Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка32/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   51

Четвертий етап культурно-інформаційного розвитку сучасного суспільства знаменується становленням «четвертого однополюсного

1 Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - М.: Рефл-бук.; К.: Ваклер, 2003. - С. 27-30.

2 Helen A. The postmodern Political Condition. – Cambridge, 1988. – 156-157.

3 Козловски П. Культура постмодерна. Философия на пороге нового тысячелетия. - М.: Республика, 1997. - 240 с.

4 Иноземцев В.Л. За пределами зкономического общества. - М.: Наука, 1998. – С. 120.
світу» постіндустріального суспільства 1. Вона й утворює базис культурно-інформаційної суспільної системи. Цей новий «однополюсний світ» у представленому відношенні протистоїть трьом світам «економік, що наздоганяють» (слаборозвиненим, розвиненим і модернізованим суспільствам). Між ними виникають «Великий розрив», який, на думку Ф.Фукуями, неможливо здолати, тому що люди говорять різними мовами, мають різну інфраструктуру комунікацій та комунікативних дій. «Кінець історії», що наступає з «тріумфом демократії» та ствердженням ідеалів «егалітарного суспільства» насправді, установлює панування «імперії вшанованих» (США, Європа, Японія) над «імперією презирства» (ісламський фундаменталізм тощо). Діагноз той самий: «вплив культури на економічний розвиток, що стимулює чи затримує», стає перепоною «на шляху переможного маршу Універсальної історії»2. А із ствердженням однополюсного світу постіндустріальної економіки (західних держав) та ліберальної демократії (прозахідного типу) відмінності в культурних цінностях та суспільній моралі і призводять до «Великого розриву» між людськими світами. Він має глибоку соціокультурну природу і, за Ф.Фукуямою , виникає на рівні соціогенетичної сутності людини. А саме: між «економічною людиною» (homo economicus), що мають матеріально-споживчу природу, та «людиною суспільною» (homo sociologus) самодуховної природи3. Ключову роль у їхньому розрізненні грає критерій соціальної комунікації (комунікативний критерій): чи є люди «політичними та суспільними створеннями», чи вони є «ізольованими егоїстичними індивідами». Другий комунікативний критерій, який суттєво підвищує ступінь соціальної детермінації людей: чи вони володіють «особливими здібностями до співробітництва та створення соціального капіталу» 4.
1 Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М.: Логос, 2000. – С.238-258.

2 Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. - М.: АСТ, 2004. – С. 357–370.

3 Фукуяма Ф. Великий разрыв. - М.: АСТ, 2004. – С. 220-228, 220.

4 Там же. – С. 220.

Утворення «зрілого постіндустріального суспільства» в його «однополюсному варіанті» В.Іноземцев відносить до початку 90-х років: у США до 1992 р. і в Європі до 1994 р., коли почалося зростання «інформаційної економіки» як «четвертинного сектору» господарства. Це зростання проходить уже на своєму власному підґрунті, коли позначилося його повне домінування над «третинним сектором» сфери послуг. «Головним ресурсом у господарчій системі нового типу став інтелектуальний капітал, або здатність людей до нововведень та інновацій» 1. Для нього не властива «традиційно зрозуміла вичерпаність», і його у певному сенсі не можна «вичерпати» із-за багатства людських комунікацій та безмежності творчого потенціалу інтеракцій. Уже тепер відроблено багато моделей комунікацій, котрі мають прикладне значення. «Прикладні моделі комунікацій» прямо зорієнтовано на вирішення складних спеціальних задач, бо тут «комунікації є інформаційними діями в нечіткому інформаційному середовищі». Саме в ньому «більшу частину інформації, яка необхідна для життєдіяльності, людина отримує з інформаційного середовища, а не з дійсної реальності» 2. За таким «розподілом невизначеності» головним «результатом проведення комунікації є змінення структури інформаційного простору». В суспільстві – це «соціальний простір» і «соціальна реальність». Соціум, який розділили на «однополюсний постіндустріальний світ» і «світ інший», формує особливий «дискретно-парадигмальний простір». У ньому проходять складні процеси («гіперпроцеси») глибокої суспільної трансформації та постмодернізації. Вони розгортаються в цілий етап постмодернізаційних суспільних утворень.



Це п’ятий етап постіндустріального розвитку соціокомунікативного суспільства, яке в процесі постмодернізації трансформується із техноінформаційного типу на культурно-інформаційний тип суспільства. Це такий етап суспільної постмодернізації, який розгортається в напрямку створення глобального соціоінформаційного світу людських

1 Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - М.: Рефл-бук.; К.: Ваклер, 2003. - С. 160.

2 Там же. – С. 102.
телекомунікацій. Уже поза означень «однополюсності» та «багатополюсності», «індустріалізму» та «постіндустріалізму». Період суспільної постмодернізації охоплює 80-ті роки – кінець ХХ століття. Модернізація «однополюсного» постіндустріального суспільства та інших соціокультурних систем, що розпочалася, прямо і безпосередньо спрямована на «розширення комунікаційного простору» до масштабу всієї планети та утворення єдиного комунікаційного поля глобального людського спілкування. Це чітко визначене комунікативно-інформаційне поле 1. Його фундаментальними характеристиками є «соціальний час» і «соціальний простір». Соціальний час «фіксує як устрій соціальних форм, так і їх репродукування», а соціальний простір «презентує рух людського буття у вигляді певної координації дій людей та предметності умов, засобів і результатів їхнього життєвого процесу» 2. При цьому соціальний простір не є «деякою оболонкою соціального життя, яке оточує місце та арену дій людей». Воно безпосередньо є «саме соціальне життя, його насиченість, масштаби та інноваційність» 3. Тому можна стверджувати, що структуру комунікативно-інформаційного поля складають комунікативні дії, а також різні модуси комунікативної діяльності. У такому просторово-часовому полі в циркулюванні комунікативних дій проходить їх «насичення» комунікативним досвідом та практичними знаннями – інформацією, що потім перетворюються на творчо-когнітивні дії безпосередньої комунікативної самореалізації. Відповідно до Н.Лумана, це проходить як процес «самопрограмування системи» шляхом створення власних інформаційних програм, які роблять подібну систему автономною в суспільних комунікаціях і перетворюють її на автоп'єзисну самоутворюючу суспільну систему, в якості «комунікативного суспільства». Ця «автономія полягає в тому, що система завдяки своїм власним програмам виявляється спроможною, на обох своїх кордонах, як у

1 Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Теория социальных технологий. - К.: МАУП, 2004. – С. 104-105.

2 Патрушев В.Й. Введение в теорию социальных технологий. - М.: ИКАР, 1998. – С. 39.

3 Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Теория социальных технологий. - К.: МАУП, 2004. – С. 126.
відношенні причин, так і у відношенні результатів своїх дій, сприймати інформацію оточуючого світу та вибірково перепрацьовувати її». 1 За сучасними уявленнями якісна відмінність подібних суспільних систем представлена їхньою синергетичною властивістю до самоорганізації. В.Андрущенко вважає, що ця синергетична властивість «є необхідною базою, об’єктивним креативним початком для саморозвитку, самостворення та самовдосконалення суспільної системи» 2. Таким чином суспільна «якість спілкування» переходить у нову соціальну предметність, яка представлена певною сукупністю «комунікативних практик». Виникає особливий «комунікативний продукт» у 3-х основних різновидах: комп'ютерно-мережевий (інтелелектронний), соціоінформаційний (гуманітарний) та комунікативно-когнітивний (духовно-практичний) Останні два вже відповідають вищим ступеням розвитку культурно-інформаційної суспільної системи. Основні передумови її становлення в процесі постмодернізації суспільного життя і всього мегакомплексу суспільних комунікацій Дж.Нейсбіт визначив як «мегатренди» розвитку «нової інформаційної ери», що породжують нові види діяльності, процесів та продуктів (усього він нарахував 5 «ключових пунктів» інформаційно-мегатрендового розвитку) 3.

Початок етапу розвитку культурно-інформаційної суспільної системи В.Л.Іноземцев фіксував як «постекономічну» фазу суспільного розвитку, яка приходить після «господарчої революції» 90-х років. Якщо матеріальне виробництво, скорочуючись, склало в головних «постіндустріальних центрах» 62% світового ВНП (Євросоюз, Японія), то концентрація в них світових інтелектуальних ресурсів досягла 97% 4 . Лавиноподібно збільшився попит на інформаційні продукти. У 1991 р. в США витрати на здоювання


1 Луман Н. От полицейского государства к правовому государству // Антология мировой политической мысли. - Т. II. - М.: Мысль, 1997. - С. 737, 746.

2 Андрущенко В. Організоване суспільство. - К., 2006. – С. 234.

3 Нейсбит Дж. Мегатренды. - М.: АСТ, 2003. – С. 34.

4 Федотова В.Г. Практическое и духовное освоение действительности. – М.: Наука, 1991. – С. 238.
інформації та інформаційних технологій уперше перевищили витрати на виробничі технології та основні фонди: 112 млрд. доларів проти 107 млрд. доларів відповідно. У 1997 р. кількість комп’ютерів, що приходяться на 100 людей, перевищила 20 одиниць майже в усіх європейських країнах, а в США їх стало більше ніж на 40 одиниць. Якщо в 1997 році показник інтернетівської торгівлі складав 26 млрд. доларів, то у 2005 р. був у розмірі 1 трлн. доларів 1. Сутність «революції інтелектуалів» В.Л.Іноземцев вірно бачить у її соціально-творчому аспекті, конкретно в прояві «креативної корпорації» як нового соціального інституту. Вона представлена вже не стільки елементами суспільства (society), скільки спільностями (communities). Такі «корпорації організують свою діяльність ... на базі внутрішньої узгодженості орієнтирів та намагань, ... на єдності світогляду і ціннісних установок її членів, на управлінні знаннями («knowledge management»)»2. Це така «нова організаційна модель», у якій соціальність «долає зовнішні риси економічної доцільності» шляхом творчої комунікації «інтелектуальних робітників». У центрі креативної корпорації знаходяться творчо-активні соціокомунікативні особистості, котрі й формують відповідне комунікаційне середовище-оточення, де комунікації через механізми креативності перебудовуються на «когнітивні дії» щодо управління знаннями, перетворюються на практичні «знання для реалізації»3. Це не просте продукування знань через комунікативно-когнітивні дії, а розширене відтворення знань і їх безпосередня творча реалізація. Відбувається активний процес «обміну знаннями», де саме навчання і є комунікативним обміном знаннями, а способи цього обміну «вбудовано» у виробничий процес. Головна «задача організації – знайти способи вбудувати навчання в робочий процес» 4. Тоді «процес управління знаннями інформації» не закінчується «у той момент, коли робітник роздобув необхідну йому інформацію і вирішення проблеми,

1 Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М.: Логос, 2000. – С.218-219.

2 Там же. – С.258-259.

3 Там же. – С. 470.

4 Букович У., Уильямс Р. Управление знанниями. - М.: ИНФРА-М, 2002. – С.190.

робітники тут же переходять до рішення наступної задачі»1. З цим розвивається «установка на безперервну діяльність» (пізнавальну), а сам «процес пізнання є одним із головних конкурентних переваг компаній». Тим самим здійснюється перехід від традиційного «наукового управління» організаціями і всього суспільства до «управління знаннями» через творчо-комунікативні взаємодії робітників. Уже зараз розробляються і відповідні способи для цього: «антропологічний метод», «гуманістичний метод» і загалом – методологія «гуманістичного менеджменту» на засадах «гуманітарного наукового дискурсу» і «мультипарадигмальності знання» 2. За Ж.Ліотаром, це потребує створення спеціального «дискурсу легітимації» в статусі «метадискурсу», який би «заохочував множинність» уявлень і забезпечував умови «постійного пошуку нових уявлень»3. Тоді й може виникнути певний розподіл в академічному і практичному знанні в самій «когнітивній структурі професійної свідомості»4. А з цим і така нова суспільна предметність як «соціальна когніція». Вона є «фундаментальним соціальним когнітивним процесом, який діє в міжгруповій інтеракції»5. «Соціальну категоризацію», за Х.Тейфелом, когніція набуває під впливом «цінностей, культури та соціальних уявлень», коли досягається «впорядкування соціального оточення на основі групування особистостей таким чином, який є осмисленим для індивіду» 6. Таким чином підвищується як «сприйняття внутрішньогрупової мінливості», так і «сприйняття міжгрупової мінливості». Перед нами виникає не тільки новий тип соціальної організації, але й «комунікативне співтовариство» творчих особистостей,


1 Букович У., Уильямс Р. Управление знанниями. - М.: ИНФРА-М, 2002. – С.192.

2 Воронкова В.Г. та ін. Управління людськими ресурсами: філософські засади. - К.: ВД «Професіонал», 2006. – С. 98-99, 103.

3 Волинка Г.І. та ін. Історія філософії в її зв'язку з освітою. - К.: Каравела, 2006. – С. 459.

4 Эткинд А.М. Психология практическая и академическая: расхождение когнитивных структур внутри профессионального сознания // Вопросы психологии. - 1987. - №6. - С. 20-21.

5 Социальная когниция // Вопросы психологи. - 1987. - №6.

6 Tajfel H. Social categorization, social idenity, and social comparison. In H.Tajfel (ed.). Differentiation between social groups. – London, Academic Press, 1978. – 61.

що знаходяться у відношеннях комунікативного партнерства і комунікативної колегіальності. Виникає «постсоціальна» система поза функціональної соціальної організації, що постає у вигляді виробничо-комунікативного співтовариства співробітників у якості «комунікативних партнерів», що здатні до творення свого власного комунікативного діяльнісного світу. Він стає головною сферою їхніх «життєвих світів» і сукупно виникає в модусі єдиного «життєдіяльнісного світу» комунікативно-творчого буття людей. Виробничо-діяльнісний світ та світ життєво-екзистенційний інтегруються, зливаються в безперервному потоці буття як єдності комунікації, творчості та духовної реалізації людей у їхній найвищій суттєвій якості. Людська культура нібито повертається до себе, до своїх першоджерел і постав за Р.Рорті, у своєму первинному вигляді, коли вона є «радше phronesis, ніж episteme, не пошуком істини, а розмовою, комунікацією» 1 .

На подібному філософсько-методологічному підґрунті можна достатньо чітко репрезентувати суспільні системи соціокомунікативного типу та визначити новітні етапи їх культурно-інформаційного розвитку. А з цим – виявити соціально-філософські засади розвитку сучасних культурно-інформаційних систем та їх базисної структури.

_______________________________________________________________



1 Гатальська С.М. Філософія культури. - К.: Либідь, 2005. – С. 253.

5.3. Тема 3. Духовно-практичний базис культурно-інформаційної суспільної системи та розвиток комунікаційних взаємодій і культурно-інформаційних суспільних відносин
З експлікацією сучасним суспільством головних якостей системи соціокомунікативного типу воно стає культурно-інформаційною суспільною системою. Багатьма дослідниками фіксується, що подібний процес відбувається в культурно-інформаційному полі глобальних постмодернізаційних змін у світовому соціумі 1. Головною властивістю «культурно-інформаційного поля» є те, що воно розширює, розсуває, утворює новий соціальний простір, формуючи відносини в соціальній реальності не тільки реальні, але й віртуальні. Наприклад, інформаційні відносини в «комунікативному просторі» ЗМІ, «умовно-дослідницькі» відносини в науці, у яких реалізуються цілі соціальних досліджень віртуальності тощо. Формується і новий тип соціального часу у вигляді «минулих», «теперішніх» і «майбутніх» просторів2. У такому насиченому просторово-часовому культурно-інформаційному полі створюються можливості до переходу суспільного буття з мікросоціального до макросоціального масштабу. В ньому одновимірні дії одиничних соціальних векторів (за «одиничною суттю одновимірної людини») перетворюються на багатовимірну дію кількох соціальних векторів3. Таким шляхом утворюється сутність «багатовимірної людини» з багатовимірним суттєвим проявом людських якостей і новим типом раціональності4. Підвищується загальний культурно-інформаційний потенціал суспільства й утворюється його достатній інформаційний ресурс, який робить реальним задоволення головних інформаційних потреб більшості людей, організацій та всього суспільства. Утворюється відповідно
1 Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Теория социальных технологий. - К.: МАУП, 2004. – С. 104.

2 Там же. – С. 127.

3 Там же. – С. 128.

4 Воронкова В.Г. Філософія. - К.: ВД «Професіонал», 2004. – С. 448, 450.
інформаційне забезпечення їхньої життєдіяльності на основі передових інформаційних технологій, а також налагодження інформаційного управління суспільною системою шляхом регулювання комунікативних інтеракцій, комунікативного діалогу, розвитку телекомунікативних і соціокомунікативних відносин у суспільстві 1. У процесі свого розвитку ці соціокомунікативні відносини перетворюються на важливий «інформаційний ресурс» суспільного прогресу, в тому числі і на шляху становлення інформаційного суспільства. У структурі «лодино-розмірних» соціокомунікативних відносин воно виникає у вигляді суспільної «культурно-інформаційної системи».

Подібний процес спочатку фіксувався у вигляді «сферного» формоутворення суспільства. На початковому етапі в ньому домінують матеріально-виробнича та політична сфери соціального життя, а «духовна сфера є їхньою похідною»2. «Діалектика сфер» у такому суспільстві обумовлюється рівневими взаємодіями, причинними і функціональними взаємозв’язками, а також їх відмінностями та єдністю3. Коли використовувати «рівневий підхід» до «суспільних сфер», то вони розуміються через призму своєрідних показників у сукупності локальних соціальних утворень чи як сума своїх складових елементів або закон, котрий «об’єднує ці елементи в одну цілісність»4. «Соціальна сфера», яка виникає слідом за матеріальною, «показує», що подібна соціальна «цілісність є фактором функціонування і розвитком суспільства»5. При подібному «соціосферному» підході методологічні можливості соціально-філософського аналізу не можуть піднятися вище показників фіксування «загального характеру» цих соціальних спільностей і цілісностей.


1 Матвієнко О.В. Основи інформаційного менеджменту. - К.: Центр навч. літ., 2004. – С.23, 27-28.

2 Барулин В.С. Диалектика сфер общественной жизни. — М.: МГУ, 1982. – С.34-35.

3 Там же. – С. 210-228.

4 Там же. – С. 14.

5 Барулин В.С. Социальная жизнь общества. - М.: МГУ, 1999. – С. 14.
Більш сучасний «конструктивістський» підхід дозволяє здійснити «конструювання суспільства» за типом «конструювання системи». При цьому визначається «проблемна ситуація» в суспільстві, яка потребує конкретного вирішення, а з цим – нові цілі, функції, суспільні структури, які вирішують «проблемну ситуацію». «Конструктивістське визначення» системи походить із такого формулювання, що «система є безліч функціональних елементів і відносин між ними, що виділяють із середовища, відповідно до заданої мети в межах певного часового інтервалу»1. Як бачимо, визначення занадто операціональне, хоча воно дозволяє продуктивно розробляти соціальні технології окремих сфер суспільства в таких категоріях, наприклад, як «соціальний простір» і «соціальний час», визначати ємкість і перспективність їх ресурсу (інформаційного, комунікативного, інтелектуального тощо), розробляти спеціальні «технології трансформації підсистем суспільства»2.

Концепція інформаційного суспільства у «сферних підходах» свій розвиток одержала в модерністських уявленнях про «інфосферу» та «техносферу» сучасного суспільства. У постмодерністських поглядах ці уявлення переживають зараз знаменну трансформацію відходу від поглядів «інформаційно-технічної цивілізації», «постіндустріально-технотронного суспільства» й ін. Фіксується підхід «нового типу раціональності», «культуроцентризм» інтелектуальних технологій, становлення «екорозумної цивілізації» з «гуманітарної економіки» (переходу від «техніцизму» до «екологізму» і далі). На подібному культурологічному підґрунті в подальшому відбувається розвиток нової «інформологічної системи» знання, ідей, явлень, правил і дій3. Але вже з урахуванням соціогуманітарного фактору інформаційної культури суспільства.



Культурно-інформаційний підхід і було покладено в основу концепції про суспільні системи соціокомунікативного типу. Соціофілософська

1 Сурмин Ю.П. Теория систем и системного анализа. - К.: МАУП, 2003. – С. 58.

2 Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Теория социальных технологий. - К.: МАУП, 2004. – С.122-141.

3 Воронкова В.Г. Соціально-економічне прогнозування. - К.: Професіонал, 2004. – С.202-203.

методологія, яку було використано, дозволила виявити культурно-історичні підвалини становлення подібних систем, а також соціоісторичні закономірності та етапи їх видоутворення в культурно-інформаційні суспільні системи постіндустріальної і постмодерністської соціальної реальності ХХІ століття. При цьому використовувалися соціально-філософські та інші ідеї й розробки як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Серед них уявлення Т.Парсонса про «культурну систему» та її здібності до «соціальної дії» і соціетальності; концепція Ю.Хабермаса про «комунікативну дію» і «комунікативну діяльність» у «відкритому суспільстві» (яке складається з «життєвих світів» людей), про «комунікативну дію» і «комунікативну діяльність» суб’єктів інтеракцій; концепція І.Валлерштейна про інтеграцію всіх існуючих суспільних систем в єдину «світ-систему»; класична філософська розробка (вчення) К.Маркса про природно-історичний характер розвитку суспільства; погляди Н.Лумана на когнітивний характер людських практик і конструюванні на цій основі нових соціальних реальностей тощо. При цьому виявлялися три соціоісторичні закономірності виникнення інтегрованих культурних і формаційних, синтетичних культурно-формаційних систем (КФ-систем). Ці закономірності можна поділити за такими предикатами:



  • за типом культури (типом культурної системи): він визначає і формує духовний базис суспільства, які представлено культурно-історичним типом суспільного світогляду;

  • за способом духовного відтворення культурних цінностей, який представлено у видоутвореннях суспільної свідомості та способах його природно-історичної зміни;

  • за формою соціальної самоорганізації, соціального самовпорядкування, за формою соціетальності суспільної системи на основі самоорганізації соціодуховних цінностей 1.

1Капіца В.Ф. Українська національна свідомість. - Кривий Ріг:Мінерал,2005.–С.224-225.
На подібних соціофілософських засадах будується і поняття «культурно-інформаційної системи», яка є однією з важливіших аспектацій культурно-інформаційної системи і її підсистем. Можуть бути й інші її не менш важливі контекстуалізації: культурно-господарча (соціогосподарча) система, культурно-правова, культурно-етична (соціодуховна), культурно-когнітивна (духовно-практична), культурно-промислова (соціоіндустріальна) та інші види соціосистем. Усі вони мають глибоке історичне коріння і виставлені характером свого розвитку від часів неоліту до наших часів. Культурно-інформаційна культура відноситься до того типу суспільних систем, які розвивають інформаційну культуру суспільства з боку її інтелектуально-комунікативних засад, людського і соціального спілкування, когнітивних практик і духовно-творчої реалізації. Ці засади мають чітко визначену духовно-практичну орієнтацію та покликані забезпечувати підйом інтелектуального рівня і духовності всього суспільства, перетворюючи його на «інтелектуальне співтовариство» духовно і творчо високорозвинених людей. Таке суспільство володіє особливою духовно-практичною свідомістю. Воно здатне генерувати, творити і безперервно розширювати сферу спілкування людей за рахунок інноваційних, комунікативних, когнітивних і креативних практик, збагачуючи їх новою раціональністю і інтелектуальним змістом. Духовно-практична свідомість розсовує культурні горизонти суспільства, утворює міцні духовно-творчі потенціали для людського прогресу і нових перспектив людини в реалізації її суттєвих сил.

У культурно-інформаційні суспільній системі за її родом формуються такі суспільні відносини (відносини «за родом»), які відповідають, передусім, вимогам «екологічного розуму» Соціокомунікативні відносини починають розвиватися з моменту, коли людина в суспільстві стає здатною «вичислювати цінність корисної для себе інформації», тобто визначити через «ціннісний вибір» її особисту цінність для себе. Потім «комунікативна особистість» вибудовує «пунктуацію людських взаємовідносин», розуміючи-пунктуючи соціальний «потік подій» на «трансакції між індивідуумом і його матеріальним людським оточенням»1. Це когнітивні практики в комунікативному середовищі, як «світом людського спілкування, що все більш ускладнюються». На відміну від «простих» когнітивних практик їх «складні» конгломерати і модифікати базуються не на повільному накопичуванні «комунікативного досвіду», «спроб і помилок», а його інтенсивній акумуляції методами «комунікативного навчання». Так, «навчання-І» у системі «екології розуму» передбачає на першій стадії оволодіння засобами «виправлення помилок ціннісного вибору». На другій стадії «навчання-ІІ» - оволодіння засобами «коректуючого змінення набору альтернатив, з яких робиться вибір» («вторинне навчання»). На стадії «навчання-ІІІ» комунікатори оволодівають прийомами, коли для них може змінюватися вся система набору альтернатив (тобто «ціннісне наповнювання» й оцінка усіх комунікативних і когнітивних практик). На рівні «навчання-ІV» ця здатність до «системного змінювання» повністю реалізується шляхом оволодіння методами саморозвитку в собі творчої особистості, яка здатна до креативних комунікацій, предметної реалізації свого комунікативного досвіду в «комбінації філогенезу і онтогенезу» (соціального буття і його форм), а також утворення нової соціальної реальності (як «комунікативної реальності») з домінуванням цінностей «екології розуму» 2.

У результаті виникають і продукуються на системній основі «комунікативні особистості», які мають особливу «комунікативну якість», для подібних комунікативних особистостей, що «схильні до творчості, вирішення протиріч відкриває світ, у якому індивідуальність зливається з усіма процесами взаємодій у широкій екології та естетиці космічних зв’язків»3. Тим самим рівень комунікації безперервно зростає від простого виправлення ціннісних уявлень людини зсередини і в межах даного об’єкта його дій (або «даного набору альтернатив» ціннісного вибору). Тобто до

1 Бейтсон Т. Экология разума. - М.: Смысл, 2000. – С. 282.

2 Там же. – С. 290.

3 Там же. – С. 302.
самого альтернативного змінення в уявленнях про об’єкт людської діяльності, після чого трансформується вся система «ціннісних об’єктів» з виведенням принципів «екології розуму» в глобально-космічний масштаб.

Якщо перевести принципи «екології розуму» в контекст «соціальної екології», то тоді вирішення «рівневих протиріч» соціокомунікацій і когнітивних практик у суспільній системі «зводяться до суперечності між існуванням суспільства як специфічної природної підсистеми та способом його відтворення та розвитку … Саме ця суперечність стала внутрішнім джерелом розвитку соціоприродної системи й самого суспільства»1. У культурно-інформаційній суспільній системі подібне протиріччя вирішується з охопленням усього історичного континууму існування людства. Відбувається це з рівня природно-інформаційних комунікативних зв’язків (а саме, когнітивних практик першого рівня зсередини «синкретичних альтернатив» природного об'єкта-середовища) і до рівня соціально-інформаційних зв’язків єдиної соціоприродної системи другого рівня когнітивних практик (уже за межами природного об'єкта-середовища і утворення «другої природи» - суспільства із своєю соціокультурою). Зараз подібний процес відбувається вже на 3-му рівні культурно-інформаційних комунікативних зв’язків. Вони охоплюють когнітивні практики, які змінюють сам характер, культуротип соціокультурної системи суспільства, коли «із збільшенням знань про способи освоєння людиною оточуючого світу відбувається і зростання знань про саме знання, про способи його отримання»2. У культурно-інформаційному відношенні це відбувається в єдиному культурно-історичному полі через становлення, розвиток і природно-історичну зміну ряду культурно-інформаційних систем. Перша з них, як уже розглядалося, є вербально-когнітивна система ізусної передачі інформації на основі «ведологічного спілкування» людей у давніх


1 Салтановський О.І. Основи соціальної екології. - К.: Центр навч. літ., 2004. – С. 212.

2 Там же. – С. 213.
соціоетнічних спільностях. Їй на зміну приходить дескриптивно-фонетична система писемної передачі інформації в знаково-семіотичній і логіко-раціоналізованій формі його розуміння (подібна система починає формуватися за часів Античності). Масифіковано-друкована система комунікацій розвивається в Новий час, і вона призвела до розвитку суспільства в його сучасному розумінні. Телекомунікаційно-технічна система формується в Новітній час, і з її приходом знімаються просторово-часові обмеження в передачі інформації. Сучасна комунікативно-соціогуманітарна система видоутворюється у формах постіндустріального, інформаційного, комунікативно-мережового суспільства, яке розвивається на підґрунті «інтелектуального» (комп’ютерного) і людського спілкування – соціокогнітивного і культурно-творчого. Передбачається, що це дозволить здійснити культурно-інформаційне управління суспільством на основі рішення шляхом соціального прогнозування в умовах «високого ступеня невизначеності»1. Необхідно підкреслити, що подібне стає можливим тільки на фундаменті культури як «концентраті історичного досвіду людського суспільства»2.

Структура всіх вищеназваних історичних культурно-інформаційних систем однотипна. Для подібних культурно-інформаційних систем хід історичного процесу в часі є «структурним обумовленням» і «структурною взаємодією» при зміненні лише «рівня соціальної реальності» в її «історичному вимірі». При однотиповості цих систем відбувається лише кумулятивне нарощення «історичного коефіцієнта» в «даних структурних умовах, що були наслідувані від минулого, подальші структури формуються завдяки попереднім діям»3.




1 Матвієнко О.В. Основи інформаційного менеджменту. - К.: Центр навч. літ., 2004. – С. 44.

2 Щерба С.П. Філософія. - К.: Кондор, 2003. – С. 318.

3 Штомпка П. Социология социальных изменений. - М.: Аспект-Пресс, 1996. – С. 250-266.

Ця структура така:


1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка