Ч. ІІІ кривий Ріг 2008 (075. 8) Ббк 87. я73 К20 Рецензент и Шрамко Я. В



Сторінка10/51
Дата конвертації05.11.2016
Розмір10.2 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   51

Питання

1. Основні світоглядні питання давньогрецької філософії.

2. Зародження класичної давньогрецької філософії. Мілетська школа,

елеати.


3. Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії.
Головна відмінність давньогрецької філософії від інших її генетичних коренів (давньокитайської, давньоіндійської) у тому, що вона вперше в історії людського мислення набуває системності. Вона має не тільки яскраво виражений концептуальний, а й системно-раціоналізований характер. Саме це й дозволило набрати філософії цілком певних світоглядних форм, визначити її приналежність до тієї чи іншої філософської школи, напряму, світоглядного типу.

У давньогрецькій філософії не виділялося якесь одне, найважливіше питання як основне. Більш того, вона поставила велике число найрізноманітніших філософських питань, і в цьому відношенні вона багатозначна, полісеміотична. Водночас «основне світоглядне питання» давньогрецької філософії цілком чітко визначилось. Це співвідношення людини і світобудови, «ми» (люди) і «воно» (буття). Для більшості давньогрецьких філософів об'єктом, який формує їхній світогляд, одночасно виступав світ у цілому. Звідси одвічний космізм, космоцентризм давньогрецької філософії. Предметом філософського світогляду однозначно виступала «людина в цілому» або «світ людини». Тому основне світоглядне питання й вирішувалося як співвідношення світу природи і світу людини, природного макрокосму й людського мікрокосму. І в цьому вирішенні більше був представлений космоцентризм, природоцентризм, ніж антропоцентризм. Для давньогрецького філософа природа не антропоморфна і не соціоморфна, хоч у релігійному світогляді якості і форми людини, ієрархія людського суспільства перенесена на Пантеон богів. Одна з головних заслуг давньогрецьких філософів та, що вони змогли сформувати філософський світогляд як такий. Це відбулося в кілька етапів: а) перехід від протофілософського мислення, протофілософії до первинної філософії, тобто відхід і відрив від міфології як єдиної основи світорозуміння; б) формування «парафілософії» («біля філософських поглядів»), як передфілософії, а передфілософії — як «первонародженої філософії» з міфології, тобто такої, що вже мала світоглядний статус; в) формування світоглядної філософії як такої, філософсько-світоглядного мислення.

Високий рівень світоглядної культури давньогрецьких філософів виявився у тому, що їхні філософські погляди й уявлення набувають системно-раціоналізованого характеру. Подібний системно-раціоналізований світогляд ми і знаємо, саме він став історичним джерелом формування світогляду європейських народів. І в такому сенсі і значенні для нас давньогрецька філософія є класичною. Її класичність у системному плані визначається її багатющим змістом, енциклопедичним розглядом широкого кола філософських питань, здійсненням пошуку субстанції (сутності) світобудови в космічному масштабі, причин і механізмів вселенської єдності, її всезагального зв'язку і розвитку, цілепокладання. Її класичність у раціоналістичному плані представлена високим гносеологічним рівнем, розвиненими пізнавально-розсудковими та інтелектуальними формами, ментальними механізмами дискурсивності і логіки, включаючи діалектичну логіку. В емоційно-почуттєвому плані давньогрецька філософія є античною класикою тому, що вона сформувала високорозвинений художній світогляд. Зразки давньогрецького мистецтва вражають нас і дотепер, багато які з них досі не перевершені, тобто вона була утворена не лише у формі системно-раціоналізованого (умоглядного) світогляду, а й натуралістично-реалістичного світогляду.

Таким чином, є підстави твердити, що давньогрецька філософія заклала основи духовності європейських народів, дала духовно-світоглядні підстави нашого сучасного буття в сучасному світі. З іншого боку, вона дає нам повне відчуття сучасників античного світу.

У давньогрецькій філософії народилися різні методології. Класичними серед них стали натурфілософський метод пізнання і діалектика в її стихійно-матеріалістичних і стихійно-ідеалістичних формах. Натурфілософська методологія зараз переживає свого роду друге народження, знаходячи собі все ширше застосування в якості методів творчої інтуїції, почуттєвого та інтелектуального споглядання, ейдетико-медитативних методів. Діалектика ж взагалі стала загальновизнаним методом наукового пізнання.

Основи космоцентристської онтології й діалектичної гносеології забезпечили найширші можливості для розвитку філософської думки і філософського світогляду давньогрецького етносу, великою мірою сприяли духовному й соціальному прогресу прилеглих західноєвропейських народів. З цих позицій вбачається більша роль філософії для нашого суспільства. «Філософський ренесанс» у нашій вітчизні значною мірою сприяв би найшвидшому вирішенню найгостріших питань нашого соціального буття.

Давньогрецька антична класика зароджується в VI ст. до н.е. і філософська думка досягає зрілості й розквіту в IV-III ст. до н.е. В епоху пізнього еллінізму (ІІ-І ст. до н.е.) давньогрецька філософія переживає занепад, хоча вона й була сприйнята Древнім Римом (латинська філософія). Концептуально давньогрецька філософія надзвичайно багата й перші цікаві філософські знахідки можна віднести до гомерівського часу - початок першого тисячоліття до н.е. Це був історичний час, коли філософський світогляд безпосередньо народжувався з міфологічного світогляду.

Для ГОМЕРА найважливішою філософською проблемою є питання про начало світобудови. Він знаходив подібне начало у бога Океана. Океан є «предок богів» і з нього «все походить». Океан живить підземну річку Стікс, яка забезпечує життя підземного царства. Це царство Аїд, яке має найглибше підземелля — Тартар. Земля — нерухома кругла площина, небозвід — мідний (або залізний). Простір між землею і небозводом наповнений ефіром, біля землі — повітрям. Сам небозвід підтримується стовпами, які охороняють Атланти. Сонце - бог Геліос, місяць - богиня Селена, її сестра Еос - богиня зорі. Сузір'я час від часу поринають в Океан, де омиваються й оновлюються.

ГЕСІОД (Беотія поблизу Фів). Першоосновою в Гесіода виступає Хаос. Хаос є зіяння між небом і землею, первинний безформенний стан світу. Він — «хайно», тобто те, що розвертається, розкривається, він — «велика безодня». Гесіод близько підходить до ідеї субстанції і світобудови. Субстанція представлена у вигляді «хасми», що лежить в основі світобудови, в ній залягають усі стихійні початки: земля, вода, а також зоряне небо та страшні і похмурі «кінці й начала», перед « хасмою» трепечуть навіть боги. Боги ворожі людям. Зевса переслідує страх падіння через те, що його дружина Метіда (мудрість) може народити йому сина Логоса. Логос містить якість розумного слова. А з розумним словом народжується філософія і філософський світогляд, що означає кінець царювання Зевса. Тим більше, що люди скомпрометували себе перед богами: Прометей (син титана Іапета) викрав вогонь у Зевса і віддав його людям. Проте й самі люди не заслуговують нічого кращого, тому що з покоління в покоління рід людський погіршується: усього було п'ять поколінь - золоті люди, срібні, бронзові, героїчні і залізні. Краще покоління представлено «золотими людьми», а до часу Гесіода настав період «залізних людей». Вони будуть працювати без відпочинку, не знаючи спокою ні вдень, ні вночі від праці, страждаючи від горя і нещастя. Попереду ще гірше - «правду замінить кулак», «де сила, там і буде право», «сором зникне», «від зла рятунку не буде». Кращі часи - «золотий вік» - позаду і більше ніколи не настане. Єдиний вихід - народитися після загибелі «залізного віку», ознаки цьому є - це народження «сивих немовлят». Очевидно, інший вихід, за Гесіодом, це народження Логоса й оволодіння людьми Логосом так, як вони оволоділи прометеєвим вогнем.

Антична передфілософія завершується орфічною, до цього будучи представленою гомерівською і гесіодською передфілософіями.



Орфічна передфілософія. ОРФІКИ — послідовники релігійного вчення, яке заснував бог Орфей — володар муз і мистецтва, музики і віршоскладання. Орфізм як філософія протистояв божественному культу Діоніса, який розтлівав людей, тобто олімпійській релігії. Для Орфіків характерні космотеогоністичні уявлення, які змішували божественне і природне. Першоначала в орфіків: «первовода», злитість Землі, Неба і Моря, Ніч-Нюкта. Час, вологий ефір, безмежний хаос, туманний ереб (морок), космічне «яйце» (яке народжується із зіяючого хаосу), «сяючий Фанес» — земний золотокрилий, двостатевий, що самозапліднюється, багатозваний бог (вилуплюється з «яйця»). Фанес містить у собі зародки усіх світів, богів, істот і речей.

Антропологія орфікив виходить із того, що людина за своєю природою двоїста. У ній два начала: нижче — тілесне і вище — духовне, вище — це титанічне, діонісійське начало. Тіло — гробниця і в'язниця душі, тому життя — це страждання. Мета життя — звільнення від тіла, але це зробити важко, тому що душа приречена на переселення з одного тіла в інше. Тут розвивається концепція метемпсихозу — переселення душ після смерті в інші живі тіла (людей, тварин, комах, рослин) — це людське прокляття безкінечного відродження. Щоб звільнитися від нього, треба робити очищувальні обряди, не вживати м'яса вбитих істот. Після звільнення від перероджень благочестива душа досягає «острова блаженних», де живе безтурботно і щасливо, не знаючи душевних мук.

ФЕРЕКІД (острів Сірос біля культового центру Делоса, VII-VI ст. до н.е.). Його світогляд уже майже деміфологізований. Першоначала — земля, вода, повітря, вогонь. Вони розпадаються із природного стану на п'ять надприродних; це надприродні істоти — Океаніди, Офіоніди (темні підземні сили, очолювані змієм Офіонієм), Кроніди (володарі часу), напівбоги-герої, духи-демони. До першоначал світобудови Ферекід відніс вічність.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА. Іонійська школа (західне узбережжя Малої Азії, поліс Мілет). Це перша давньогрецька філософська школа.

ФАЛЕС. Був першим математиком і фізиком в Іонії, передбачив рік повного для Іонії сонячного затемнення, річний рух Сонця навколо зірок, визначив час сонцестояння й рівнодення; зрозумів, що Місяць світить не своїм (відбитим) світлом, був гарним геометром і астрономом, визначив тривалість року в 365 днів і розділив його на 12 тридцятиденних місяців. Вважався мудрецем.

Першоначало — вода «розумна», що має душу на зразок магніту, який є одушевленим, тому що притягує металеві речі. Боги — це реально діючі у світі сили, тому вода «розумна» — це вода божественна. На ній плаває Земля. Божество космосу — розум, там немає ніякого Зевса, але є найвищий Логос. У Логоса божественна природа: син Логос, що відкинув батька Зевса, який безпосередньо визначає життя людей.



АНАКСІМАНДР. Начало усього сущого для нього «першоначало» - «архе», субстанція, що лежить в основі всього сущого і його першооснова. Таким початком, що лежить в основі, є апейрон: безмежне, безкрайнє, безконечне начало (середнього роду). Він невичерпний, лежить в основі взаємоперетворення стихій, є невизначеним, тому що безмежний внутрішньо (а не тільки зовніпросторово); вічний і незнищуваний, перебуває у вічному русі і стані вічної активності (рух, активність — атрибути апейрона). Він матеріальний, речовинний, може бути «мігмою» (суміш землі, води, повітря й вогню) або «метаксою» (щось середнє між вогнем і повітрям). Апейрон не стільки субстанційне, скільки генетичне начало космосу. Він усе із себе виробляє сам, тому він космогонічний. У космосі немає ніякої теогонії, у ньому божественні сили відсутні через їхню повну непотрібність. Світ існує з внутрішніх причин, репродукуючись через апейрон з одного матеріально-речовинного начала. Людський світ почуттів - прояв дійсного світу, і він повинен бути досліджений наукою, а не сприйнятий споглядально. Життя зародилося на межі моря і суші під дією космічного вогню. Перші живі істоти жили в морі і деякі з них вийшли на сушу, скинули луску і стали сухопутними істотами. Людина зародилася і розвинулась до дорослого стану всередині якоїсь величезної риби, і із цієї риби народилась уже дорослою і вийшла на сушу.

Світ загине внаслідок порушення міри речей: руйнування міри й усіх меж приведе речі у стан безмірності й у безмірному (апейроні) вони загинуть. Апейрон поглинає всі речі наприкінці світу (есхатологія).

Анаксімандр був ученим-практиком: він збудував найпростіший сонячний годинник («гномон»), зробив модель небесної сфери - глобус, накреслив географічну карту, дав загальний нарис геометрії.

АНАКСІМЕН. Був учнем Анаксімандра. За першоначало приймав повітря, головна його властивість — безмежність («апейрос»), апейрос є властивість повітря, тобто апейрон із субстанції перетворився на її властивість, виділившись із повітря. Усе виникає з повітря шляхом розрідження-згущення: спочатку стає вогнем, потім - ефіром, згодом - вітром, хмарами, водою, землею, каменем. Близько підійшов до ідеї перетворення кількісних перетворень у якісні. Сонце - це земля, що розжарилася від швидкого обертання. Земля і світила парять у повітрі, при цьому земля непорушна, а світила рухаються повітряними вихорами (за сучасною концепцією - «космічними течіями»). Душа Повітряна і знаходить у повітрі своє начало, як і тіло людини. Боги - модифікації матеріальної субстанції й самі складаються з повітря. Як учений-практик пояснив причини утворення граду, снігу, вітру. Стан погоди залежить від активності Сонця, зірки знаходяться далі Місяця й Сонця.

ГЕРАКЛІТ (поліс Ефес поблизу Мілета). Субстанціонально-генетичне начало всього сущого — вогонь як речовина через його надзвичайну рухомість та мінливість, а також як вогонь космічний. Він не тільки лежить в основі всього, а з нього все й виникає шляхом поступових стихійних перетворень: повітря — вода — земля — вогонь («шлях униз»). Існує також і «шлях нагору», саме через нього космос згорає, являючи собою світову пожежу — це є світовий суд, це суд розумний, тому що вогонь є і живою, і розумною силою. В кінцевому підсумку все перетвориться на вогонь (есхатологія). Міра у світобудові представлена всесвітнім логосом, він є об'єктивним законом світобудови, принципом порядку і міри. Вогонь як логос розумний і божественний («вогнелогос»). Вогнелогос притаманний і людській душі, вона — одна з метаморфоз вогню, поєднує в собі протилежності вологого і вогняного. «Волога душа» — погана душа, «суха душа» — наймудріша і найкраща, у п'яної людини (чи у хворої) особливо волога (погана) душу, логос і є сухий і вогняний компонент душі, тим самим він збігається із психічно-розумовим аспектом людини. Душа, злита з логосом, здатна до самозростаючого логосу, тобто до пізнання і самопізнання. У цьому розумінні логос не менш безмежний, аніж об'єктивний логос (який панує над космосом).

Подібним поглядам Геракліта первісно властивий стихійний діалектизм. Його логос — це всезагальний закон космосу, а принцип організації Всесвіту — це боротьба протилежностей та їх єдність. У світобудові абсолютно все непостійне: «усе тече, усе змінюється». Постійність у світі відносна, зміна абсолютна, нічого у світі не повторюється, все минуще й одноразове. Єдність протилежностей для Геракліта виступає тотожністю: у людини добро і зло — тотожні. Але тотожність протилежностей не є їх взаємопогашенням, вони знаходяться у взаєминах постійної усобиці, яка є «боротьба-батько» і «боротьба-цар». У боротьбі здобувається справжня гармонія, яка проявляє себе прихованою, неявною, і вона сильніша від явної гармонії; прихована гармонія і є тотожність.

Через прихованість гармонії світобудови пізнати логос так важко, світ немовби ховається від людини, бо вона часто буває недостойною бути людиною розумною і є «скотиною». Люди «як тварини пересичені», некмітливі, намагаються розум, який прагне пізнавати, замінити формальним багатознанням, а треба прагнути до мудрості. Пізнавання логосу є пізнаванням мудрості, єдності світу — тим самим треба прагнути не до спеціального знання, а світооглядної свідомості, ментальної цілісності. Будучи аристократом за народженням (належав до царсько-жрецького роду), був не прихильником аристократії й ідеологічно піднявся вище свого класу. Виступав прихильником писаного права й закликав народ боротися за закон (оскільки всі людські закони повинні відповідати божественним настановам, наприклад, вищої справедливості богині Діке). Вірив у посмертне існування душі, але у матеріально-речовому вигляді космічного вогню.

Італійська філософія: Піфагорійський союз, школа елеатів, Емпедокл.

ПІФАГОР (острів Самоз біля Іонії). Вважав себе втіленням сина бога Гермеса Ефі альтом, а тому гадав себе аристократом і ставив вище всіх людей (існує бог, людина і «подібні до Піфагора»). Був гарним математиком, відкрив явище несумірності, робив спроби перетворити математику емпіричну на математику теоретичну. В основі космосу лежить число. Саме це слово є впорядкована числом світобудова. Вважається, що Піфагор сконструював і слово «філософ». Через геометричні фігури й число він конструював землю і природні стихії. Земля складається з частинок кубічної форми, вогонь — із частинок у формі чотиригранної піраміди (тетраедрів), повітря — з восьмигранників (октаедрів), вода — із двадцятигранників (ікосаедрів), ефір — із дванадцятигранників (додекаедрів). Вважається, що в астрономії Піфагор відкрив навскісне положення зодіаку, визначив інтервал між моментами, коли планети займають відносно одна одної однакове положення. Був одним з перших геоцентристів.

Неймовірна гіпотеза Піфагора про «гармонію сфер». Кожна планета, рухаючись по ефіру, випускає монотонний звук певної висоти (частоти): Місяць — високий і пронизливий звук, Сатурн — найнижчий звук. Разом ці звуки утворюють гармонійну мелодію (чути яку міг лише один Піфагор). Тут представлено не тільки геніальну здогадку про радіохвилі, а й про хвильову (квантово-хвильову) взаємодію планет і Всесвіту, про єдину хвильову взаємодію світобудови як єдину базову фундаментальну взаємодію фізичного світу, яка звучить як «музика сфер», «космічна мелодія» (а сучасними фізиками розробляється як єдина теорія поля).



Піфагор, мабуть, був видатним філософом-психологом і психотерапевтом-практиком. Мав свої погляди на метемпсихоз, переселення душ, лікував «душі» хворих людей музикою, навчав способам запобігання негативних емоцій (гніву, туги, душевної тривоги, суму), розробляв спеціальні режими дієти і відпочинку, дуже багато зробив для народження медицини як науки з лікувальної магії.

Піфагорійський союз виступив першим систематичним пропагандистом філософського знання (і тим відрізнявся від сіоністських філософів-одинаків), статут союзу передбачав цілком певний спосіб життя. Він ґрунтувався на ієрархії життєвих цінностей — на тому, до чого ми приходимо сьогодні. Найвище стоїть прекрасне і благопристойне (сюди включається і наука), потім вигідне і корисне, на третьому місці - приємне. До союзу приймалися лише люди, які витримали багаторічну перевірку розумових і моральних якостей. В основі етики союзу лежало вчення про «належне»: перемога над пристрастями, культ дружби товариства, прийоми поліпшення розумових здібностей, уміння слухати, спостерігати, розвитку пам'яті. Усі ці ціннісно-етичні норми мають зараз надзвичайно актуальний характер, і в цьому відношенні Піфагор прогнозував їх значення для майбутнього. Припускається, що багато знань він отримав, коли вчився в індійських мудреців ( махатм-надлюдей) під час своєї подорожі на Тибет (за свідченням письменника Апулея).

Італійська філософія. Елеати.

КСЕНОФАН (поліс Колофан в Іонії). Основа всього сущого земля і вода. Сонце утворилося із скупчення іскорок, а самі іскорки — випари води, що спалахнули (спостереження явища атмосферної електрики). Сонце завжди нове, і воно своє для кожної місцевості. Ксенофан найбільш активно виступає проти міфологізму і його перенесення в релігійний світогляд. Не може бути богів, схожих на коней і биків, тому вони не можуть бути схожими й на людей. Бог єдиний. Єдиний бог подібний лише небу як цілісності. Бог — це чистий розум. Його сила не в тілі, а в мудрості. Він спирається лише на розум і мудрість, тому що почуття й відчуття несправжні, а людину і розум обдурює. Бог — космічний філософ-мислитель, богофілософ, що править у Всесвіті лише силою своєї думки, не докладаючи ніяких фізичних зусиль. Він не якась персоніфікація, бог у всьому й утворює все різноманіття у вищій єдності, думці (пантеїзм). Бог подібний до кулі і тотожний космосу, він — сам богокосмос: єдиний, вічний, однорідний, незмінний і неушкоджений (такий, що не знищується). Ця особливість бога породжує у відповідь особливість людського пізнання. Людині дане таке знання про пізнання, істина не відкривається людині як божественне одкровення, істина — результат людських пошуків, вона є процес. Лише досягаючи істини, ми переконуємося, що розум нас не обманює. Тут ми бачимо великі пізнавальні здогади Ксенофана, які було розроблено в подальшій гносеології.

ПАРМЕНІД. Жив у Єлеї і його філософські погляди склали основу філософії елеатів. Він першим по-філософському розробив категорію «буття». Світоглядне питання буття й небуття і відношення людського мислення до них є для Парменіда центральним, його головна теза про буття — мислиме лише те, що існує. При цьому думка про предмет тотожна предмету думки. Небуття не може існувати тому, що воно немислиме. А коли б воно людиною було мислиме, то відразу ж стало б буттям як предмет думки. В онтології за першоначало Парменід приймає ефір і те, що всі світила небесні знаходяться в ефірі; його головна якість — всюдисутність. У гносеології Парменід розрізняв видимий і невидимий світи. Проте це не буття й небуття, а дві картини світу: картина істинного світу і картина неістинного світу — картина людської думки як смертної істоти. Але у Парменіда картина істинного світу — це лише позірний фізичний світ, який насправді не є істинним. У наявності діалектика істини і позірності, але фізична істина виявляється невірною. Насправді існує тільки буття думки.

ЗЕНОН (V ст. до н.е.). Був учнем Парменіда і вважається винахідником діалектики як мистецтва спору (за Арістотелем і Плутархом). По суті у Зенона представлено елементи суб'єктивної діалектики: докази від протилежного, спростування доказів опонента й доведення до абсурду його точки зору, яка стає протилежною власній. «Апорія Зенона» — поставити опонента у безвихідь, у ситуацію логічної безпросвітності, загнати у глухий кут: Ахіллес, який не може наздогнати черепаху; стріла, що летить, яка насправді перебуває в спокої та ін. В онтологічному плані Зенон своїми апоріями поставив проблеми єдності і множинності, руху і спокою (які й до теперішнього часу задовільно не розв'язані). Гносеологічно він поставив проблему діалектичної суперечності і способів її розв’язання а, отже, філософського доведення логічної та фізичної аргументації (що не були методом прямого доведення, який знали до цього за законами формальної логіки).

ЕМПЕДОКЛ (місто Акрагас у Сицилії). Його вчителями були піфагорійці Ксенофан і Парменід. Виявив себе в багатьох областях: оратор, ритор, лікар, поет, інженер, філософ; був марнослівним і видавав себе за божество (як і Піфагор). Розробив концепцію світобудови як боротьбу двох начал — Філії (любові, інші назви: Гармонія, Радість, Афродіта) як космічної сили проти Нейкос (ненависть, гнів). Коли філія є космічна причина добра, то Нейкос — причина множинності зла. У цій боротьбі Філія і Нейкос поперемінно беруть гору. У першій фазі перемагає Філія і виникає світобудова у вигляді «офейрос» (снопа): у ньому всі чотири стихії рівномірно перемішані (земля, вода, повітря, вогонь), а ненависть витиснена за межі світу. Друга фаза боротьби утворює рівновагу любові і ненависті, вона нестійка, фази динамічні. Третя фаза — обертання вихору стихій, ненависть неподільно панує і розділяє стихії, однорідне з'єднується тільки в ненависті. У четвертій фазі здійснюється зворотний перехід у порівнянні із другою фазою; перехід від множинності і зла до єдності та блага. Чотири фази»» обертання космічного вихору — це фатальна череда, яка відбувається за волею долі, тому що таким є «коло часу». Геніальна здогадка Емпедокла про спіралеподібність галактик та їх утворення внаслідок космічного вихороруху може викликати лише подив від вищої прозорливості філософа. Сам Емпедокл вважав, що сучасне йому людство живе в четвертій фазі «обертання вихору» (переходу від зла до блага).

Глибокі і діалектичні побудови Емпедокла.

Світ одночасно мінливий і немінливий, але у різних відношеннях і частинах (як тут не згадати відкриття сучасних астрофізиків, пов'язане з нестаціонарністю окремих частин Всесвіту!). У своєму корінні (субстанціональному) і в межах «кола часу» світ незмінний. Але світ мінливий на рівні речей (тобто проявленої сутності) усередині «кола часу». Він послідовно проводить закон збереження буття. Для всесвітнього буття не існує понять «народження» і «смерть», але «розділення» і «змішування»: існує лише одне змішування з розділенням того, що змішалось.

У психології стояв на позиції метемпсихозу, розповідав про свої численні перевтілення. Але його позиція тут цілком матеріалістична і ґрунтується на принципі біологічної доцільності, зародження живого з неживого, визначає наперед теорію еволюції видів. Так, у четвертій фазі переходу від зла до добра окремі живі органи в природі починають сходитись і об’єднуватись (голови, потилиці без шиї, голі руки без плечей, очі без лобів). Посилення сили любові почало з'єднувати їх хаотично і різнорідно, тому утворилося багато нежиттєздатних частин: дволикі істоти, бики з обличчям людини, жіночої природи чоловіки, двогруді істоти. Більшість загинула, але деякі підійшли один до одного й вижили, немовби вони були створені за заздалегідь продуманим планом. Таким шляхом природа з величезною витратою енергії, часу і речовини створила все існуюче (шляхом природного відбору, адже, за Емпедоклом, природі не треба заощаджувати).

Геніальна здогадка Емпедокла про швидкість світла: воно поширюється з великою, але конечною швидкістю (Арістотель з ним не згодний). Воно випромінюється з тіла, що світиться, спершу поширюється в проміжному просторі, і лише потім досягає землі; при цьому його рух залишається непоміченим для людини через величезну швидкість. Природа світла — матеріальна.

Подібні здогадки Емпедокла наводять на думку про те, що він володів знаннями про них! І дуже шкода, що більшість його філософсько-літературних робіт загинули і не дійшли до нас (хоча його погляди достатньою мірою описані в доксографії, яка дійшла до нас).


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   51


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка