«актуальні питання клінічної медицини» секція внутрішньої медицини клінічна ефективність амлодипіну в людей похилого віку, хворих на артеріальну гіпертензію, поєднану з облітеруючими захворюваннями артерій нижніх кінцівок



Сторінка1/39
Дата конвертації03.12.2016
Розмір6.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39
«АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КЛІНІЧНОЇ МЕДИЦИНИ»
СЕКЦІЯ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ
КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ АМЛОДИПІНУ В ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ, ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ, ПОЄДНАНУ З ОБЛІТЕРУЮЧИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ АРТЕРІЙ НИЖНІХ КІНЦІВОК

Атаман Ю.О., Тимошенко А.С.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

З огляду на високу поширеність артеріальної гіпертензії(АГ) і облітеруючих захворювань артерій нижніх кінцівок серед людей похилого віку, залишається актуальним питання про вивчення лікарських засобів, вплив яких, з одного боку, дозволяв би контролювати артеріальний тиск, а з другого - уповільнював би прогресування склеротичних змін великих артерій.

Метою роботи було дослідження ефективності використання амлодипіну в осіб похилого віку, хворих на АГ, поєднану з облітеруючими захворюваннями артерій нижніх кінцівок.

Для досягнення поставленої мети нами обстежено 34 пацієнти Сумського госпіталю інвалідів Вітчизняної війни віком понад 66 років. В усіх хворих було діагностовано АГ різної тяжкості, а також атеросклероз з переважним ураженням здухвинних і стегнових артерій. Ступінь ішемії визначали за класифікацією I. Fontaine. Хворим призначався амлодипін (амлонг) в дозі 5 – 20 мг протягом 18 – 24 днів, крім того, проводилося лікування дифузного кардіосклерозу, хронічних обструктивних захворювань легень, цукрового діабету, хронічного гастриту і холециститу, якщо такі були діагностовані.

Оцінку ефективності використання амлодипіну проводили на підставі контролю артеріального тиску в межах 140/80 мм.рт.ст., вираженості клінічного покращення.

Отримані в роботі данні свідчать про те, що досягнення цільових цифр АТ спостерігалося у 33 осіб (97,1%) протягом перших 7-х днів від початку лікування. Стабілізація АТ в межах цільових значень відбулася на 14 добу від початку лікування, 75% хворих були переведені на підтримуючу дозу 5 мг.

Зменшення ступеню ішемії нижніх кінцівок виявлено у 28 пацієнтів (82,4%). Так, у 24 хворих (85,7%) було відмічено зникнення підвищеної чутливості кінцівок до холоду, у 8 хворих (28,6%) настав регрес нападів кульгавості і збільшилась тривалість безбольової дистанції, в 6 осіб (21,4%) зменшилася інтенсивність ішемічних болів спокою, в 2-х пацієнтів (7,1%) було відзначено загоєння трофічних виразок стопи.

Таким чином, нами з’ясовано, що при адекватному виборі лікувальної тактики використання амлодипіну є ефективним як для контролю артеріального тиску, так і для зменшення ступеню ішемії нижніх кінцівок. При цьому показано безпечність його застосування.


ВИКОРИСТАННЯ РАЗО (РАБЕПРАЗОЛУ) У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНУ РЕФЛЮКСНУ ХВОРОБУ

Орловський В.Ф., проф.; Орловський О.В., асист.; Зеленська Н.П., студ. 4-го курсу

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Поява на фармацевтичному ринку України останнім часом нових генеричних препаратів різних фармакологічних груп потребує їх клінічної оцінки та відповідних рекомендацій. Це стосується і великого арсеналу антисекреторних препаратів з різним механізмом дії, в тому числі інгібіторів протонної помпи, до яких відноситься рабепразол.



Мета роботи: вивчити клінічну ефективність нового генеричого рабепразолу «Разо» серед хворих на ендоскопічно позитивну гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) .

Матеріали та методи дослідження. Обстежено та проліковано під час загострення ГЕРХ 44 хворих (28 чоловіків та 16 жінок). Проводилась ретельна оцінка клінічних симптомів та ендоскопічних проявів рефлюкс-езофагіту як до, так і через 4 та 8 тижнів від початку лікування. В якості антисекреторної терапії, як основного методу боротьби з вражаючою дією рефлюксату на слизову оболонку стравоходу, використовували “Разо” (рабепразол) фірми “Dr.Reddy’s” в дозі 20 мг раз на добу протягом 8 тижнів.

Результати та їхнє обговорення. Ведучим клінічним симптомом у всіх хворих була печія. Ендоскопічно у всіх хворих виявлено рефлюкс-езофагіт (РЕ). Згідно Лос-Анжелеської класифікації, РЕ А ступеня виявлено у 23, В ступеня – у 16, С ступеня – у 5 хворих.

При оцінці клінічної ефективності проведеного лікування встановлено, що основні клінічні прояви захворювання були ліквідовані протягом перших днів лікування, в середньому через 2,1±0,35 доби. На кінець 8 тижневого терміну від початку лікування ендоскопічні симптоми РЕ зникли у всіх хворих, що мали А ступінь. Серед хворих, що мали ступінь В, вони збереглися лише у 2 пацієнтів та відповідали А ст., а серед хворих з початковим С ст. - у 1 пацієнта відповідали А ст., а у 2 - В ступеню. Таким чином, ліквідація ендоскопічних симптомів РЕ відбулася у 88,6% хворих. Всім хворим, у яких збереглися ендоскопічні симптоми РЕ, лікування було продовжено ще на 2 тижні. Протягом лікування лише у 2 хворих фіксувалися клінічні симптоми, які можна було розцінити як побічні ефекти: легку нудоту, короткочасну діарею, головний біль. В зв`язку з тим, що ці симптоми суттєво не впливали на стан хворих, ніяких додаткових препаратів для їх корекції не призначали та лікування не відміняли.



Таким чином, препарат Разо (рабепразол) є високоефективним антисекреторним засобом, який забезпечує редукцію клінічних та ендоскопічних симптомів ГЕРХ на фоні відсутності клінічно значущих побічних ефектів.

РІВНІ ПРОЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ У ХВОРИХ З НЕАЛКОГОЛЬНОЮ ЖИРОВОЮ ХВОРОБОЮ ПЕЧІНКИ

Орловський В.Ф., проф.; Муренець Н.О., аспірант

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета дослідження: Визначення сироваткових рівнів прозапальних цитокінів: фактору некрозу пухлин-α (ФНО-α), інтерлейкіну-6 (І-6) та інтерлейкіну-8 (ІЛ8) у хворих на деякі гастроентерологічні захворюваннями в поєднанні з неалкогольним стеатозом та стеатогепатитом (НАСГ).

Матеріали та методи. Обстежено 63 хворих (35 чоловіків та 28 жінок віком від 19 до 73 років, які знаходилися на стаціонарному лікуванні з приводу: хронічного панкреатиту (17), хронічного холециститу (8), виразкової хвороби 12-палої кишки (14), хронічного гастродуоденіту (108), синдром подразненої кишки (6), гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (8). За даними УЗД визначали наявність стеатогепатозу, а при підвищенні АЛТ и АСТ (не більше 3 норм) діагностували НАСГ. Всі хворі не мали алкогольного анамнезу та маркерів гепатиту В та С. У хворих визначались біохімічні параметри крові, ліпідний спектр, глюкозу на тщесерце та після навантаження, індекс маси тіла (ІМТ), об’єм талії та АТ. Концентрацію цитокінов в сироватці крові визначали імуноферментним методом з використанням тест-систем «Протеиновый контур» (Росія) на початку лікування. Отамані дані оброблялись статистично. Хворі були згруповані слідуючим чином: І-шу групу склали 25 хворих зі стеатозом, ІІ-гу групу – 20 пацієнтів з НАСГ. Групою порівняння були 18 хворих які не мали жирової інфільтрації печінки. Хворі в зазначених підгрупах були репрезентативні характером захворювань, віком та статтю.

Результати. Серед обстежених хворих у 45 (71,4%) виявлено жирову інфільтрацію печінки, як правило, у хворих з надлишковою масою тіла або ожирінням. Виявлено достовірне підвищення середніх показників сироваткової концентрації ФНО-α, ІЛ-6 та ІЛ-8 у хворих ІІ групи, як у відношенні до хворих І-ї групи, так і до показників групи порівняння та здорових осіб (лабораторного контролю). Вказані показники були достовірно підвищені серед пацієнтів І-ї групи у порівнянні зі здоровими особами, але статистично не відрізнялись від показників групи порівняння.

Висновки. Серед хворих гастроентерологічного профілю часто виявляється неалкогольна жирова хвороба печінки. У хворих з НАСГ підвищений сироватковий рівень прозапальних цитокінів ФНО-α, ІЛ-6 та ІЛ-8, що має пряме відношення до активності запального процесу та розвитку фіброзу печінки.
УРАЖЕННЯ ОРГАНІВ-МІШЕНЕЙ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ

СЕРЕДНЬО-ТЯЖКОГО СТУПЕНЮ

Лаба В.В., доцент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Сучасна діагностика і лікування уражень органів-мішеней є одним із основних шляхів зменшення кількості ускладнень артеріальної гіпертензії (АГ). Наявність або відсутність, зумовлених гіпертензією змін з боку серця, нирок, великих судин і головного мозку є ключовим фактором оцінки ступеню ризику серцево-судинних ускладнень і призначення оптимальної антигіпертензивної терапії.

Метою роботи було вивчення особливостей ураження органів-мішеней у хворих на АГ середньо-тяжкого ступеню.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 83 хворих на АГ, що перебували на лікуванні у кардіологічному відділенні обласного диспансеру радіаційного захисту населення, чоловіків – 77,1%, жінок – 22,9%, середній вік 57,2±0,4 р.

Результати дослідження. Хворих на АГ І стадії було 10,8%, на АГ ІІ стадії – 62,6%, на АГ ІІІ стадії – 16,8%, 9,6% було хворих з симптоматичними АГ, з них порівну – з цереброваскулярними і ренопаренхіматозними формами АГ. Гіпертрофія лівого шлуночка реєструвалась у 51,8%, серцева недостатність І стадії була у 91,5%, ІІ стадії – у 8,5%, в анамнезі перенесений інфаркт міокарду – у 19%, ураження артерій сітківки реєструвалось у 89,2% по типу генералізованого звуження. З боку нирок мікроальбумінурія і невелике підвищення креатиніну були у 6% пацієнтів. Хоча хворих з ренопаренхіматозною формою АГ було 4, лейкоцитурія і мікрогематурія реєструвались частіш, відповідно, у 36% і 8,4% обстежених. З боку мозку – інсульт в анамнезі був у 11%, прояви дисциркуляторної енцефалопатії реєструвалось у 55% хворих, з них у половини було порушення венозного відтоку.

Висновки. 1. Найбільш ураженими були такі мішені: судини сітківки, серце, мозок, нирки. 2. Поширена наявність сечового синдрому свідчить про додатковий ризик прогностичного погіршення ниркової функції.


СКЛАДОВІ ФОРМУВАННЯ ВИСОКОГО КАРДІОВАСКУЛЯРНОГО РИЗИКУ ПРИ АРТЕРІАЛЬНІЙ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПОЄДНАНІЙ ІЗ ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ

Лаба В.В., доцент; Лаба О.В., клін. ординатор

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Масштабне медико-соціальне значення проблеми артеріальної гіпертензії (АГ) визначається підвищеним ризиком серцево-судинних ускладнень цього найбільш поширеного неінфекціонного захворювання. Саме пошук шляхів модифікації ризику є основним фактором вдосконалення стратегії ведення хворих на підставі сучасної класифікації АГ, що враховує оцінку додаткового ризику серцево-судинних ускладнень.

Метою роботи було вивчення складових формування високого кардіоваскулярного ризику (КВР) при АГ поєднаній із ішемічною хворобою серця (ІХС).

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне поглиблене дослідження 83 стаціонарних хворих на АГ з вивченням цілодобового моніторингу артеріального тиску (АТ) і серцевої діяльності, які лікувалися в обласному диспансері радіаційного захисту населення м. Суми протягом 2007-2008 рр.

Результати дослідження. АГ І ступеню тяжкості реєструвалась у 36,1% хворих, АГ ІІ ступеню тяжкості – у 38,6%; чоловіків у віці старше 55 років було 46,8%, жінок старше 65 років – 26,3%. Супутня ІХС була у 84% пацієнтів, з них серцева недостатність (СН) І стадії була у 91,5%, СН ІІ стадії – у 8,5%. Шлуночкові екстрасистолія була у 72,2%, надшлуночкова – у 86,7% хворих. Епізоди шлуночкової тахікардії були у 6% хворих, надшлуночкової – у 19,2%. AV-блокада була у 9,6% пацієнтів, внутрішньошлуночкова блокада – у 10,8%. Епізоди безбольової ішемії були у 21,6%, гіпертрофія лівого шлуночка – у 52%. Гіперхолестеринемія реєструвалася у 38%, цукровий діабет – у 8,4% хворих. Ураження нирок, переважно у формі сечового синдрому були у 36%, надлишкова вага тіла була більше ніж у половини обстежених. Ураження мозку по типу дисциркуляторної енцефалопатії різного ступеню реєструвались у 55% пацієнтів, з них перенесений інсульт в анамнезі був у 11%. Більше половини хворих мали недостатній нічний профіль зниження АТ, з них 42% були нондіперами і 11% - найтпікерами.

Висновки. 1. Отримані дані відповідають високому і дуже високому КВР (ІІІ – IV), тобто вірогідність виникнення серцево-судинних захворювань протягом 10 років складають 30% і більше. 2. Для зменшення цього показника необхідна жорстка корекція факторів ризику і збалансована постійна антигіпертензивна терапія.


ВИБІР АНТИБІОТИКІВ ПРИ ІНФЕКЦІЯХ СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ У ВАГІТНИХ

Приступа Л.Н., д. м. н.; Дитко В.В., студ. 4-го курсу;

Стрижак Н.М.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Роменська ЦРЛ*

Зважаючи на те, що найчастішою причиною призначення антибіотиків у вагітних є інфекції сечовивідних шляхів, метою роботи було проведення аналізу літератури, рекомендацій FDA для вивчення особливостей їх лікування у даного контингенту.

Результати дослідження. Частота інфекцій сечовивідних шляхів у вагітних становить до 8 %. Починаючи з 6-го тижня вагітності у 90 % жінок розвивається розтягнення сечоводів, яке зберігається до пологів. Збільшений сечовий міхур, зниження його тонусу зумовлюють затримку сечі і розвиток міхурово-сечоводного рефлюксу. У 70 % вагітних спостерігається глюкозурія, яка сприяє розмноженню бактерій в сечі. Підвищення в сечі рівня прогестину та естрогену призводить до зниження стійкості епітелію до інвазії мікроорганізмів. Тому наявність бактеріурії у вагітної жінки підвищує ризик передчасних пологів, прееклампсії, гіпертензії, анемії і післяпологового ендометриту і є показом до призначення антибіотиків.

Спектр мікроорганізмів, що зумовлюють інфекційні захворювання сечовивідних шляхів у вагітних такий: Escherichia coli – 62,8 %, Proteus mirabilis – 6,5 %, Klebsiella pneumonia – 7,5 %, Enterobacter spp. – 3,5 %, Staphylococcus spp. – 4,7 %, Enterococcus spp. - 6,9 %, інші – 6,9 %. Безсимптомна бактеріурія є у 7 % вагітних, а у 30 % із них розвивається гострий цистит, гострий пієлонефрит або загострення хронічного пієлонефриту. Антимікробна терапія бактеріурії у 75 % вагітних попереджає розвиток гострого пієлонефриту і знижує ризик перинатальної смертності. Препарати вибору для лікування безсимптомної бактеріурії та гострого циститу є фосфоміцин, альтернативними: амоксицилін/клавуланат, цефуроксиму аксетил, нітрофурантоін. Шлях введення: всередину. Тривалість терапії: 7 днів, фосфоміцин – однократно.

При гострому пієлонефриті чи загостренні хронічного пієлонефриту препаратами вибору є: амоксицилін/клавуланат, цефалоспорини ІІ-ІІІ покоління (цефуроксим, цефотаксим, цефтріаксон), а альтернативними препаратами є: гентаміцин (при тяжких пієлонефритах при відсутності інших альтернатив). Шлях введення: ступенева терапія (до нормалізації температури тіла парентерально, потім прийом всередину). Тривалість терапії - не менше 14 днів (вирішується індивідуально).

Таким чином, оптимально безпечними препаратами у вагітних є фосфоміцин, захищені амінопеніциліни, нітрофурантоін та цефалоспорини.


ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ КОМБІНОВАНОЇ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ

У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ ЗАЛЕЖНО ВІД ПРОФІЛЮ НІЧНОГО

ЗНИЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ

Сокол О.В, лікар-інтерн; Лаба В.В., доцент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

В теперішній час можливе використання будь-яких комбінацій препаратів першої лінії, що містять діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ), блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, антагоністи кальцію (АК) і β-адреноблокатори (ББ). Основні обмеження стосуються відсутності в теперішній момент прямих наукових доказів ефективності деяких з вказаних комбінацій. Доказано, що недосягнення цільового артеріального тиску (АТ) є основною причиною виникнення серцево-судинних, судинно-мозкових і ниркових ускладнень артеріальної гіпертензії (АГ).

Метою роботи було вивчення використання основних антигіпертензивних засобів (АГЗ) у хворих на АГ ІІ-ІІІ ступеня і оцінка їх ефективності залежно від нічного профілю зниження АТ.

Матеріали і методи. Проаналізовано ретроспективно стаціонарні карти 83 хворих, що перебували на лікуванні в обласному диспансері радіаційного захисту населення в 2007-2008 рр., чоловіків – 77%, жінок – 23%, середній вік хворих склав 57,2±0,4 р., чорнобильського контингенту (ЧК) – 51,7%.

Результати дослідження. Профіль хворих «діперів» склав 30 чоловік, з них ЧК – 43,3%. Середній вік – 55,2 р., гіпертензивний анамнез сягав 12,5 р. Хворих на АГ І стадії було 10%, хворих на АГ ІІ стадії – 56,6%, на АГ ІІІ стадії і з симптоматичною АГ по 16,7%. ІАПФ і частково сартани отримували 80% пацієнтів, ББ – 73,3%, діуретики (Д) – 36%, АК – 20%. Цільовий рівень АТ на день виписки досягнуто у 83,3% хворих, відсутність його по систолічному АТ (САТ) і діастолічному АТ (ДАТ) і окремо по ДАТ була відповідно у 6,6% ЧК, а по САТ у 1 хворого. Нон-діпери склали 35 хворих (57,1%). Середній вік – 51,6 р., гіпертензивний анамнез – 15 років. АГ І стадії була у 8,5%, АГ ІІ стадії – у 71,4% і АГ ІІІ стадії – у 14,2%. ІАПФ і сартани призначалися 91,4% хворих, ББ – 71,4%, Д – 51,4%, АК – 20%. Цільовий рівень досягнуто у 91,5%. Відсутність його по САТ і ДАТ була у 8,5% хворих. Монотерапія призначалась 8,5% хворим, 2 засоби – 48,5%, 3 засоби – 37%, 4 засоби – 6%. Найтпікерів було 11 чоловік, які за віком були найстаршими – 61р. і за ураженням органів-мішеней – найважчими ( АГ ІІІ стадії у 72,4%). Співвідношення по іАПФ і ББ тотожнє нон-діперам. Діуретики і АК приймали, відповідно, 27,2% і 9,1%. На день виписки цільові рівні були досягнуті у всіх хворих. Гіпер-діпери склали всього 7 хворих, були наймолодшими – 51,4 р., і з найменшими анамнезом – 10 р. У 57% з них була АГ ІІ стадії. У 6 хворих була фібриляція передсердь. ІАПФ і ББ приймало 86% хворих, Д – 71%, АК – 14%. Монотерапія була призначена 1 хворому, 2 засоби – 2, 3 засоби – 3, 4 засоби – 1. Цільовий рівень був досягнутий у 85,7%. В 1 випадку залишився підвищений ДАТ.

Висновок. Комбінована терапія АГЗ є ефективною у 90% пацієнтів. Не використаними резервами може бути розширення низько і середньодобових комбінацій терапії АГ і супутня терапія статинами і церебропротекторами.


ОСОБЛИВОСТІ ДОБОВОГО ПРОФІЛЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ СЕРЕДНЬО-ТЯЖКОГО СТУПЕНЮ

Сокол О.В, лікар-інтерн; Лаба В.В., доцент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Амбулаторне моніторування артеріального тиску (АМАТ) – неінвазивний, повністю автоматизований метод дослідження, який дозволяє періодично реєструвати рівень артеріального тиску (АТ) протягом тривалого періоду, зазвичай, терміном 24 години. Його застосування дало змогу виявити схожість змін АТ протягом доби у пацієнтів з нормою і гіпертензією. Зокрема, у більшості обстежених часто реєструвався оптимальний профіль типу «dipper» з 10-20% зниженням АТ у вечірній і нічний час. У частини пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) можливі і інші добові профілі АТ.

Метою роботи було вивчення добових профілів АТ у хворих на АГ з переважаючим середньо-тяжким ступенем захворювання.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 83 стаціонарних хворих, що перебували протягом 2007-2008 рр. на лікуванні у кардіологічному відділенні обласного диспансеру радіаційного захисту населення. Середній вік пацієнтів 57,2±0,4 р., чоловіків – 64 (77,1%), жінок – 19 (22,9%).

Результати дослідження. Добовий моніторинг АТ в проведеному дослідженні виявив найбільше пацієнтів з недостатнім нічним зниженням, а саме менше ніж на 10% - профіль типу «non-dipper», яких було 42,1%. Іншими по частоті зниження були хворі з оптимальним профілем типу «dipper» - 36,1%. Третю позицію зайняли пацієнти з найважчим перебігом АГ, у яких була гіпертензія в нічний час «night-peaker» - 13,2%. І, на кінець, останню сходинку зайняли хворі з надмірним зниженням АТ в пасивний період ( 20%), які прогностично супроводжуються підвищеним ризиком ішемічного інсульту. Цих хворих називають «hyper-dipper», їх зареєстровано 8,5%. Про високий кардіоваскулярний ризик (КВР) досліджуваних пацієнтів свідчить факт супутньої ішемічної хвороби серця (ІХС) у 84%, в тому числі післяінфарктного кардіосклерозу у 19%, перенесеного інсульту у 11%.

Висновки. Переважаюче співвідношення «нондіперів» свідчить про важкий перебіг АГ і про недостатньо збалансовану антигіпертензивну терапію.


РІВЕНЬ ПРОЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ ТА ЧАСТОТА РЕЦИДИВІВ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ТЯЖКОГО ПЕРЕБІГУ

Орловський О.В., асистент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета роботи: вивчити взаємозв’язок між сироватковим профілем прозапальних цитокінів фактору некрозу пухлин α (ФНП-α), інтерлейкіном-8 (ІЛ-8) та інтерфероном-γ (ІФН-γ) та частотою рецидивів захворювання серед хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВДПК), тяжкого перебігу, що ускладнювався шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), протягом двох років спостереження.

Матеріал і методи дослідження. Група із 42 хворих з тяжким перебігом ПВДПК та успішною ерадикацією Нр були розділені на дві підгрупи: І-ша – 18 хворих, яким проведена стандартна потрійна антихелікобактерна терапія (АХТ) та ІІ група – де до стандартної АХТ призначався імунофан по 1 мл 0,05% розчину внутрішньом’язово раз на 2 доби №10. Визначення цитокінів проводили імуноферментним твердофазовим методом згідно інструкції виробника.

Результати дослідження. Через 12 місяців серед пацієнтів І групи клінічна симптоматика загострення спостерігалась у 8 хворих (44,4±12,1 %), тому числі у 2 пацієнтів виявлені виразки з рецидивами кровотечі (11,1±7,62 %). Серед хворих ІІ групи клініка загострення спостерігалась у 5 осіб (20,8±8,87 %), при цьому ендоскопічно виявлялись лише різного ступеню активності антральний гастрит та дуоденіт, рецидиви кровотеч не спостерігались. На кінець 2 року спостережень обстежено 16 пацієнтів І групи та 20 пацієнтів ІІ групи. Клінічні прояви загострення виявлені ще у 5 хворих І групи (всього 13 або – 81,3±10,1 %), в тому числі в 3 спостерігалась кровотеча (всього 5 випадків або 31,3±12,0 %). Серед пацієнтів ІІ-ї групи загострення виявлено у 10 осіб (50,0±11,5 %), в тому числі в одного пацієнта була ШКК (5,0±5,0 %).

Серед хворих І та ІІ груп до лікування виявлено підвищення продукції ІЛ-8, ФНП-α та зниження рівня ІФН-γ у порівнянні з групою контролю. Проведене лікування приводило до нормалізації вказаних показників та їх стабілізації протягом двох років у хворих ІІ групи. Серед хворих І групи цитокіновий дисбаланс не були скориговані на момент закінчення лікування, а протягом двохрічного спостереження лише поглибилися.

Висновок. Залучення до схеми лікування хворих на ПВ ДПК, ускладнену кровотечею, імунофану призводить до корекціїї цитокінового дисбалансу і підтримує цю корекцію більшості хворих протягом двох років, чим можна пояснити зменшення частоти рецидивів і кровотеч серед них. Пропонувати проведення курсу лікування імунофаном хворих на ускладнену ПВ ДПК раз на два роки.
МЕХАНІЗМИ ВИНИКНЕННЯ ІМУНОЛОГІЧНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ХЕЛІКОБАКТЕРНОЇ ЕТІОЛОГІЇ

Кириченко Н.М., асист.; Лисенко Н.А., Моторна Ю.С., студ. 5-го курсу

СумДУ , кафедра внутрішньої медицини

Тривала персистенція Helicobacter pylori (Нр) призводить до порушень імунної відповіді. Загострення пептичної виразки дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) у більшості випадків супроводжується Т-лімфопенією. Нр здатний стимулювати апоптоз Т-лімфоцитів, що є одним із механізмів формування вторинної імунологічної недостатності.

Мета роботи: вивчення вмісту Т-лімфоцитів загальних (CD3+), експресії маркеру готовності до апоптозу CD95+ і вмісту ІЛ-8 у залежності від ступеню інфікованості Нр. Обстежено 63 хворих на ПВ ДПК. Проводили фиброгастроскопию с биопсією. Нр визначали морфологічним методом. CD3+, CD95+ на лімфоцитах периферійної крові визначали імунофлюоресцентним, вміст ІЛ-8 у сироватці крові – імуноферментним методами.

Результати: в усіх хворих виявлено зниження вмісту CD3, причому у хворих з ІІІ ступенем обсіменіння на 16,5 % у порівнянні зі здоровими (рІб<0,01) і на 6,3 % - із пацієнтами, що мали ІІ ступень обсіменіння. Експресія CD95+ у хворих з І ступенем інфікованості Нр майже не відрізнялась від показника у здорових, у пацієнтів з ІІ ступенем була вищою на 4%, у хворих із ІІІ ступенем на 7,8% (р<0,05). Вміст ІЛ-8 у пацієнтів з І ступенем обсіменіння зростав в 1,8 разів, у хворих з ІІ ступенем - утричі, а у пацієнтів з ІІІ ступенем – у 5,7 разів у порівнянні із нормою (рІ<0,001; рІІ<0,001; рІІІ<0,001). Виявлена тісна пряма кореляційна залежність між ступенем обсіменіння Нр та вмістом ІЛ-8 (r=0,8, p<0,001). Виявлена помірна пряма кореляційна залежність між експресією CD95+ та вмістом ІЛ-8 (r=0,25, p<0,05).

Висновки: у міру зростання ступеню інфікованості Нр відбувається зниження CD3+, підвищення CD95+ і вмісту ІЛ-8. Встановлена кореляційна залежності між концентрацією ІЛ-8 і CD95+ підкреслює участь цього цитокіну у механізмі апоптичної загибелі клітин. Підвищена готовність до апоптозу імунокомпетентних клітин периферійної крові пацієнтів із ІІІ ступенем обсіменіння Нр може бути однією із причин більш глибокої депресії клітинного імунітету.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка