Алергія (продовження) Алергійні реакції III типу за Кумбсом І Джеллом імунокомплексні реакції



Скачати 134.67 Kb.
Дата конвертації22.11.2016
Розмір134.67 Kb.
АЛЕРГІЯ (продовження)
Алергійні реакції III типу за Кумбсом і Джеллом - імунокомплексні реакції.

Антиген і антитіло перебувають у вільному стані (не фіксовані на поверхні клітин). Їхня взаємодія відбувається в крові та інших рідинах організму.

Відтворення імунокомплексних реакцій в експерименті.

При одноразовому введенні тварині великої дози чужорідної сироватки може розвиватися сироваткова хвороба. Перші її морфологічні і клінічні ознаки з’являються на 8-у добу і досягають максимуму на 12-14-у добу після введення сироватки.

В експерименті можна моделювати і місцевий імунокомплексний процес - феномен Артюса. Кроликам підшкірно з інтервалами у 5 діб вводять кінську сироватку. Починаючи з 3-го введення з’являється набряк, який збільшується після кожного наступного введення сироватки. Після 6-го введення виникає центральний геморагічний некроз.

Клінічні форми імунокомплексних реакцій можна виділити у наступні групи:

1) Захворювання, обумовлені екзогенними антигенами: а) сироваткова хвороба, б) деякі форми алергії на лікарські препарати, в) алергійний альвеоліт.

2) Аутоалергічні хвороби: а) системний червоний вовчук, б) ревматоїдний артрит, в) вузликовий периартеріїт, г) тіреоїдит Хашімото.

3) Інфекційні хвороби: а) гепатит В, б) стрептококові інфекції.

Імунологічна стадія імунокомплексних реакцій.

У розвитку імунокомплексних реакцій беруть участь антигени і антитіла, які повинні мати наступні характеристики: 1) Антигени повинні бути розчинними. 2) Антитіла повинні бути преципітуючими. До них належать IgM, IgG1, IgG2, IgG3. При взаємодії з антигеном вони: а) утворять преципітати і б) здатні зв’язувати комплемент.

Патогенні властивості циркулюючих імунних комплексів визначаються наступними факторами:

а) структурними і функціональними властивостями комплексів антиген+антитіло, зокрема розмірами комплексів і структурою їхніх решіток;

б) тривалістю циркуляції імунних комплексів в організмі;

в) місцем утворення комплексів.



Види імунних комплексів:

а) великі комплекси - утворюються при надлишку антитіл. Вони швидко виводяться з кровотоку макрофагами, тому не мають патогенного впливу;

б) преципітовані, нерозчинні комплекси - утворюються при еквівалентних співвідношеннях антигенів і антитіл. Як і попередні, вони швидко виводяться з кровотоку і також не викликають ушкодження. Виключенням є випадки, коли такі комплекси утворюються на фільтруючій мембрані, наприклад у клубочках нирок;

в) невеликі розчинні комплекси утворюються при великому надлишку антигена або у випадку одновалентних антигенів. Такі комплекси циркулюють в організмі тривалий час, але володіють слабкою ушкоджуючою дією.

г) розчинні комплекси проміжної величини - утворюються при невеликому надлишку антигену. Саме ці комплекси є причиною розвитку алергійних реакцій III типу.

Умови, які сприяють розвитку імунокомплексних ушкоджень.

У нормі елімінація (видалення) імунних комплексів здійснюється за участю: а) комплементу і б) макрофагів.

Тому розвитку імунокомплексних ушкоджень сприяють:

1) порушення системи комплементу;

2) функціональні дефекти системи мононуклеарних фагоцитів;

3) умови, при яких швидкість утворення імунних комплексів значно перевищує швидкість їхньої елімінації.

Патохімічна стадія імунокомплексних реакцій обумовлюється 2-а групами процесів:

1) Активацією біохімічних систем плазми крові: а) системи комплементу, б) калікреїн-кинінової системи, в) системи згортання крові. Активація двох останніх пов’язана з ушкодженням імунними комплексами судинної стінки, що приводить до активації фактора Хагемана (ф.ХІІ).

2) Звільненням активованими макрофагами: а) лізосомальних ферментів; б) основних катіонних білків; в) вільних радикалів і пероксидів.

Під час патофізіологічної стадії алергійних реакцій III типу відбуваються:

1) Місцеві зміни. Імунні комплекси відкладаються: а) на поверхні ендотелію, б) на базальних мембранах судин, в) у тканинах. В результаті активації комплементу і дії продуктів, які продукуються макрофагами, відбувається ушкодження клітин і розвивається запалення. Найчастіше воно виникає: а) у клубочках нирок (гломерулонефрит), б) у альвеолах легень (альвеоліт), в) у судинній стінці (васкуліт). Крім того, утворення преципітатів безпосередньо в капілярах викликає: а) первинні порушення мікроциркуляції і б) розвиток некротичних змін у тканинах.

2) Загальні зміни. Активація калікреїн- кинінової системи приводить до розширення кровоносного русла і виникнення колапсу. Активація біохімічних систем крові (зсідаючої і фібринолітичної) може бути причиною дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові (ДВЗ-синдрому). Крім того, прикріплення імунних комплексів через Fc-рецептори до поверхні формених елементів крові (нейтрофілів, тромбоцитів) викликає поглинання і руйнування останніх макрофагами. В результаті розвивається цитопенія (лейкопенія, тромбоцитонемія).



Алергійні реакції IV типу за Кумбсом і Джеллом - гіперчутливість cповільненого типу або клітинно-опосередкований тип алергії.

Такими клітинами є Т-хелпери-1 (CD4+-1), які мають специфічні до відповідного антигену рецептори (Ті-рецептори). У цьому типі реакції антитіла типу імуноглобулінів не приймають участі.

Вперше гіперчутливість сповільненого типу описав у 1896 р, Роберт Кох у хворого туберкульозом. Він ввів фільтрат культури туберкульозної палички (тепер ми називаємо туберкулін) і на місці введення через 6-12 годин відмітив почервоніння і припухлість, через 24-48 годин реакція досягала максимуму, розвивався навіть некроз шкіри.

Пірке і Манту впровадили реакцію діагностики туберкульозу із туберкуліновою пробою. Якщо людина здорова, то реакція відсутня. Якщо людина ще не хвора, але є носієм палички туберкульозу, реакція вже позитивна, значить вже є сен­сибілізація Т-лімфоцитів, які мають рецептори до туберкуліну.



Гіперчутливість сповільненого типу можна моделювати: а) введенням тваринам убитих вакцин або антигенних екстрактів бактеріальних клітин разом з ад‘ювантом Фрейнда; б) введенням внутрішньошкірно мінімальних доз антигену.

Клінічні форми гіперчутливості сповільненого типу: а) туберкулінова реакція, б) бактеріальна алергія, в) контактний дерматит, г) реакція відторгнення трансплантату, д) аутоалергічні хвороби, е) реакції протипухлинного імунітету.

Е т і о л о г і я алергічних реакцій сповільненого типу.

Антигени, які приводять до цієї реакції можуть бути різно­манітними і характеризуватися:

а) низькомолекулярною будовою і володінням слабкими імуногенними властивостями;

б) повинні поступати в організм у малих концентраціях, у дуже невеликій кількості (у мікрограмах);

Алергени цього типу можна поділити на 3 групи:

1) мікроорганізми, які повністю не знешкоджуються шляхом фагоцитозу. Незавершений фагоцитоз спостерігається при багатьох інфекційних хворобах: а) туберкульозі, б) сифілісі, в) бруцельозі, г) грибкових захворюваннях (не знешкоджуються пов­ністю гриби – гістоплазмоз), д) паразитуванні червів (теніоз, аскаридоз, трихінельоз), е) інфікуванні вірусами герпесу і паротиту.

2) складні хімічні сполуки, які поступають в організм як гаптени, далі з’єднуються з білками крові і уже виступають як антигени. До них належать: а) сполуки нікелю, б) сполуки окису кремнію, в) солі важких металів, г) динітрохлорбензол, д) сульфаніламідні препарати.

3) трансплантаційні антигени, представлені чужорідними тканинними білками.



П а т о г е н е з.

• Під час імунологічної стадії відбувається взаємодія антигена з макрофагом. Далі презентований макрофагом антиген взаємодіє із Т-хелперами-2, які за допомогою інтерлейкінів активують Т-кілери (CD8+) і Т-хелпери-1 (CD4+) – головні продуценти цитокінів, а також запускають утворення Т-лімфоцитів пам’яті, за рахунок яких організм може зреагу­вати на відповідний антиген через декілька років.

Вищезгадані лімфоцити розпізнають антигенні детермінанти з високим ступенем специфічності за допомогою рецепторів, до складу яких входять антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГ або МНС). Гени, які кодують антигени МНС, розміщуються у людини в 6 хромосомі, мають 4 алелі, кожний із яких перебуває в генофонді у десятках варіантів.

Антигени МНС – це структури вбудовані в мембрани клітин, у тому числі в мембрани лейкоцитів, тому їх позначають HLA-A, HLA-B, HLA-C, HLA-D (human leucocytes antigen), при цьому антигени алелей HLA-A, HLA-B, HLA-C належать до групи Н1, яка входить до складу рецепторів Т-кілерів, а антиген алелі HLA-D належить до групи Н2 і входить до складу рецепторів Т-хелперів-2. Такі лімфоцити здатні розпізнати сторонній антиген, якщо той у клітинні- носії вбудований у такий самий антиген групи Н1 чи Н2, який має сам Т-лімфоцит, тобто відбувається асоційоване імунне розпізнавання.

Патохімічна стадія - при повторному поступленні АГ в організм відбувається його взаємодія із сенсибілізованими Т-кілерами чи Т-хелперами-1, що веде до утворення медіа­торів АРСТ, які є біологічно активними речовинами - високомолекулярними сполуками білкового і глікопротеїдного походження, що носять назву цитокіни.



Механізми знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени:

1) Пряма цитотоксичність натуральних Т-кілерів. Знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени, безпосередньо Т-кілерами, оскільки вони мають на своїй поверхні специфічні рецептори до антигенів цієї клітини.

2) Опосередкована лімфокінами цитотоксичність. Забезпечується лімфокінами-цитотоксинами: лімфоцитотоксинами, цитотоксичним фактором та ін.

3) Опосередкована макрофагами цитотоксичність. Сенсибілізовані Т-лімфоцити виділяють лімфокіни, які активують макрофаги (фактор активації макрофагів, macrophage activation factor – MАF), викликають їхній хемотаксис (фактор хемотаксису), затримують фагоцити у вогнищі зосередження клітин, які несуть на собі антиген (фактор, який інгібує міграцію фагоцитів, macrophage inhibition factor - MIF). Активовані макрофаги фагоцитують виявлені імунною системою чужорідні і свої змінені клітини.

Патофізіологічна стадія. В місці розвитку імуноконфлікту відбувається ушкодження тканин і органів, що є причиною виникнення проліферативного (продуктивного) запалення. Можуть ушкоджуватися: а) шкіра, б) суглоби, в) різні внутрішні органи. За таким типом алергії протікають: 1) інфекційні захворювання (туберкульоз, сифіліс, хронічна гонорея, туляремія, бруцельоз); 2) грибкові захворювання (епідермофітія); 3) протозойні захворювання (маля­рія, токсоплазмоз); 4) контактний дерматит; 5) лікарська (медикаментозна) алергія; 6) реакція відторгнення трансплантата; 7) контактний дерматит.

У механізмі відторгнення трансплантата виділяють дві фази:

1. Аферентна фаза, під час якої реципієнт розпізнає несумісні Н-антигени трансплантата і створює ефекторні механізми. Яким шляхом? Циркулюючі лімфоцити реципієнта захоплюють поверхневі Н-антигени трансплантата, попадають у лімфатичні вузли, де утворюється клон сенсибілізованих лімфоцитів. Крім того, із трансплантата виділяються донорські лейкоцити, названі "пасажирами", які, як показав Guttman, є абсолютно необхідними для відторгнення трансплантата.

2. Ефекторна фаза, під час якої ефекторні механізми атакують трансплантат і відривають його. У цьому процесі беруть участь два механізми: а) антитілоопосередкований і б) клітинноопосередкований. Основним ефекторним механізмом є клітинноопосередкований, а антитілоопосередкований відіграє визначальну роль у відторгненні шкірних трансплантатів.

У відторгненні трансплантата беруть участь як специфічні імунні цитолітичні Т-клітини, іменовані цитолітичними кілерами, здатні прилипати до клітин трансплантата, так і неімунні лімфоїдні клітини, здатні проявляти активність після приєднання до клітин-мішеней, покритими специфічними антитілами. Цей ефекторний механізм (без активації комплементу) називається антілозалежною клітинною цитотоксичністю.

В ушкодженні клітин трансплантата ефекторними Т-кілерами виділяють 3 фази: 1) фаза розпізнавання; 2) "ударна" фаза; 3) фаза дезінтеграції клітин-мішеней.

Під час фази розпізнавання сенсибілізовані Т-лімфоцити і клітини-мішені (трансплантат) тісно взаємодіють один з одним. Контакт відбувається за рахунок зчеплення рецепторів Т-кілерів з комплементарними антигенами на поверхні клітин-мішеней у присутності іонів магнію і за рахунок енергії АТФ, тобто йде розпізнавання антигенів системи HLA (human leykocyte antigen) - головного комплексу гістосумісності.

В другу "ударну" фазу Т-кілери наносять клітинам-мішеням удар, що стає для них фатальним. Для здійснення "удару" потрібно менш однієї години; причому клітина-мішень уражається одним ударом Т-кілера, а кожен Т-кілер може завдати удару 1-3 клітинам-мішеням без утрати цитолітичної активності. Варіанти здійснення "удару": 1) Ефекторні лімфоцити виділяють розчинні цитотоксини, іменовані лімфотоксинами, що уражають клітини-мішені, діючи на їх мембрану, яка має рецептори для цих лімфотоксинів, чи "упорскуються" прямо в клітину-мішень. Ефекторні лімфоцити можуть утворювати з клітинами-мішенями цитоплазматичні містки, через які лімфотоксини попадають у клітину-мішень. 2) Ефекторні лімфоцити впорскують білок у клітини-мішені через іонопроникні канали. Виникаючі в результаті "удару" канали чи пори в мембрані клітини-мішені залишаються і після того, як ефекторний лімфоцит відокремиться і переміститься до іншої клітини-мішені. Існування таких каналів може привести до осмотичного лізису клітини. 3) Ферменти мембрани ефекторного лімфоцита руйнують мембрану клітини-мішені. Так фосфоліпаза А2 розчиняє фосфатидилхолін мембрани клітини-мішені на жирну кислоту і лізо-лецитин, який володіє дуже сильною літичною активністю і руйнує клітину-мішень.

У третю фазу відбувається дезінтеграція клітин-мішеней. Через кілька годин після нанесення "удару" і утворення пор у мембрані з клітин починає поступово просочуватися внутрішньоклітинна АТФ, нікотинамід, відбувається вільний обмін іонами, що в кінцевому результаті приводить до порушення осмотичної регуляції - внутрішньоклітинні білки викликають приплив води з позаклітинного простору і клітини піддається спочатку набряканню, а потім осмотичному лізису. Так відбувається відторгнення пересадженого органа.

Пересаджений шкірний шматок відривається по-іншому. Тут ефекторні механізми опосередкуються антитілами, спрямованими проти донорських Н-антигенів за участю комплементу. Антитіла взаємодіють з алоантигенами трансплантата й активують комплемент з утворенням С3а, С5а і С567, які володіють хемотаксичними властивостями і залучають поліморфноядерні лейкоцити. Останні виділяють лізосомальні ферменти, які руйнують трансплантат.

Можливий і інший шлях. Один з компонентів комплементу (С6) активує загортальну систему крові, що приводить до тромбозу судин і порушення кровопостачання трансплантованого органа та його відторгнення. У цьому випадку імунні механізми у відторгненні трансплантата не приймають участі.

Алергійні реакції V типу - рецепторо-опосередковані або «стимулюючі» реакції.

Остання назва пов'язана з тим, що спочатку були виявлені реакції, які характеризувалися стимулюючим впливом алергійних антитіл на рецептори клітин. Але пізніше були описані також гальмівні і навіть блокуючі впливи таких антитіл на активність рецепторів.

Антигенами в реакціях V типу є речовини, які виконують посередницьку роль у міжклітинних взаємодіях, 1) нейромедіатори (наприклад, ацетилхолін), 2) гормони (наприклад, інсулін, тиреотропний гормон), 3) ензими, 4) структурні аналоги названих вище речовин, 5) змінені компоненти рецепторних комплексів клітин.

Зазначені речовини активують: а) процес бласттрасформації В-лімфоцитів у плазматичні клітини, б) синтез плазматичними клітками специфічних антитіл, головним чином IgG, які не володіють комплементзв‘язуючими властивістями.

Антитіла взаємодіють із структурами рецепторного комплексу клітин-мішеней, а результатом такої взаємодії може бути: 1) стимулюючий чи 2) гальмівний або навіть блокуючий ефект.

Клінічними прикладами реакції “стимулюючого типу” можуть бути: 1) імітація алергійними антитілами ефектів тиреотропного гормону у відношенні клітин щитоподібної залози, що закінчується розвитком гіпертиреоїдного стану; чи 2) стимуляція ними цитотоксичної дії лімфоцитів-кілерів проти власних клітин.

Прикладомінгібуючоговпливу алергійних антитіл на клітини-мішені є: 1) пригнічення ними ефектів інсуліну з розвитком стану гіпоінсулінізму; чи 2) пригнічення ефектів ацетилхоліну з формуванням стану функціональної «денервації» органа чи тканини. Ряд авторів вважають рецепторно-опосредковані реакції варіантом алергічних реакцій II типу.

Аутоалергічні реакції - це реакції, причиною яких є власні антигени (ендоалергени).

Їх патогенез відбувається за механізмами розвитку алергійних реакцій II, ІІІ і IV типів за Кумбсом і Джеллом. Ці механізми можна згрупувати у 2-і групи:

1) Механізми, пов’язані із антигенами: а) демаскування природних ендоалергенів (тканин головного мозку, ока, внутрішнього вуха, щитоподібної залози, сім’яників) в результаті порушення цілісності спеціалізованих гістогематичних бар’єрів; б) утворення придбаних ендоалергенів під впливом різноманітних фізичних, хімічних чи інфекційних факторів, які змінюють конформацію власних білків.

2) Механізми, пов’язані із імунною системою: а) скасування імуно-логічної толерантності до нормальних компонентів клітин (наприклад, порушення утворення чи функції Т-супресорів); б) поява в результаті мутації “заборонних” клонів лімфоцитів, які сприймають “своє” як “чуже”.

В нормі В-лімфоцити не виробляють антитіл проти тканин власного організму, оскільки до цих тканин є толерантними Т-лімфоцити. Т-лімфоцити не всту­пають в кооперацію з В-лімфоцитами, без чого вони не залуча­ються до імунної відповіді. Велику роль у такій толерантності відіграють Т-лімфоцити супресори. При їх морфологічній чи функціональній недостатності така толерантність тканин і органів до Т-кілерів або Т-хелперів зникає і виникає імунний процес. Таке явище можливе при різноманітних мутаціях Т-лімфоцитів, коли вони сприймають “своє” як “чуже”.

До аутоімунних захворювань, які виникають за таким типом, відносяться: а) ревматоїдний артрит; б) системний червоний вовчук; в) вузликовий периартеріїт; г) гемолітичні анемії; д) виразковий коліт; е) тиреоїдний зоб Хашимото.



Псевдоалергічні реакції.

Псевдоалергічні реакції мають зовнішні клінічні ознаки алергічних, але не є такими, оскільки в їхній основі лежать не імунні механізми (відсутня імунологічна стадія).

Подібні до алергії реакції викликаються:

1) хімічними факторами, так званими, лібераторами гістаміну, які безпосередньо діють на тканинні базофіли і зумовлюють їх дегрануляцію;

б) порушенням системи комплементу, обумовленим дефіцитом інгібіторів його компонентів або неімунною активацією;

в) порушенням метаболізму поліненасичених жирних кислот, зокрема арахідонової кислоти (аспіринова бронхіальна астма).

П р и к л а д а м и експериментального відтворення псевдоалергічних реакцій є феномен Шварцмана (місцева реакція) і феномен Санареллі (загальна реакція).

Феномен Шварцмана викликають введенням у шкіру тваринного фільтрату культури збудника черевного тифу. Через добу фільтрат вводять внутрішньовенно і на місці первинного введення спостерігають геморагічне запалення.

Феномен Санареллі відтворюють при внутрішньовенному введенні нелетальної дози ендотоксину холерних вібріонів, а через добу - фільтрату культури кишкової палички. Розвивається важка загальна реакція по типу шоку.

Основні принципи попередження і лікування алергії.

1) Запобігання контакту організму з алергенами (етіологічний принцип).

2) Попередження сенсибілізації, коли контакт організму з алергеном є неминучим через: а) створення імунологічної толерантності до даного антигену або б) стану імунологічної супресії, якщо перше є неможливим.

3) Десенсибілізація - введення антигену в сенсибілізований організм дробовими дозами з метою поступового зв’язування антитіл (метод Безредки).



4) Вплив на патохімічну стадію алергійних реакцій: а) попередження утворення і звільнення медіаторів алергії, б) їхня інактивація (наприклад, антигістамінними препаратами); в) блокада рецепторів до медіаторів алергійних реакцій на клітинах-мішенях.

5) Вплив на патофізіологічну стадію - спрямований на ліквідацію структурних і функціональних змін, які виникають при алергії. Це досягається застосуванням протизапальних, спазмолітичних, гіпертензивних та інших фармакологічних середників.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка