (464 с.).



2 Черепанова С. Філософія родознавства. – К.: Знання, 2008. – С. 21-22, 287-288 (460 с.).

традиції європейської буржуазної демократії, якої Україна немає. І тому нав’язувати національній вищій школі буржуазно-демократичні традиції, наприклад, утаємниченого класового поділу молодих фахівців на «бакалаврів» та «магістрів» відповідно до структури капіталістичного виробництва в європейських країнах (із повним виключенням фаху «спеціаліста»), або прививати індивідуалізм, прагматизм, егоїзм, товарність своєму фаху і взагалі функціонально-комерційного ставлення до життя («все продається і все купується») і називати це «демократизацією» вищої освіти, буде примітивною й утилітарною підміною понять. Або фальсифікацією і сурогатом навчання й виховання «під Європу». В Україні інший і суспільний уклад, що створився історично, і структура суспільного виробництва, і національні світоглядні уявлення, що просякнуті культурою і духовністю, а не жадобою до грошей, і все це треба враховувати при впровадженні Болонських стандартів. У цьому контексті виглядає дуже цікавою секретна практична «світоглядна рекомендація» Дж.Кенанна уряду США щодо вирішення внутрішніх світоглядних проблем американського суспільства, які не розголошувалися й наразі утаємничуються. На його думку, потрібні «сміливі й гострі заходи з укріплення впевненості в наших власних силах, дисципліни, морального та суспільного духу нашого народу», щоби позбутися фаталізму й байдужості перед лицем нашого суспільства...» 1. Це рекомендація прямо для нас, тому що ми явно недооцінюємо власні національні сили, національну опірність і культуру, місце лідера Східної Європи, можливості національного духу, ментальності й світогляду. Студенти на тлі політичного безладдя в українському суспільстві у своїх відповідях потребують збагачення культурного життя у ВНЗ та в місті, створення клубів і творчих гуртків за вподобаннями і схильностями, щоб із ними більше спілкувалися викладачі на неформальній основі, проведення спеціальних занять із розширення кругозору, світоглядних тренінгів і навіть, щоб викладачі були більш вимогливими і «жорстокими» до студентів і менш

Шевякин А.П. Загадка гибели СССР. – С. 340.

«лояльними», огульно не оцінювали всіх на «добре» і «задовільно», особливо тих, хто протягом семестру наполегливо не працює і намагається «купити» сесію. Значна кількість студентів орієнтується на цікаву і творчу роботу в майбутньому (41,4%). На плідну професійну самореалізацію і вдалу професійну кар’єру за фахом саме в Україні – 46,1%. Усі хотіли б прожити «цікаве студентське життя» у вузівському середовищі (82,5%), розвивати свої здібності й таланти не тільки в навчанні, але й у спорті (31,8%), художній самодіяльності (23,8%), в органах студентського самоврядування (15,5%), у творчій співпраці з однокурсниками (22,8%) тощо.

Без спеціальних коментарів добре видно світоглядну складову професійно-ціннісних орієнтацій студентів. Дуже характерно, що ціннісно-світоглядні трансформації у студентської молоді відбуваються не стільки за «стандартами», критеріями та нормами, скільки за європейськими «світоглядними імперативами» 1. Тут діє як «консервативна ціннісна установка» на збереження цінностей суспільства, так і «ліберальна ціннісна установка» на особистісний саморозвиток і «ціннісний зріст» особистості, але найбільш важлива і перспективна гуманістично-світоглядна спрямованість ціннісних установок студентів. Тому гуманістичні цінності повинні пронизувати соціокультурне навчально-виховне середовище, детермінувати правильний і відповідальний «ціннісний вибір» професійної життєтворчості заради особистого та суспільного блага. Так, 23,1% студентів налаштовані на вирішення соціальних проблем, 35,8% спрямовують свої зусилля в економічну сферу, 31,9% – на створення власної сім’ї та забезпечення її добробуту. Тільки 1,1% опитаних студентів не бачать жодних перспектив, крім однієї: «просто працювати десь і заробляти гроші». Проте виявився і певний парадокс: бажання брати участь у політичному житті на тлі конкретних життєвих проблем виявляють не більше 6% студентів, а зацікавленість у політиці і громадянських діях – 70,3% студентів. За чесність і

Звенігородська О.П. Ціннісні трансформації світогляду студентської молоді в аспекті європейських освітніх імперативів // Актуальні питання підготовки фахівців у контексті Болонського процесу. – Кривий Ріг: Мінерал, 2007.

справедливість нового неполітичного «громадянського порядку» висловлюються 45,1% опитаних студентів, але тільки в поєднанні з ефективністю та конструктивністю – 46,2%. Тобто, за дієве й справедливе громадянське суспільство виступає переважна більшість студентської молоді – 91,3% 1. Тут чітко можна бачити відображення в сучасному національному світогляді українського студентства загальнолюдських цінностей, розвиток національної світоглядної культури в процесі навчання й виховання студентської молоді 2. Кафедра філософії КТУ протягом сорока років послідовно й системно займається цим питанням і зараз має відповідну концепцію як зі створення кафедрального НВП-середовища світоглядного спрямування, так і модернізації всієї вузівської системи освіти на гуманітарно-соціокультурних засадах.

Усі ці інновації опробовувалися практично, у відповідній послідовності й акумулюванні досвіду світоглядного навчання і виховання студентів, з підняттям студентської молоді на все більш високі рівні світоглядної зрілості та культури без втрати темпу, коли в системі національної вищої освіти були наявні кризові явища і гуманітарний цикл взагалі намагалися скоротити та практично виключити з навчально-виховного процесу як непотрібний у технократизованій вищій освіті. На рівні внутрішньої діяльності кафедри зі світоглядного виховання студентів цю роботу координував Центр із гуманізації навчально-виховного процесу (Гуманітарний центр), створений на базі кафедри філософії, який поширює кафедральні напрацювання серед інших кафедр університету. А на загальноуніверситетському рівні – комісія з питань гуманітаризації навчально-виховного процесу науково-методичної ради КТУ, очолювана завідувачем кафедри філософії, професором В.Ф.Капіцею. Щоб набути здатності до формування кафедрального навчально-виховного середовища, кафедра пройшла шлях завдовжки майже 50 років, залучаючи до цієї роботи інші гуманітарні кафедри університету.

Капіца В.Ф. Проблеми формування у молоді демократичного національного світогляду в процесі навчання // - Червоний гірник. – 7 вересня 2007 року.

2 Капіца В.Ф. Розвиток культури національної свідомості в процесі навчання і виховання // Проблеми практичної гуманізації навчально-виховного процесу. Збірник матеріалів наук.-методичної конференції. –Кривий Ріг: Мінерал, 2001.

Загалом на цьому шляху було пройдено 12 основних етапів опанування зрілої методики світоглядного виховання й оперування навчально-виховними світоглядними практиками за вимогами Болонської угоди та європейськими освітніми стандартами. Послідовність цих етапів виглядає такими чином.



  1. Набуття нового якісного стану вирішення на міцному філософсько-методологічному підґрунті суспільних проблем і перш за все соціокультурного та соціально-економічного розвитку; цей період охоплює 50-60-ті роки науково-дослідницького інститування кафедри.

  2. Створення перших у регіоні та країні планів соціально-економічного розвитку підприємств Кривбасу, Уралу, Казахстану, Кольського півострову; це 60-ті роки минулого століття, коли відбулося соціально-методологічне та методичне інститування кафедри.

  3. Розробка перших модулей студента ВНЗ і молодого спеціаліста з відповідними програмами світоглядного розвитку та світоглядно-професійними характеристиками: 70-ті роки минулого століття, коли відбулася навчально-виховна інститулізація кафедри.

  4. Дослідження проблем формування світоглядної культури особистості та духовно-творчої самореалізації молодих фахівців протягом 80-х – початку 90-х років; цей напрям роботи кафедри очолив професор В.Ф.Капіца, і дані дослідження поглиблюються й зараз в системі національної вищої освіти.

  5. Акумуляція зусиль на проблемах гуманітаризації навчально-виховного процесу; ця робота почалася із створення всередині 80-х років Ради кафедри суспільних наук, а потім була продовжена всередині 90-х років зі створенням Центру гуманітаризації на базі кафедри філософії та проведення з кінця 90-х до 2006 року циклу міжвузівських науково-практичних конференцій з питань практичної гуманітаризації навчально-виховного процесу (ініціатор, керівник і редактор науково-методичних збірок – проф. В.Ф.Капіца).

  6. У цей же період розпочалися перші науково-методологічні дослідження з проблем демократизації вищої освіти, виходячи з європейського досвіду та особливостей української національної культури.

  7. Проведення перших наукових досліджень із проблем розвиткуу Криворізького регіону в ринкових умовах (Інгулецький ГЗК, «Криворіжсталь», Криворізький залізорудний комбінат тощо); вивчення поведінки молодих спеціалістів на ринку праці і створення відповідної лабораторії при АГН України.

  8. Розробка проектів практичної гуманітаризації в широкому контексті постіндустріального розвитку Кривбасу і створення концепції регіональної освіти з перетворенням КТУ в регіональний освітянський центр, а потім і в національний, у якості Національного університету важкої промисловості (єдиного в Україні).

  9. Розробка методологічних і науково-практичних засад формування української національної свідомості та світогляду (як у молодих людей, так і в суспільстві загалом) у контексті української національної ідеї; видання з цього приводу кількох монографій і навчальних посібників за авторством проф. В.Ф.Капіци.

  10. З початку 2000 року починається розробка такої фундаментальної і вкрай важливої для національного процесу України проблеми, як становлення інформаційного суспільства в системі культури, культурно-інформаційної суспільної системи, а в межах ВНЗ – інформаційної культури студентської молоді і молодих спеціалістів.

  11. Вивчення соціокультурних трансформацій Європейських країн, європейського права та розвитку світоглядних уявлень інформаційної культури в контексті загальноєвропейської інтеграції; створення на науково-методологічній базі кафедри філософії Центру соціального аналізу та вдосконалення навчально-виховного процесу для вивчення цих питань у навчально-виховному середовищі КТУ за вимогами Болонської угоди.

  12. Створення методології «інтегрованого» новітнього світогляду загальноєвропейського зразка в контексті Болонської угоди; вивчення надбанго досвіду й оголошення отриманих результатів на Вченій Раді КТУ; проведення міжвузівської конференції «Актуальні питання підготовки фахівців у контексті Болонського процесу» і постановка питання про світоглядне виховання студентів на факультеті інформаційних технологій та будівельному факультеті; на останньому планується здійснити «будівництво» перших «соціокультурних конструкцій» нового освітнього світогляду.

Зараз діяльність із планування світоглядних практик та їх вдосконалення в кафедральному освітньому середовищі розвивається за такими основними напрямами: світоглядне культурно-історичне виховання на цінностях загальноєвропейської культури (західно- та східноєвропейської); соціоекологічне та духовно-екологічне виховання на цінностях громадянської впорядкованості соціальної поведінки, етико-політичне та морально-правове виховання молоді для представлення української нації як зразкової в сім’ї європейських народів. Щоб методологічно забезпечити цей інноваційний процес, розроблено й видано навчальний посібник «Основи європейського права» (професори В.Ф.Капіца та І.Д.Копайгора) та запропоновано викладання відповідного спецкурсу.

Наскільки наша студентська молодь підготовлена до цього і які «світоглядні характеристики» вона має зараз? Наразі на базі кафедри філософії це питання вивчається на систематичній основі і для цього проводяться відповідні конкретно-соціологічні дослідження. Вони виявляють, наприклад, цікаві особливості світогляду сучасного студентства. А саме: рівень «світоглядного оптимізму» знаходиться в межах 46-59%: це студенти, що розраховують на краще в життєвих ситуаціях у відповідних «волі до життя» і «пориві до життя». У життєвих уподобаннях студентство у своїй більшості спрямоване в економічну сферу – 39-54%. На вирішення питань власного добробуту та створення сім’ї налаштовані 16-23% студентів. У соціальну сферу думають спрямувати свої сили (щоб відновити соціальну справедливість) 11-18% студентів. Можна бачити певну розчарованість наших студентів у приватній справі: тільки 3-8% мають на меті створити власне підприємство, в той же час 33,4% студентів бажають працювати за кордоном. Просто працювати «на виживання» й отримувати за це гроші бажають не більше 1-2% студентів. Вочевидь, вони повинні бути налаштовані на високу соціально-економічну активність, але, на жаль, лише невелика частка з них (не більше 10%) цікавиться політичним життям і має активну громадянську позицію. Але потенційно 46-53% з них виступають за конструктивне й ефективне вирішення існуючих суспільних проблем на громадянському підґрунті і щоб це вирішення було чесним і справедливим (31-45% опитаних). Характерно, що в наших студентів немає національної зверхності: тільки 2-5% виступають з позиції національної переваги. Але, з іншого боку, до 30% студентів вбачають вирішення нагальних питань саме власними національними силами, без сподівань на допомогу Заходу. Це потрібно робити, як вважає більшість студентів, на основі національної стабільності (47-61% відповідей), громадянського миру та національного порозуміння (19-27% відповідей). Одночасно студенти ще недостатньо розуміють євроатлантичні орієнтації країни в НАТО та на допомогу Заходу в цьому питанні (не більше 10% виступають «за»), і тому тут потрібна активна просвітницько-інформаційна робота. І перш за все як в національному, так і в транснаціональному аспекті. З одного боку, етнонаціональне та сімейно-родове виховання на цінностях ріднокраю («Кривбас як квітучий край України»), виховання патріотизму й національної гордості за приналежність до провідної нації Європи та світу. А на цій основі, вже з іншого боку, - виховання в українських студентів свідомості європейських громадян, що ми живемо в єдиному освітянському й інтелектуальному просторі і що наше майбутнє – в Європі, в сім’ї європейських країн. Світоглядне виховання на основі полікультурності тут має ключове значення, примітивна «деідеологізація» призводить лише до світоглядної дегуманізації та зневіри в ідеалах. Тому наше майбутнє – у світоглядній культурі української молоді та у її світоглядному натхненні на процвітання рідної країни.



НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

К А П І Ц А Володимир Федорович
Структурно-логічна розробка з навчального курсу філософії для аспірантів і здобувачів зі змістовними модулями базових тем лекцій з теорії пізнання.

Духовно-ціннісний аспект.

Гносеологія. Ч. ІІІ
М о н о г р а ф і я

Видавничий центр КТУ:

Директор КУЦИЙ М.С.

Технічний редактор ШЕВЧЕНКО А.С.

Комп’ютерний набір та верстка

ЗАБРОДСЬКИЙ С.
Підписано до друку 26.03.2008

Формат – А4 – 210 * 297

Друкованих аркушів – 47

Кількість примірників - 300



Видавничий центр КТУ, ХХІІ Партз’їзду,11, м. Кривий Ріг.

1 http//www.mu.org.ua/activity asp Id Tipe=1@Id=1296,[11 серпня 2004] Чого хоче молодь?

1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка