Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка31/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   51

Перший етап становлення суспільства соціокомунікативного типу на постіндустріальній основі можна визначити як період «кризи індустріалізму». Він був кризою всієї індустріальної системи суспільства другої половини ХХ століття. Його симптоматика проявилася передусім у вичерпуванні матеріальних ресурсів для наступного економічного зросту. «Ресурсна криза» фіксувала межі росту у світовій динаміці. Аналітичні розробки перспектив глобального суспільного розвитку, які було проведено Дж.Форрестером, показали, що «розвиток індустріалізації не безмежний», є суттєві обмеження для подальшого росту, тому необхідно переходити до «глобальної рівноваги» 1. У відомих доповідях Римському Клубу Пестеля, Медуза та Месаровича мова вже йшла про «нульовий ріст» 2. У значній мірі вичерпались не тільки природні та соціально-економічні ресурси, але й ресурси інтелектуально-управлінські. У ході глобалізаційних процесів усе очевидніше і гостріше стали проявлятися соціальні диспаритети в розвитку націй, держав та регіонів, а в цілому – соціальне незбалансування всієї моделі індустріально-ринкового розвитку світового соціуму. Спочатку це розумілося як глобалізація економіки, глобалізація комунікативних мас-медіа і т.п. При цьому «можливість продвинути солідарність між культурами» відхилялась, хоча «глобальна комунікація розкрила, що вся людська родина – це товариство особистостей, яких було залучено до спільного діалогу». «Глобалізація культури» як «можливість глибшого усвідомлення взаємозалежності людей усього світу, ... відповідальності за ті соціальні зв’язки, у яких ми приймаємо участь», і як «другий шлях глобалізації був відхилений світовою фінансово-економічною елітою», і зосталася лише «надія на еліту інтелектуальну, наукову, релігійну» 3.

У соціально-економічному відношенні передумови індустріальної кризи почали зростати одночасно з розвитком науково-технічної революції в 60-х



1 Форрестер Дж. Мировая динамика. - М.: АСТ, 2003. – С. 158, 229.

2 Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры. - М.: Изд. полит. лит., 1991.- С. 181.

3 Глобализация и моделирование социальной динамики. - М.: Ин-т соц. наук, 2000. – С.164-165.
роках минулого сторіччя. Її пік прийшовся на світову «нафтову кризу» 1973-1975 років. Було зроблено спробу за допомогою НТР модернізувати капіталістичну індустріальну суспільну систему, яка переживала кризу, і при цьому використати інші «індустріальні моделі» оновлення суспільства, що було представлено яскравим прикладом злету та занепаду «японського індустріалізму» та всієї «азіатської моделі» індустріалізму. Ступінь та глибина «індустріальної кризи» суспільства часто недооцінюється, а тільки фіксується її загальний системний характер і масштаб. Однак соціально-філософський підхід дозволяє побачити в цих процесах свою «філософію кризи». З боку людини – це «антропологічна криза», з боку суспільства – криза влади і технократії, а в цілому – це «криза буржуазно-індивідуалістичної цивілізації» та культури1. У людському вимірі подібна криза торкається глибинних соціогенних основ людини. Якщо слідувати за В.Зомбартом, то для «економічної людини» за її природою притаманний «дух капіталізму» і «дух підприємництва», а також відповідні «моральні сили» для їх прояву та філософський світогляд. Так, «в історії духу сучасної економічної людини в якості одного з джерел, яким живиться капіталістичний дух, вказують філософію» 2. Тобто, в «кризі індустріалізму» можна бачити зміну самої сутності «економічної людини», переходу до її нового архетипу (за К.Юнгом). Це людина активної комунікативної взаємодії і соціокультурного спілкування, яка не сприймає технократизм і владно-технократичні відносини. Лідерами суспільства з культурно-комунікативними взаємовідносинами виступають інші провідні соціальні групи суспільства: інженери, вчені, спеціалісти, представники культури й освіти. Виходячи з цього, розроблялися гуманітарні моделі «антикризового управління», в яких фіксувались «зростаючі ролі людського фактора в антикризовому розвитку, що означає не виключення кризи, не боротьбу з нею, а просування та
1 Сидорина Т.Ю. Философия кризиса. -М.: Флинтак, Наука, 2003.–С. 83, 193, 142, 170, 213.

2 Зомбарт В. Буржуа: этюды по истории духовного развития современного зкономического человека. - М.: Наука. – С. 29, 150, 167.

впевнене своєчасне і, за можливістю, безболісне його вирішення» 1. Також розроблялися і владно-технократичні «реформаторські моделі» переборювання суспільних конфліктів і криз. Але реформатори-технократи, «крокуючи від компромісу до компромісу», в кінці кінців «зіштовхуються з усіма слабостями та пороками людської природи» і суспільства, що концентруються в «правлячому класі». Тому технократичні реформи потерпають фіаско, навіть, коли подібна «реформа в історичному плані морально та інтелектуально назріла та й маються необхідні умови» 2 .



Другий етап постіндустріального розвитку технічно-телекомунікативного суспільства був не стільки «кризовим», скільки «модернізаційним». Це був етап «індустріальної модернізації» та «суспільного модерну». Він накладається та інтерферує з минулим етапом і в цілому охоплює кінець 60-х – початок 80-х років. Фінал «індустріального модерну» - побудова псевдонової «постконсервативної» економічної системи в США за президента Рональда Рейгана. Це «рейганоміка» з її зворотнім реверсним рухом назад, до традиційних американських цінностей «добрих старих часів» у неоконсервативних формах. Потяг до суспільної модернізації в «добре забутих» старих формах цілком прояснили соціальні причини «кризи індустріалізму» першого етапу: необхідність суспільного «переділу влади», зміни соціального лідерства в суспільстві та співвідношення у фундаментальній соціальній структурі «держава-суспільство-культура». На цій основі очікувались налагодження оновлених суспільних комунікацій, що могли припинити соціально-класову дезінтеграцію суспільства і вели до його соціального згуртування на оновлених принципах суспільних інтеракцій. У такій своїй «модернізованій якості» суспільна «комунікація знімає ізоляцію на внутрішніх проблемах, показуючи їх спільність у планетарному масштабі та закликає не до ухилення від соціальних зв’язків, а до більш конструктивного відношення до проблем, які назріли, з участю всіх сторін

1 Антикризисное управление / Под ред. З.М.Короткова. - М.: Инфра, 2001.- С.28.

2 Моска Гаэтано. Правящий класс // Социологические исследования. -1994. - №4. – С. 97-117.

конфлікту»1. Основні передумови суспільної модернізації в напрямку постіндустріалізму зводяться до наступного.

Передусім це нова «соціодинаміка культури»: її перехід від «соціостатики» суспільного розвитку до такої соціодинаміки, яка породжує «інформаційно-інтелектуальні системи», що дозволяють застосовувати «кібернетичні методи» в культурі. Вони дозволяють, за концепцією А.Моля, здійснити багато «творчих циклів» у культурі, котрі ініціюють як «творчі особистості», так і сам «культурний клімат» у суспільстві. Оскільки до «технокультури» застосовується «операційний підхід», вона стає «мозаїчною» за своїми проявами. Однак А.Моль робить невірний кінцевий висновок відносно перспектив модернізації суспільства на підґрунті нової соціодинаміки культури. На його думку, модернізація суспільства застаріває, та спостерігається «захід» гуманітарної культури. Там, де у вузлових точках знань була людина, що визначала «мережу маршрутів» суспільного розвитку, зараз знаходиться «екран». Людина тільки «проекціюється на екран знань», є не самим знанням, а тільки їх проекцією і тим самим дегуманізується, бо «техніцизм, що пронизує все наше повсякденне життя, відбивається на всіх засобах культурного спілкування», перетворює людські уявлення на «екранну культуру» 2. Тому і у майбутньому А.Моль прогнозував техногенний прогрес, а соціогуманітарні основи постіндустріалізму та телекомунікацій нівелював.

Друга передумова, навпаки, зумовлена можливістю подальшого розвитку соціогуманітарних основ у модернізації індустріальної суспільної системи. Навіть до меж «культурного релятивізму». Він і призводить соціодинамічну «мозаїчність» культури та її операбельність, веде до «культурного відбору» і «культурного вибору». Відповідно до Н.Смелзера, міжособистісна взаємодія людей у системі «культурних виборів» веде до формування нової соціальної структури та відповідної «групової динаміки». В


1 Глобализация и моделирование социальной динамики. - М.: Ин-т соц. наук, 2000.–С. 168.

2 Моль А. Социодинамика. - М.: Прогресс, 1973. - С. 38-39.
основі цієї соціокультурної структури лежить «рольова соціалізація» людини («соціальні ролі» в суспільстві), соціально-рольові взаємодії та соціальні інститути. Способи комунікацій у групах і в міжгруповій взаємодії можуть бути різними («ланцюжок», «коло», «колесо», «зірка» тощо), але всі вони смислоподібні, тому що у своїй основі мають «культурний універсалізм» 1. Подібні «універсальні елементи культури» дозволяють досягнути «ціннісної ідентифікації» та наповнювати суспільну ідеологію змістом. Більш того, сама ідеологія змінює свій соціальний статус та роль. Оновлена соціальна роль ідеології визначається перш за все в тому, що вона здатна розрядити соціальну напругу в суспільстві, коли люди усвідомлюють розбіжності між цінностями, які проголошуються, та реальними умовами їх життя2. Нова соціальна роль ідеології визначається і «вираженням групових інтересів», але вже в новій якості: «ідеології як джерела смислу», в життєвих цінностях цих «групових інтересів». Н.Смелзер робить більш вірний прогноз соціогуманітарного майбутнього процесу модернізації. За його уявою, приходить нова культура (постіндустріальна), у якій ідеологія майже непомітна, бо вона зливається з культурою, а сама культура все більш співвідноситься з природою, знанням, творчістю. В сучасних культурологічних розробках така «автономія культури» від держави вже цілком чітко фіксується: «культура і природа», «культура і творчість», «культура й історичне знання» тощо. Через ці співвідношення і оцінюються суспільні протиріччя у вигляді культурологічних протиріч суспільного процесу історичного буття і пізнання3. Вони вирішуються через нові соціокультурні комунікації шляхом суспільної модернізації (соціокомунікативної), а не револютивних трансформацій.

Третя передумова індустріальної модернізації суспільства на його шляху до соціокомунікативного прогресу – це нелінійність суспільного розвитку.



1 Смелзер Н. Социология культуры. - М.: Феникс, 1998. - С. 44-47.

2 Там же. – С. 52-57.

3 Сапронов П.А. Культурология. - СПб.: Союз, 2001. – С. 17-36, 45-51.
Порушення лінійності в суспільній модернізації є процесом, який по-різному проявляє себе в різних соціокультурних системах, має неадекватний і неспіввідносний результат у залежності від пріоритету цінностей, що домінують у традиційній та модернізованій суспільній системі. «Соціальна нелінійність», що виникає, характеризується «зростом невизначеності, підвищенням рівня соціальних ризиків», кризисністю як «у загальносистемному зрізі», так і у світових соціальних процесах, де «зростання катастрофічності світових подій» потребують від них «принципово нового розуміння, пояснення, інтерпретації та варіативності» з включенням «культурних механізмів» багатомірності, цінності, поліфонічності, семантики та нормативності1. Виникають передумови формування суспільств, що мають у своїй індустріальній основі традиційні та нетрадиційні цінності, фундаменталістські та модерністські орієнтації, суспільні системи «розвитку, що пульсує» та суспільні «гіперсистеми» (зі своєю «гіперекономікою») тощо. Нарешті, це суспільна система у вигляді «технокапіталізму», в якій «техногенний фактор» переважає над соціально-економічним, і тим самим капіталізм трансформується в «нову індустріальну систему» (за Дж.Гелбрейтом), в суспільство «рівних можливостей», «масового споживання», «соціального комфорту» (за У.Ростоу) тощо. Але в таких суспільних перетвореннях не представлена дійсно нова парадигма модернізації. Нею може стати, як констатують багато з дослідників, перехід від ідеології індивідуалізму, успіху та особистих досягнень до ідеології соціальної взаємодії та партнерства2. Вона базується на активізації міжособистісного спілкування, міжгрупових взаємодій, на комунікативних «соціальних діях», які ведуть до розширення та поглиблення демократії, децентралізації влади і громадянської консолідації людей. Механізм «нелінійного розвитку» працює не тільки у напрямку формування

1 Бевзенко Л.Д. Социальная нелинейность - проявление и предпосылки // Практична філософія. - 2004. - №3. - С. 198-199.

2 Ионин Л.Г. Социология культуры. - М.: Наука, 1999. – С. 37.
модернізованої «соціальної системи», в котрій можливі конструктивні соціальні дії та партнерські взаємодії, але й у напрямку здійснення «нелінійного переходу» до «культурної системи» більш високого порядку (постмодерністської та постіндустріальної). Це культурна система з багатоперемінною якістю комунікативних інтеракцій, що втілює свою системну якість у різних модусах і в котрій «організація цінностей», «ціннісна організація» мотивів і дій може безперервно удосконалюватися та підвищуватися на рівень духовно-ціннісного спілкування і креативних комунікацій.

На цій основі виникає четверта передумова корінної суспільної модернізації, а саме – формування культурно-інформаційної суспільної системи як вищої форми суспільств соціокомунікативного типу. Т.Парсонс подібну систему репрезентував як таку, в якій соціальну дію можна організувати і розвернути в систему, де вирішуються проблеми «організацію дій у систему». В такій «системі соціальних дій» або «соціальній системі» відбуваються як незалежні, так і узгоджені дії «актора» і «акторів», а їх «згода залежить від колективної цільової орієнтації або від загальних цінностей і від консенсусу нормативних і когнітивних очікувань»1. «Культурна система» за своїми базовими характеристиками суттєво відрізняється від соціальної тим, що в ній діє не «актор» за соціальною ситуацією, що складується, а «творча особистість» як «людина культури», котра несе через свої комунікації «живе буття культури». Культурна система формується не за допомогою взаємодії «акторів» і не за допомогою організації їх соціальних дій, а шляхом організації цінностей, норм і символів, які зумовлюють вибір «акторів». У культурній системі еталони регулюючих норм (та інших культурних елементів, що скеровують вибір конкретних «акторів») не можуть бути випадковими або непов’язаними один з одним елементами, а співвідносяться із всією системою суспільної культури і її консистентністю. Тому культурна



1 Парсонс Т. О структуре социального действия. - М.: Академ. проект, 2002. – С. 460-461.

система – це «модель культури, окремі частини якої взаємопов’язані таким чином, що вони формують системи цінностей, системи переконань і системи експресивних символів» 1. На цій основі соціальні системи через «системи особистості» перетворюються на «культурні системи» з новою системною організацією цінностей, ціннісних норм і їх значень у суспільстві. Таких, що дають суспільству нову «культурну якість» та наділяють його здатністю до оновлення, трансформації і перетворення. Нелінійність суспільного розвитку в контексті модернізації таким чином означає здатність до парадигмальності, «парадигмального розвитку» 2. З цим виникають нові «цивілізаційні перспективи» суспільного руху вже на постмодерністській основі, «за межами економічного суспільства» і політичних методів вирішення його соціальних проблем. Але в межах нової соціокультури, ціннісного і правового регулювання в системі світового цивілізаційного співтовариства3.



Третій етап постіндустріального розвитку соціокомунікативного суспільства в його «позаекономічній» фазі (але ще не в соціогуманітарній) – це період, який одержав назву «постекономічних революцій». Але, за своєю суттю, - це етап «соціоінформаційних революцій» як предтечі установлювання «постіндустріального світу» та інформаційно-телекомунікативного суспільства. Головна мета соціокультурних трансформацій цього періоду – вивільнення людини і людської культури з «павутиння електронно-цифрових сітей», звільнити «живе» людське спілкування з-під тиску «електронної експлуатації» 4. Подібні революції почалися у формі «синьокомірцевої» та «білокомірцевої» революції з середини 60-х років, рушійними силами яких були висококваліфіковані робітники, інженери та спеціалісти. У 80-х роках цей революційний процес
1 Парсонс Т. О структуре социального действия. - М.: Академ. проект, 2002. – С. 462-463.

2 Хома О.Й. Модерная и постмодерная перспективы в философии культуры. Дис. ... д-ра филос. наук. - К.: Ин-т филос. им. Г.С.Сковороды, 2002. – С.3-4.

3 Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. - М.: Наука, 1998. - С. 60-66.

4 Добиляк А.В. Человек и его сознание и культура в паутине электронно-цифровых сетей. - Харьков: Торсинг, 2003. - 336 с.

постав у формі «революції менеджерів» (компетентних управлінців), яка призвела до скасування всієї старої управлінської системи (ієрархічної) і (деменеджеризації) за схемою «управління без управління», виникнення «комунікативного управління» на принципах «соціального партнерства» і «демократичного самовпорядкування організацією» 1 .

У 90-х роках проходить «революція інтелектуалів», що призвела до припинення процесу інституалізації постіндустріального суспільства на «посткапіталістичній» основі та початку реалізації соціогуманітарних принципів суспільної комунікації і соціокомунікативної суспільної життєдіяльності. В.Л.Іноземцев вважає, що в цій революції рушійною силою виступив «новий клас інтелектуальних робітників», який «займає особливе місце в структурі суспільного виробництва». Так, вони за своєю кількістю в загальній структурі зайнятості США складали в 1958 році 31%, з початку 60-х років – 42,1%, а в1980 році – 53,3% усього працездатного населення США. Їх приріст у 60-ті роки склав 70% сукупної робочої сили США, а в 70-ті рр. досяг 84%. З якісної сторони поява «інтелектуальних робітників» (knowledge-workers) на ринку праці радикально змінило відношення, що склалися у ньому, «оскільки вони фактично володіють своїм знанням як необхідним ресурсом виробництва і є носіями унікальних якостей та здібностей» 2. Вони виступають як творчі особистості, що формують навколо себе інтелектуальне середовище та інтелектуальну комунікацію, тому що представлені одночасно у двох статусах: як продуценти інтелектуального продукту (knowledge-producing) і як користувачі цього інтелектуального продукту (knowledge-using-workers) 3. Інтелектуальні робітники менш конкурують між собою, тому що вони виявляються висококонкурентними на ринку праці. Тут представлено подвійне протиріччя. З одного боку, сама «професійна структура зайнятості перестала бути основою для відмінності в заробітній
1 Рапопорт В. Новые модели управления предприятием. - 1990. - №1. - С. 12-13.

2 Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. - М.: Логос, 1999. – С. 472-473.

3 Там же. – С. 474-475.

платні», і доходи представників «білих комірців» уперше зрівнялися з заробітками «синіх комірців», а потім стали сильно їм поступатися. А з другого боку, «інтелектуальні робітники» самі виступають як «інтелектуальні капіталоносії» і можуть знаходити своє використання в «альтернативній зайнятості», розвивати свої «успішні» фірми та компанії. «Таємниця» подібних «інтелектуальних організацій» полягає в тому, що «усередині фірми ринкові трансакції усунені, а роль складної ринкової структури з трансакціями обміну виконує підприємець-координатор, який і спрямовує виробництво»1. Тим самим «революція інтелектуалів» завершується налагоджуванням «позаринкового» ринкового обміну, а на місце суб’єкта-«капіталоносія» приходить високопрофесійний і єдиний у трьох статусах «комунікатор-підприємець-координатор», або «координатор комунікацій», ще здатний створювати «соціокомунікативний капітал» шляхом розвитку системних творчих інтеракцій. У міжнародному діалозі філософів «Схід - Захід» у цей час якраз і була зафіксована необхідність «радикального перегляду» філософської антропології та поведінки людини в суспільстві. А саме – гостро потребувала свого соціального визволення «суттєва енергія» людини, котра «властива самій сутності людини», прихильність до «добра», «креативності», «соціальності», «свободи» в альтернативі до «деструктивності, егоїзму, несвободі» 2. Саме демократичне суспільство після невдалої спроби модернізації «технокапіталізму» прагнуло до зміни старої соціальної системи на нову соціокультурну суспільну самоорганізацію. Це потребувало, на думку А.Тоффлера, повного розриву з минулим, повного «відриву від коріння» старого суспільства, через що настає «шок майбутнього», «футурошок». Техногенія завела суспільство у тупік та лишила його майбутнього із-за того, що «технократи страждають від короткозорості.


1 Коуз Р.Г. Природа фирмы // Теория фирмы / Под ред. В.М.Гальперина. - СПб.: Эконом. школа, 2000. - Т.2. – С.14.

2 Степаняна М.Т. Восток-Запад: диалог философов // Вопросы философии. - 1989. - №12. -С. 156.
Вони інстинктивно думають про близькі прибутки, близькі наслідки. Вони незрілі представники теперішнього покоління». А суспільство знаходилося на порозі «абсолютного незвичного прориву до більш наукової оцінки майбутніх імовірностей» 1.

Інтелектуалізація суспільного життя та суспільних комунікацій об’єктивно потребувала зміни характеру суспільних виробничих сил із матеріально-технічних на інтелектуально-інформаційні («інтелелектронні»), зміни самого способу суспільного виробництва на інформаційно-комунікативний. Їх символом став «електронний котедж» (Е.Тоффлер), який у змозі електронно-інформаційно замикати на собі всі суспільні комунікації. «Житло як центр суспільства» в подібному «електронному варіанті» може стати одним з нових «життєвих світів» людей та «комп’ютерно-комунікаційним центром» їх діяльності 2. Тим самим суспільні комунікації, інтелектуалізуючись у своєму новому інформаційному виді, стають «комунікативними виробничими силами», які прямо розвертаються від комунікативних сил людей у процесах творчого та інформаційно-когнітивного спілкування. З розвитком комунікативних сил суспільства в процесі «інтелектуальної революції» корінним чином змінюється сама роль комунікації, що утворює новий суспільний «комунікативний простір» та нові параметри суспільства вже як культурно-інформаційної системи. Функціонування інтелектуальних комунікацій на всіх рівнях подібної суспільної системи дозволяють визначити ці параметри в їх соціально-філософському значенні як «інформаційний простір», «інфосфера», інформаційне суспільство всезагальних соціокомунікацій. Принципово важливо, що в повідомленнях транслюється не стільки зміст та новизна інформації, скільки соціальні та особисті «комунікативні ідеї» автора-інтелектуала, «комунікативного координатора», який несе суспільству «комунікативні істини», виходячи із свого «комунікативного досвіду». Саме



1 Тоффлер Э. Шок будущего. - М.: АСТ, 2003. - С. 499 – 504.

2 Тоффлер Э. Третья волна. - М.: АСТ, 1999. – С. 335-340.
таким чином досягається єдність інфосфери, що створюється ЗМІ та ЗМК1. Зараз на наших очах починає розвиватися нова історія людства. Відповідно до А.Гелена, воно входить у свою «постісторію». Однак тільки в плані «подолання історицизму», певного розуміння історії. Європейське суспільство, наприклад, до сих пір не вийшло із стану «модерніті», свого безперервного оновлення. Тим самим воно не вийшло з історії, а тільки побачило її у другому вимірі2. «Переборювання історицизму» є не більш, ніж інтелектуально-когнітивна парадигмальність суспільного розвитку, що виникла через прискорення історії, і культурно-історичного руху виникнення «інтелектуального дискурсу» історії. Це й повинна усвідомлювати «філософія на порозі нового тисячоліття» в її осмисленні «культури постмодерну» 3. Суть «інтелектуальної революції», що діє «за межами економічного суспільства» складається у визнанні, що «діяльність подавляючої більшості робітників втратить трудові риси та здобуває суттєві моменти креативності» 4. Класові протиріччя у зв’язку з вирівнюванням доходів та їх соціальним розподілом стають усе більш «комунікативними протиріччями», а в інформаційній сфері інтелектуальних інтеракцій - «інтелектуальними протиріччями» комунікативних взаємодій: несхожість «інтерфейсів» комунікації, тематичних репертуарів і конекторів зв’язку тощо. Тим самим «революція інтелектуалів» за своєю суттєвою основою розгортається як «соціокомунікативна революція» (за характером внутрішніх протиріч) та знаменує початок інституалізації постіндустріалізму на своїй власній основі у вигляді культурно-інформаційної суспільної системи вже не техногенного, а соціогуманітарного типу.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка