Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка44/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   51

Основні ознаки громадянського суспільства соціокультурного типу. У своїх первинних формах інноваційно-громадянські процеси набувають розвитку тільки за умов формування культуросфери цивілізаційних відносин у суспільстві. Це за своєю суттю вже постполітична, культурогенна система «суспільство - держава». Політична функція держави (насильство) відходить на другий план, а на перший - громадянсько-правова функція, що спонукає громадян діяти за своїм усвідомленням і переконаннями. Відповідно створюються і належні правові та соціокультурні інститути й структури громадянського суспільства, які починають відігравати дедалі більше вирішальну роль. Більшість державно-бюрократичних обов'язків починають виконуватися в адміністративно-технічному порядку на місцях при мінімальному втручанні центральної влади. Значно підсилюється значення регіонів, промислових округів, індустріальних комплексів великих муніципалітетів як суб'єктів державної влади. Функції держави скорочуються і зводяться до представницьких і зовнішньополітичних, воєнної безпеки під громадянським контролем. Головними функціями держави стають: соціальна, екологічна й економічна безпека, підтримання культури, науки та освіти. Усе повновладдя в суспільстві здійснюють громадянські структури та інститути. Вони ініціюють законотворчі процеси і здійснюють громадянський контроль за виконанням законодавчих актів.

Головна ознака громадянського суспільства - це право громадян знати всі свої права та обов'язки, «право знати» і користуватися інформацією, що циркулює в суспільстві. Воно є право в якості соціогуманітарного знання і регулятора соціальної поведінки. Головна правова гарантія громадянського суспільства - повноцінний фізичний та інтелектуальний розвиток кожної особистості, право на використання знань та інформації у формі інтелектуальної власності, її відтворення в якості інтелектуального (інформаційного) капіталу. Головними громадянськими передумовами функціонування правової системи стають: відкритість суспільства, вільна циркуляція знань та інформації, вільна і нічим не обмежена (крім закону) соціальна комунікація. Правова система громадянського суспільства базується на філософсько-світоглядному вираженні та забезпеченні фактичної впорядкованості суспільства на природно-історичних засадах життєдіяльності людей.

Уже понад 15 років в Україні триває процес інтеграції у світову спільноту. Законодавство України поступово починає враховувати міжнародні норми і стандарти. Але сьогодні українська система управління демонструє відмінності між декларованими ідеалами та практикою їхнього втілення в реальні норми, механізми та інституції громадянської влади. Цей процес особливо відчутний у «периферійних» регіонах, де залишила свій слід система командно-планової економіки і гострою є необхідність кардинальних змін, утворення нових суспільно-політичних відносин. Псевдо-демократизація в українському суспільстві призвела як до відкритої дискредитації демократії і демократичного суспільного ладу, так і до латентних форм порушень прав людини, які більшістю громадян майже не сприймаються. Вони «адаптувалися» до свого положення «громадянських жертв» і звиклися з думкою, що нічого за діючим режимом зробити не можна, щоб якось покращити свій стан. У цій когорті опиняються навіть ті верстви населення, представники яких вважаються «місцевою елітою»: адміністративно-управлінський персонал органів місцевої влади, підприємці різних рангів, освітяни та наукові працівники, висококваліфіковані кадри державних та приватизованих підприємств. Це той несформований «середній клас», який уже не чекає на ніяку допомогу від держави та центральної урядової влади, зазнає «регіонального утиснення» у фінансово-інвестиційній сфері (вилучення більшості податкових надходжень «у центр»), «регіональної дискримінації» в питаннях регіонального розвитку (щодо «комплексного розвитку» мова взагалі не ведеться), а також потребує екологічного захисту й створення умов безпечної життєдіяльності.

Характер соціокультурних трансформацій сучасного суспільства в напрямку розвитку інноваційно-громадянських процесів виявляється, перш за все, у його суб'єкт-об'єктних, структурних, управлінських перетвореннях та зміні соціальної якості суспільної системи.

«Індивідуально-суб'єктну трансформацію» в сучасному інформаційному суспільстві можна побачити в русі «суб'єктоцентрованого розуму» до «комунікативного розуму» інтерсуб'єктів. Як стверджує Ю.Хабермас, встановлюється «інший зв'язок суб'єкта з самим собою», в чому переборюється «розкол» між «надсвітовою позицією трансцендентного Я і внутрішньосвітовою позицією емпіричного Я». Суб'єктна трансцендентальна філософія змушена «пристосовуватися тепер до коду реконструктивних наук», до дискурсу колективних комунікацій. А «особиста тотальність» суб'єкта засобами «раціональної постконструкції» змушена тепер із «царин» інтелігібельного спрямовувати свої спроби «на методичні знання, що практично застосовуються», на «висловлювання, які методично правильно складені», на «діалогічно здійснювану самокритику» і «методичне здійснення самокритики», яка повинна інтерпретуватися «в термінах теорії комунікації психоаналізу» 1.

«Суспільно-суб'єктна трансформація» виявляється в зміні парадигми соціального спілкування «суб'єктоцентрованого розуму» на «комунікативне спілкування» з особливим суспільним «контр-дискурсом» комунікацій. У ньому наявна здатність до «самотематизації суб'єкта», «подвоєння суб'єкта» в спілкуванні, переходу від «інклюзивної» до «ексклюзивної» свідомості (від «моделі сомоототожнення розуму» до нової «парадигми філософії свідомості»), відхід від «логоцентризму» до «комунікативного досвіду» і «комунікативної істини». У цілому - перехід від когнітивного до соціогуманізованого спілкування, де «парадигма самосвідомості та самовідношення ізольованого суб'єкта, в межах якої він пізнає і діє, замінюється на іншу. Конкретно, на «парадигму взаєморозуміння» як «парадигму інтерсуб'єктивного зв'язку комунікативно-соціалізованих та
1 Хабермас Ю. Філософський дискурс модерну. - К.: Четверта хвиля, 2001. - С. 302.

взаємовизнаних індивідів» 1. У такому спілкуванні «ми починаємо розуміти знання як комунікативно-опосередковане, раціональність втрачає здатність бути орієнтиром для оцінки учасників інтеракцій, починає орієнтуватися на домагання дійсності, які накладаються як інтерсуб'єктивне визнання». Спілкування набуває особливої «процедурної раціональності», у ньому спостерігається «рівноправний зв'язок різних форм орієнтації» на підвалинах «різних засобів прагматичної логіки аргументації» 2. На перший план виходить сама «мова спілкування», «мовні дії» мовлення (мовленнєві впливи), здійснюється перехід від аналітичних суджень до їх комунікативного використання при спілкуванні (задля когнітивного обміну інформацією). В ньому «ми залишаємо аналітичний рівень суджень і речень та продовжуємо аналіз мовленнєвих дій у площині комунікативного використання «прикладок» у трьох «фундаментальних функціях мовлення»: пропозиціональній та іллокутивній функціях («акцентуалізація між персональних зв'язків» на фундаменті взаємовимог інтерсуб'єктів») і функції інтенціональності комунікаторів у формі їх мовленнєвих висловлювань.



«Структурна трансформація суспільства» в аспекті соціокультури виявляється в зміні характеру інтерсуб'єктивних суспільних взаємодій. Нова «структурна парадигма» надана в знятті поділення «дихотомії теоретичного і практичного розуму» (трансцендентального та емпіричного), їх об'єднанні в стратегічну дію єдиної і цілісної «комунікативної раціональності». Вона є «загальним переживанням МИ», що виникає в «культурі дружби» у вигляді «незворотності одкровення» інтерсуб'єктів. Це виявляється в розумінні «співвідношення близькості та дистанції», у взаємосимпатіях та «стабільності дружби», «відчутті особистої чесності» і в попередженні «егоїстичної комунікації» («тиранії інтимності» в інтеракціях), у безпосередності «раціональної комунікації» та її «симетричності» для комунікативних суб'єктів (рівнозначність і смислоподібність) 3. Суспільство з соціальної

1 Хабермас Ю. Філософський дискурс модерну. - К.:Четверта хвиля, 2001. - С. 290, 292-293.

2 Там же. – С. 306-307.

3 Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. - К.: Лібра, 2003. – С. 77, 91-95.

системи перетворюється на «комунікативне середовище» життєвих світів людей. У соціальній системі, за Н.Луманом, діє той самий «принцип его», «самості», який є характерним і для суб'єктів. Як тільки система стає в «самовідносини самості», вона перетворюється на «централізовану систему». «Комунікативна система» - це «система середовище», в якій гарантовано забезпечується її замкненість та одночасно і відкритість до соціального середовища («життєвих світів» людей) не через центр, а шляхом його «підключення» до периферії. Але подібне відноситься тільки до тих соціальних систем, що досягли високого рівня суспільного розвитку (соціокомунікативного), коли вони здатні до «автопойезисного самопродукування», тобто самовлаштовують самі себе цілком і в нерозривному зв'язку зі своїм соціальним середовищем, соціальним «оточуючим світом» 1.

Це такі системи, які, на думку Н.Лумана, можна досліджувати з математичною точністю як «диференційне суспільство». Пізнання в ньому здійснюється через знання суспільства самого себе, «самознання», через його самопрезентацію не в «ядрі суспільства», а в усій його «оточуючій тотальності». Мова йде про «когнітивну спільноту» людей, де практично можливою стає «групова ідентифікація» найрізноманітніших видів людських «життєдіяльнісних світів» у формах громадянської самоорганізації. За Н.Луманом, у подібному суспільстві «філософію суб'єкта» потрібно замінити на таку, що вводиться в сам суспільний процес, і таким чином перетворюється на «практичну філософію». Принцип «суспільної диференціональності» та «суспільного диференціювання» використовується для досягнення нової «суспільної раціональності» у вигляді «комунікативної раціональності» (хоча сам Н.Луман не визнає концепцію комунікативної інтерсуб'єктивності) 2. Проте, дотримуючись ідей Ю.Хабермаса, він вважає, що подібна «комунікативна раціональність» є «самопрезентацією суспільства», в якому
1 Lukmann N. Soziale System. – Frankfurt am M., 1987. – 630.

2 Там же. – 654.

«сфери суспільності» можна розуміти як «сфери інтерсуб'єктивності більш високого рівня». Це «більш високоагрегована суспільність», де «артикулюється» (проголошується) висока «колективна ідентичність» і репрезентується високорозвинена суспільна свідомість у якості комунікативної 1. У подібному суспільстві можливим є нереволюційний і навіть «антиреволюційний» суспільний розвиток. Революційним шляхом змінюються лише «парадигмальні основи» науки, в якій «інтелектуальна ортодоксія» змінюється на інновації, та в суспільство привносяться не револютивні дії, а тільки когнітивне знання, що є можливим для креативної реалізації. «Парадигматичні розриви та зрушення» змінюються методологічним уведенням «парадигм, що надузагальнюють», що підкорюються не лише історичним, але й «парадигмальним мовним закономірностям» 2. Тобто новим інтелектуальним дискурсом історії, де когнітивне знання безпосередньо вплетене в соціальну тканину суспільства і його оточення. При цьому змінюється сама структура влади в суспільстві та всієї владно-політичної системи.

Подібне постало як «управлінська трансформація» інформаційного суспільства на підґрунті соціокультури. Вона презентована такою «парадигмою надузагальнення» як соціогуманітарна «влада знання». У подібному предикаті вона подається як влада «позаекономічна», «постекономічна», бо її духовні виміри не піддаються прямому економічному підрахунку. Так як і розрахунку її політичного використання в громадянському суспільстві з унікальними «життєвими світами» людей. Прихід «суперсимволічної економіки» у якості «нової системи створення матеріальних цінностей змінює і владу, і її стиль». У суспільстві встановлюється «вільний потік знання», а його первинною соціально-економічною «клітинкою» стає «знання - влада - знання» 3. У системі суспільного виробництва «комп'ютеризоване обладнання заміняє людську

1 Хабермас Ю. Філософський дискурс модерну. - К.:Четверта хвиля, 2001. - С. 367.

2 Дугин А. Эволюция парадигмальных оснований науки. - М.: Арктогея-центр, 2002. – С. 8-9.

3 Тоффлер А. Метаморфозы власти. Знание, богатство и сила на пороге XXI века. - М.: АСТ, 2001. – С. 48, 213, 218.

працю, ... воно замінює також і капітал із альтернативною позицією "знання проти капіталу"». Знання самі стають капіталом (інтелектуальним, соціальним). «У свою чергу капітал і гроші сьогодні переходять на знання. Праця також змінюється, роблячись дедалі більше залежною від маніпуляцій символом. І капітал, і гроші, і праця - все рухається в одному напрямку, до революційних змін самих підвалин економіки. Вона стає надсимволічною економікою... Оскільки послаблюється необхідність у сирому, необробленому матеріалі, праці, часу, просторі та капіталі, знання стає головним джерелом розвитку економіки». Тому «цінність знання незвичайно зростає», головною метою влади стає «контроль над знанням» 1.

Управління в суспільстві стає комунікативним у вигляді «владного контролю» над комунікаціями, а саме суспільство - «постструктуральним». Стратифікаційна соціальна структура перестає бути репрезентативною, а соціально-економічний критерій класового поділу суспільства стає непредставницьким в умовах «посткапіталізму», пріоритетності інтелектуального і соціального капіталу. «Комунікативна модель» нового співтовариства передбачає перехід до знаково-смислових систем спілкування: від простої символічної денотації (в наявності, що є «клас речей, які існують у дійсності та осягаються цим уявленням») до конотації, що визначає «сукупність якостей» цього «класу речей» 2. Знаково-описова екстенсивність поняття замінюється в конотації на «інтенсивність поняття». Замість «знаково-символічних структур» та їх символічних рубрикацій виникають «ціннісно-смислові» суспільні структури, на які і розподіляється політична влада і соціальне управління. Це свого роду «код-структури», які в системі культури визначаються як «культурні коди» 3. Вони є покликаними «впорядкувати універсум культури» на підвалинах «епістемологічних моделей» діяльності, поведінки та цінності: «діяти таким чином, щоб Структури не існувало». Це «певні моделі поведінки (етикет та ін.), моделі

1 Тоффлер А. Метаморфозы власти. Знание, богатство и сила на пороге XXI века. - М.: АСТ, 2001. – С. 118, 120-121.

2 Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. - СПб.: Петрополис, 1998. – С. 49.

3 Там же. – С. 210.

цінностей, конвенцій, табу, «семіологічних інтересів», «правил перетворення» (перехід від одного типу культури до іншого), «мовні моделюючі» та «семіотичні системи», «семантичні універсали», моделі соціальної організації, «естетичні коди і повідомлення», моделі масових комунікацій тощо. Таким шляхом формуються «постструктуральні», «невидимі», «відсутні», епістемологічні, феноменологічні, семіологічні, генетичні, лінгвістичні, «культурні структури» та «структури детермінації» (у їх середині та між ними, або «бінарні структури», за Ж.Лаканом). Тут наявна також особлива «структура породження» (що за своєю основою є «бінарною»), яку обумовлено самим «структурним мисленням» людини та яка зайнята «творенням історії, творенням нових різновидів комунікації, і це є первинними та предустановлюваними структурами» 1. За К.Леві-Строссом, це такі структури «серійного дискурсу», як: а) «творча здатність творити за правилами», тобто «competence», компетенційна структура», яка орієнтована на функціональну творчість; б) «здатність творити, перетворюючи правила», або «perfomance», «перфомансна структура», в якій більше представлені соціокультурні начала 2.

Але обидві структури розвиваються в єдиному «семіотичному просторі культури», тому що зводяться до певних «форм соціальної комунікації», до комунікативних процесів, які «породжують нову інформацію». Вона представлена у вигляді «збільшення кількості культурних смислів», «переорієнтація членів даного суспільства на нові цілі», «оформлення дедалі більше універсальних знакових конструкцій», «виникнення знаків, що забезпечують міжкультурне спілкування», нове, дедалі «складне» «перерахування культурних смислів» 3. Ідучи за Г.Г.Гадамером, «смисл-у-собі» знаходиться в межах «спекулятивної структури» «догматичного інтерпретатора», стає «смислом для усіх» у великій кількості його соціальних

1 Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. - СПб.: Петрополис, 1998. – С. 404-405.

2 Леви-Стросс К. Семиотика и искусствоведение. - М., 1972. – С. 48-49.

3 Перспективы метафизики: классическая и неклассическая метафизика на рубеже веков / Под ред. Г.Л.Тульчинского. - СПб., 2000. – С. 114.

різновидів 1. Таким шляхом на місце «відсутньої структурності», «постструктуральності» у дійсності встановлюється «надструктурована» соціальна реальність, «надструктуроване суспільство» в засобах комунікації, цінностях, смислах, значеннях, когніціях, способах самореалізації, інтенціях тощо. Попередня структура знань «реструктурується», і нова структура знань стає комп'ютерно-мережною, мережною «надструктурою». Сама влада стає залежною від знання, і тому перетворюється на «інформаційно-мережну» владу «комп'ютерного контролю» над суспільством. Але при цьому, за умов капіталістичної системи, вона не відмовляється від насильства і діє за схемою: «насильство - добробут - знання» 2. Хоча змінюється соціальна якість інформаційного суспільства, що соціокультурно трансформується.



Трансформації соціальної якості інформаційного суспільства. Подібні якісні зміни виявляються не тільки в його комунікативній організації та комунікативному управлінні, а в таких «вихідних моделях комунікації, що спричинило появу «загальних комунікаційних технологій XXI століття» і якісні зміни всього соціального світу людей у просторі «сучасність - постсучасне майбутнє» 3. На зміну моделі «лінійного розвитку» суспільства в умовах різкої інтенсифікації комунікативних інтеракцій і когнітивних взаємодій установлюється його новий тип з «нелінійним розвитком» і дією законів соціокомунікативної самоорганізації. Це нелінійна соціодинаміка комунікацій, які «посилюються» їхньою самоорганізацією за рахунок інтенсивності інтеракцій, їх смислового та «когнітивного навантаження» соціокультурного розвитку, перетворення суспільства на «надвелику систему» «життєвих світів» людей з особливою «груповою динамікою» та «надструктурністю». З них феноменологічно виникає «постсучасність» із синергетичною якістю самовпорядкування. Мегачисленність комунікативних і когнітивних дій перетворюється на інтегральну

1 Гадамер Г.-Г. Істина і метод. - К.: Юніверс, 2000. - Т І. – С. 437.

2 Тоффлер А. Метаморфозы власти. - Знание, богатство и сила на пороге XXI века.-М.:АСТ,2001.-С. 512-514.

3 Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии XX века. - М.: Рефл-Бук, Веклер, 2002. – С. 27.

синергокомунікацію. Регрес великої кількості нереалізованих можливостей (особистих і комунікативних реалізацій), що породжує «дисипативні структури» соціального життя, має тенденцію парадигмально змінюватися прогресом у когнітивно-творчій реалізації. «Креативна реальність», що виникає, за своєю природою, з'являється як «соціосинергетична реальність». Синергетичний ефект виявляється в тому, що вразі нового соціокультурного характеру функціонування інформації в суспільстві, її комунікативно-когнітивної трансляції на «тонкі» структурні елементи культурної системи («життєві світи» та «життєдіяльні співтовариства»). Ці елементи починають інтенсивно взаємодіяти і комуніціювати в посиленому режимі. Вони входять до інтеракції, які раніше не були їм притаманними: ціннісно-стимулюючі, інтерсуб'єктивно-герменевтичні, смислоутворюючі, семіологічні, до інтеракції екзистенційно - ціннісного вибору та опредмечення когнітивних практик шляхом креативної самореалізації.

Структурні елементи культурної системи набувають властивостей, які не були їм характерними: «комунікативна сфера спілкування», «комунікативна спільність», «креативна корпорація», «корпоративна культура», «когнітивна співпраця» та інші значення. Разом із цими новими властивостями виникає і поелементна якісна визначеність культурної системи вже як соціокомунікативної синергоорганізації: «особистість - система», «елемент - система», «багатоаспектна цілісність», де безперервно «конвертують, наближуються ці «аспекти», набуваючи дедалі більш високу корпоративну культуру» 1. Її репрезентує синергетична якість соціальної самоорганізації, соцієтальності, «ефекту ефектора» та емерджентності 2. У суспільстві подібна соціальна інновація представлена трансформативними різновидами суспільного комунікативного дискурсу.



Соціокультурні трансформації комунікативного дискурсу. Ця трансформа суспільного спілкування безпосередньо не виходить із нашого

1 Хает Г.Д. Корпоративная культура и ценности человека. - Краматорск: ДГМА, 2001. – С. 17.

2 Нагорний Н. Соціологія управління: пошук відповідностей на виклик часу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №1. – С. 132.

життєвого досвіду та професійної діяльності. Вона оформлюється з нашої здатності до комунікативної дії та прагнення до взаєморозуміння. Тематичний репертуар спілкування визначається самими інтерсуб'єктами як творчими комунікаторами. Сам комунікативний дискурс набуває ціннісно-смислового, семіотичного і полісеміотичного характеру. Погодження між комунікативними суб'єктами відбувається навіть, коли вони мають різні ціннісні позиції. Тоді «комунікативне об'єднання» може відбутися на формально-прагматичній основі розуміння ціннісного смислу поглядів інтерсуб'єктів. Тобто їх прийняття і розуміння без згоди з ними, що є особливим іллокутивним дискурсом 1. Таким чином утворюється певний дискурсивний механізм суспільного спілкування, який функціонує на соціокультурному підґрунті. Він є об'єктивним механізмом спілкування людей у суспільстві та їх взаєморозуміння в комунікаціях. Через нього стверджується достовірність інформації, її цінність і значення, референтність інтерсуб'єктів, нормативність дискурсу, врешті решт творення неповторного «світу дискурсу» 2.

Соціокультурні трансформації в комунікативному дискурсі відбуваються на таких головних напрямах і в головних різновидах. Наслідком цих «комунікативних трансформацій» мають бути принципово нові соціокомунікативні суспільні відносини.

1. Налагодження комунікативно-інформаційного обміну в суспільстві: цінностями, смислами, значеннями, досвідом (включаючи суспільний і особистий комунікативний досвід), практичним значенням, когнітивними практиками, формами і способами творчої самореалізації. Останній вид комунікативного обміну в інформаційному суспільстві дедалі набуває вигляду «когнітивного креативу» в разі «когнітивної трансформації» у суспільстві: «гуманістичний вимір» і «людиновимірність» інформаційного суспільства, зміни у «мові програмування» в контексті когнітивно-онтологічних проблем і



1 Тур М. Формально-прагматичний метод теорії комунікативної дії і іллокутивний компонент мовного порозуміння // Прагматична філософія. - 2004. - №1. - С. 188.

2 Кассирер Е. Философия символических форм. Т. 1. Язык. - М.,СПб.:Университ. кн.,2001. – С. 215.

створенні «когнітивного виміру історичного буття» та інші різновиди 1. Самі форми комунікативного обміну відповідають формам комунікативного дискурсу: пропозиціональній, інтерпретаційній, семантичній і семіотичній, соціоінформаційній і соціокультурній, духовно-практичній, іллокутивній, репертуарній тощо. Їх загальна спрямованість є такою, що лінійно-логічний раціоналізовано-аналітичний дискурс, представлений у поняттях та судженнях змінюється на нелінійний ціннісно-смисловий, полікультурний.

2. З іншого боку, відбувається соціокультурна трансформація комунікативного дискурсу у вигляді підвищення «комунікативної раціональності» суспільства в напрямку його перетворення на «інтелектуальне суспільство» зі своєю «інтелектуальною історією». За М.Фуко, це «зміни і трансформації» в «мовних формаціях» суспільства в напрямку їх комунікативної інтелектуалізації та раціоналізації 2. Подібний процес розвивається в такій послідовності:

1) ототожнення й ідентифікація комунікативних суб'єктів з комунікативним середовищем шляхом «самотематизації» суб'єктів через спільний діалог: разом з цим здійснюється трансформація-перехід від «цілераціональності» до «смислодоцільності»;



  1. перетворення в разі комунікативної раціоналізації комунікативних суб'єктів на інтерсуб'єктів та їх інтелектуальне «подвоєння» на основі колективної ідентифікації, досягнення інтелектуальної ідентичності за схемою «самотематизація - комунікативне подвоєння»; в процесі виявлення комунікативної тематичної смислодоцільності;

  2. перехід від «внутрішнього» інклюзивного діалогу-спілкування на мікрорівні інтерсуб'єктів до «зовнішньої» ексклюзивної комунікації на макрорівні суспільних знань і практик;

  3. формування комунікативної свідомості когнітивних практик, а з цим - інтелектуального дискурсу історії, історичного дискурсу у вигляді

1Рубанець Д.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив посткласичних досліджень. - К.: Парапан, 2006. – С. 41, 218, 294, 387.

2 Фуко М. Археология знания - К.: Основи, 2003. – С. 259-276.

інтелектуальної історії на основі синтезу когнітивного знання в соціальному середовищі за схемою «що можна зробити практично?» без революційних потрясінь у суспільстві; здійснюється перехід від «революційного» розуміння людської історії як безперервної боротьби до її «нереволюційного» уявлення про те, що суспільний процес може розвиватися безреволюційним шляхом на основі комунікативного діалогу, взаємопорозуміння і домовленостей, інтелектуальних комунікативних дій; за Г.Йонасом, тут діє «принцип відповідальності», в основі якого лежить «онтологічна теорія цінностей», що протистоїть формально-нормативній етиці в якості «комунікативної етики норм» 1;

5) перехід в комунікативному дискурсі від денотації понять (їх диференціації за предметністю і кількісною ознакою як «одиничних понять») до конотації понять шляхом їх синтезу-об'єднання в «класи речей» за якісною ознакою «широкої» предметності суджень і умовиводів на основі комунікативної раціоналізації; таким чином формуються не уявлені, а реальні «рубрикації нормоцінностей», які, наприклад, можуть проявлятися в певних соціальних культурокодах 2; схема «комунікативної розшифровки» подібного культурокоду є такою 3:

1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка