«актуальні питання теоретичної медицини», «актуальні питання клінічної медицини»



Сторінка3/23
Дата конвертації02.01.2017
Розмір3.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Мета дослідження. Оптимізувати результати хірургічного лікування ГПВГ хворих похилого віку.

Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 48 хворих похилого віку з ГПВГ за період 2005-2010 роки. Чоловіків було 9 (18,5%), жінок - 39 (81,5%). Структура попередніх лапаротомій: верхньо-серединна – 60,3%, нижньо-серединна –25%, доступ Кохера –2,1%, Федорова –2,1%, Пфаненштіля –4,2%, параректальний –2,1%, Мак-Бурнея – 2,1%, Ріо-Бранко –2,1%. Протягом 1 року після операції грижі розвинулись у 64,5%, 2-5 років – у 35,5%.. Супутня кардіальна та легенева патологія спостерігалась у 83,3%. Ожиріння мало місце у 25 (52,1%) осіб. Оперативні втручання у 18 (37,5%) хворих з ГПВГ виконувались за методиками Мейо, Сапежко, з використанням tension-free герніопластики у 30 (62,5%). У 6 хворих використана преперитоніальна пластика (sub lay) за методикою Stoppa-Rives, у 11 - імплантант розташовано надапоневротично (on lay). У цих хворих додатково використовувались релаксуючі розрізи за Ramirez. У 13 хворих похилого віку з тяжкою легенево-серцевою патологією, рецедивними ГПВГ використана методика Я.П. Фелештинського

Результати. Основні труднощі операцій при ГПВГ були пов’язані з великим м’язово-апоневротичним дефектом черевної стінки, що затрудняє його закриття за рахунок власних тканин. Великий об’єм органів, що тривалий час знаходились у грижовому мішку за межами черевної порожнини супроводжувався компенсаторним зменшенням об’єму черевної порожнини, що затрудняло репозицію грижового вмісту. Оперативні втручання супроводжувалися великими розрізами, широкою мобілізацією підшкірної клітковини на значних ділянках та використанням поліпроленової сітки великої площі, що спричиняло тривалу лімфорею у післяопераційний період. У 8 хворих з ГПВГ після класичних оперативних втручань у ранній післяопераційний період спостерігались різної тяжкості порушення зовнішнього дихання, що привело до смерті 1 хворої, у іншої пацієнтки причиною смерті була тромбоемболія легеневої артерії. Післяопераційна летальність склала 11,1 %, у 6(33,3%) - виникли рецидиви. При використанні алогерніопластики (sub lay та on lay) рецидивів гриж не спостерігалось, але мали місце функціональні порушення з боку дихальної та серцево-судинної системи, що обійшлось без летальних наслідків, за методикою І.Я. Фелештинського ускладнень з боку дихальної системи не було. Рецидиви грижі після алогерніопластики мали місце у 2(6,7% хворих.

Висновки. Таким чином у хворих похилого віку з ГПВГ використання безнатяжних методів алогерніопластики дозволяє усунути ускладнення з боку дихальної і серцево-судинної систем та суттєво зменшити частоту виникнення рецидивів.
БЕЗСОСЕРЕДНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОРИСТАННЯ НЕПРЯМИХ РЕВАСКУЛЯРИЗУЮЧИХ ОПЕРАЦІЙ ПРИ СИНДРОМІ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ

Шевченко В.П., Кобилецький М.М., П’ятикоп Г.І., Братушка В.А., Свістунов О.В., Шевченк В.В., Соболєв Ю.І., Кравець О.В., Ладний М.Д.

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії, КУ «Сумська обласна клінічна лікарня»
За даними літератури кожні 5 із 6 ампутацій нижніх кінцівок, не пов’язаних з травмою виконуються у хворих на цукровий діабет. При синдромі діабетичної стопи (СДС) головним чином уражаються дистальні мікросудини, що виключає доцільність проведення реконструктивних операцій на магістральних судинах. Крім цього, при СДС іншим несприятливим патогенетичним чинником, що негативно впливає на стан мікроциркуляції, є підвищення субфасціального тиску у м’язових футлярах гомілки з розвитком compartment-синдрому. Клінічними дослідженнями доведено, що реваскуляризуюча остеотрепанація (РОТ), а також тунелізація (остеоперфорація) кісткової і м’яких тканин забезпечує утворення нової судинної сітки м’язів, фасцій і кісток, що супроводжується збільшенням об'ємного кровотоку в басейнах артерій трубчатих кісток, у середньому на 43%, і формування аутогемоінфільтратів м'язів. Останні викликають вивільнення біологічно активних речовин, які мають виражений вазоділятаційний ефект. Зниження субфасціального тиску можна досягти проведенням декомресійної фасціотомії (ДФ).

Мета дослідження. Вивчити можливості підвищення ефективності лікування хворих на СДС з критичною ішемією нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Нами проаналізовані результати лікування 204 хворих на СДС віком від 43 до 84 років. Чоловіків було - 129, жінок – 75. Нейропатична форма СДС діагностована у 78 (38,2%), нейроішемічна – у 108 (52,9%), ішемічна у 18 (8,9%). Для оцінки ступеню ішемії використовувались капілляроскопія, реовазографія, доплерографія, показники кісточково-плечового індексу (КПІ) і субфасціального тиску у замкнених фасціальних просторах гомілок. У 39 хворих з критичною ішемією (зниження РІ до 0,2 і КПІ < О,3) додатково проведені непрямі реваскуляризуючі операції (НРО). РОТ і ДФ –виконувались симультанно.

Результати. Проведення НРО на тлі традиційного комплексного лікування хворих на СДС сприяло покращенню мікроциркуляції в дистальних відділах уражених кінцівок (> РІ до 0,3-0,4; КПІ – до 0,5). У 32 (84,2%) відмічався стійкий позитивний клінічний ефект, маніфестувавшийся в ліквідації нічних болей в нижніх кінцівках, загоєнні виразок, зменшенні терміну перебування у стаціонарі на 10,8 л/днів. У 6 (15,8%) хворих позитивний ефект був відсутній, а показники стану кровообігу (РІ, КПІ) – залишались низькими.

Висновки. Т.ч., непрямі реваскуляризуючі операції сприяють покращенню результатів лікування у більшості хворих на СДС з ішемічною і нейроішемічною формами, дозволяючи уникнути ампутації нижньої кінцівки.
ЛАЗЕРНА НЕКРЕКТОМІЯ В ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ГНІЙНО-НЕКРОТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ

Шевченко В.П., Шевченко В.В., Лаврик С.Є.

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії, КУ «Сумська обласна клінічна лікарня»
Лікування гнійно-некротичних ран на тлі цукрового діабету відрізняється особливою складністю, що зумовлено порушенням внутрішньо-клітинного метаболізму, низьким регенераторним потенціалом і схильністю до поширення. Незадовільні результати спонукають до пошуку нових сучасних факторів лікування. Експериментальними і клінічними дослідженнями доведена ефективність використання високо-енергетичного СО2 лазера при гнійно-некротичних ранах у діабетиків, у зв’язку з вираженою бактерицидною і коагулюючою дією, мінімальною травматизації оточуючих тканин, а також місцевим імуномоделюючим впливом.

Мета дослідження. Поліпшити результати хірургічного лікування гнійно-некротичних ран при синдромі діабетичної стопи (СДС) шляхом використання високоенергетичного СО2 лазера.

Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 296 хворих на СДС за період 2006-2010 рр. Хворих розподілено за класифікацією Meggi-Wagner; з ІІ стадією – 44,6%, з ІІІ -25,4%, з ІУ -12,2%, У – 18,8%. Нейропатична форма СДС діагностовано у 68 (23%), ішемічна – у 72(24,3%), нейроішемічна – у 156 (52,7%) хворих. Реакція тканини в зоні рани у 66% хворих мала запально-дегенеративний, а у 34% - некротично-дегенеративний тип. На тлі стабілізації вуглеводного обміну, антибактеріальної, дезагрегатної, нейротропної терапії, імунокорекції тимічними пептидами хворим проводилась хірургічна стерилізація гнійної рани. У 28 (9,4%) - багатоетапні оперативні втручання, у 138 (46,6%) – некректомія, у 70 (23,6%) – ампутація пальців, у 50 (16,8%) – трансметатарзальна ампутація стопи, у 38 (12,8%) – трансфеморальна ампутація. Для лазерної некректомії і розкриття гнійних осередків використовували високоенергетичний вуглекислий лазер «Промінь-М» (довжина хвилі 10,6 мкм), вихідна потужність - 25 Вт. У 36 хворих використана лазерна некректомія і рана оброблялась розфокусованим променем щільністю енергії випромінювання 18-20 Дж/см2. В подальшому виконували перев’язки з декасаном і банеоцином . Ефективність лікування оцінювалась на 5, 10, 14 добу на підставі наступних критеріїв: появи грануляцй, епітелізації, цитохімічного і мікробіологічного досліджень.

Результати. У хворих після лазерної некректомії грануляції в середньому з’являлись на 5-7 добу і на 10-11 добу спостерігалась епітелізація. Вже на 5 добу значно зменшувалась кількість мікроорганізмів в рановому ексудаті. В усіх хворих в мазках-відбитках з ран у більш ранні терміни зростало число мононуклеарних елементів, лімфоцитів, макрофагів, що свідчило про активну регенерацію ран. Загоєння ран після ЛН відбувалось в 1,4 рази швидше ніж при традиційному хірургічному лікуванні. Таким чином, використання ВЕЛ в комплексному лікуванні хворих на СДС супроводжувалось позитивним ефектом, який маніфестувався прискоренням загоєння ран і зменшенням терміну перебування хворих в стаціонарі.
ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З РІЗНИМИ ФОРМАМИ СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ

Шевченко Ю.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Г.І. П'ятикоп

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії
Гнійно-некротичне ураження тканин стопи у хворих на цукровий діабет являє собою грізне ускладнення, що веде до тяжких наслідків: від високої ампутації нижньої кінцівки до смерті пацієнта. При цьому повсюди спостерігається тенденція зростання кількості хворих на синдром діабетичної стопи (СДС), доля яких складає в Україні 4-10%, а в США 3-8% від числа усіх хворих на цукровий діабет.

Під нашим спостереженням знаходилося 98 пацієнтів з різними формами синдрому діабетичної стопи. З них нейропатична форма спостерігалася у 36 (36,7%) пацієнтів, ішемічна форма – у 24 (24,5%), нейроішемічна – у 38 (38,8%). Гнійно-некротичні ураження тканин стопи спостерігались у 33 (33,7%) пацієнтів. Об'єм ураження оцінювали за Wagner: І ступінь – 5 (15,1%) пацієнтів, ІІ ступінь -12 (36,4%), ІІІ ступінь – 7 (21,5%), IV ступінь – 9 (27%).

Обстеження та лікування хворих проводили в клініці загальної хірургії СумДУ на базі хірургічного відділення КЗ «СОКЛ». Вік хворих коливався від 33 до 79 років. Серед усіх пацієнтів 5,1% становили хворі на цукровий діабет І типу і 94,9% - на цукровий діабет ІІ типу. Обстеження усіх пацієнтів проводили за алгоритмом, який включає клінічні, лабораторні та інструментальні методи діагностики (дуплексне сканування судин нижніх кінцівок, рентгенографію, комп'ютерну томографію стоп).

Консервативне багатокомпонентне лікування пацієнтів на СДС включало наступні заходи: 1) компенсацію вуглеводного обміну; 2) нейротропну терапію (препарати альфа-ліпоєвої кислоти – берлітіон, еспа-ліпон); 3) вазотропну терапію (препарати простогландинового ряду – алпростан, вазапростан); 4) розвантаження стопи; 5) корекцію супутніх захворювань; 6) фізіотерапевтичні процедури.

У групі пацієнтів з гнійно-некротичними ускладненнями, окрім вище вказаних консервативних заходів, проводили адекватну хірургічну санацію гнійно-некротичного вогнища стопи, «малі» ампутації.

Таким чином, сучасне використання патогенетично обґрунтованої комплексної консервативної терапії у хворих на синдром діабетичної стопи дозволяє попередити розвиток гнійно-некротичних ускладнень і досягти стійкої ремісії. Поєднання сучасного застосування комплексної консервативної терапії з ретельною хірургічною санацією гнійно-некротичного вогнища та застосування активної хірургічної тактики «малих» ампутацій дозволяє розширити межі курабельності пацієнтів «високого ризику», якими є хворі з гнійно-некротичними ураженнями різних форм СДС. Застосування такої тактики суттєво зменшує кількість високих ампутацій нижніх кінцівок та покращує якість життя хворих цієї категорії.


ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ПІСЛЯСПЛЕНЕКТОМІЧНОГО СПЛЕНОЗУ

Ульянич В.В., Олексич Т.В.; Гапченко А.В., Руденко В.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. В.П. Шевченко

CумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини і фтизіатрії, Сумська обласна клінічна лікарня
Спленоз – це термін, означаючий розвиток селезіночного імплантанта в організмі . Травма є головною причиною розвитку спленозу. В останні роки частота спленозу зростає, що зумовлене широким впровадженням консервативного лікування пошкоджень селезінки, використанням лапароскопічного метода спленектомії, збільшенням частоти закритої абдомінальної травми .З іншого боку широке впровадження ультрасонографії, КТ, МРТ , сучасних радіонуклеїдних діагностичних методів дозволило діагностувати спленоз значно частіше, ніж в попередні роки. Селезіночна тканина може імплантуватися і добре прижитись в різноманітних тканинах і органах людини. Описані випадки росту селезіночних імплантів в плевральній порожнині, легенях, шлунку, перикарді, яєчнику, в головному мозку, наднирниках, печінці, післяопераційному рубці, тощо. Але найчастіше селезіночні імпланти зустрічаються в черевній порожнині.

 Мета дослідження. Вивчити частоту спленоза після спленектомії, виконаної у постраждалих з приводу травми селезінки і у гематологічних хворих, у яких спленектомія проведена з лікувальною метою.



Матеріали і методи. Обстежені 14 постраждалих після посттравматичної спленектомії і 16 гематологічних хворих через 1,5-5 років після видалення селезінки. Показаннями для спленектомії у гематологічних хворих були – гемолітична анемія у 7, та ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура(ІТП) у 9 випадках. Крім загальноклінічних тестів у пацієнтів визначали кількість тромбоцитів, наявність тілець Howell-Jolly , число природних кіллерів за кількістю їх морфологічних аналогів – великих гранулярних лімфоцитів(ВГЛ), проводилася ультрасонографія органів черевної порожнини, у трьох випадках і комп'ютерна томографія.

Результати . Додаткові селезінки в області великого сальника , у лівому підребер'ї або над лівою ниркою діаностовані за допомогою УЗД у 5(20%) пацієнтів. У 3-х після посттравматичної спленектомії, у 2-х гематологічних хворих з ІТП.. Розміри додаткових селезінок вар'ювали від 3 до 8см. У 4 хворих налічувалося від 2 до 4 селезіночок. У всіх хворих у периферійній крові були відсутні тільця Howell-Jolly, що свідчило про функціональну активність додаткових селезінок. Кількість лімфоцитів, інтегрального показника імунокомпетентних клітин у обстежених хворих була в межах норми, число природних кіллерів (4,3%) ледве не досягало нормального показника.У хворих з ІТП, у яких виявлені додаткові селезінки спостерігався рецидив захворювання із зниженням числа тромбоцитів нижче 50000/мл і клінічними геморрагічними проявами. Ці хворі потребували протирецидивного лікування.

Т.ч. Додаткові селезінки у хворих після посттравматичної спленектомії відіграють позитивну роль, частково компенсуючи імунологічні та гематологічні порушення, спричинені втратою селезінки . У гематологічних хворих ріст додаткових селезінок має негативне значення, бо сприяє розвитку рецидиву захворювання і необхідності проведення протирецидивного лікування.


ДІАГНОСТИКА СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ У ХІРУРГІЧНИХ ХВОРИХ

Андрющенко В.В., Ніколаенко Р.М., Гримайло О.М., Романенко Я.М. *

Лікувально-діагностичний центр ДП «СІЛМЕД»,

*Інститут фізичної культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка2
Успіх хірургічного лікування хворих напряму залежить від якості діагностичного обстеження. Паціентам, що проходять лікування в умовах приватної клініки, де термін перебування на ліжку скорочено, обстеження проводиться на догоспітальному єтапі. Одним з домінантних напрямків діагностичної роботи лікарів клініки «Сілмед» є комплексний огляд пацієнтів у передопераційному періоді з метою виявлення супутньої патології, в тому числі і передпухлинної.

Діагностика супутньої патології виявляється на основі загально-клінічного та лабораторного обстеження, інструментальних та функціональних досліджень, ультразвукової діагностики. Пацієнтам у передопераційному періоді проводяться скринінгові обстеження молочної, щитоподібної, передміхурової залоз, прямої кишки, флюорографічне обстеження та огляд лікаря-гінеколога. Всі види обстеження відбуваються на догоспітальному етапі, за винятком ректального. Це дає змогу встановити супутню патологію до запланованого оперативного втручання.

На основі аналізу медичної документації визначено, що у 2009 році на базі хірургічної клініки «Сілмед» проведено 426 оперативних втручань. Кількість загальнохірургічних операцій становить 287 (67,37%),з них урологічних – 21, ЛОР-операцій – 31; кількість гінекологічних – 139 (32,6%)

Супутня патологія у 2009 році була виявлена у 24 паціентів. У гінекологічних хворих було виявлено 3 випадки дифузного зобу, 1 випадок вузловатого зобу та 4 випадки фіброзно-кістозної мастопатії. У паціентів, що були прооперовані з приводу гриж виявлено 1 випадок хронічного геморою, 2 випадки поліпів прямої кишки. У хворих, які перенесли холецистектомію зафіксовано 3 випадки вузлового зобу, 1 фіброзно-кістозну мастопатію, 5 випадків хронічного геморою та 1 випадок аутоімунного тиреоїдиту. Ця супутня патологія спостерігалась виключно у жінок. До початку проведення загальнохірургічнимх операцій виявлено 2 випадки наявності хронічного геморою (1 чоловік та 1 жінка) і 1 випадок вузловатого зобу у жінки.

Протягом 2010 року у лікувально-діагностичному центрі«Сілмед» проведено 429 оперативних втручань. Кількість загальнохірургічних операцій склала 316 (73,66%) (що включає 50 урологічних та 28 ЛОР-операцій), гінекологічних – 113 (26,16%),.

У хворих, що були проліковані у 2010 році виявлено 46 випадків супутньої патології. Серед гінекологічних хворих було виявлено 4 паціентки з дифузним зобом, 9 – із вузловим зобом, 4 пацієнтки з фіброзно-кістозною мастопатією, також виявили хвору на аутоімунний тиреоїд тафіброаденому молочної залози. У пацієнтів з грижами було виявлено по одному випадоку дифузного зобу у чоловіка, вузлового та змішаного зобу у жінок. 18 випадків супутньої патології було виявлено у хворих на жовчно-кам’яну хворобу: 1 дифузний зоб та 1 хронічний геморой у чоловіків. У жінок- 2 випадки вузлового зобу, 1 - змішаний зоб, 4 випадки фіброзно-кістозні мастопатії, 7 - хронічного геморою та 2 випадки аутоімунного тиреоїдиту.

Частота виявлення на догоспітальному етапі супутньої патології за один рік збільшилась майже у 2 рази, що зумовлено дорученням до штатного розкладу клініки лікаря-терапевта та збільшення обсягу застосування інструментальних методів діагностики.
СПЕКТР ЖИРНИХ КИСЛОТ ЛІПІДІВ МЕМБРАН ЕРИТРОЦИТІВ ПРИ ФІБРОЗНО–КАВЕРНОЗНОМУ ТУБЕРКУЛЬОЗІ ЛЕГЕНЬ

Пікас О.Б., Петренко В.І., Брюзгіна Т.С.

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ, кафедра фтизіатрії
Метою роботи було вивчити та оцінити жирнокислотний спектр ліпідів мембран еритроцитів крові у хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз легень.

Матеріали і методи дослідження. Було обстежено 103 (53,9% із 191) здорові особи, котрі не палили і не брали участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС віком від 18 до 65 років (перша група) та 88 (46,1% із 191) осіб такого ж віку – хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз легень (друга група). Обстеження осіб проводили в Київському міському протитуберкульозному диспансері №1.

Визначення жирнокислотного складу фосфоліпідів мембран еритроцитів крові проводили на газорідинному хроматографі серії „ Цвет – 500” із плазмоіонізаційним детекторм в ізотермічному режимі. Кількісну оцінку спектра жирних кислот (ЖК) ліпідів здійснювали за методом нормування площ і визначення частки ЖК (%). Похибка визначення показників склала + 10 %.



Результати дослідження. У хворих другої групи в біомембранах еритроцитів відмічалось вірогідне зниження пальмітинової ЖК до (21,6 + 1,5) % (при (33,6 + 0,8 ) % у контролі) і стеаринової ЖК до (8,4 + 0,9) % (при (17,6 + 0,6) % у контролі), Р < 0,001. У мембранах еритроцитів крові хворих другої групи з’являлась міристинова ЖК, кількість якої дорівнювала (38,9 ± 1,5) % (Р < 0,001).

В осіб другої групи вірогідно знижувався рівень олеїнової ЖК (до (10,3 + 0,9) % при (20,4 + 0,9) % у контролі), арахідонової ЖК (до (2,0 + 0,5 ) % при (13,9 + 0,7) % у контролі) і лінолевої ЖК (до (4,9 + 0,5 ) % при (14,5 + 1,1) % у контролі), Р < 0,001.

У мембранах еритроцитів крові осіб другої групи виявлено характерну закономірність з боку процесу конверсії ЖК, а саме підвищення насичених ЖК в результаті появи міристинової ЖК (оскільки пальмітинова і стеаринова ЖК знижуються) та вірогідне зниження (Р < 0,05) ненасичених ЖК (олеїнової, лінолевої і арахідонової), що негативно відображається на регуляторній функції респіраторної системи і характері перебігу туберкульозного процесу. Такі зміни жирнокислотного складу ліпідів мембран еритроцитів крові у хворих другої групи зумовлюють зниження поліненасиченості ліпідного комплексу до (7,7+ 1,3 ) % ((28,4 + 1,0) % у контрольній групі) та суми ненасичених ЖК до (18,0 + 1,8 ) % при нормі (48,8 + 1,4 ) %, Р < 0,001.

Висновок. Таким чином, результати наших досліджень показали, що важливим фактором розвитку фіброзно - кавернозного туберкульозу легень є порушення ліпідного обміну легень із модифікацію жирнокислотного складу ліпідів мембран еритроцитів крові, що є перспективою для поглибленого і ширшого розкриття патогенезу хвороби і важливо враховувати при лікуванні цих пацієнтів.

СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №2
«безкровна» хірургія

Кононенко М.Г.

СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Великі хірургічні втручання неминуче супроводжуються крововтратою, інколи значною. Її необхідно своєчасно поповнити. Але гемотрансфузії донорської крові (з 1988р. її компонентів) стають проблемою. Перше – це ризик (небезпека інфекції – Віл-інфекція, сифіліс, вірусний гепатит, мононуклеоз, цитомегаловірусна інфекція, бруцельоз та ін.). Друге – можливі тяжкі, навіть смертельні, гемолітичні реакції. Третє – інколи виникає імунна несумісність. Четверте – несприйняття чужої крові із-за релігіозних переконань (6 млн Свідків Єгови). П’яте – зростає дефіцит донорської крові – донорів менше 5%.

Згідно закону України донорську кров переливають лише тоді, коли це єдиний засіб врятування людини.

Тепер впроваджується методика оперування без донорської крові – так звана «безкровна» хірургія. Вона полягає в максимальному збереженні власної крові пацієнта. Це комплекс медичних технологій. Способи збереження крові: заготовлення крові хворого до операції, під час якої чи/та після втручання проводять автоінфузію; гемодилюція субопераційно; забирання крові із рани інтраопераційно з ретрансфузією еритроцитів; забирання крові із дренажів, її фільтрація і реінфузія після операції; фармакостимуляція кровотворення (до та після планової операції).

Перший етап – доопераційний (при планових операціях): а) корекція анемії і гомеостазу; стимуляція гемопоезу (препарати заліза, Vit B12, фолієва кислота, еритропоетин 40 од/кг підшкірно через день); б) заготовлення компонентів автокрові з використанням під час втручання.

Другий етап –інтраопераційний.

1. Анестезіологічні задачі: ендотрахеальний наркоз з епідуральною блокадою і адекватною аналгезією; керована гіпотензія; нормоволемічна гемодилюція; гемостатичні препарати (вікасол, дицинон, амінокапронова кислота, контрикал та ін.); нормалізація гемодинаміки і гемостазу; помірна гіпотермія; зменшення кількості крові для аналізів.

2. Хірургічні задачі: внутрішньосудинний гемостаз (ангіографія+емболізація, для чого необхідні сучасні ангіографи); мінімальна травматизація з препаруванням тканин; ретельний гемостаз із застосуванням сучасних препаратів для коагуляції (ультразвуковий, плазмовий, лазерний скальпель); постійна аспірація крові із рани і відмивання її апаратом типу Cell-Saver (таку кров, нажаль, вважають «втраченою», але вона за своїми властивостями ліпше донорської); місцеві гемостатичні засоби (тампон з гарячим 10% NaCl, з гемостатичною губкою, з амінокапроновою кислотою, тромбіном, тахокомб).

3. Трансфузіологічні задачі: гемодилюція в режимі гіперволемії в співвідношенні кристалоїдні-колоїдні розчини 1:4; кровозамінники (перфторан) під час кровотечі; переливання заготовленої до планової операції свіжозамороженої автоплазми; реінфузія аспірованої із рани крові в кінці операції.

Третій етап – післяопераційний: а) корекція гемостазу (переливання свіжозамороженої плазми, заготовленої до операції; б) введення гемостатичних препаратів; в) реінфузія дренажної крові, зібраної із рани; г) стимуляція еритропоезу (як до операції).

При ургентних операціях з приводу пошкодження паренхіматозних органів необхідно використовувати реінфузію крові.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка