Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка37/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   51

Соціокомунікативний підхід до трансформації інформаційного суспільства. Про "прихід" у недалекому майбутньому "комунікативного суспільства" пророкувало багато західних дослідників цього процесу. Так, у 80-90-х роках минулого сто­ліття, коли йшло інтенсивне формування інформаційного базису найбільш розвинутих у тех­нологічному відношенні суспільств, становлення комунікативних суспільств вбачалось на основі розвитку інформаційного виробництва. Спочатку відбувається накопичення первин­ного "інформаційного капіталу", "інформаційного багатства" у вигляді телекомунікаційних за­собів, виробництва (концепція Т.Стоун'єра). У ході перетворення інформаційного капіталу в інформаційне багатство відбувається трансформація інформаційного суспільства в "телеко­мунікаційний світ", а потім - у "телематичне суспільство" (концепція Дж.Мартіна). Це сус­пільство, зрощуючись із державно-бюрократичною Мегамашиною в якості "симбіотичної корпорації", перетворюється на "соціокомунікативний світ", що становить "систему тотального контролю" (концепція Л.Мемфорда). Процес техногенного переплавлення духо­вних і соціальних сил людини в нову суспільно-політичну систему завершується створенням "програмованого суспільства" всезагальної контрольованої комунікації (концепція А.Турена) 1.

У подібному суспільстві програмується весь процес суспільної життєдіяльності. На­приклад, це моделюється через сучасну систему Інтернет, де суспільне спілкування розгор­тається у вигляді всезагальної техногенної комунікації, котре програмується відповідною пода­чею інформації. Встановлюються технокомунікативні суспільні відносини технологізованого "відкритого суспільства", в котрому програмується все: процес життєдіяльності, виробницт­ва, обмін і розподіл, техніка і технологія,



1 Новая индустриальная волна на Западе. - М: Прогресс, 1986. – С. 237, 335, 371-391, 410-430.

споживання й людські потреби, попит та пропози­ція, всі соціальні дії та контакти, духовні цінності, інтелект, творчість. У програмованому суспільстві діє і відповідний спосіб суспільного самоздійснення, що йде від "запрограмова­ної людини", шляхом відтворення її творчої сили в якості безпосередньо продуктивної сили. Вона характеризується як "вкладення в людину" у формі "нематеріальних накопичень" у "людському капіталі". Перш за все за рахунок продуктивно-творчих комунікацій. За даними американського дослідника Р.Корнуелла, зріст продуктивності праці в "комунікативному виробництві" на 53% буде відбуватися за рахунок оречевлення творчих комунікацій 1.

Вочевидь у такому підході можна бачити типовий для західної соціологічної думки техногенний аспект проблеми без її філософсько-методологічного осмислення і світоглядно­го вираження. Фундаментальна помилка техногенного підходу в осмисленні такого складно­го феномену як "комунікаційність суспільства" полягає в тому, що подібний феномен необ­хідно розглядати на соціодуховному підґрунті. Таку думку починають відстоювати все біль­ше західних і вітчизняних дослідників. Загалом стверджується концепція, що в просторі сус­пільного спілкування формується особлива комунікативна свідомість, котра і породжує громадянські комунікації "відкритого суспільства", веде до громадянської самоорганізації у формі соціокомунікативних відносин громадянської взаємодії.

У результаті функціонування в суспільстві подібного світогляду і суспільних відносин виникає, за К.-О.Апелем, такий феномен як "комунікативна спільнота". Вона якісно ви­щого рівня, ніж звичайне громадянське суспільство. Це новий рівень порозуміння громадян, котрий, за В.Франклом, іде від "трансцендентальної людини"та її "самотрансценденції"2. Створюються особливі соціально-трансцендентальні інтерсуб'єктивні відносини, у яких світоглядно кристалізується, за Г.Гадамером,


1 Cornuell R. DeManagining America. - N.Y., 1975. - p. 4, 9.

2 Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. – С. 54.

"герменевтичний досвід" порозуміння лю­дей. Він маніфестує себе з силою "соціального логосу" і створює свою особливу "герменевтичну онтологію" комунікативного буття людей 1. Прості соціальні домінанти суспільної поведінки (ситуативні, функціональні, стратифікаційні, оцінювальні) трансформуються у складні "системні", що призводять до формування "комунікативних систем" з різними рівнями комунікативного прояву ("рівні комунікації"). Тобто суспільні "соціальні системи" в новій "комунікативній якості" починають функціонувати як "соціокомунікативні системи" з новою якістю дискурсу, "одиниць значення", соціальної лінгвісти­ки, семіотики та "семіотичної кумуляції" 2.

Таким чином формується новий семіотично-смисловий рівень суспільного спілкуван­ня, що дозволяє піднятись з "мікрокомунікативного рівня" окремого "комунікативного суб'єкта" на "макрокомунікативний рівень" інтерсуб'єктивності. За думкою Т.А.Ван Дейка, це можливо за рахунок застосування відповідних "макроннекторів зв'язку", що змінюють "тематичний репертуар" сторін і тепер знаходяться в комунікативному контак­ті як "комунікативні партнери" 3. Це може й дало К.-О.Апелю звести всі "комуніка­тивні проблеми" до "трансцендентальної семіотики", що поєднувала феноменологію, екзис­тенціалізм і герменевтику в єдиний теоретико-пізнавальний континуум філософської істини. Коли К.-О.Апель задався питанням, чи можна побудувати теоретичні і філософські рамки, які б дозволили зберегти без викривлень емпіричний трансцендентальний вимір феномено­логічної очевидності, то він чекав відповідь тільки від "трансцендентальної семіотики", тоб­то в знаково-смислових істинах комунікації. Вони є "комунікативними істинами",що можуть бути і мовою науки ("науковою істиною"), і мовою суспільного спілкування, мета­мовою комунікації людей, з'єднаних єдиною комунікативною свідомістю. Подібна



1 Гадамер Г.-Г. Істина i метод. - К.: Юшверс, 2000. - Т. 1. – С. 335, 375, 405.

2 Конецкая В. П. Социология коммуникаций. - М.: Межд. ун-т Бизнеса и управления, 1997. – С. 39-71.

3 Т. А. Ван Дейк. Язык. Познание. Коммуникация. - М.: Прогресс, 1989. – С. 53-56.

комуні­кативна істина проявляє себе в необхідності переходу до нової суспільної етики відкритого суспільства, такого, що знаходиться в безперервній, перманентній суспільній комунікації. Для подібного перманентно спілкуючогося суспільства з "безперервними комунікаціями", що роблять його "відкритим" громадянським суспільством, за К.-О.Апелем, характерна особли­ва "етична відповідність" "універсалістська макроетика", або навіть "метаетика" вже глобального рівня 1. Комунікативні макроетика українського суспільства, що зараз переживає період інтенсивного громадянського становлення як "відкритої" комунікативної спільноти, і дозволить йому ствердитись у якості найбільш передової соціокомунікативної системи. Подібні усвідомлення можуть лягти в основу самовизначення українського суспіль­ства в якості модернової української нації.


Культурно-цивілізаційний підхід до суспільних трансформацій. Зараз усе більше стверджується цивілізаційний підхід в погляді на соціокультурні трансформації суспільства. Це такий трансформаційний процес, у разі якого на цивілізаційній основі виникає інформаційне суспільство як результат закономірного культурно-історичного руху 2. Він вимагає і певної періодизації. У подібних періодизаціях виявляється, що визначальне значення в цивілізаційному розвитку мають не стільки техніко-економічні й індустріально-технологічні фактори (при всій їх важливості), скільки культурно-історичні, антропогенні та соціокультурні. Так, будь-який історичний тип до ін­дустріального й постіндустріального суспільства своїм головним суспільним результатом мав товар, перетворюючи й інформацію в товарний продукт. І як тільки цивілізаційне суспі­льство почало робити нетоварний продукт - знання як інтелектуальну цінність, уявлення про нього

1 К.-О. Apel. Die Situations des Mensehen als ethisches Problem // K.-O. Apel. Disckurs und Verant wortung. - Frankfurt A. M. / Suhr Kamp, 1988. - s.42-44.

2 Павленко Ю. Підсумки цивілізованого розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №4. - С. 13.

почало змінюватися. Адже знання не піддається адекватній фінансовій оцінці і не є ін­струментальним засобом існування як гроші, а виступає базовою цінністю суспільства і сус­пільного розвитку. Традиційні історичні типології цивілізацій лише фіксували їхню феноме­нальність практично без урахування стрижневої ролі знання і культури. Це регіонально-етнічні, теократичні, стадіальні цивілізації за способом життя і діяльності тощо. Сучасна "періодична типологія" "зв'язує" цивілізації в напрямі загальних культурно-історичних за­кономірностей суспільного розвитку, і тим самим він стає "цивілізаційним розвитком" 1. Цей процес закономірно направляє суспільство в русло цивілізаційного розвитку, прив'язуючи його до різних основ: історичних, культурних, географічних, техніко-економічних, індустріальних, етнічних, теологічних і навіть до екологічних 2. Цивілізаційний розгляд історії на методологічному підґрунті соціальної філософії дозволяє фіксу­вати досягнутий суспільний рівень соціуму, визначити його "високоінформаційний стан", виявити рівень розвитку суспільства в контексті "інформаційного прогресу", ступінь склад­ності і цілісності суспільства як соціальної системи. Більш того, встановити її соціокультурний тип у випадку історичних трансформацій або зафіксувати в якості культурно-історичного феномену закономірного етапу історії 3.

Зараз найчастіше виділяють чотири основні "цивілізаційні періоди" суспільного розвитку в культурно-інформаційному контексті: передцивілізації прадавніх первісних суспільних ста­нів (до Античності), цивілізації аграрного типу (період рабовласництва та феодалізму), тех­ногенна цивілізація (капіталізм, індустріальне суспільство), сучасна антропогенна цивіліза­ція, в якій головною цінністю є людина з інформаційно-ноосферним ставленням до природи та соціокультурним - до суспільства. За нашою концепцією, у цей період установлюється культурно-інформаційна суспільна система, у котрій досягнення науки і техніки реалізу­ється

1 Доктрина інформаційного розвитку людства у XXI столітті. - Луганськ: Копи-центр, 2001. - 51 с.

2 Павленко Ю. Підсумки цивілізованого розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №4. - С. 31.

3 Глинский Б.А. Философские и социальные проблемы информатики. - М.: Наука, 1990.

відповідно до гуманістичних ідеалів. Але тільки в тій мірі, у якій вони є доцільними, а не абстрактними. У процесі ствердження антропогенної цивілізації здійснюється перехід від технотронного "інформаційного виробництва" до суспільного виробництва, в котрому відбу­вається відтворення людини як творчої особистості. Деякі західні дослідники вважають, що цей "перехід" може відбутись тільки в акті "гуманітарної революції", оскільки існують аль­тернативні антигуманні підходи цивілізаційного розвитку. Наприклад, створення "золотого мільярду" з народів і країн четвертого "однополюсного світу" технологічно високорозвинених суспільств. Вони будуть жити в повному статку та комфорті за рахунок інших "мільяр­дів" з низьким рівнем розвитку і безнадійно відсталих в історичному прогресі. Соціальні під­стави "неогуманізму" (антигуманізму) - це технологізація науки, глобальна експансія техногенії з домінуванням Мегамашини "масового виробництва", що "заглиблена" в експлуатацію природи та в її "глибоку переробку". Відбувається дегуманізація суспільних відносин на тлі "зверхраціоналізації" суспільної свідомості, панування раціоналістичного мислення, прагма­тизму і технократизму. При цьому сам цивілізаційний розвиток та суспільний прогрес роз­глядається в контексті "цивілізаційних завоювань" з періодичними економічними кризами як плату за ці "завоювання". Суспільство стає телематичним, програмованим, посткапіталістичним та суперіндустріальним. І в цілому - "постцивілізаційним" суспільством з дегуманізованими суспільними цінностями. Звідціль виникає постійна загроза "антропогенних револю­цій" у вигляді зворотної вибухової соціальної дії людського фактору.

Однак ще М.Маклюен передбачав, що "порятунок" суспільства від подібного сцена­рію можна знайти в інформаційній культурі та культурі суспільних комунікацій. Тільки культура встановлює історичну причинність, виявляє органіку еволюційних процесів розви­тку, що іде в "надприродність" суспільних процесів, виявляючи розумові здібності людини через соціокультурні комунікації. Культурний прогрес стосовно інформаційного суспільства виявляється в тому, "що культура рухається вперед" завжди і "захоплює" людину своєю надприродністю, усіма своїми структурними елементами спілкування, філософії, релігією, наукою, мистецтвом й іншими "феноменами культури" (Г.Гердер). Тому М.Маклюен і стверджував, що "культура є нашою справою". Але при цьому думаючи, що вона переважно втілена в ЗМІ, і в такому вигляді стає головним світовим ресурсом людства. На цій основі він виявляв чотири історичні епохи соціокультурного становлення суспільства аж до рівня своєї куль­турно-інформаційної репрезентативності: дописьменна епоха загального єднання і братства на основі усної (вербальної) форми спілкування; епоха фонетичного письма, що дозволила у письмово-візуальній формі (дескрипція) передавати знання і додавати йому особистісне ви­раження; епоха "галактики Гутенберга" першого інформаційного вибуху" (XVI ст.), що від­кривала можливість типографської передачі інформації (з винаходом типографського верста­та І.Гутенбергом); епоха аудіовізуальних засобів інформації, "аудіовізуальна епоха" ЗМІ та телекомунікацій 1.

Другий "інформаційний вибух" на соціокультурній основі відбувався в 60-70-ті роки періоду науково-технічної революції. Він додав сучасному суспільству характер "інформа­ційного" і спрямував його в русло цивілізаційного розвитку. Це надало право стверджувати, що "цивілізація - це інформація" (Д.Робертсон). Лавиноподібний ріст інформації та глобалізація інформаційних потоків стали можливими на благодатному ґрунті культури та знання. Приходить "влада інтелекту", відбувається інформатизація самої культури і розвиток інфор­маційної культури суспільства.

Третя "інформаційна революція" відбувається у 70-90-ті роки минулого сторіччя у формах "мікропроцесорної революції". Вона пов'язана з появою персональних ЕОМ (комп'ютерів п'ятого покоління), експертних інформаційних систем, банків знань з можливі­стю нагромадження величезних кількостей інформації і високошвидкісної її обробки на ос­нові

1 Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации. - С-Пб.: Изд. Михай­лов В.А., 2002.-С. 92.

спеціальних інформаційних технологій (програм). Формується новий "інформаційний світ", у котрому відбувається переоцінка традиційних духовних і культурних цінностей на основі виробництва "інтелектуального продукту" для споживання шляхом електронної структуризації когнітивних процесів.

Інформатизація суспільства і становлення інформаційної культури має як свої позити­вні результати, так і негативні наслідки. "На позитиві" в суспільстві досягається вільний роз­виток індивідів, а "на негативі" воно має "автоматизацію" та "атомізацію" людини. З однієї сторони, відбувається розвиток інформаційного суспільства, а з іншого боку - дегуманізація життя, технологізація інформації та технократизація мислення. Формується суспільство техноінформаційного типу з одночасним зниженням його культурного рівня (спілкування з комп'ютером, а не з людиною), наростає ізоляція в "інформаційних нішах" (К.Хессенг). По­дібні тенденції виникають у сфері політики, господарському житті, економічних процесах і трудовій діяльності, у міжнародних відносинах 1. Тому і сформувалися дві моделі світо­вого культурно-інформаційного розвитку: "по-американськи" та "по-європейськи". Кри­терій подібності "американської" (Д.Белл) чи "європейської"" (А.Турен) моделей культурно-інформаційного розвитку суспільства будується на таких характеристиках:

базова концепція суспільства: "американська" - ринково-ліберальне суспільство, "єв­ропейська" - соціокультурне суспільство;

корисність інформації: у першому випадку інформація керує поведінкою виробників та споживачів, а в другому - інформація задовольняє соціальні та культурні потреби;

соціальна побудова суспільства (характер суспільної архітектоніки і тип суспільної організації): за американською моделлю - це ієрархічна будова, збереження ієрархії, в якій влада ґрунтується на економічних інтересах; за європейською моделлю - органі­зація суспільства заснована на добровільності



1 Рейсман П.Д. Информационное общество и роль телекоммуникаций в его становле­нии // Вопросы философии. - 2001. - №3. - С. 3-9.

та пріоритеті особистих прав; при цьо­му влада будується на інформації про локальні соціальні підсистеми ("життєві світи" людей), і вона є прозорою для демократичних інститутів (тобто є ієрархічно "не за­критою");

суттєве значення інформації за її суспільною функцією: це економічна функція "по-американськи" та комунікативна функція "по-європейськи".

При цьому звучать попередження, що починається взагалі "кінець культури, створеної людиною прометеївського типу", а з цим "можливості розвитку суспільства, що вичерпали­ся" 1. Звичайно, мова може йти про "кінець" техногенної культури посткапіталізму, про "кінець" технотронного світу і техногенної історії, що поставили людину поза культур­но-історичним процесом і затвердили електронну машину як нового суспільного ідола, що пригнічує духовні, соціальні й інтелектуальні сили людини. А в соціополітичному плані суспі­льство все більше турбує питання, яке можна визначити як головне соціофілософське пи­тання сучасності: "що ж таке трапилося з сучасністю, що вона перестала бути нашим спа­сінням і тепер перетворилася навпроти - в демона сучасності? Сучасність, про яку ми гово­рили, - чи та це сучасність, про яку ми говоримо нині? Кінець якої сучасності ми споглядає­мо?" 2. Стає все очевиднішим, що зі "смертю соціалізму" капіталізм потрапив, за І. Валлерстайном, у "смертельну небезпеку" і після "тріумфу демократії" (Ф. Фукуяма) настав "крах лібералізму". За своєю суттю подібний крах відобразив відчуження людини від суспільства, капіталістичної системи, що побудована за ліберально-ринковою моделлю і яка нині себе не виправдовує. І. Валлерстайн погоджується з К. Марксом у тому відношенні, що "відчуження як втілення зла капіталістичної цивілізації" є головною суспільною "хворобою": саме "відчуження є та недуга, яка у своєму головному втіленні - власності - руйнує цільність людської особистості. Боротися проти відчуження - означає боротися за те, щоб відтворити їх достатність". Це стає можливим "тільки у випадку, коли виникає можливість



1 Самохвалов В.И. Человек и его судьба. - М.: Новый век, 2000. – С. 66.

2 Валлерстайн И. После либерализма. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 124.
представити соціальний лад нового типу". І. Валлерстайн вважає: якщо К.Маркс "недостатньо ясно про­мовляв свої утопії" (про відчуження людини у капіталістичному суспільстві), "то тоді це на­лежить зробити нам" у відповідних соціально-філософських розробках та практичних діях. У цьому аспекті філософи повинні виступити як "органічні інтелектуали", котрі добре розумі­ють і зважують, що "все залишається в межах можливого, але все залишається невизначеним" 1. Невизначеними перш за все є внутрішні протиріччя техноінформаційного суспільства.
Протиріччя становлення інформаційної культури суспільства. У межах цього суспільно "можливого", але "невизначеного", і може стати перспектива культурно-інформаційного розвитку суспільства з новою соціокомунікативною якістю. Його суттєве вираження - інформаційна культура суспільних комунікацій, яка і буде обумовлювати суспільний культурно-інформаційний прогрес. Саме питання "що обіцяє прогрес?" подібної спрямованості буде вирішено в "інтелектуальній боротьбі" за "переосми­слення наших наукових канонів, у пошуках більш холістичних і вишуканих методологій".

Немає "вільної від оцінок наукової думки" з раціональністю поза "цінністю навантажених понять" та смислу, загалом "ніщо не є чи не може бути раціональним поза самого широкого осмислення" певних явищ у суспільному бутті 2. Тому сьогодні, за І. Валлерстайном, перш за все в процесі "агонії лібералізму" треба зробити "рішучий розрив з ліберальною іде­ологією, а також з минулою стратегією здійснення соціальних перетворень через взяття дер­жавної влади".

Сучасний глобальний соціум працює в системі "національної світоекономіки" за принципом "соціального виключення" більшої частин народів від здобуття блага одночасно з включенням "робочої сили світу в
1 Валлерстайн И. После либерализма. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 232-233.

2 Там же. – С. 250.

систему організації праці, в багатошарову ієрархію". Ця "система виключення без включення була безкінечно підсилена широким розповсюдженням у XIX столітті панівною ліберальною ідеологією... Ця епоха, на щастя, завершена" 1. За­раз народжуються "позасистемні сили", "антисистемні рухи", які системно орієнтовані проти глобальної капіталістичної системи ("антиглобалісти" та інші). Вони діють зовсім на інших недержавно-антиліберальних засадах позаполітичних перемовин про реформи. Вони діють як "народні сили" і в цьому контексті "самодопомога народних сил повинна розглядатися як дещо повністю відмінне від перемовин про реформи існуючих структур ... і замість цього антисистемні рухи повинні зосередитись на розширенні реальних соціальних груп на різних рівнях і в різновидах суспільного життя та їх блокуванні (і постійного перегрупування) на більш високому рівні, але не в уніфікованій формі". На думку І. Валлерстайна, демократич­ний централізм у якості "ліберал-соціалістичної ідеології" може виступати як "основа солі­дарності багаточисельних реальних груп на більш високих рівнях (держава, регіон, увесь світ)", і при цьому суспільна позасистемна, "антисистемна" організація "повинна бути більш м'якою, більш гнучкішою, більш органічною". З цих "реальних груп", що певним чином зор­ганізовані може виникнути "сім'я сил", які мобільні, "неуніфіковані", мають "складну за своїми складовими", але "внутрішньо демократичну структуру" (неієрархізовану), і їх страте­гія полягає у швидкій зміні тактики. Подібна "сім'я антисистемних сил повинна рухатись на різних швидкостях і постійному переформулюванні тактичних пріоритетів" 2. І. Валлерстайн пропонує, щоб нічого "по революційному" не ламати в суспільстві, не приве­сти суспільство до революції, як це було в минулому, а зберегти суспільні здобутки, треба "переосмислити старі стратегії, ... наш старий аналіз" і зробити це поза "панівної ідеології національної світоекономіки".


1 Валлерстайн И. После либерализма. - М.: Едиториал УРСС, 2003. – С. 230.

2 Там же. – С. 231.
Зараз на соціальному підґрунті переосмислюється вся природа інформації та інформа­ційних процесів, їх сутності як об'єктивного суспільного явища, а не "віртуального феноме­на". Чітко фіксуються "фактори ціннісних змін" як на Заході, так і на пострадянському прос­торі. "На негативі" вони такі, що "загальна індустріальна природа капіталізму та соціалізму дали дві подібні форми ціннісного розпаду індустріального капіталізму та індустріального соціалізму". Це "понадлишок свобод (лібералізм)", що "не привів до морального та соціаль­ного прогресу" ні на Заході, ні на Сході 1. "Тріумф демократії", демократичних цінно­стей і свободи на Заході, а тепер і на пострадянському просторі не принесли, за Ф. Фукуямою як ідеологом лібералізму, суспільного блага і справедливості за умов техно­генно-антигуманістичного розвитку "суспільства без цінностей". Тому необхідно в соціаль­ний простір вводити "аксіологічні координати" культурно-інформаційного розвитку суспіль­ства й особистості - це духовно-практичні цінності, на основі яких базуються всі інші цінно­сті (ідеологічні, економічні, політичні, рекреаційні).
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка