«актуальні питання теоретичної медицини», «актуальні питання клінічної медицини»



Сторінка6/23
Дата конвертації02.01.2017
Розмір3.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСИМЕТРІЇ У ХВОРИХ НА РОЗСІЯНИЙ СКЛЕРОЗ

Карпенко Ю.С., магістрант

Науковий керівник – доц. О.І. Коленко

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
З давніх часів учених світу цікавило питання уявлення феномена симетрії правого та лівого у природі. За зовнішньою будовою, формою людина являє собою симетричний, право-лівий об’єкт природи. Принцип симетрії-асиметрії застосовується у вивченні проблем морфології, психології та, особливо, функціональної асиметрії мозку. Існує думка, що у міру ускладнення функцій мозку посилюється асиметрія. На сучасному етапі виявлено велику кількість функціональних асиметрій головного мозку. Обговорюються співвідношення між морфологічними та функціональними асиметріями півкуль мозку.

Проведено дослідження групи здорових молодих людей та хворих з ураженням центральної нервової системи. З метою дослідження порогу смакових відчуттів, виявлення асиметрії даної функції ми використовували апарат електрогустометрії, який дає можливість дозувати подразнення, визначати порогову величину, прослідкувати динаміку смакових відчуттів. Апарат працює у 3-х режимах (2 автоматичних і 1 ручний). Під контролем вимірювального приладу можливе поступове підвищення напруги від 0 до 15 В. Подразнення подається на язик за допомогою біполярних позолочених електродів на ручці. Фізіологічні параметри струму відповідають вимогам дослідження, дають ефект сприйняття кислого. Дослідження проведене у 21 здорової людини та 18 хворих на розсіяний склероз. У хворих з розсіяним склерозом поріг смакової чутливості був нижче, що пояснюється ураженням черепних нервів (трійчастого, лицьового, бульбарної групи).

При порушенні зору та з метою визначення асиметрії досліджували поріг критичної частоти злиття світлових мерехтінь (КЧЗСМ). Порогова частота фотостимулів сприймається органами зору як окремі стимули, при її збільшенні стимули сприймаються як постійне сяйво. Даний метод використовується як самостійний, так і при ЕЕГ–дослідженні. Дослідження проведене у 40 здорових осіб та 18 хворих на розсіяний склероз.

Серед жінок поріг КЧЗСМ достовірно нижче (р<0,05), особливо на червоний колір для лівого ока. У хворих на розсіяний склероз поріг КЧЗСМ склав 20,4±2,5 Гц на зелене та 19,5±2,2 Гц на червоне світло, що вказує на порушення функціонального стану зорового аналізатора.

Таким чином, проведене дослідження свідчить про наявність функціональних асиметрій у людини. У здорових осіб виявлені функціональні асиметрії смакового і зорового аналізаторів, що відповідає даним, які отримали інші дослідники. У хворих на розсіяний склероз функціональні показники відрізняються від показників здорових осіб за наявністю порушення цих аналізаторів.
ПРОГНОЗУВАННЯ НАСЛІДКІВ ІНФАРКТУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ЗА ДАНИМИ ВАЗОТОНІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ЕНДОТЕЛІЮ В ЛІКВОРІ

Личко В.С.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

У дебюті інфаркту головного мозку (ІМ) завжди відбувається гостра реакція ендотеліальної системи на швидкі процеси гіпоперфузії, енергетичного дефіциту, вільно-радикальної та медіаторної агресії. Ендотеліоцити змінюють власні синтетичні здібності, відбувається прогресуюче зростання рівня маркерів пошкодження ендотелію та нейронально-гліальних структур мозкової речовини.

Обстежено 42 хворих у тяжкому стані (середній бал за шкалою NIHSS – 24,17±0,35) із першим у житті ІМ на 1-у та 10-у добу захворювання. Порушення свідомості згідно підсумковому балу за шкалою Глазго за типом заглушення було зафіксоване у 31 (25,6 %) хворого, сопору – у 9 (7,4 %), мозкова кома1-ої стадії – у 2 (1,7 %) осіб. Нормалізація чи поліпшення рівня свідомості на 5-у добу носила сприятливий прогностичний характер для результату інсульту у обстежених хворих.

Результати дослідження виявили взаємозв’язок між об’ємом інфарктного вогнища та ступенем неврологічного дефіциту за шкалою NIHSS. Так середній об’єм інфарктного вогнища в тяжких хворих склав 38,4±2,86 см3, що відповідало неврологічному дефіциту в 24,8±1,08 балів. В результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено статистично значимий зв’язок між об’ємом інфарктного вогнища та ступенем неврологічного дефіциту (r = 0,54; р<0,05).

Дослідження продемонструвало, що об’єм інфарктного вогнища суттєво впливав на рівень свідомості хворих. Частіше за все це відмічалося при вогнищах понад 30 см3 в об’ємі. У даної категорії хворих відмічене порушення свідомості за типом сопору (9,45±0,16 балів за шкалою Глазго, 18,6±3,1 балів за шкалою NIHSS, 37,7±4,3 см3 об’єм інфарктного вогнища). У 2 осіб із мозковою комою (5,26±0,3 балів за шкалою Глазго, 23,8±2,8 балів за шкалою NIHSS) об’єм інфарктного вогнища перевищував 50 см3 (63,2±6,8 см3).

Летальність серед хворих із прогресуючим погіршенням стану, зростанням загальномозкової симптоматики і неврологічного дефіциту, розвитком інтра- чи екстракраніальних ускладнень склала 14 осіб (11,6 %).

Для детальної оцінки функціонального стану ендотелію церебральних судин вивчали стан NO-системи у хворих на ІМ. У тяжких хворих відмічено підвищення концентрацій нітриту (NО2) на 1-у добу значно більше контрольних значень (4,67±0,66 мкмоль/л) (р<0,05), а на 10-у – рівні його критично знижувалися достовірно нижче значень групи порівняння (1,52±0,16 мкмоль/л). Рівні NО2 від 4,55±0,31 до 6,33±0,29 мкмоль/л свідчать про крайній ступінь ендотеліальної дисфункції.

Для більш повної характеристики системи ендотелінів, що продукуються ендотелієм, проведено вивчення динаміки змін ендотеліну-3 (ЕТ-3) у лікворі в хворих на ІМ із різним ступенем тяжкості. Узагальнюючи отримані дані, виявилося значне порівняно з контролем (105,11±2,31 нг/л) зростання рівнів ЕТ-3 у тяжких хворих на ІМ (155,10±3,13 нг/л), що свідчить про крайній ступінь судинних порушень на біохімічному рівні у даної категорії хворих шляхом гіперпродукції одного з найпотужніших вазоконстрикторів – ЕТ-3.

Таким чином, початок гострої мозкової судинної катастрофи супроводжується різким дисбалансом рівнів вазоконстрикторів і вазодилятаторів у лікворі, що створює умови для подальшого прогресу судинних і біохімічних розладів, а як наслідок, і клінічних порушень у даних хворих.


ВИПАДОК ПРОГРЕСУЮЧОГО СПАДКОВО-ДЕГЕНЕРАТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ГЕЛЛЕРВОРДЕНА-ШПАТЦА

Левкович Т.М, Чайка А.В., Карпенко Ю.С., Горова О.С., Майстренко О.І., Вічісенко Л.М., лікарі-інтерни

Науковий керівник - доц. Ф.Г. Коленко

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Хворий С. 1983р.н., звернувся у неврологічне відділення із скаргами на хиткість при ході, скованість у лівій нозі і хребті, порушення мови, ковтання, слинотеча, зниження зору. Хворіє 2 роки. Об’єктивно: легені, серце та ШКТ – без особливостей, зір дещо знижений на оба ока. З боку нервової системи: свідомість ясна, пам’ять знижена, горизонтальний ністагм, недостатність конвергенції, асиметрія носо – губних складок, дисфонія, виражена дизартрія. М’язовий тонус підвищений за пластичним типом. Сухожильні та периостальні рефлекси з рук і ніг DХворий консультований у діагностичному спеціалізованому медико – генетичному центрі міста Харкова, прибув на лікування з уточненим діагнозом: хвороба Геллервордена – Шпатца. Дані додаткових обстежень підтвердили наявність даної хвороби.

Особливості випадку заключаються в тому , що захворювання досить рідкісне і даний хворий в Україні тільки один числиться з таким діагнозом, що у свою чергу затрудняло діагностику і виявлення даного захворювання.

Складність полягала і в тому, що дебют захворювання починається у дитячому віці, а у нашого хворого перші симптоми виникли у 25 років. Дифдіагностику проводили з гепатоцеребральною дистрофією, паллідарною дегенерацією. Уточнення діагнозу вдалося отримати лише у спеціалізованому медико – генетичному центрі шляхом клініко – генеалогічного аналізу. Де і виявили патологію у короткому плечі 20 хромосоми в локусі 20р12.3-р13.

Вперше хвороба була виявлена в 1922р. невропатологом Юліусом Геллерворденом разом з Гюго Шпатцем. Це нейродегенеративне захворювання з ураженням базальних гангліїв, яке характеризується екстрапірамідними симптомами, психічними розладами, деменцією і дистрофією сітківки.

Захворювання спадкове, передається по аутосомно-рецесивному типу. Обмінні порушення , які лежать в основі захворювання, достеменно не вивченні.



ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОЇ ПОЛІОРГАННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПРИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ Хитрий І.В., Лата Я.О., студ. 5-го курсу

Науковий керівник - проф. О.О. Потапов

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Метою було підвищення ефективності про­гнозування виникнення синдрому поліорганної недостатності (СПОН) у потерпілих з ЧМТ. Входило уточнити залежність частоти й вираженості раннього СПОН від віку та статі потерпілих, тяжкості ЧМТ, розмірів внутрішньочерепних гематом, наявності супутніх захворювань; з'ясувати залежність частоти раннього СПОН від вираженості 8ІК8; визначити частоту окремих ознак СПОН за шкалою 80ЕА; встановити додаткові лабораторні показники, які дозволять діагностувати ранній СПОН.

Обстежені 277 потерпілих з ізольованою тяжкою ЧМТ. Чоловіків було 230 (83%), жінок — 47 (17%); 188 (67,8%) з них оперовані. Супутні захворювання з вираженими клінічними ознаками та порушенням функцій внутрішніх органів виявлені у 132 пацієнтів: у 89 (32,1%) — дихальної системи, у 29 (10,5%) — серцево-судинної, у 3 (1,1%) — нирок, у 5 (1,8%) — печінки.

Тяжкість ЧМТ оцінювали за результатами клініко-лабораторних і інструментальних методів: рентгенографії черепа, комп'ютерної (КТ) і магнітно-резонансної (МРТ) томографії, а після смерті хво­рого — за даними ретельного патологоанатомічного дослідження.

СПОН за шкалою SIRS виявлений після госпіталізації у 53,4% потерпілих. Частота виникнення СПОН достовірно залежала від тяжкості пошкодження головного мозку. При ЧМТ легкого ступеня СПОН відзначений у 26% хворих, за вкрай тяжкої ЧМТ — у 97%. У стані алкогольного сп'яніння при концентрації алкоголю в крові понад 1,5%0 СПОН виникає на 25% частіше, ніж у тверезих потерпілих. Об'єм внутрішньочерепних гематом достовірно впливає на частоту виникнення СПОН. За наявності крововиливів, об'єм яких перевищував 200 мл, СПОН відзначений в усіх хворих. В усіх пацієнтів при артеріальній гіпотензії, коли систолічний артеріальний тиск (АТ) не перевищував 70 мм рт.ст., і для підтримки АТ використовували дофамін, виник СПОН.

Таким чином, вираженість СПОН прогресивно збільшується у міру збільшення тяжкості пошкодження головного мозку та об'єму внутрішньочерепних гематом. СПОН частіше спостерігають за наявності у потерпілих з ЧМТ супутніх захворювань, особливо бронхо-легеневих, з вираженими клінічними проявами. Частота раннього СПОН тісно корелює з вираженістю 8ІК8. При збільшенні кількості ознак 8ІК8 від 1 до 4 частота СПОН зростає з 59 до 100%. Частота СПОН за шкалою 80ЕА при порушенні функцій центральної нервової системи дорівнювала 80,5%, серцево-судинної та гематологічної систем 100%; легень — 97,6%, нирок — 98%, печінки — 73,3%. Клініко-лабораторними показниками, які достовірно впливають на частоту СПОН, є тахікардія або брадикардія, гіпертермія, лейкоцитоз або лейкопенія, гіперглікемія, гіпокаліемія, гіпоксемія.
вплив кліматичних факторів на частоту виникнення симптомів атопічного дерматиту у різних регіонах світу та різних сукупностях дітей

Потапова А.О., Сулим Г.А., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. А.Г. Сулим

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Атопічний дерматит (АД) — одна з найактуальніших проблем сучасної медицини, що привертає пильну увагу дерматологів, педіатрів, алергологів, терапевтів, імунологів, сімейних лікарів. Це зумовлено значною розповсюдженістю даної патології, чіткою тенденцією до її зростання, недосконалістю існуючих методів лікування та профілактики і, як наслідок, обмеженням психологічної, соціальної та фізичної активності хворих. У загальній структурі дерматологічної захворюваності питома вага цієї недуги складає від 10 % до 20 %.

Метою нашої роботи було дослідити на обраних у випадковому порядку сукупностях дітей (віком 6 – 7 років) залежність частоти виникнення симптомів атопічного дерматиту від середньорічних температурних режимів, тих регіонів, у яких вони проживають, а також дослідити залежність між частотою виникнення симптоматики та інтенсивності сонячного освітлення. Статистичні дані публікацій, що були використані у роботі, отримані шляхом анкетованого опитування дітей, що належать до сукупностей дослідження за стандартизованим методом системи ISAAC (The International Study of Asthma and Allergies in Childhood) останніх трьох років (2008 – 2010 рр.).

Частота виникнення симптомів атопічного дерматиту найвища у Австрії (31%), що більше ніж в Україні (3,9%), найнижча у Мексиці (3,2%), висока у Колумбії (25%) та середня у ПАР (8%).

Коефіцієнт кореляції між частотою виникнення симптомів атопічного дерматиту та верхніми значеннями середньорічних температурних режимів становив 0,061565, що в даному разі відповідає майже повній відсутності залежності між частотою захворюваності та температурними умовами проживання, що вважається загальноприйнятою.

Коефіцієнт кореляції між частотою виникнення симптомів атопічного дерматиту та верхніми рівнями інсоляції у країнах дослідження становить -0,33172 – від’ємне значення притаманне для наявності зворотнього зв’язку – менше число асоційоване з більшим. Отже, можемо спостерігати наявність певної, хоч і непереконливої зворотної залежності між рівнями інсоляції та частотою виникнення симптоматики АД у дітей.

Таким чином, з результатів дослідження можна зробити висновок про низьку значущість кліматичних умов у розвитку проявів атопічного дерматиту для різнорідних сукупностей дітей, що логічно вказує на інші причини різної густини виникнення симптомів АД, що мають бути більш визначальними. Серед таких можуть бути генетичні фактори (спадковість), фактори зовнішнього середовища, умов проживання, аліментарні фактори, інфекційні, рівень урбанізації.


ЗАСТОСУВАННЯ КОРТЕКСИНУ У ЛІКУВАННІ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

Потапова А.О., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – ст. викладач А.В. Юрченко

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
В Україні ЧМТ залишається однією з актуальних проблем у нейрохірургії. За останні 10 років частота ЧМТ зросла майже удвічі, що становить більш ніж 200 тис осіб. У структурі нейрохірургічної патології гостра ЧМТ та її наслідки становили 2/3 усіх випадків госпіталізації, а в структурі травматичних ушкоджень збільшилась кількість госпіталізованих хворих із забоями головного мозку середнього та тяжкого ступеня. При цьому летальність в залежності від тяжкості захворювання коливається від 43,6 до 61%. Катамнестичні дослідженнях показують, що у 70% постраждалих з легким та середнім ступенем тяжкості ЧМТ у віддаленому періоді спостерігаються різні прояви церебральної патології, а у 30% - значне зниження працездатності майже до інвалідизації. Цим і визначається актуальність лікування хворих.

Із сучасних препаратів для лікування наслідків ЧМТ найбільш часто застосовуються ноотропні препарати, такі як ноотропіл, пірацетам. Але у ряді випадків без ретельного нейрофізіологічного обстеження застосування їх не є доцільним, а наявність пароксизмальної активності за даними електроенцефалографії чи розвиток судомного синдрому є прямим протипоказанням, тому що посттравматична епилепсія розвивається в 15—50% випадків в залежності від важкості травми, а епилептичні напади можуть развиватися через роки після травми.

Одним из перспективних методів опосередкованого впливу на вищі інтегративні функції мозку та метаболізм нейронів, зменшення впливу ушкоджуючих факторів на нервову систему – церебропротективну дію, є застосування пептидного препарату Кортексин.

У 2010 році в нейрохірургічному відділенні проліковано 37 хворих з середнім та тяжким ступенем ГЧМТ, до базисної терапії яких входив кортексин. Спостерігались ліквородинамічні порушення, нейроциркуляторна дисфункція, астенічний, церебрально-вогнищевий, психопатологічний, епілептичний синдроми.

Покращення самопочуття та регрес органічної неврологічної симптоматики у процесі лікування в більшості випадків співпадав з позитивною динамікою електрофізіологічних, гемодінамічних та психофізіологічних показників.

Таким чином, раціональне та своєчасне застосування препарату КОРТЕКСИН при ЧМТ має важливе значення для повноцінного відновлення, зменшення вираженості наслідків травми, призводить до більш повного досягнення максимальної фізичної, психологічної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих.


Клініко-етіопатогенетичні особливості інфарктів мозку при атеросклерозі екстракраніального відділу внутрішньої сонної артерії

Линдін М.С., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – д.мед.н., проф. О.О. Потапов

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Інсульт (інфаркт) мозку - гостре порушення мозкового кровообігу з ушкодженням тканини мозку, порушенням його функцій внаслідок ускладнення або припинення надходження крові до того чи іншого відділу. Проблема ішемічних інсультів є однією з найактуальніших та найскладніших. Це пояс­нюється значним поширенням цієї патології, ви­сокою смертністю та інвалідізацією (смертність від інсульту знаходиться на другому місці, поступаючись лише смертності від ішемічної хвороби серця, сумарні показники захворюваності та смертності від інсульту в багатьох країнах світу мають тенденцію до зростання), а також тим, що все частіше інсульт уражує людей молодого віку. Лише в останні десятиліття стало зрозумі­лим, що причиною майже половини випадків ішемічного інсульту є патологічні процеси в екстракраніальних відділах сонних та вертебральних артерій, понад 90% мозковосудинних порушень — наслідок атеросклеротичного ура­ження артерій.

Проведено аналіз клінічних проявів, даних нейровізуалізаційних досліджень, у 107 хворих на інфаркт мозку при стенозуючому атеросклерозі внутрішньої сонної артерії. Показано, що при стенозуючому атеросклерозі внутрішньої сонної артерії частіше спостерігалися нелакунарні інфаркти мозку, що склали 65,4% випадків. Лакунарні інфаркти мозку мали місце в 34,6% випадків. Нелакунарние інфаркти мозку переважали у пацієнтів з вираженим і критичним стенозом, лакунарні частіше спостерігалися у хворих з помірним (до 50%) стенозом внутрішньої сонної артерії. З 37 хворих лакунарним інфарктом мозку у 72,9% стеноз внутрішньої сонної артерії не перевищував 50%. Виявлення особливостей факторів ризику нелакунарних і лакунарних інфарктів мозку при атеросклерозі екстракраніального відділу внутрішньої сонної артерії (для нелакунарних інфарктів мозку були характери типові проатерогенної фактори ризику, в той час як для лакунарних інфарктів - фактори, що викликають мікроангіопатії, в першу чергу, артеріальна гіпертензія) передбачає, що патофізіологічні механізми, що лежать в основі порушень мозкового кровообігу при стенозуючому атеросклерозі внутрішньої сонної артерії різні і вимагають відповідних підходів до їх профілактики та лікування.


КАРДІОЕМБОЛІЧНІ ВНСУЛЬТИ: ПОГЛЯД НЕВРОЛОГА І ТЕРАПЕВТА

Дем’янюк П.А.*, Монастирський В.О.*

Науковий керівник – доц. О.І. Коленко

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології, *КУ СМКЛ №4, м.Суми
Сьогодні до найпоширеніших хвороб в Україні належать неврологічні захворювання. Перше місце в структурі неврологічної патології займають цереброваскулярні захворювання (ЦВЗ). Найбільшу смертність від ЦВЗ було зареєстровано в Сумській області 519,6 на 100 тисяч населення (по Україні 218,6 на 100 тисяч).

Атеротромбоз нині є основною причиною смерті в усьому світі. Сучасні досягнення ангіоневрології свідчать про етіологічну гетерогенність ішемічного інсульту. Близько 30 - 40% випадків інфарктів мозку пов’язані з атеросклеротичним враженням магістральних артерій голови; близько 20-25% випадків спричинено кардіогенною емболією.

Причиною оклюзій артерій мозку при кардіоемболічному інсульті (КІ) є тромби і емболи (бактеріальні, пухлинні, кальцифікати). КІ частіше всього виникають при порушеннях ритму - фібриляції передсердь (ФП). ФП є незалежним предиктором першого інсульту: так ризик інсульту при ФП в 6 - 8 раз перевищує ризик в основній популяції. За даними Фремінгемського дослідження ФП в 2 рази підвищує ризик смерті. Частота ФП прогресивно зростає з віком: до 40 років зустрічається в 0,4% пацієнтів; 40 - 50 років в 0,5%; 50 - 60 років в 1%; 60 - 70 років в 4%; 70 - 80 в 8%; 80-90 в 11%; старіше 90 років в 14%.

Нами проведено аналіз структури мозкових інсультів хворих, що були проліковані в ангіоневрологічному відділенні Сумської міської клінічної лікарні за 2010 рік. Всього було інсультів 618, серед них інфарктів мозку 505 (81,9%); внутрішньомозкових крововиливів 100 (16,1%); субарахноїдальних крововиливів 13 (2%).

Серед інфарктів мозку було зафіксовано 168 (30,1%) хворих з порушеннями ритму - фібриляцією передсердь, яка стала причиною кардіогенної емболії.

Висновки:1.Фібриляція передсердь є досить важливою причиною гострих церебральних ішемій (третина ішемічних інсультів).

2. При ФП перекриваються великі артерії головного мозку і виникають поширені церебральні інфаркти з високою смертністю та інвалідизацією хворих.

3. Найкращою мірою профілактики КІ є вживання варфарину в адекватних дозах при постійному підтриманні МНВ на рівні 2 – 3 (62% протекції).


КОРЕКЦІЯ РЕАКЦІЇ ІМУНОНЕЙРОЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ ПРИ ІШЕМІЧНОМУ ІНСУЛЬТІ

СТРЕС-ПРОТЕКТИВНИМИ ЗАСОБАМИ

Монастирський В.О.*, Сафонова М.П.*, Животовський Р.В.*

Науковий керівник – доц. О.І. Коленко

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології, *КУСМКЛ №4, м.Суми
Зростання захворюваності на ішемічний інсульт, в тому числі у осіб працездатного віку, призводить до значної інвалідизації та втрати працездатності. Це диктує необхідність пошуку нових засобів лікування ішемічного інсульту.

Особливої уваги заслуговує поліпептидний препарат кортексин, який має нейропротективні, стрес-протективні та репаративні властивості, виявляє високу специфічність до тканини головного мозку. Під клінічним спостереженням перебували 128 хворих на перший у житті гемісферний інфаркт мозку (середній вік 59,80±0,68 року, які лікувались у неврологічному судинному відділенні Сумської міської клінічної лікарні №4. Тяжкість стану хворих та ступінь неврологічного дефіциту було оцінено за шкалою NIHSS у 1-шу та 10-ту добу інсульту. В залежності від отриманої медикаментозної терапії всіх хворих на ішемічний інсульт до початку лікування було випадковим чином розподілено на дві групи. Пацієнти 1-шої групи (64 хворих) отримували стандартну базисну та диференційовану терапію інсульту. Пацієнти 2-гої групи (64 хворих), окрім стандартної базисної та диференційованої терапії, отримували кортексин у дозі 10 мг внутрішньом’язово на протязі 10 днів.

Вміст ІЛ-1β визначали у плазмі крові в 1-шу та 10-ту добу інсульту методом імуноферментного аналізу за допомогою стандартних наборів виробництва ООО «Укрмедсервіс» (Україна). Визначення вмісту АКТГ у плазмі крові в 1-шу та 10-ту добу інсульту проводили методом імуноферментного аналізу з використанням наборів виробництва «Biomerica» (США). Рівень кортизолу визначали у плазмі крові також у 1-шу та 10-ту добу захворювання методом імуноферментного аналізу за допомогою стандартних наборів виробництва «DRG» (США).

Виявлено достовірне підвищення рівнів ІЛ-1β, АКТГ та кортизолу в плазмі крові хворих на ішемічний інсульт у порівнянні з контролем, що свідчить про напруженість стрес-реалізуючих механізмів у відповідь на ішемічне ушкодження головного мозку. Інтенсивність нейроендокринної при гострій церебральній ішемії залежить від вихідних рівнів тригерного цитокіну ІЛ-1β. Виявлено прямі кореляційні зв’язки рівнів ІЛ-1β, АКТГ та кортизолу із тяжкістю стану та ступенем неврологічного дефіциту, що дозволяє думати про вплив медіаторів стрес-реакції на перебіг гострого ішемічного інсульту.

Досліджено вплив кортексину на регрес неврологічного дефіциту у хворих на інфаркт головного мозку: виявлено достовірну позитивну динаміку щодо відновлення втрачених функцій у групі хворих, яка в лікувальному комплексі отримувала цей препарат. Відмічено достовірно більш істотне зниження концентрацій ІЛ-1β, АКТГ та кортизолу на 10-ту добу інсульту у хворих цієї групи. Стрес-протективні властивості кортексину обумовлюють його високу клінічну ефективність при лікуванні ішемічного інсульту за рахунок обмеження ушкоджуючого впливу надмірної нейроендокринної відповіді в гострий період захворювання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка