Бакалаврська робота «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі Зміст



Скачати 492.39 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.04.2017
Розмір492.39 Kb.
  1   2   3



Бакалаврська робота

«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі
Зміст
Вступ…………………………………………………………..………….3
Розділ І. Задум авторки щодо роману ,,Апостол черні” та історія його видання……………………………...………………………….……………….7
Розділ ІІ. Аспекти вираження проблеми виховання у художньому світі роману ,,Апостол черні”………………………………………………...14
2.1. Своєрідність жанру роману виховання……………………….….14
2.2. Юліан Цезаревич – уособлення авторського ідеалу нової, європейської людини………………………………………………………………18
2.3. Антитетичність жіночих образів роману як засіб вираження ідеї твору…………………………………………………………………..……….29
Висновки……………………………………………………………..…37
Список використаної літератури…………………………..………….42

Вступ
В умовах ліквідації ідеологічного диктату, заборон дослідження творчості цілого ряду українських письменників або ж окремих їх творів, які не відповідали офіційним ідеологічним канонам, перед дослідниками відкривається широке поле можливостей опрацювання і глибокого осмислення літературного процесу в Україні в усій його повноті і розмаїтті.

Актуальність дослідження. Ім’я Ольги Кобилянської не вилучалось із програм навчальних курсів, не обминалося авторами праць з історії української літератури, її творчість була предметом ґрунтовних монографічних досліджень, наукових і публіцистичних статей О. Бабишкіна, Л. Матусяк (,,Роман ,,Апостол черні’’ в контексті творчої спадщини О. Кобилянської” [30]), І. Демченко (,,Особливості поетики Ольги Кобилянської” [14]), Н. Томашука (,,Роман ,,Апостол черні” [40]) та інших. Певна частина відгуків про письменницю вітчизняних і зарубіжних критиків – листи, статті, спогади, які могли бути опубліковані в умовах ідеологічного тиску, – вийшла збірником ,, Ольга Кобилянська в критиці та спогадах”. Твори Кобилянської витримали чимало перевидань, найповніше з них – п’ятитомне, що містить ще й значну частину її епістолярію, упорядкованого Ф. Погребенником. Побачили світ також і щоденники Ольги Кобилянської, що тривалий час були недоступні широкому дослідницькому загалу. Однак чимало проблем залишаються ще не вивченими, не з’ясованими. До них належить виховання у творчості письменниці, зокрема у романі ,,Апостол черні”.

Кобилянська неодноразово звертається до такого епічного жанру, як роман, зокрема до роману виховання. Цьому твору притаманні поглиблений психологізм, емоційність.

О. Кобилянська, літературний дебют якої припадає на кінець минулого століття, була оригінальною постаттю, ,,екзотичною квіткою”, як її називали деякі критики, на тлі традиційної і загальновизнаної у другій половині ХІХ століття реалістично-,,народницької” літератури. Щоправда, протягом тривалого часу літературної діяльності Кобилянської ставлення критики до її таланту і творчості було суперечливим через відчутний вплив на стиль письменниці німецько-румунського оточення та зарубіжної лектури, на якій вона виховувалася, нестандартність і сміливість авторського саморозкриття у її творах, а також через саму ідейно-етичну позицію О. Кобилянської, що мала відверто загальнолюдський характер і була вільна від усякої партійності.

О. Кобилянська увійшла в українське письменство насамперед як виразниця прагнень і змагань інтелігенції, зокрема освіченого жіноцтва, і протягом усієї творчості письменниці чітко простежується її незмінний інтерес до цієї теми.

Послідовно проводячи у своїй творчості ідею домінуючої ролі освіченої верстви в загальному поступі нації на шляху суспільно-історичного розвитку, Кобилянська свідомо звертається до проблеми виховання і особи, свободи і обов’язку, трактуючи їх з позиції притаманного їй романтичного ідеалізму, своєрідного соціально активного індивідуалізму, у світлі його неповторно-філософського бачення життя, світу і людини в ньому.

У часи панування на підрадянській Україні колоніального режиму, коли на словах проголошувалась так звана ,,гегемонія” трудового народу, українцям як суспільному прошарку не відводилася яка-небудь важлива роль в загальнолюдському, суспільному поступі, а цілком природне прагнення українських освічених верств зберегти свою національну самобутність, розцінювалось як ,,ворожі прояви” буржуазного націоналізму, сепаратизму. Саме тому звернення до теми виховання у творчості О. Кобилянської на сучасному етапі особливо актуальне. Крім того, порушення проблеми ідейних, національно-патріотичних шукань українців в тісному поєднанні з питаннями морально-етичного спектру, з огляду на виховну функцію літератури, ще більше посилює важливість і необхідність таких досліджень.



Мета і завдання дослідження. Мета роботи – дати нову інтерпретацію твору Ольги Кобилянської з життя українців у світлі морально-етичних шукань письменниці, в зв’язку з її біографією та в контексті світоглядних і стильових виявів сучасної їй конкретно-історичної доби; довести, що „Апостол черні” Ольги Кобилянської є зразком роману виховання в українській літературі.

Для поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- дослідити задум авторки щодо роману виховання ,,Апостол черні” та історію його видання;

- дослідити аспекти вираження проблеми виховання у художньому світлі роману;

- з’ясувати значення поняття ,,роман виховання”, його особливості, жанрову своєрідність;

- простежити проблему виховання на прикладі головного героя;

- дослідити антитетичність жіночих образів;

- оцінити стан вивчення іншими дослідниками роману, узагальнити їхні висновки, дійти власних;

- визначити місце прози О. Кобилянської в історії українського і світового письменства.

Об’єкт дослідження – роман ,,Апостол черні”, еволюція ідеалу у творі О. Кобилянської.

Предмет дослідження – життєвий і творчий шлях письменниці, формування її національної свідомості.

Методи дослідження. У бакалаврській роботі використано культурно-історичний та порівняльно-історичний методи. Це дало можливість дослідити твір Ольги Кобилянської в контексті суспільно-політичного та духовного життя епохи, літературних уподобань та духовних ідеалів самої письменниці, у взаємозв’язку із загальноєвропейським культурно-історичним процесом, переосмислити твір О. Кобилянської і дати йому нову інтерпретацію у світлі морально-етичних пошуків письменниці.

У роботі приділяється увага питанням зв’язків письменниці з національно-патріотичними колами та формування її національної самосвідомості, які раніше підлягали замовчуванню. У дослідженні робиться спроба нового осмислення й ідейно-художнього аналізу високопатріотичного і забороненого на терені радянської України роману ,,Апостол черні” у світлі етичного ідеалу письменниці та в контексті її творчої спадщини.



Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (43 найменування). Загальний обсяг роботи – 45 сторінок.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета і конкретні завдання дослідження.

У першому розділі ,,Задум авторки щодо роману ,,Апостол черні” та історія його видання” йдеться про задум, написання та видання роману Ольги Кобилянської ,,Апостол черні”

У другому розділі ,,Аспекти вираження проблеми виховання у художньому світі роману ,,Апостол черні” досліджуюься своєрідність жанру роман виховання; образ головного героя Юліана Цезаревича як уособлення авторського ідеалу нової, європейської людини; з’ясовуються антитетичність жіночих образів як засіб вираження ідеї твору.

У висновках підводиться підсумок усієї роботи.

Розділ I

Задум авторки щодо роману ,,Апостол черні’’ та історія його видання
Роман ,,Апостол черні’’ – останній великий твір Ольги Кобилянської, письменниці, яка ввійшла в українську літературу визначним майстром психологічного реалізму, ,,вишуканої інтелектуальної прози’’. Написаний протягом 1921-1926 років, він не був опублікований в Україні в радянський час.

Складні і неоднозначні події в житті народу, труднощі особистої долі письменниці, а також катаклізми в історії України, яка після трагедії жовтневого перевороту ,,залишилася обкраденою і розшматованою’’, а Буковина – ,,знову загумінком на терені чужої держави’’ [17; 79], – все це не могло не позначитися на процесі написання твору, особливостях зображення ментальності головних героїв.

Після виснажливої праці по вичитуванню та редагуванню тексту, письменниця хотіла якнайшвидше вислати розділи ,,Апостола черні’’ до Остапа Грицая у Прагу. Саме там і було надруковано у 1926 - 1928 роках першу частину роману в еміграційному українському часописі ,,Нова Україна”, який видавав Микита Шаповал. Про це все писала О. Кобилянська у листі до Ольги Гаморак-Левицької, датованому 31 березня 1927 року: ,,Я все маю багато праці, не можу упоратись з своєю повістю ,,Апостол черні’’, вона така довга, мушу коригувати, переписувати начисто, а то не іде так скоро, помимо що треба квапити (…) я мушу так спішитися з працею, що могла бути надрукованою до року 28, аби і гонорар за ню дістати’’ [22; 294]. Подібне свідчення знаходимо в іншому тодішньому листі, надісланому до редакції львівського журналу ,,Світ’’: ,,Я ще не упоралася із своєю повістю ,,Апостол черні’’, котру, не з моєї вини, не могла скоріше викінчити. Вона, правда, вже готова, написана, але я її ще перед друкованням корегую, як це звичайно буває, й переписую’’ [35; 48]. Одночасно з Праги О. Грицай надсилає примірники ,,Нової України’’ із публікацією ,,Апостола черні’’ М. Білячу у Харків для подальшого видання на Україні.

На сьогоднішній день збереглося багато листів О. Грицая. В одному із них, від 20 червня 1929 року, він зауважує: ,,Якраз сьогодня одержав листа від Тов. Біляча і рівнож Вашу засилку дальшої частини ,,Апостола черні’’, яку відсилаю дальше на місце призначіння … Посилки всі одержав, але бракує знов 21 сторінок. Підозріваю, що це не случай, а система якогось москаля в цензурнім відділі в Москві, що вмисно нищить кілька сторінок з посилки, аби не можна було друкувати’’ [3]. Відповідно М. Біляч, який брав участь у підготовці багатотомного видання творів, що виходило у Харкові протягом 1927-1929 років, ретельно нагадував О. Кобилянській про те, що кооперативне видавництво ,,Рух’’ планує опублікувати її новий роман: ,,Щоб не затримувати видання Вашої книжки ,,Апостол черні’’, прохаю Вас дуже, якнайскоріше надіслати її закінчення’’ [3]. Але позаяк в Україні дедалі наростав репресивний тиск, ілюзії щодо ,,українізації’’ розвіялися, то і листи ставали скупішими і рідко надходили, і мова вже не велася ні про нарахування авторських гонорарів, ні про видання творів, поки врешті-решт листування письменниці з М. Білячем у 1930 році не припинилося зовсім.

Саме в той же час в одному з номерів коломийського альманаху ,,Жіноча Доля’’ друкуються ,,Вісти про нашу найбільшу письменницю О. Кобилянську’’ – вісти про життя, яким ,,майже ніхто не інтересується’’ [8; 9]. Життя письменниці справді було важким: потрібно було зібрати кошти для відремонтування дому, який вона купила. Тому письменниця поселяється зі своєю родиною в одну кімнату й кухню. Хоча за твір ,,Апостол черні’’, ,,який рівночасно друковано в Харкові й на Чехах, належить письменниці гонорар, який вона одержує в ратах дуже помалу й неправильно, бо з Великої України гроші дістати дуже тяжко через те, що держава не пускає їх за свої кордони’’ [8; 10].

Незважаючи на все, О. Кобилянська продовжує свою роботу. Хоч вона вже була занадто важкою для неї, готує роман до друку у Львові. Про це дізнаємося із листа до Іванни Блажкевич, датованому 7 грудня 1932 року: ,,Я, приміром, по повороті з гір від мого брата по виліченні моїх ніг, що не давали мені і до свого городчика полізти, взялася до перечитування свого ,,Апостола черні’’, поперекреслювала дещо, поскорочувала, позмінювала і так зладила до видання його в Галичині. Недавно, от-бо 27, я скінчила 69 рік свого життя і гадаю собі, нехай я сама ще своєю рукою справлю ще ту свою працю – бо може щось статися, і нехай вона не буде покривлена чужою, некомпетентною рукою’’ [23; 654-655 ].

З другого боку, в листах О. Кобилянської містяться дуже важливі міркування про ідейну спрямованість твору, його концепцію, як і розуміння того, що все це перепинить йому дорогу до читача радянської України. Марна річ шукати ці листи в п’ятитомному зібранні творів письменниці 1962–1963 рр. та в інших радянських виданнях. В одному з них, адресованому Степанові Смаль-Стоцькому і включеному до його розвідки 1927 року ,,Дорогі земляки!’’, О. Кобилянська висловлюється про ,Апостола черні’’ як про твір ,,з жестом на будуче, де не лише сам націоналізм гратиме ролю в житті і культурному розвитку України, але де нарід повинен іти дальше, здобувати Європу, цебто цивілізацію в своїй хаті, в своїй душі, творити свою власну українську культуру’’. I далі підкреслює: ,,Нам треба характерів, робітників завзятих, що беруться і за найдрібнішу цеглу, не погорджуючи нею для будовання своєї держави’’ [20; 379].

У пізнішому листі, датованому 9 січня 1933 р. і звернутому до Кирила Студинського, О. Кобилянська, признавшись, що Христя Алчевська з Харкова дуже очікувала ,,появлення моєї повісти ,,Апостол черні’’ – і не діждалася’’, додала: ,,Я знаю, що вона, та повість, не зможе друкуватись на В[еликій] У[країні]. Я прочитала і де-не-де позміняла – і доповнила, та думаю до редактора М. Рудницького написати і поспитати, чи не друкував би він її в фелітонах (…) мені жаль, щоби та праця лежала – бо вона має багато психології в собі і патріотизму’’ [41; 633]. Робота над текстом твору була тривалою і клопіткою. Підтвердження цього знаходимо в спогаді Ірини Левинської (1907-1990) ,,Я знала Ольгу Кобилянську’’. Проживаючи в Чернівцях у 1930-1935 роках, вона часто відвідувала хвору письменницю, яку по обіді можна було застати за письмовим столом: ,,Тоді вона працювала над останнім своїм твором ,,Апостол черні’’, і я часто перечитувала їй цілі розділи, а вона виправляла деякі пасажі, що їй не подобалися. Так ми засиджувалися аж до вечора’’ [35; 48].

Навесні 1934 року в О. Кобилянської гостював Р.Т.Винницький зі Львова. Після повернення додому він розповідав про цю гостину в нотатках ,,На зеленій Буковині’’, опублікованих у тижневику ,,Неділя’’ і передрукованих у чернівецькій газеті ,,Час’’: ,,Тепер весь час сидить зі своїми книжками і рукописами. Написала велику повість, яку вважає одною з найкращих у своїй творчості. Це ,,Апостол черні’’. Накладця для неї дотепер немає. Дуже тяжко сьогодні що-небудь видати’’ [6; 2].

Коли ж ,,велика повість’’ усе-таки з’явилася окремою книгою у Львівському видавництві ,,Діло’’ у 1936 році при активному сприянні та допомозі відомого вченого-мовознавця Василя Сімовича та його дружини Ісидори, радість О. Кобилянської від давно омріяного видання була затьмарена значним скороченням тексту без відома письменниці. Про це довідуємося з нотаток Олени Кисілевської ,,Після недавньої гостини на Буковині’’ в редагованому нею коломийському журналі ,,Жіноча Доля’’: ,,Рада теж наша мила письменниця, що діждалася видання свойого ,,Апостола черні’’. Стільки літ годі було якось того добитися. Тільки жаль їй деяких скорочень – для цілості, може, й не конечних, але милих серцю авторки. Через те не вийшла так пластично, як могла, мила авторці постать ,,Тети Олі’’, в дійсності найбільшої приятельки пані Кобилянської з молодих літ, Ольги Устиянович…’’ [35; 48].

Послідовна прихильниця феміністичних ідей, О. Кобилянська дещо відходить від них задля втілення своєї концепції головного героя Юліана Цезаревича (його іменем, до речі, і називався перший варіант твору). На цьому наголосив і М. Шаповал у вітальній телеграмі з нагоди сорокаріччя її літературної діяльності, галантно зауваживши: ,,Цілую руку, що написала Царівну і пише Царевича…’’ [20; 252].

Ясно, що й сама символічно-біблійна назва роману – ,,Апостол черні’’, а найголовніше, – його проблематика, тема апостольського служіння рідному народові, українська національна ідея, – все це відлякувало укладачів радянських видань творів письменниці. Невідповідність головної ідеї роману засадам соцреалістичної літератури тоталітарного суспільства спричинила, з одного боку, те, що його просто замовчували (це, зокрема, зробив О. Бабишкін, автор розділу ,,Ольга Кобилянська’’ в першому томі ,,Історії української літератури’’ 1954 року), а з другого – відмовляли в ідейно-художній вартості. ,,Роздуми над шляхами виховання національної інтелігенції лягли в основу роману ,,Апостол черні’’(1926). Але, обминувши питання повалення соціального гніту, Кобилянська зазнала творчої невдачі, написала ідейно й художньо неповноцінний твір’’, – читаємо в УРЕ [цит. за 35; 47].

Так само негативно оцінювали роман О. Бабишкін – у літературно-критичному нарисі ,,Ольга Кобилянська’’ (1963) та М. Лещенко – в однойменному літературному портреті (1973). На думку останньої, ,,Апостол черні’’ ,,не засвідчував зростання письменниці, а навпаки, відводив її назад у порівнянні з попередніми творами” [27; 166].

Чи не єдиний серед літературознавців доби радянського тоталітаризму здобувся на загалом виважений, об’єктивний аналіз проскрибованого твору Ничипір Томашук у двох працях, датованих 1969 роком, – монографії ,,Ольга Кобилянська’’, а надто у статті ,,Роман О. Кобилянської ,,Апостол черні’’, поява якої за тодішніх умов сприймається як факт дивовижний. Змушений робити деякі реверанси в бік панівної тоді ідеології, Н. Томашук залишився вірним істині в головному – у відстоюванні ідейно-художньої вартості написаного О. Кобилянською: ,,…навіть невдача в змалюванні головного героя Юліана Цезаревича не робить в цілому твір безнадійно слабким. Роман ,,Апостол черні’’ – це серйозний художній твір, познайомившись з яким, читач знайде для себе багато корисного і в розумінні шляхів творчості письменниці, і в розумінні шляхів української інтелігенції в минулому’’ [42; 84].

Втім, широкий читач зміг відкрити для себе світ останнього великого твору О. Кобилянської тільки в часи української незалежності. Почин у цьому належить землякам письменниці. З подачі Оксани Івасюк фрагменти роману з’явилися спершу в газеті ,,Радянська Буковина’’ (від 22 і 23 вересня 1990 року), а відтак у чотирьох книгах ,,Буковинського журналу’’ (ч. 1 2-3 4-5 за 1992 року; ч. 1 за 1993 рік) його було передруковано з видання 1936 року повністю [18;  267].

З-поміж чернівецьких видань найбільше уваги романові О.Кобилянської приділила газета ,,Час’’, подавши у двох грудневих числах за 1937 рік рецензію ,,Апостол черні’’, підписану псевдонімом Читач, а також – за підписом Один з багатьох – відгук ,,Під вражінням оповідання ,,Апостол черні’’ Ольги Кобилянської”. В обох матеріалах [35; 49] підкреслено актуальність і читабельність твору (,,…Хоча й події у повісті належать минулому часові, вона не тратить на своїй актуальності і читається зі справжнім зацікавленням’’; ,,…повість з недавньої минулості в’яжеться тісно із теперішністю, її вимогам […] та подає вічно цінні вказівки на будуче’’). У відгуку, крім того, робився справедливий закид видавцям за невиправдане втручання в текст письменниці. А найбільше приваблює він сконденсованим визначенням суті роману, яка полягає в українській державницькій ідеї, в послідовно проведеній настанові на виховання одержимих цією ідеєю молодих ,,апостолів черні’’ та ,,апостолів меча’’ – ,,для визволення і величі батьківщини’’ [35; 49].

Згодом, у 1994 році, твір вийшов одразу в двох видавництвах: львівському ,,Каменярі’’ зі вступним словом Євгена Куртяка та в тернопільському ,, Збручі’’ з передмовою Марії Крупи.

Отже, як бачимо, нелегка доля судилася твору буковинської письменниці О. Кобилянської. Але з допомогою не байдужих до її творчості людей (О. Грицая, М. Біляча, В. Сімовича та ін.), книга не лише збереглася, а й вийшла друком в Україні.



Розділ II

Аспекти вираження проблеми виховання у художньому світі роману ,,Апостол черні’’
Для вирішення проблеми виховання у творі ,,Апостол черні” письменниця добирає різноманітні аспекти: характеротворення, сюжетно-композиційні особливості, вплив природи на розвиток подій та ін. Ми ж розглянемо один із цих аспектів, який, на мою думку, є найважливіший, – характеротворення.

2.1. Своєрідність жанру роману виховання

Роман як жанр літератури визнано передовим останніх двох-трьох століть. Приковуючи до себе увагу літературознавців і критиків [44; 363], він стає предметом роздуму також і самих письменників. Разом з тим цей жанр до сьогоднішнього дня залишається загадкою. Про історичну долю роману і його майбутнє висловлюють найрізноманітніші думки.

Роман (фр. Roman – романський) – епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів [28; 604]. Якщо в ранніх романах сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то в романах пізніших століть він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Сюжетні зміни призводять до виникнення жанрових різновидів роману: рицарського, авантюрного, модерністського, просвітницького роману виховання.

Ми розглянемо один із цих різновидів – роман виховання.

Роман виховання (нім. Bildungsroman) – широкий жанровий різновид роману, в ідейно-тематичний центр якого покладено процес формування особистості, образ ,,людини в процесі становлення” (М.Бахтін) [цит. за 26 ; 492]. З огляду на широту та багатогранність поставленої проблеми роман виховання складно чітко відмежувати від інших романних форм. Він містить у собі елементи шахрайського, пригодницького, соціально-психологічного романів, досить близький до роману сімейної хроніки. По суті, ідея виховання є одним із провідних і формотворчих моментів нового європейського роману взагалі.

Хронотоп роману виховання типологічно стійкий і підкорюється організуючій ідеї навчання в житті, реалізувати яку можливо тільки в координатах часу і просторової протяжності. Теоретичні основи роману виховання були глибоко досліджені М. Бахтіним, який визначив його специфічні особливості та відмінності від інших романних форм. Сюжет роману виховання будується не на відступі від нормального і типового ходу життя, а саме на основних та неминучих, як правило, моментах усього життєвого шляху: народження, дитинство, роки навчання, шлюб, влаштування життєвої долі, праця та справи, смерть. Саме ці етапи в розвитку особистості найчастіше розглядаються в романі виховання, переважно він завершується моментом становлення героя в суспільстві та знаходженням внутрішньої гармонії, що майже збігається з періодом зрілості. Отже, суттєвою характеристикою роману виховання є біографічний час, який на відміну від казкового та авантюрного, цілком адекватний реальному, але не завжди зіставлений з історичними віхами, водорозділом в ньому служать покоління.

Важливою особливістю роману виховання є трактування людського характеру. У романі виховання характер героя набуває сюжетного значення. У зв’язку з цим М. Бахтін виділяє такі підтипи роману виховання:

1) циклічний – шлях людини від дитинства через юність і зрілість до старості з розкриттям усіх суттєвих внутрішніх змін в характері та поглядах людини, які відбуваються в ній зі зміною її віку ;

2) певний типовий шлях становлення людини від юнацького ідеалізму та мрійливості до зрілої тверезості та практицизму. Цей шлях може ускладнюватися різними ступенями скепсису та резін’яції ;

3) біографічний (автобіографічний) тип. Циклічність тут не наявна, становлення здійснюється в біографічному часі, воно проходить через неповторні індивідуальні етапи і є наслідком сукупності життєвих умов та подій, що змінюються, діяльності та роботи;

4) дидактико-педагогічний роман, в основі якого лежить педагогічна ідея, що розвивається протягом усього сюжету або входить в нього як вставний елемент;

5) найбільш складний та суттєвий тип. Становлення людини в ньому розглядається в нерозривному зв’язку з історичним становленням [цит. за 26; 493-494].

Вчений спирався на образ людини в романі: ,,освоєння реального історичного часу й історичної людини в ньому’’ [5; 212]. У своїй класифікації дослідник виходив із діахронічного принципу, що дало йому можливість виявити певні структурно-типологічні компоненти, внутріжанрові різновиди. Проте ця схема не в усьому спрацьовує, оскільки не враховує ,,горизонтального’’ (,,стадіального’’) погляду на розвиток жанру, тобто конкретно-історичного змісту твору і його функціонування в своїй епосі. З цього погляду опускається тип героя за соціальними і психологічними параметрами, не враховується у зв’язку з героєм характер конфлікту, його мотивування, підсумок виховання.

Опираючись на судження письменників ХVIII століття Г. Філдінга і К. М. Віланда, М. Бахтін в статті ,,Эпос и роман (,,О методологии исследования романа’’)’’ (1941) доводив, що герой роману зображується ,,не як незмінний, а як змінний і вихованець життя’’; ця особа не повинна бути героїчною ні в епічному, ні в тропічному значенні цього слова, романний герой поєднує в собі як позитивні, так і негативні риси, як низькі, так і високі, як кумедні, так і серйозні. Найосновніше, що роман (за Бахтіним) здатний відкрити в людині не лише раніше визначені в поведінці властивості, але й нереалізовані можливості, особистий потенціал [43;  365] .

Д. Затонський пропонує іншу класифікацію роману виховання, виділяючи 2 типи в залежності від еволюції особистості:

1) ,,роман кар’єри’’ – негативна еволюція особистості, досягнення успіху ціною втрати моральних якостей;

2) позитивна еволюція особистості.

Таким чином, роман виховання вводить у літературу проблему моделі поведінки особистості в залежності від зовнішніх та внутрішніх чинників.

Вельми важливим в романі виховання є мотив ініціації, не випадково М. Бахтін запроваджує ще одне визначення: ,,роман випробувань’’ [26; 494].

Жанрова природа роману виховання визначила досить стійку сюжетну схему з трьох складових частин:

1) дитинство (іноді – родовід героя) та отроцтво;

2) роки навчання і роки мандрів;

3) самовизначення героя.

Відповідні і елементи сюжетної структури роману виховання: хибні погляди та помилки при виборі друзів, обранні професії, життєвих орієнтирів, розчарування в коханні, у сталих традиційних цінностях, інтелектуальні та моральні крайнощі, в яких він випробовується на міцність.

Західноєвропейський роман виховання набув традиційної моделі насамперед з ,,легкої руки“ Ж.-Ж. Руссо, Й.-В. Гете, С. Жан-Поля, які створили класичні зразки жанру. Продовжив і найповніше розвинув традиції роману виховання Чарлз Діккенс [11; 18].

Ще Гегель вбачав тісний взаємозв’язок сучасності (виникнення капіталістичних відносин) з романом, накреслив дві основні лінії його розвитку в європейських літературах: з одного боку, роман є зображенням (у більшості випадків критичним) дійсності, а з другого – тенденційним тлумаченням її. Так розвивався аналітичний, позбавлений ілюзій суспільний роман (в Англії був пов'язаний з ,,промисловою революцією’’; у Франції – з ,,політичною революцією’’) і – з часів Віланда і Гете – виховний роман, творці якого прагнули за допомогою символіко-реалістичного наративу розв’язати суперечності між ,,індивідуумом з його суб’єктивною метою та існуючим порядком (Гегель), між приватним життям людини й субстанційним цілим’’ [10; 268]. Німецький роман виховання і роман формування особистості, в якому знайшли відбиття риси ,,філософської революції’’, прагнув повніше відтворити діалектику розвитку індивідуума і суспільства, формування свідомості в його більш високій формі, але менш за все він прагнув зобразити діючі в суспільстві сили. Німецька критика пояснює цю особливість роману виховання ХIX сторіччя тим, що ,,не говорить: ,,це таємниця життя’’, але – ,,що так було’’; він не каже: ,,я думаю так”, а просто: ,,так учинив і думав герой’’: він говорить ,,так зображено’’, замість ,,так повинно бути’’ [39; 213].

Вплив традицій західноєвропейського Просвітництва, зокрема про виховання людини, про силу виховання, про залежність долі людства від виховання, про ,,добру” людську природу і т. п. (Монтень, Локк, Руссо та інші) мав неабияке значення у формуванні жанру виховного роману в українській літературі.

Характерним зразком роману виховання в нашій літературі стала трилогія Ю. Смолича ,,Наші таємниці’’, ,,Дитинство’’, „Вісімнадцятирічні’’, роман І. Вільде ,,Сестри Річинські’’.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка