Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка47/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

Схема

Навчальна комунікація

(теоретико-методологічна)



Практичні

когніції

(навички вирішення завдань)



Креативне

втілення

(знання алгоритмів вирішення)



Операційні

коди

(«знаю як» створити і застосувати)



Оволодіння подібною дискурсивною методологією набуття практичних знань шляхом самостійної роботи та «самонавчання», що потребує значної іммобілізації психічно-інтелектуальних ресурсів студентів. І це є новою проблемою в трансформації національної освіти за сучасними європейськими стандартами.

7. На цьому напрямі формується такий новий психо-технологічний навчальний підхід, заснований на психології освітнього менеджменту. Він перш за все орієнтований на психологічну іммобілізацію інтелектуальних ресурсів «суб’єктів управління» навчальним процесом. Тобто самої освітньої організації і викладацького складу, а також спеціальних служб і підрозділів, що безпосередньо вивчають цю проблему. В Криворізькому технічному університеті це, наприклад, Гуманітарний центр і Центр соціального аналізу з удосконалення НВП. Перші розробки виявили необхідність збільшення інтелектуально-психологічного ресурсу між «суб’єктами управління» і «суб’єктами навчання» в таких їхніх інтерсуб’єктивних взаємодіях 1:

- навчальна комунікація за її видами й етапами розвитку, вироблення сучасної структури комунікації (за її дискурсом, видами і типами), а також відповідної, найбільш «оптимальної моделі комунікації» та «інтерактивні техніки» 2;

Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту. – К.: Либідь, 2004. – С. 129, 203-206, 248-255, 388-392 (424 с.).

2 Там же. – С. 329-332.

- підсилення професійної мотивації та функціонально-ціннісної орієнтації на основі формування відповідних навчальних позицій, «професійно-функціональних ролей» та рольової поведінки в навчальному процесі 1;

- діагностика та експертиза ефективності «ціннісного» управління знаннями в процесі ціннісного інтерсуб’єктивного спілкування суб’єктів цього процесу, прогнозування його розвитку та профілактика в аспекті психокорекції, психоконсультування та психотерапевтичної діяльності 2;

- діагностика інтелекту та творчого потенціалу студентів, їхнього темпераменту і характеру та професійної спрямованості на основі «карти інтересів» професійних нахилів, привабливості «професійного середовища», «комунікативних здібностей» тощо 3;

- тренінг умінь спілкування, перш за все уміння кооперування, розуміння взаємодії в малій групі 4; потім – «групова психокорекція» в навчальному середовищі (комунікативному, когнітивному, креативному тощо) на підґрунті активного соціально-психологічного навчання (АСПН) 5.

На цій основі пропонується і відповідна трансформація педагогічно-освітянської діяльності на гуманістичних засадах із безпосереднім упровадженням у навчальний процес «принципу гуманізації» в управлінні і передачі знань 6. Когнітивна структура навчального процесу і навчальних практик з позиції сучасної теорії і практики управління людськими ресурсами з урахуванням «принципу гуманізації» виглядає наступним чином 7.



  1. Створення особливої «філософії розвитку людських ресурсів» на тій основі, що кожному в організації повинна надаватися можливість навчатися і розвивати свої навички і знання до максимально можливого рівня.

Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту. – К.: Либідь, 2004. – С. 203-206 (424 с.).

2 Там же. – С. 248-255, 388-392.

3 Комінко С.Б., Кучер Г.В. Кращі методи психодіагностики. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – С. 12, 95, 220-236 (406 с.).

4 Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування. – К.: Либідь, 2003. – С. 420-437 (520 с.).

5 Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції. – К.: Вища школа, 2004. – С. 19-20 (679 с.).

6 Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту. – С. 133.

7 Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами. – СПб: Питер, 2004. – С. 280-284, 448-449 (832 с.).

  1. Необхідні практичні «плани і програми в галузі розвитку людських ресурсів, які повинні бути інтегровані й допомагати здійсненню стратегій … людських ресурсів».

  2. Формування в освітній організації «творчої атмосфери» для «розв’язання творчих імпульсів» у різновидах «мозкового штурму», сінектики тощо.

  3. Розвиток творчих здібностей у якостях здатності до усвідомлення нової інформації, її класифікації і створення «інформаційних паттернів», а також здатності до швидкої пізнавальної адаптації і до швидкої «адаптаційної зміни» в оперуванні знаннями.

  4. Розвиток когнітивно-творчого мислення в такому «ментальному компоненті» (практично-методологічному):

    • здатність до «розгортання-згортання» інформації в процесі її усвідомлення й осмислення або дивергентне-конвергентне мислення;

    • здатність до розробки «концептуальних моделей» в контексті нестандартних підходів і рішень або творчо-моделююче мислення;

    • оперування інтегративними методами, що використовуються на перетині теорії і практики, «змішані» теоретико-емпіричні методи наукового дослідження: індуктивно-дедуктивні, аналітико-синтетичні, аналогово-модельні та системно-структурні (системотехнічні) методи.

  5. Когнітивно-операційний компонент у вигляді «бази даних» з нормативної інформацією, яку можна «підняти» до рівня «бази знань»; створення на їх основі відповідних «банків знань», з яких можна формувати інтелектуально-творчі активи й перетворити їх на інтелектуальну власність.

  6. «Метакомпонент» когнітивно-творчого мислення – це розвиток інтелектуального ресурсу, який дає змогу розробляти програми досліджень і вирішення реальних завдань (за критеріями «дослідницьких програм» І.Лакатоса); подібна програма може бути використана для розв’язання багатьох однотипних завдань, і тому вона функціонує на практично-методологічному, або «середньому» рівні науки. Якщо не розвивати творчо-інтелектуальний ресурс студентів і задовольнитися традиційними методами навчання, то їх застарілість може згубити не тільки нові паростки європейських освітянських підходів, але й породити міфи і міфологеми на їх сучасній основі. Це повністю дезорієнтує навчально-виховний процес, віддаляє його від науки, а самі «педагогічні міфологеми» надають освіті не наукового, а містичного характеру 1. Розробляються навіть пропозиції повернення до ортодоксально-християнської системи освіти на відповідній методологічній основі «релігійної філософії» 2. Навіть деякі вітчизняні науковці вивчають питання поєднання «науки і релігії» в освітянському процесі, а окремі відомі високопосадовці у владних колах рекомендують викладати у ВНЗ християнську мораль.


Світоглядні імперативи модернізації національної вищої освіти за європейськими стандартами. Усі вищезазначені модернізаційні підходи в системі національної вищої освіти пропонують освітні інновації в найрізноманітніших конкретних аспектах. Але на сучасному етапі потрібні не локальні зміни з фрагментарними наслідками регулювання освітнього процесу, а «системне коригування» національної освіти, а потім її повна «системна трансформація». Вже на першому етапі пропонується введення нових «освітніх імперативів» 3. За своєю суттю вони є світоглядними імперативами, за якими національна вища освіта повинна набути якісно нового вигляду.

Тюнников Ю.С., Мазниченко М.А. Педагогическая мифология. – М.: ВЛАДОС, 2004. – С. 208-210, 212-214 (352 с.).



2 Див., напр..: Бачинин В.А. Религиозная философия. – СПб: «Шандал», 2003. – 360 с.; Генгель К., Бенсон У. История и философия христианского образования. – СПб: «Библия для всех», 2002. – 381 с.

3 Артемчик Т.І., Попович В.В., Січкаренко Г.Г. Вища школа України: реальність і тенденції розвитку. – К.: Ленвіт, 2004. – С. 4-12 (176 с.).

1. Економічний імператив презентується в складі таких основних факторів:



  • освіта є процесом накопичення людського капіталу, який розширено відтворюється і дає віддачу при ефективній реалізації у творчій діяльності;

  • освіта підвищує рівень соціальної активності людини;

  • більш освічені люди мають більші можливості трудової самореалізації, яка стає для них найважливішою життєвою цінністю;

  • імовірність втратити роботу вища для працівників із нижчим рівнем освіти (за умови, що усунено вплив інших характеристик особи).

Від рівня освіти залежить і така характеристика якості робочої сили, як мобільність. Серед працівників із вищою (повною та базовою) освітою мобільність не просто вища – вона ще й здебільшого носить добровільний характер, тоді як серед працівників із нижчим рівнем освіти мобільність має переважно вимушений характер і нерідко супроводжується втратою роботи. За даними економістів, які досліджують вплив рівня освіти на зміни в характеристиках зайнятості і безробіття громадян на ринку праці України, рівень зайнятості неухильно знижується із зниженням рівня освіти. Якщо в середньому для всього населення рівень зайнятості становив у 1999 році 54,9%, то для осіб з повною вищою освітою – 75,5%, а для осіб із початковою загальною освітою – лише 18,7%. Та ж сама тенденція характерна і для рівня економічної активності населення.

2. Соціальний імператив. Для кожного пересічного громадянина особливе значення має оцінка вищої освіти як засобу соціального захисту особистості. В умовах соціально-економічної кризи 90-х років минулого століття, коли держава фактично відмовилася від ролі опікуна своїх громадян, вища освіта виявилася важливим фактором індивідуального захисту від негативного впливу зовнішніх обставин, засобом соціальної і матеріальної підтримки особистості. Так, соціологічне дослідження проблем безробіття, проведене Київським національним університетом ім. Т.Г.Шевченка ще в 1994 році на початку демократичних перетворень, показали, що безробітні з вищою освітою швидше влаштовуються на роботу, ніж інші. На той час середня тривалість індивідуального безробітного періоду складала 6 місяців, а у людей із вищою освітою – 4 місяці. Дослідження, проведене «Соцісом» у 1996 році, зафіксувало такий соціальний факт: чим вища освіта, тим сильніша орієнтація її носіїв на власні сили. Тобто в освічених людей більша впевненість у собі й у своїх можливостях, вищий рівень незалежності від зовнішніх обставин, ніж в інших громадян, а також рівень соціальної адаптації до нових ринкових умов і «ринкової соціалізації».

3. Соціокультурний імператив. У програмних документах урядів країн, що знаходяться в процесі демократичних перетворень, робиться особливий наголос на пріоритетному характері розв’язання проблем освіти в соціальній політиці, а також аналізується залежність між рівнем освіти суспільства і всіма іншими параметрами якості життя. Зовнішній ефект вищої освіти для суспільства в цілому, за багатьма оцінками, сприяє зарубіжним капіталовкладенням в освіту. Перший чинник зовнішнього ефекту, як правило, асоціюється із внеском кваліфікованої робочої сили в економічний прогрес, а другий стосується так званого ефекту кращого добробуту. Цей фактор пов'язаний із підвищенням рівня соціокультурного розвитку суспільства, тому що отримання вищої освіти сприяє реалізації здібностей і змінює соціальні характеристики громадян. Прагнення до соціальної справедливості, рівного доступу до освіти всіх прошарків населення розглядається як головний соціокультурний чинник. Так, державна підтримка студентів має своїм завданням зрівняння можливостей отримання дипломів про вищу освіту здібними представниками різноманітних соціальних груп населення з різним рівнем доходів. Характерним прикладом такого підходу є надання субсидій, кредитів цільової підтримки студентам із малозабезпечених сімей для задоволення їхніх як матеріальних, так і культурних потреб.

4. Інформаційно-технологічний імператив. Вища освіта набуває все більшої ваги у світі як «інформаційна база» і для технологічної діяльності людей. Переважна кількість соціально-економічних рішень у сучасному житті потребують дедалі більше компонентів вищої освіти, і носії вищої освіти все відчутніше впливають на суспільний розвиток. Життя потребує знання, а воно потребує сучасної освіти. Постіндустріальний етап розвитку спільноти («інформаційне суспільство»), що настає, означає пріоритет вищої освіти як знаряддя реалізації соціально-економічних і політичних цілей. Дослідження, які проводилися в США, показують, що з кінця 60-х років ХХ століття відбувається постійний спад у попиті на низькокваліфіковану працю. Доля середньої освіти в сукупному попиті на робочу силу в 1969 році склала 71,4%, у 1979-му – 59,3%, а в 1993-му – вже 45,7%. Водночас попит на вищу освіту збільшився з 12,8% у 1969 році до 25,7% у 1993-му. Доплата за освіту, тобто межа між заробітною платою випускників середніх і вищих навчальних закладів, зросла з 34 до 57% за період з 1979 до 1993 рік 1.

5. Ресурсний імператив людського капіталу. Вища освіта є дуже важливим компонентом людського капіталу і дає не лише звичні економічні (грошові) доходи, а й забезпечує особисту та соціальну віддачу. Це, зокрема, прогрес науки, економічне зростання країни, зменшення рівня злочинності, культурне ставлення населення до свого здоров’я та виховання дітей, вища якість і рівень життя в усіх його проявах, включаючи почуття власної гідності людини, самоповагу, більшу можливість впливати на свою долю. Переваги такого роду важко виміряти й порівняти з економічними формами доходу, їх значення дедалі зростає, що приводить учених до переконання про безумовно вищу ефективність вкладень у вищу освіту порівняно з будь-якими варіантами інвестицій. Тому держава і суспільство повинні стимулювати попит на вищу освіту як соціально значиме благо і найдорожчий ресурсний актив. В американській і західноєвропейській філософії та соціології освіти стала популярною концепція «людського капіталу», згідно з якою освіта є процесом накопичення «людського капіталу». Цим терміном позначається покращення виробничої здібності людини та підвищення її соціального

Соснин А.С. Мотивация личности и человеческие ресурсы. – К.: Изд-во Европейского университета, 2002. – С. 184.

статусу завдяки витратам на освіту, які вона зробила. Витрати на освіту розглядаються як «жертва» в ім’я майбутніх вигод. Освіта є процес перетворення економічного капіталу в особисту, інтелектуальну власність, є процесом реконверсії економічного капіталу в культурний. Причому саме інвестиції в «людський капітал» є найбільш перспективними 1. Але освітній капітал втрачає свою купівельну силу або взагалі знецінюється, якщо в його носіїв знання та професійна підготовка не відповідає сучасним вимогам.

Група американських учених (С.Фен.Дж.Оверленд, В.Спегет) намагалися за допомогою концепції «людського капіталу» проаналізувати перспективи розвитку системи освіти сучасної Російської Федерації. Їхні висновки цікаві і для нас. На жаль, пишуть автори, ситуація в Росії не сприяє тому, щоб молодь інвестувала час і кошти в освіту та «освітній капітал» хоча б тому, що зарплата більшості випускників вищих навчальних закладів нижча за прибутки вуличних торговців, не кажучи вже про мафіозні структури. Молодому поколінню сьогодні не вистачає економічної зацікавленості інвестувати кошти в освітній капітал. І якщо молодь і надалі тягнутиметься передовсім до «швидких грошей», майбутнє покоління буде менш освіченим, ніж їхні батьки, а значить і менш дієздатним. Автори книги радять зробити систему освіти Росії ефективним інструментом для інвестування «людського капіталу», заохочувати молодь до цього і критикують уряд за недостатність зусиль у цьому напрямі. Це можна віднести повністю і до України. Відповідний аналіз взаємозв’язку освіти й економіки, «людського капіталу» і суспільного розвитку вже починають здійснювати вітчизняні науковці 2.

6. Правовий імператив. Відомий вплив освіченості на правову свідомість громадян. Доцільно відзначити особливий правовий вплив освіти на соціокультурну і політичну активність людей. Соціологічні дослідження переконливо доводять: чим вища освіта, тим більше люди користуються засобами масової інформації. Зокрема, чим вища освіта, тим частіше її носії

Ашин Т.К. и др. Теоретические основы элитологии образования. – М.: ВЛАДОС, 1998. – С.228-237.



2 Фініков Т.В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна. – К.: Раксон, 2002. – С. 54-71.

цікавляться інформаційно-аналітичними, науково-пізнавальними телепередачами, культурно-мистецькими і фінансово-економічними. І навпаки, низький рівень освіти орієнтує людей на примітивну розважальну інформацію: телесеріали, «мильні опери» тощо. Саме правовий імператив безпосередньо стимулює розвиток у молоді громадянської свідомості та світогляду.

7. Громадянський імператив. Варто відзначити залежність виборчої активності громадян від рівня їхньої освіти: чим він вищий, тим вища громадянська активність. Водночас серед освічених людей фіксуємо менший відсоток прихильників комуністичної ідеї. Можна також стверджувати, що існує прямий зв'язок між освітою і прихильністю людей до демократичних принципів функціонування суспільства. Освічені громадяни першими виступають за прискорення реформ, за розвиток підприємництва, інтелектуалізацію суспільства, а малоосвічені стоять на позиціях «захисту» бідних від інновацій і за так званий «державний патерналізм». Знання зумовлює соціальну активність, що забезпечує і кращий соціальний захист у непростому сьогоденні. Краща адаптація освічених до політичних і економічних змін у суспільному житті є специфічним виявом того індивідуального захисту, який надає людині освіта.

8. Національно-державницький імператив. Очевидно, саме через це серед освічених маємо виразно більше прихильників незалежного розвитку України, ніж серед людей із невисоким рівнем освіти. Нижче наводимо відповіді респондентів із різним рівнем освіти на запитання стосовно бажаного політичного майбутнього України (матеріали Центру соціологічних досліджень КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 1999 рік, 3000 респондентів). Отримано такий розподіл відповідей на запитання «Ви б хотіли, щоб Україна у майбутньому…» (дані наведено в таблиці у відсотках) 1:


Артемчик Г.І., Попович В.В., Січкаренко Г.Г. Вища школа України: реальність і тенденції розвитку. – С. 7.
Таблиця

№№ з/п




Варіанти відповіді

Освіта

початкова

середня неповна

середня загальна

середня спеціальна

вища

1.

…розвивалася як незалежна держава

20,0

35,5

46,1

53,6

59,2


2.

…створила союз із Росією і Білоруссю

20,0

21,9

19,9

20,1

19,0


3.

…створила з більшістю колишніх республік новий союз

57,1

37,7

30,0

23,0

18,9


4.

…інше

2,9

4,9

4,0

3,3

2,9

Можна стверджувати, що підвищення рівня освіти населення сприятиме зростанню числа прихильників незалежного розвитку української держави, хоча на сьогодні ще не має повноцінної підтримки такої позиції переважно через ностальгію за колишньою стабільністю життя. Зрозуміло, що головний чинник – це підвищення рівня добробуту людей. Кращі показники орієнтації на незалежність у респондентів із вищою освітою зумовлені їхньою кращою адаптацією до сучасних умов, до ринку, конкуренції, за «місце під сонцем».

9. Творчо-ціннісний імператив. Цінності повсякденного життя більш змістовні у людей із вищою освітою. Їх більше, ніж менш освічених, цікавить зміст роботи, свобода творчості, статус у суспільстві, більше турбує політична нестабільність у суспільстві, слабкість реформ, кризові явища в культурі, моралі, екології. Йдеться про те, що освічені люди більшою мірою залучені до соціальних взаємин, у суспільне життя і мають, таким чином, більше спільного із суспільством, членами якого вони є, ніж малоосвічені. Ця причетність також допомагає в житті. Цікаві дані надруковано словацькими вченими: смертність серед тих, хто багато читає, відвідує музеї, займається творчістю, в середньому в 1,5 рази нижча, ніж серед тих, хто не живе духовним життям. Учені дійшли висновку: активне творче соціокультурне життя сприяє довголіттю 1. У випускників європейських університетів порівняно з молодими людьми, що не вчилися у вищих навчальних закладах, краще здоров’я і менше депресивних станів. Цікаві дані було отримано

Кольчугина М. Образование и государство // МЭ и МО. – 2001. - №10. – С. 80 (С. 75-84).

британськими вченими, які простежили долю 17 тисяч людей, що народилися в 1958 році. З’ясувалося, що у чоловіків, які не здобули вищої освіти, депресія вже відмічалася через 10 років і була втричі частішою. Також утричі частіше вони ставали безробітними, ніж випускники університетів. Тобто незакінчена освіта знижує самооцінку творчих здібностей. За нашою концепцією, це є «комплекс творчої нереалізації», який різко знижує психоемоційне відчуття людини. Позитивну роль у психоемоційному самовідчутті особистості відіграє інтенсивне спілкування і дружба між студентами під час навчання. Важливу роль відіграє матеріальний фактор творчої реалізації особливо для жінок. Так, жінки з вищою освітою заробляють у середньому на 34% більше (чоловіки лише на 17%), ніж їх однолітки з середньою освітою 1. Чим менш інтелектуальне й освічене суспільство, тим більше піддаються маніпулюванню суспільною свідомістю, гіпнозу й обумовленню засобами ЗМІ і ЗМК.

10. Імператив успішності. Російський соціолог Л.А.Беляєв констатує, що вища освіта – це найважливіший чинник потрапляння до групи «успішних» громадян у порівнянні з просто адаптованими до сучасних умов існування 2. Так, в умовах просування до ринкових відносин освіта відіграє важливу роль у процесах соціальної диференціації і соціальної мобільності 3. Водночас автор підкреслює що цей зв'язок опосередкований багатьма чинниками, насамперед економічного і політичного характеру, конкретними історичними і соціокультурними особливостями тієї чи іншої країни 4. Цей зв'язок освіти ми фіксуємо, аналізуючи, зокрема, західні джерела наукової інформації. Так, Д.Томпсон і Д.Прістлі, аналізуючи соціальні функції освіти, пишуть, що успіхи в освіті розглядалися як стимул для соціальної мобільності в економічній ситуації, коли достатньо робочих місць 5. Проте за останні 15

Высшее образование сегодня. – 2002. - №9. – С. 25-36.



2 Беляев Л.А. Стратегия выживания, адаптации, преуспевания // Социс. – 2001. - №6. – С. 44-53.

3 Сорокина Н.Д. Проблема взаимосвязи образования и социальной дифференциации в зарубежной социологии // Вестник МГУ. Серия 18. Социология и политология. – 2001. - №2. – С. 122-134.

4 Там же. – С. 122.

5 Томпсон Д., Пристли Д. Социология. – М.-Львов: Инициатива, 1998. – С. 219-288.
років ситуація змінилася: основним фактором у просуванні по соціальних сходинках вважається сьогодні підприємливість, яка передбачає швидше ділову хватку і фінансовий успіх, ніж освіту. Тут ми відчуваємо виразний прагматизм західного суспільства, який певною мірою ігнорує освіту як загальнолюдську цінність і відноситься до неї функціонально.

11. Ціннісно-смисловий імператив. Розвиток системи освіти в основному визначається тим, які світоглядні настанови слугують орієнтирами цьому процесові. Цінності освіти завжди були відображенням наявних образу світу і ментальності, а ідеали освіченості, що є характерними і знаковими для всіх суспільств, - відображеннями культурного універсального ціннісно-смислового стереотипу 1. Звернення до європейської культурної традиції показує, що серед численних варіантів ціннісно-смислових установок в освіті, під впливом яких формуються завдання освіти і засоби їх здійснення, чітко виділяються дві основні точки зору: консервативна (починаючи з філософії Платона) і ліберальна (від Сократа). Консервативна ціннісна установка головну мету освіти вбачає в збереженні традиційних цінностей суспільства і підготовці індивіда до сприйняття норм, вироблених соціумом, а ліберальна ціннісна установка визнає першозначення саморозвитку особистості в процесі навчання й виховання. Перша ціннісна установка завжди передбачала пріоритетність державних інтересів стосовно індивіда, авторитетну присутність влади в системі освіти. Особистісна, «людська» складова освітнього процесу в такому контексті залишалася в тіні, а людина розумілася передусім дисциплінованим інтелектуальним виконавцем соціальних проектів. Гуманістична спрямованість ліберальної ціннісної установки виявляється в тому, що творча особистість визначається основним елементом освітнього процесу. Першочерговими завданнями освіти, з точки зору такої аксіології, стають формування вільного мислення людини, розвиток здібності до самостійного відповідального вибору досягнення, психологічної зрілості та


1 Сохраняева Т.И. Гуманистические ориентиры развития системы образования // Вестник МГУ. Серия 7. Философия. – 2002. - №5. – С. 93-94 (С. 93-105).

вміння побачити контури майбутнього тощо. Обидві ці точки зору відображають суттєві функції такого складного суспільного інституту, як освіта, саме тому реальна освітня практика рухається між крайніми теоретичними позиціями, наближаючись у залежності від соціокультурної ситуації то до консервативного, то до ліберального полюсу.

12. Гуманітарний імператив. В останні десятиріччя в суспільній свідомості все ширше розповсюджується уявлення про те, що людина, її життя, гідність, розвиток і самореалізація повинні бути головними орієнтирами прогресу всіх соціальних інститутів. Цікавим варіантом таких ідей можна вважати концепцію розвитку людського потенціалу, в контексті якої освіта виступає найважливішим чинником сталого людського розвитку. Концепція розвитку людського потенціалу активно розробляється ООН, починаючи з 1990 року. Основний принцип цієї концепції можна сформулювати так: головний зміст і мета соціально-економічного розвитку – це розширення можливостей кожної людини реалізувати свої потенції й прагнення, вести здорове, повноцінне, творче життя. Таким чином, особистість, індивід розглядається не тільки як людський фактор, але і в якості критерія суспільного розвитку. Людський потенціал зараз виступає інтегральним показником розвитку будь-якої країни і всього соціуму. Окреме місце в ньому займає система освіти, в якій переплетені об’єктивні умови і суб’єктивні передумови: особистісні мотивації, прагнення людини до самовияву тощо. Аналіз проблем і протиріч системи освіти дозволяє більш глибоко вивчити суб’єктивну складову суспільних змін. Оскільки освіта сприяє реалізації цілей і можливостей людини, розширює масштаби і спектр соціального вибору, забезпечує адаптацію особистості до вимог оточуючого її світу, формує картину цього світу, вона виступає важливим чинником розвитку особистісного потенціалу суспільства. Велика роль освіти в активізації здібностей людини до засвоєння і продукування інновацій, що особливо суттєво в ситуаціях суспільної трансформації та модернізації культурних сфер життя.

В Україні під час соціально-економічних зрушень і реформування соціальної структури суспільства інтерес до освіти викликаний не тільки з боку її змісту (освіти як такої), але й огляду на неї як на фактор соціальної стратифікації, що визначає майбутній стан і статус молоді в соціумі. Особливо показова в цьому плані ситуація у сфері вищої освіти, яка сприймається населенням як довготривала цінність, незважаючи на певні намагання її дискредитувати. Прагнення батьків дати своїм дітям якісну вищу освіту знаходиться на другому місці в ряді головних ціннісних установок респондентів. У концепції людського капіталу освіта (поряд із довголіттям і рівнем життя) виступає підґрунтям для виведення індексу розвитку людського потенціалу – своєрідного кількісного критерію розвитку суспільства. Цей індекс показує, що однакова значимість надається як економічному стану країни, так й ефективності її освітянських інститутів.

13. Імператив самореалізації (самореалізаційний імператив). Є особистий аспект потреби в освіті, оскільки навчання – це одна з найважливіших сфер самореалізації особи, її творчого потенціалу, спосіб задоволення духовних потреб людини. З іншого боку, освіта та професійна підготовка примножують не лише особистий, а й національний людський капітал. Хоча й непрямо, але держава теж має чималі зиски від розширення знань і зростання кваліфікації громадян. Зокрема, більший прибутковий податок з фізичної особи і більші нарахування на підвищену заробітну плату кваліфікованого працівника. Тому держава об’єктивно зацікавлена здійснювати значні інвестиції в розвиток освіти та професійної підготовки. Така двоїста природа освіти: вона є водночас і суспільним, і приватним благом. Інтереси й цінності, що відповідають такому самореалізаційному типу особистості, закладаються з дитинства, формуються в ході діалогу поколінь, у певній соціокультурній атмосфері, яка створюється під впливом освіти. В сучасних умовах освіта набуває зовсім іншого значення, стає «базисним» і духовним, і матеріальним феноменом життєвої самореалізації людини. Не випадково в економічно розвинених країнах так багато уваги приділяється проблемам освіти: загальній стратегії, фінансуванню, варіативності, безперервності тощо. Стимулюючи соціальну інтерференцію і соціальну мобільність у суспільстві, розвиток освіти прискорює розвиток суспільства, змінюючи його обличчя, сприяючи формуванню нових соціальних технологій і розкриваючи весь потенціал можливостей самореалізації особистості та суспільного розвитку.

14. Глобалістський імператив. Роль освіти в процесі суспільної глобалізації та формування планетарного інформаційного соціуму визначається тим, що основним ресурсом суспільства стає інформація, а головним чинником, що стимулює розвиток суспільства, - акумульоване знання, аналогічно тому, як в індустріальному суспільстві стимулюючим (і обмежувальним) фактором був капітал. Очевидно, що вміння ефективно використовувати і нарощувати інтелектуальний продукт формується в процесі освіти. Слід враховувати, що знання й інформація не можуть, на відміну від матеріальних ресурсів, з гарантованим успіхом бути результатом економічного примусу. Творча людина, що продукує унікальний або просто корисний інтелектуальний продукт, не може сформувати його у стислий термін, без сильної особистої мотивації. Але в глобалізованому суспільстві, в якому комунікативний обмін інформацією зростає в десятки й сотні разів, за умови інформаційної «інтенсифікації освіти» вона також глобалізуються, і «освітянський простір» стає планетарним. Перемогу в глобальному «освітньому змаганні» одержує той, хто є найбільш конкурентоспроможний. На таку перемогу розраховує й інтегрована європейська освіта, яка хоче посісти чільне місце в глобалізованому світі.

15. Імператив конкурентоспроможності. Українська система освіти має всі можливості та підстави конкурувати з системами освіти розвинених країн. При цьому необхідна широка підтримка освітньої політики з боку громадськості, відновлення відповідальності й активної ролі держави в цій сфері, глибока і всебічна модернізація освіти з виділенням необхідних для цього ресурсів, створення відповідної правової бази їх ефективного використання. Оновлена національна вища освіта повинна відіграти ключову роль у збереженні нації, її генофонду, забезпеченні сталого, динамічного розвитку українського суспільства – суспільства з високим рівнем життя та громадянсько-правовою, інтелектуальною і професійною культурою. Світоглядна роль освіти на сучасному етапі розвитку України визначається завданнями реформування країни у демократичну та правову державу, переходом до ринкової економіки, необхідністю подолання загрозливого відставання країни від світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Держава змушена докладати сьогодні певних зусиль для підтримки вищої школи. І робити це вона повинна не з альтруїстичних міркувань, а виходячи із суспільного значення вищої освіти, розвиток якої забезпечує не тільки певний соціальний захист носіям знання, але й сприяє формуванню конкурентоспроможності країни в міжнародних відносинах – через професіоналізм, кваліфікацію трудових ресурсів, через науковий потенціал, що має прямий зв'язок з ефективністю економіки. Крім того, розвиток вищої освіти – це водночас і розвиток демократії, активізація суспільних відносин, утвердження незалежності держави в громадській свідомості і життєдіяльності людей.

На Заході систематично проводяться дослідження економічної ефективності освіти. Їх результати інколи суперечливі. Так, стверджуючи, що між рівнем знання основної маси випускників загальноосвітніх шкіл і розвитком виробництва немає прямої залежності, хоча деякі американські фахівці використовують таку аргументацію. З початку 60-х років у США неухильно знижувалася успішність більшості школярів з гуманітарних, природознавчих і математичних дисциплін, проте одночасно зростала продуктивність праці. Усього 20% школярів отримують добру загальноосвітню підготовку, і цього вистачає для того, щоб забезпечувати постійне збільшення техніко-економічного потенціалу країни і нормальне функціонування основних сфер суспільного життя 1. Тут не враховано

Герасина Л.М., Ятченко А.Ф. Вища школа: реформування у демократичному суспільстві. – Харків, 1989. – С. 18.

величезного внеску освічених емігрантів (у тому числі з колишнього СРСР), специфічної ролі науково-технічного процесу та інших чинників. Намагання визначити, наскільки витрати на освіту компенсуються професійною діяльністю освічених людей, не враховують багатогранності гуманітарних наслідків набуття людиною освіти в особистісному аспекті. Так, у сучасному суспільстві значення освіти як найважливішого чинника формування нової якості соціуму зростає разом з підвищенням впливу людського капіталу. А він у розвинених країнах становить 70-80% національного багатства, що, у свою чергу, зумовлює інтенсивний і випереджувальний розвиток освіти усіх верств населення: як молоді, так і дорослих людей, налаштовуючи всіх на здобуття знань протягом усього життя.

1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка