Актуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical



Сторінка1/54
Дата конвертації30.12.2016
Розмір7.87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54


Міністерство освіти і науки України

Міністерство охорони здоров’я України

Сумський державний університет

Медичний інститут



Актуальні питання теоретичної

та практичної медицини
Topical Issues of Clinical

and Theoretical Medicine

Збірник тез доповідей

ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих вчених

(Суми, 16–18 квітня 2014 року)



Суми


Сумський державний університет

2014


УДК 61(063)

Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих

вчених, м. Суми, 16–18 квітня 2014 року. – Суми : Сумський державний університет, 2014. – 316 с.



У збірнику подані тези доповідей ІІ Міжнародної науково- практичної конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання теоретичної та практичної медицини». Матеріали конференції охоплюють питання експериментальної морфології, патологічної анатомії, теоретичної та профілактичної медицини, а також багатьох напрямів клінічної медицини.


Зміст

С.

Секція «Внутрішня медицина» ……………………………………………………...

4

Секція «Експериментальная медицина»…………………………………………….

59

Секція «Інфекційні хвороби»…………………………………………………………..

117

Секція «Молекулярно-генетичні основи патологічних станів та хвороб»………..

147

Секція «Патоморфологія»……………………………………………………………

160

Секція «Педіатрія»……………………………………………………………………

176

Секція «Профілактична медицина»…………………………………………………

231

Секція «Хірургія»……………………………………………………………………..

245



ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ УРАПІДИЛУ ПРИ ЛІКУВАННІ ГІПЕРТЕНЗИВНИХ КРИЗІВ, УСКЛАДНЕНИХ ГОСТРИМ АРИТМІЧНИМ СИНДРОМОМ, В ГЕРІАТРИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Атаман Ю. О., Корольчук С. Д.

Сумський державний університет,

кафедра сімейної медицини з курсами пропедевтики внутрішніх хвороб та ендокринології

У 20–25 % осіб перебіг гіпертензивних кризів супроводжується рядом ускладнень, які значно погіршують прогноз захворювання. За даними статистики, одне з чільних місць серед таких ускладнень належить гострому аритмічному синдрому, який може себе проявляти у вигляді різноманітних шлуночкових та надшлуночкових пароксимальних аритмій. При виникненнні таких ускладнень перед лікарем постають одночамно ряд завдань: швидке але кероване зниження артеріального тиску з метою своєчасного виявлення та попередження симптомів мозкової, коронарної або ниркової гіпоперфузії, антиаритмічне лікування та попередження ймовірних тромбоемболічних ускладнень та серцевої недостаності, корекція церебральної симптоматики тощо. Разом з цим, застосування сильнодіючих препаратів, що застосовуються для інтенсивного лікування гіпертензивних кризів, нерідко супроводжується побічними ефектами, які, інколи, є досить небезпечними для пацієнтів. Це слід враховувати при проведенні терапевтичних втручань у осіб похилого віку, оскільки для цього контингенту є характерними поліморбідність та знижена резистентність до зовнішніх чинників. Зазначене зумовлює актуальність пошуку препаратів, які б одночасно швидко та ефективно знижували артеріальний тиск, були економічно доступними, не викликали погіршення якості життя та не чинили негативний вплив на прогноз захворювання.



Метою роботи була оцінка клінічної ефективності та безпечності блокатора альфа-адреноцепторів уропідилу (ебрантилу) у пацієнтів похилого та старечого віку при гіпертонічних кризах, ускладнених гострим аритмічним синдромом.

Матеріали та методи. До дослідження було включено 60 пацієнтів Сумського обласного клінічного госпіталю для інвалідів Вітчизняної війни (38 жінок та 22 чоловіків) з діагностованими гіпертонічними кризами, ускладненими гострим аритмічним синдромом, середній вік яких склав 79 ± 3,4 років, період спостереження – 3 доби. Під час кризового підвищення артеріального тиску у хворих відмічалися наступні порушення ритму та провідності серця: пароксизми фібриляції та тріпотіння передсердь, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, поява загрозливих шлуночкових екстрасистол (ІІІ-V ступінь за Лауном). Всім хворим проводилося внутрішньовенне введення 25–50 мг урапідилу (ебрантилу) на добу, антиаритмічне лікування, профілактика тромбоемболічних ускладнень та інша терапія згідно стандартів надання медичної допомоги. Поряд з клінічним обстеженням проводилося визначення ряду біохімічних показників крові, добове моніторування артеріального тиску та електрокардіограми. Показниками ефективності препаратів були час настання, тривалість та ступінь зниження артеріального тиску, власне корекція гострого аритмічного синдрому, досягнення стійкої стабілізації стану хворого, тобто статусу пацієнта, коли на фоні зниженого артеріального тиску ліквідовано ознаки прогресуючого ураження органів-мішеней і безпечний рівень артеріального тиску не залежить від парентерального введення антигіпертензивних препаратів.

Результати та їх обговорення. Слід зазначити, що антигіпертензивний ефект у вигляді достовірного зниження систолічного артеріального тиску у досліджуваних хворих в середньому досягався через 20 хвилин, діастолічного артеріального тиску – через 40 хвилин від початку терапії, при цьому ступінь зниження артеріального тиску не перевищував 25 % від початкового рівня. Зниження артеріального тиску супроводжувалося редукцією симптомів аритмії, зокрема протягом першої години синусовий ритм було відновлено у 30 пацієнтів (50 %), нормалізацію частоти серцевих скорочень відмічено у 22 осіб (37 %), достовірне зниження частоти серцевих скорочень, порівняно з попереднім рівнем відмічено у 8 хворих (13 %). У осіб з серцевою недостаністю компенсовано гострі її прояви, досягнуто збільшення толерантності до фізичного навантаження, зменшення інших проявів артеріальної гіпертензії. Застосування препарату не супроводжувалося розвитком побічних ефектів, у всіх пацієнтів відмічено значне покращення самопочуття. Тривалий та стійкій антигіпертензивний ефект відмічено протягом усього періоду спостереження, при цьому не відмічалися рецидиви аритмічного синдрому, що зумовило переведення хворих після 3-го дня на планове лікування.

Висновок. Отримані результати свідчать про високу ефективність урапідилу (ебрантилу) при гіпертонічних кризах, ускладнених гострим аритмічним синдромом, у пацієнтів похилого та старечого віку.

ЗАСТОСУВАННЯ АМЛОДИПІНУ ПРИ АРТЕРІАЛЬНІЙ ГІПЕРТЕНЗІЇ В ГЕРІАТРИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Атаман Ю. О., Привалова А. О.

Сумський державний університет,

кафедра сімейної медицини з курсами пропедевтики внутрішніх хвороб та ендокринології

При антигіпертензивному лікуванні у осіб похилого та старечого віку слід враховувати ряд особливостей, які є притаманними для цього контингенту. Основними вимогами до антигіпертензивного засобу є мала вирогідність виникнення побічних ефектів, можливість впливу на якомога більшу кількість ланок патогенезу підвищеного артеріального тиску, позитивний вплив на перебіг супутніх захворювань, доступність та зручність прийому фармакологічного засобу, і, як результат, покращення якості та збільшення тривалості життя таких пацієнтів. Численні вітчизняні та зарубіжні рекомендації вказують на ефективність, зручність та безпечність застосування у пацієнтів похилого та старечого віку дигідропіридину ІІІ покоління амлодипіну. При підвищеному артеріальному тиску у таких хворих препарат протипоказаний виключно у випадку його непереносимості та гострого інфаркту міокарда. Цей лікувальний засіб є метаболічно нейтральним, відсутня негативна інотропна дія, покращується коронарний, мозковий та нирковий кровообіг, під його дією зростає бронхіальна прохідність та зменшується тиск в малому колі кровообігу, існують дані, що вказують на здатність амлодипіну зменшувати кальцифікацію гладеньких мязів та зменшувати жорсткість артерій. Слід враховувати, що для переважної більшості осіб артеріальна гіпертензія в похилому та старечому віці комбінується з серцевої недостаністю, тому важливим є те, що амлодипін можливо комбінувати з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ). Крім цього, за даними ряду досліджень, саме цей препарат найбільш ефективний при артеріальній гіпертензії, викликаній нестероїдними анальгетиками, їх часте застосування у літніх людей зумовлене розповсюдженим больовим синдромом при остеоартрозі, остеохондрозі, а також інших хворобах. Не менш важливим чинником є те, що препарат має чималу біодоступність (до 80 %) та незначні коливання концентрації в крові протягом доби, що забезпечує рівномірність та передбачуваність гіпотензивної дії. Разом з цим, як і для будь-якого іншого антигіпертензивного засобу, при лікуванні амлодипіном в геріатричній клініці слід пам'ятати, що цільові цифри артеріального тиску мають визначатися індивідуально, з урахуванням симптомів гіпоперфузії міокарда та інших органів-мішеней, слід слідкувати за рівнем діастолічного артеріального тиску, рівень якого не має бути нижчим за 60 мм рт ст, звертати особливу увагу на перебіг супутньої патології та розвиток побічний реакцій.



Метою нашого дослідження було визначення ефективності лікування артеріальної гіпертензії амлодипіном у пацієнтів похилого та старечого віку.

Матеріали та методи. Дослідження проводилося в клініці Сумського обласного госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Всього обстежено 40 хворих на артеріальну гіпертензію похилого та старечого віку, яким в якості антигіпертензивного лікування до терапії іАПФ додатково призначався амлодипін в дозі 2,5–10 мг на добу. іАПФ призначалися оскільки у всіх хворих було діагностовано ішемічну хворобу серця та серцеву недостаність. Середній вік пацієнтів складав 78 ± 4,4 років, систолічний артеріальний тиск при поступленні склав 174 ± 10,5 мм рт ст., а діастолічний 82 ± 6,6 мм рт. ст. Усі хворі отримували дієту із обмеженням солі до 5 грам на добу, обмежувалось вживання тваринних жирів, та продуктів, які містять холестерин. До досліження не включалися хворі з виявленим стенозом аорти та ниркових артерій, тяжкими порушеннями функції печінки та нирок. Час спостереження хворих складав 16 ± 2,0 днів. Хворим проводилися всі обов'язкові дослідження, які передбачені стандартами надання медичної допомоги хворим, до та після проведеного стаціонарного лікування визначалась якість життя за допомогою опитувальника SF-36.

Результати та їх обговорення. На початку лікування всіма хворими було відмічено покращення самопочуття: зменшилися інтенсивність та частота головних болів, ступінь головокружіння та шуму в голові, частота болів та дискомфорту в грудній клітині. Середній рівень ранкового систолічного артеріального тиску був поступово знижений на третій день з 174 ± 10,5 мм рт. ст. до 133 ± 4,8 мм рт. ст., а діастолічного – з 82 ± 6,6 мм рт. ст. до 68 ± 6,4 мм рт. ст. Кількість осіб з цифрами артеріального тиску вище за цільові склала 4 хворих (10 %), в жодного пацієнта не відмічено артеріальної гіпотензії. Подібна тенденція зберігалася протягом усього курсу лікування, зокрема середній рівень систолічного артеріального тиску на 14 день лікування склав 126 ± 8,0 мм рт. ст., діастолічного артеріального тиску 70 ± 5,8 мм рт .ст. Прийом препарату супроводжувався покращеннями самопочуття та толерантності до фізичного навантаження, зменшенням нічних проявів лівошлуночкової недостатності. При оцінці якості життя встановлено, що у досліджуваних пацієнтів достовірно покращувались більшість показників, що характеризують як фізичну так і психологічну компоненту якості життя, зокрема найбільше покращення відмічено при оцінці рольового емоційного функціонування з 42,6 ± 5,7 балів до початку лікування, проти 73,7 ± 6,2 балів після 16 днів стаціонарного лікування. Слід зауважити, що в жодного з пацієнтів не відмічено реакцій, які б потребували відміни препарату. З огляду на стійке зниження артеріального тиску менше 140/90 мм рт. ст., та на зменшення вираженості скарг хворих з боку серцево-судинної системи, можна заключити, що застосування амлодипіну є ефективним у комбінованій з іАПФ терапії артеріальної гіпертензії у осіб літнього віку. Зазначений ефект лікування пояснюється, на нашу думку, не лише власне передбачуваною гіпотензивною дією обраних ліків, але також специфічним впливом дигідропіридину на різні ланки патогенезу вікозалежних процесів. Таким чином, у хворих на артеріальну гіпертензію похилого та старечого віку амлодипін є препаратом вибору і його доцільно комбінувати з інгібіторами АПФ, оскільки у переважної більшості пацієнтів такого віку виявляється серцева недостатність.

Висновок. Застосування амлодипіну у геріатричного контингенту пацієнтів супроводжується зниженням артеріального тиску до цільових значень, а також покращенням якості життя.
ВПЛИВ ГІПОТИРЕОЗУ НА РЕПРОДУКТИВНУ ФУНКЦІЮ ЖІНОК

Ашурбекова В. А., Новікова О. О.

Науковий керівник – Мелеховець О.К.

Сумський державний університет,

кафедра сімейної медицини з курсами пропедевтики внутрішніх хвороб та ендокринології
Актуальність. В Україні частота безплідного шлюбу серед подружніх пар репродуктивного віку становить 10,0–15,0 %. Враховуючи, що кожна десята сімейна пара є безплідною, проблема набуває не тільки медичного, а й соціально – демографічного та економічного значення.

Недостатність гормонів щитовидної залози (ЩЗ) може призводити до розвитку патології в репродуктивній системі жінок у вигляді порушень менструального циклу, безпліддя, не виношування вагітності, патології розвитку плода та новонародженого. Тісний взаємозв'язок між репродуктивною функцією і функцією ЩЗ необхідній для забезпечення адекватного фолікулогенезу, овуляції, запліднення, функції жовтого тіла і розвитку вагітності.



Метою нашої роботи є дослідження тиреоїдного стану після корекції дисфункції ЩЗ у жінок із безпліддям при гіпотиреозі під час стимуляції овуляції.

Матеріали і контингент дослідження. Відповідно до поставленої мети було проаналізовано 30 історій хвороб жінок з безпліддям на фоні дисфункції ЩЗ (гіпотиреоз) ї контрольна група – 50 соматично здорових жінок з нормальною репродуктивною функцією. 30 жінок були поділені на дві групи: 1 група – 15 жінок із безпліддям при гіпотиреозі, яким не було проведено лікування дисфункції щитоподібної залози; 2 група – 15 жінок із безпліддям при гіпотиреозі, яким застосовували гормонотерапію.

Для оцінки тиреоїдного статусу жінок із безпліддям визначали у сироватці крові рівні вільного трийодтироніну (fТ3) і вільного тироксину (fТ4), тиреотропного гормону (ТТГ), загального (Т3) і загального (Т4) .



Результати дослідження. В групі жінок із безпліддям при гіпотиреозі відмічається підвищення концентрації ТТГ до 4,62 ± 0,03 мМО/л на фоні знижених показників Т3 до 1,18 ± 0,05 пкмоль/л, Т4 до 52,10 ± 1,19нмоль/л та fT4 до 9,14 ± 0,24 пмоль/л, причому, рівень Т4 знижений в 2 рази в порівнянні з контролем (p < 0,05), що відповідає стану гіпотиреозу і підтверджує низьку функціональну активність ЩЗ у цієї групи жінок. У жінок із безпліддям при дисфункції щитоподібної залози під час стимуляції овуляції в лікувальних програмах допоміжних репродуктивних технологій спостерігається зниження рівня ТТГ до 2,98 ± 0,12 мМО/л, Т3 підвищується 2,39 ± 0,03 пмоль/л, нормалізація рівня Т4 та тенденція до збільшення рівня fT4 при гіпотиреозі.

Враховуючи отримані дані щодо змін тиреоїдного статусу у жінок із безпліддям при дисфункції ЩЗ, вважаємо за доцільність проведення дослідження тиреоїдних гормонів в крові (ТТГ, Т3, Т4, fT1,, fT2.), а також призначення лікувального комплексу з використанням гормоно – препаратів (еутирокс) перед проведенням стимуляції овуляції.

Ефективність лікувальних заходів у жінок із безпліддям та дисфункцією ЩЗ сприяв нормалізації її функції, настання вагітності у 33,3 % жінок при гіпотиреозі.
АНАЛІЗ ПОШИРЕНОСТІ HLA-АСОЦІЙОВАНИХ ХВОРОБ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ, АЗІЇ, АМЕРИКИ І АФРИКИ

Байдак Н. В., Заїка М. М.

Науковий керівник – Сулим А. Г.

Сумський державний університет, кафедра нейрохірургії та неврології
Аутоімунні захворювання – це патологічні процеси, що характеризуються розвитком стійкої гуморальної і / або клітинної відповіді, спрямованої проти власних антигенів, і ведуть до ураження органів і тканин.

Аутоімунні захворювання розвиваються переважно у людей, які генетично до цього схильні.

Ці хвороби продовжують залишатися однією з найскладніших проблем клінічної імунології.

Аутоімунні захворювання зустрічаються в усьому світі, але переважають в Північній Європі, Північній Америці, Новій Зеландії, південній частині Австралії і уражують людей будь-якого віку. За останні роки досягнутий безсумнівний прогрес в розумінні механізмів розвитку аутоімунних захворювань, розроблені і впроваджені стандарти їх діагностики, а також сучасні методи їх лікування. Але ряд питань залишається не ясними, результати лікування ще далекі від ідеальних, що надає цій проблемі актуальність для практикуючих лікарів різних спеціальностей.

Тому вивчення поширеності HLA–асоційованих захворювань у країнах Європи, Азії, Америки і Африки вважалося нами важливим.

До переліку цих хвороб увійшли:



  1. Ревматоїдний артрит.

  2. Системний червоний вовчак.

  3. Перніціозна анемія.

  4. Целіакія.

  5. Лімфогрануломатоз.

  6. Псоріаз.

  7. Розсіяний склероз.

  8. Хвороба Крона.

Дослідження стану захворюваності на зазначені хвороби та зв’язку їх виникнення в залежності від наявності HLA-антигенів за даними різних країн світу дало нам підставу навести цю залежність: ревматоїдний артрит – Dw4/DR4; системний червоний вовчак (СЧВ) – Bw15; псоріаз – Dw17; перніціозна анемія – DR5; лімфогранулематоз – A1; розсіяний склероз – DR, Dw2; целіакія – DR3; хвороба Крона – DR2.
Оцінка стану пародонту у пацієнтів з ревматоїдним артритом на тлі лікування бісфосфонатами

Білозецький І. І.

Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського,

кафедра хiрургічної стоматології
Ревматоїд-індукований остеопороз як наслідок хронічного запального процесу призводить до втрати кісткової маси шляхом стимуляції остеокластів і підвищенні резорбції кістки. На сьогодення відомо, що й ревматоїдний артрит (РА) і остеопороз супроводжуються змінами пародонта. З метою лікування остеодефіцитнів станів в ревматології використовують бісфосфонати, які інгібують резорбцію кістки і збільшують її масу.

Мета. Метою дослідження було оцінити ефект бісфосфонатів на перебіг хронічного парадонтиту у хворих на РА.

Методи. Обстежено 26 пацієнтів з РА, серед яких остеопороз був діагностований у 46 %, половина з яких використовували бісфосфонати щотижнево в поєднанні з препаратами кальцію і вітаміну Д3. Стан пародонту оцінювали за показниками Індекс Green, Vermillion, PMA, Пародонтальний індекс, CPITN, Індекс Фукса, MCI, MI, PMI.

Результати. Пацієнти, що отримували бісфосфонати для лікування остеопорозу демонстрували достовірно кращі показники стану, що проявлялося вищими показниками індексу Фукса, MCI, MI, PMI.

Висновок. Ці дані дозволяють припустити, що бісфосфонати покращують клінічний перебіг парадонтиту у хворих на РА.
Поєднання артеріальної гіпертензії з іншими патологіями серед людей похилого та старечого віку в Сумській області

Бокова С. І., 1) Старків О. І., 1) Горяєва С. Ю., Ступинець Р.

Сумський державний університет,

кафедра сімейної медицини з курсами пропедевтики внутрішніх хвороб та ендокринології;

1) Сумський обласний клінічний госпіталь для інвалідів ВВВ
Більшість хворих похилого та старечого віку поєднують в собі одразу декілька патологій різних органів і систем, що конкурують за прогностичним значенням. За даними авторів, при обстеженні цього контингена встановлюється від 3 до 5 різних захворювань і кількість їх з віком зростає. Найчастіше діагностують патології серцево-судинної системи (ішемічну хворобу серця (ІХС), артеріальну гіпертензію (АГ) тощо), а також цукровий діабет, остеоартроз, остеопороз, цереброваскулярні захворювання, хронічне обструктивне завхворювання легенів та рак.

Розповсюдженість артеріальної гіпертензії з віком зростає і у осіб старше 65 років становить понад 50 %. Відомо, що підвищення артеріального тиску, особливо на тлі геріатричних змін організму, ускладнює перебіг багатьох патологій, провокує негативні наслідки і підвищує ризик смерті пацієнтів вказаної категорії.



Метою дослідження стало вивчення розповсюдженості первинної та вторинної АГ 2 та 3 стадії і варіантів її поєднання з іншими патологіями у осіб похилого і старечого віку.

Було проаналізовано анамнез, клініку, дані інструментальних та лабораторних методів дослідження, а також медичну документацію 68 хворих, віком від 60 до 91 років, що знаходились на лікуванні з різними патологіями у терапевтичному відділенні СОКГВВ восени 2013 року. З них 62 % містян та 38 % мешканців сільської місцевості. Всі пацієнти перебували на диспансерному обліку, регулярно обстежувались та отримували необхідне стаціонарне і амбулаторне лікування. За гендерним розподілом кількість жінок склала 46, чоловіків – 22. Отримані результати дослідження оброблено статистично з урахуванням середньої арифметичної (М), її похибки (m) та критерію Ст’юдента (t).

В процесі дослідження встановлено, що найбільш часто спостерігається ІХС – у 98 % хворих. Дещо менший відсоток мають артеріальна гіпертензія – 53 %, цереброваскулярні порушення – 47 %, хронічний гастродуоденіт – 32 % та хронічний цистит – 23 %. Не перевищили 10 відсотковий рубіж хронічний панкреатит, остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта, деформуючий остеоартроз, хронічний холецистит, цукровий діабет 1 та 2 типів, патології ока та аденома простати.

Частота поєднання артеріальної гіпертензії з іншими патологіями різниться залежно від віку та кількості захворювань. У осіб вікового проміжку з 60 до 80 років наявність АГ із 2 супутніми хворобами зустрічається у 7 %, 3 – у 14 %, 4 і більше – у 78 %. Пацієнти, старші за 80 років, в 17 % мають поєднання АГ із 2 патологіями, також в 17 % – з 3 та 66 % – з 4 і більше (не виключено, що вибірка не є репрезентативною у зв’язку із незначкою кількістю пацієнтів вказаної групи). Серед найпоширеніших комбінацій встановлено поєднання АГ із ІХС, цереброваскулярною патологією, хронічним циститом та хронічним гастродуоденітом. Можливо, це є наслідком сукупного впливу багатьох факторів, починаючи з фізіологічного старіння органів та систем, хронізацією гострих захворювань, що мають затяжний перебіг, зниженням фізичної активності, соціальне зубожіння тощо. Поліморбідний стан може спричинити розвиток поліпрагмазії та спровокувати ятрогенні ускладнення в організмі, особливо небезпечні в похилому та старечому віці.

Враховуючи зазначене, розповсюдженість артеріальної гіпертензії, як первинної, так і вторинної, і поєднання її з патологіями інших органів і систем у пацієнтів похилого і старечого віку потребує більш детального вивчення, а антигіпертензивна терапія має бути комплексною, з урахуванням поліморбідноті та вікових особливостей організму.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка