Академія міського господарства с.І. Плотницька економіка будівництва тексти лекцій



Сторінка1/6
Дата конвертації09.04.2017
Розмір1.97 Mb.
  1   2   3   4   5   6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА національна АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

С.І. Плотницька
ЕКОНОМІКА БУДІВНИЦТВА
ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ

для студентів спеціальності 6.092100 -

«Теплогазопостачання і вентиляція»

Харків – ХНАМГ – 2008
„Економіка будівництва”. Тексти лекцій (для студентів спеціальності 6.092100 - „Теплогазопостачання і вентиляція”). / Укл. С.І. Плотницька. – Харків: ХНАМГ, 2008 – 96 с.

Укладач: С.І. Плотницька


Рецензент: Є.М. Кайлюк

Затверджено кафедрою менеджменту і маркетингу в міському господарстві, протокол № 10 від 3.04.2008 р.


Зміст
Вступ.....................................................................................................4 Тема 1. Економічна модель діяльності будівельної організації................5Тема 2. Формування виробничої програми будівельної організації..........11Тема 3. Виробничі фонди у будівництві......................................................18Тема 4. Трудові ресурси та кадри будівельної організації. Продуктивність праці......................................................................................

38Тема 5. Узагальнюючі економічні показники діяльності будівельних організацій........................................................................................................

53Тема 6.Система кошторисних норм, цін і ціноутворення в будівництві..65Тема 7. Кошторисна справа в будівництві...................................................74Рекомендована література………………………………………………….91Інформаційно-методичне забезпечення.......................................................92


Вступ
Демократичні перетворення, які відбуваються в Україні, потребують реформ в освіті. Вища освіта завжди була і буде найважливішим чинником управління будь-якими змінами. Сучасні знання, інтелект, компетентність стали найбільше вартісним товаром. Саме таким товаром, потрібним людині, виробництву і державі, стали економічні знання. Економічна освіта і культура є невід’ємною складовою частиною освіти громадянина і необхідною умовою розбудови економічно міцної та вільної держави.

Мета вивчення курсу: формування у майбутніх фахівців теплогазового господарства системи спеціальних знань і практичних навичок у галузі економіки будівництва, планування показників виробничо-господарської діяльності, використання економічних методів управління будівельною організацією з урахуванням чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.

Предмет курсу: економічний механізм функціонування будівельної організації в ринкових умовах, формування та раціональне використання її ресурсного потенціалу з метою отримання високих фінансових результатів. Економічні і організаційно-управлінські питання розглядаються в тісному взаємозв’язку з технікою і технологією теплогазопостачання, впровадженням досягнень НТП.

Кожна тема містить короткий виклад основних теоретичних положень, перелік питань, які є обов’язковими для вивчення і підсумкового контролю знань.



Тема 1. БУДІВНИЦТВО В СИСТЕМІ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ.
Питання для теоретичної підготовки
1.1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ БУДІВНИЦТВА.

1.2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У КАПІТАЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВІ.

1.3. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ФОРМИ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.


  • КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯекономіка

  • економіка будівництва

  • капітальне будівництво

  • товарна будівельна продукція

  • етапи будівництва

  • будівельне виробництво

  • спосіб будівництва

  • інвестиційна діяльністьзамовник

  • підрядник

  • інвестор

  • господарський і підрядний спосіб будівництва

  • будівництво об’єктів „під ключ”

  • оферта


ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
1.1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ БУДІВНИЦТВА
Слово «економіка» грецького походження і означало спочатку мистецтво ведення домашнього господарства. Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається у таких основних значеннях:

  • як сукупність виробничих відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва, тобто економічний базис суспільства;

  • як господарство окремого району, країни;

  • як наукова дисципліна, яка займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця і т.п.).

У першому значенні економіка є об’єктом вивчення політекономії, у другому – територіального розміщення продуктивних сил. Нас цікавить третє значення цього терміну, а точніше, економіка окремо взятого будівельного підприємства.

В економічній, навчальній і спеціальній літературі до цього часу не сформульоване загальноприйняте визначення поняття „капітальне будівництво”. Одним з них, на наш погляд найбільш прийнятним, є наступне:



Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об’єктів будівництва, здійснення виробничого процесу на місці майбутнього функціонування основних фондів.

Капітальне будівництво – це галузь матеріального виробництва, в якій створюються нові й відновлюються діючі основні фонди народного господарства як виробничого, так і невиробничого призначення у вигляді готової товарної будівельної продукції.

Готовою товарною продукцією будівельної галузі є закінчені та підготовлені до введення в експлуатацію побудовані або реконструйовані виробничі підприємства, цехи, порти, житлові будинки, об’єкти соціальної сфери тощо.

Галузь об'єднує будівельну індустрію, діяльність замовників, підрядників, проектні, науково-дослідні інститути та організації. У ній беруть участь різні галузі національної економіки, які забезпечують будівництво металоконструкціями, цементом, лісоматеріалами, машинами, транспортом, пальним, енергетичними ресурсами.



Будівельне виробництво - комплекс будівельних та монтажних робіт, які виконуються в технологічній послідовності, і в результаті здійснення яких створюється готова будівельна продукція. У будівельному виробництві виділяють три етапи:

1. Підготовка будівництва техніко-економічні дослідження доцільності будівництва; проектування і інженерно-технічна підготовка до будівництва.

2. Безпосереднє виконання будівництва — сполучення всіх технологічних елементів будівельного процесу з метою створення будівельної продукції.

3. Реалізація товарної будівельної продукції — введення закінчених об'єктів в експлуатацію і передача їх замовнику як основних виробничих і невиробничих фондів.



Економіка будівництва – це система спеціальних наукових знань про форми і особливості проявлення загальних економічних законів у капітальному будівництві як галузі народного господарства.

1.2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У КАПІТАЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВІ
Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів і країни в цілому значно характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Термін „інвестиції” походить від латинського слова „invest”, що означає вкладення грошей. У більш ширшому трактуванні інвестиції – це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального ефекту та ін.

Всі інвестиції поділяються на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.



Реальні інвестиції – це вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи (інструменти фінансового ринку) розглядають як фінансові інвестиції, серед яких превалюють цінні папери. Інвестиції, пов’язані з науково-технічним прогресом, відносять до інновацій. Вкладення у відтворення основних фондів (будинків, споруд, мереж тощо) називають капітальними вкладеннями.

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян по реалізації інвестицій. Діюча правова система України складається більш як із 100 законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них, насамперед, слід виділити Закон України „Про інвестиційну діяльність”, Закон України „Про іноземні інвестиції”, Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”, які складають правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права у частині здійснення цієї діяльності. Згідно діючого законодавства субєктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники), виконавці робіт (підрядники), користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, юридичні особи, громадяни України, іноземні юридичні та фізичні особи.



Інвестор – суб’єкт інвестиційної діяльності, який здійснює з власних чи позичених коштів фінансування будівництва об’єкта. Головним мотивом інвестування будівництва є одержуваний прибуток (дохід) інвестора. Інвестор може виступати в ролі замовника, кредитора, покупця, забудовника. Замовник - це учасник контракту, який визначає умови складання контракту, приймає закінчені роботи і здійснює розрахунки за них з підрядником. На відміну від замовника забудовник є власником земельної ділянки під забудову. Підрядник - учасник будівництва, який бере зобов’язання на свій ризик і за обумовлену ціну виконати передбачені контрактом роботи і передати їх замовнику у встановлені строки. Учасником підрядного контракту можуть бути і субпідрядники, які виконують спеціальні й окремі види робіт за домовленістю з генеральним підрядником. Проектувальник – проектна чи науково-дослідна організація, що виконує розробку проекту об’єкта на умовах договору чи за контрактом.

Окремі види проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва потребують відповідної атестації виконавця і здійснюються за ліцензією. Головними умовами контракту є термін будівництва об'єкта (виконання робіт, послуг) і ціна робіт (послуг), виконання яких здійснює підрядник.



1.3. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ФОРМИ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.
Організаційна форма управління є формою організації взаємодії та взаємовідносин між усіма учасниками інвестиційного процесу будівництва, включаючи стадії фінансування, проектування та будівництва. Організаційна структура капітального будівництва, розвиваючись та вдосконалюючись, зазнала численних змін, зберігаючи при цьому орієнтацію на відповідність принципу єдності організаційних структур.

Таким чином, у капітальному будівництві існують наступні організаційні форми будівництва: господарський і підрядний спосіб, будівництво об'єктів "під ключ", тендерні торги (конкурси).

За господарським способом будівництва всі будівельно-монтажні роботи виконує будівельна ділянка, ремонтно-будівельний цех або інший структурний підрозділ підприємства, для якого будується об'єкт. Підприємство-забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. Цей спосіб в основному застосовують під час реконструкції чи розширення підприємства, будівництва невеликих об’єктів на території існуючих і т.п.

Основним способом будівництва є підрядний ведення робіт постійно діючими підрядними будівельними організаціями за договором підряду із замовником. Замовник надає підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечує своєчасне фінансування будівництва і постачання технологічного устаткування. Для виконання окремих робіт (як правило, спеціалізованих) генеральний підрядник має право залучати відповідні спеціалізовані організації за договором субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за термін і якість виконання всіх робіт несе генеральний підрядник.

При будівництві обєктів "під ключ" генеральна підрядна будівельна організація виконує функції замовника і бере на себе всю відповідальність за будівництво об'єкта.

В міжнародній практиці капітального будівництва прийнято вибір проектувальників, підрядників, постачальників виконувати на конкурсній основі шляхом проведення конкурсів (тендерів), що сприяє розвитку ринкової конкуренції і дозволяє замовнику вибрати найбільш вигідні пропозиції. Для участі в тендері претенденти (підрядники) подають конкурсні пропозиції (оферти). Оферта — це поданий претендентом тендерному комітету комплект документів, який містить пропозиції та умови, за якими він погоджується виконати замовлення. При проведенні тендерних торгів або шляхом прямої домовленності сторін залежно від складу витрат визначається договірна ціна контракту.


ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ


  1. Наведіть основні значення в яких розглядається термін „економіка”.

  2. В чому полягає сутність капітального будівництва?

  3. Перерахуйте етапи будівельного виробництва.

  4. Дайте визначення поняття „інвестиції”.

  5. Яка частина інвестицій називається капітальними вкладеннями?

  6. Наведіть види інвестицій (згідно діючого законодавства).

  7. Перерахуйте учасників (суб’єктів) інвестиційного процесу.

  8. Сформулюйте зобов’язання підрядника і субпідрядника.

  9. В чому полягають відмінності у функціях замовника і забудовника?

  10. Перерахуйте організаційні форми будівництва і розкрийте їх економічну сутність.

  11. Яка організаційна форма управління будівництвом є найбільш поширеною в сучасних умовах?

Тема 2. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Питання для теоретичної підготовки
2.1. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.2. ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.3. ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ


  • КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯпланування

  • довгострокові, поточні річні, оперативні плани

  • виробнича програма

  • показник готовності будівництва

  • показник незавершеного будівельного виробництва

  • середня тривалість будівництваготова продукція будівельної організації

  • товарна будівельна продукція

  • реалізована будівельна продукція

  • будівельний наробок

  • виробнича потужність

  • коефіцієнт використання виробничої потужності

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
2.1. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Практично вся система виробничо-господарського управління та регулювання виробництва заснована на методах планування. Планування є способом досягнення мети на основі збалансованості та послідовного виконання всіх виробничих операцій.

Планування – це розробка та коригування плану, який до свого складу включає передбачення, обґрунтування, конкретизацію й опис діяльності господарського об’єкта на найближчу і віддалену перспективу. Планування виробництва у будівельній організації – це точне передбачення і програмування на перспективу ходу виробничого процесу та його результатів за етапами.

Існує дві форми планування, які на певному історичному етапі розвитку мали досить широке поширення: директивне й індикативне планування.

Планування має системний характер, тобто всі види планів, які розробляються на підприємстві, повинні являти собою єдину цілісну систему, що складається із взаємозалежних частин.

На даному етапі склалася наступна система планування: довгострокові (іноді виділяють середньострокові плани), короткострокові й оперативні плани. При цьому слід зазначити, що рамки планів мають умовний характер і залежать від особливостей виробничої діяльності конкретної галузі.

У систему планування у будівельних організаціях входять довгострокові, поточні річні й оперативно-календарні плани. Їх відмінність полягає у строках отримання кінцевого результату, а об’єкт планування, як правило, не змінюється.

Центральною ланкою планування є довгострокові плани (або ще їх називають планами прогнозування). В цих планах обов’язково повинні передбачатися перспективи розвитку як своєї будівельної організації (вказуються шляхи науково-технічного вдосконалення виробництва), так і постачальників та замовників (споживачів).

Поточні плани всіх будівельних організацій визначають шляхи конкретного розвитку з урахуванням довгострокового планування, уточненням усіх показників на основі діючих економічних умов та аналізу виконання планів попередніх періодів.

Річні завдання плану – основа для складання оперативно-календарних планів. Оперативно-календарне планування – розгорнуте продовження поточного планування виробництва, конкретне завдання в управлінні поточним моментом в будівельних організаціях. Оперативне планування передбачає завдання на декаду, місяць, квартал.

Однією з найрозповсюдженіших, найважливіших і найскладніших функцій оперативно-календарного планування є розподіл роботи на робочому місці в зв’язку з необхідністю врахування різної індивідуальної продуктивності діючого обладнання та праці робітників, тому що одну й ту ж роботу робітники однієї і тієї ж професії, навіть маючи однаковий кваліфікаційний розряд, за допомогою різних технічних засобів виконують за різний час. Тому на практиці завдання на робочих місцях часто даються будівельними майстрами або бригадирами виключно на основі їх особистого досвіду.
2.2. ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Виробнича програма підприємства це завдання, що визначає кількість, асортимент і якість продукції (послуг), яку підприємство повинно виробити і реалізувати в плановому періоді, виходячи з потреб споживачів та можливостей їхнього задоволення.

Стосовно будівельних підприємств виробнича програма визначає склад і обсяг будівельної продукції на плановий рік з розподілом по кварталах і по виконавцях. В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретних виробничих потужностях, пускових комплексах і об’єктах, а не спроможність будівельно-монтажної організації виконати визначений обсяг окремих видів будівельно-монтажних робіт (БМР). Оскільки номенклатура продукції будівельного виробництва дуже велика, то об’єднати весь обсяг будівельної продукції можна тільки в грошовому вираженні. Що ж стосується спеціалізованих будівельних організацій (наприклад, будівельні організації по виробництву і монтажу систем вентиляції) обсяг продукції може бути розрахований і у натуральних показниках.



Показник готовності будівництва обєктів характеризує рівень готовності об’єкта до введення в дію і визначається відношенням обсягу зданих замовнику підрядних робіт з початку будівництва об’єкта до кінця планового року до кошторисної вартості БМР об’єкта.

Показник незавершеного будівельного виробництва визначається як різниця показників готовності будівництва об’єкта і показника зданих замовнику обсягів підрядних робіт.

Середня тривалість будівництва обєктів в цілому характеризується середнім часом від початку підготовчих робіт до введення об’єктів в експлуатацію.

Всі етапи фінансування річної виробничої програми будівельної організації тісно пов’язані між собою.

Результати роботи будівельної організації, як і будівельного виробництва в цілому, характеризуються системою показників продукції, причому будівельна діяльність розглядається як єдиний процес виробництва і реалізації (здачі замовникам) будівельної продукції. Відповідно до цього економічного змісту утворюються дві підсистеми показників обсягу готової продукції й обсягу товарної будівельної продукції (що здається замовникам), які мають різний економічний зміст і призначення. Показники обсягу готової продукції характеризують обсяг будівельного виробництва (валовий обсяг БМР) незалежно від реалізації продукції. Показники обсягу товарної будівельної продукції застосовують для оцінки кінцевого результату виробничої діяльності підприємства.

Під готовою продукцією будівельної організації розуміється обсяг продукції, створеної в результаті основної діяльності цієї організації за даний період. У якості вартісного показника готової будівельної продукції прийнятий обсяг виконуваних організацією за звітний період БМР із кошторисно-договірної ціни. Економічний зміст цього вартісного показника полягає в тому, що він характеризує повний обсяг робіт будівельної організації тільки за даний період незалежно від ступеня готовності будівельної продукції, якої вона досягла до кінця періоду. Внаслідок того, що цикл будівельного виробництва тривалий час може не збігатися зі звітним періодом, тобто виходити за його межі, частина БМР може бути виконана до звітного періоду і, отже, не може бути віднесена до обсягу виготовленої за звітний період будівельної продукції. Обсяг виготовленої будівельної продукції визначають балансовим методом. Цей метод заснований на взаємозв’язку системи показників продукції, відповідно до якого обсяг виготовленої продукції за звітний період являє собою суму обсягів робіт і зміни залишків незавершеного будівельного виробництва на початок і кінець звітного періоду.

Обсяг виготовленої будівельною організацією продукції є розрахунковим показником, необхідним для вирішення різноманітних завдань оцінки й аналізу роботи організації: для визначення обсягу будівельного виробництва, для планових розрахунків потреби підрядних організацій у трудових і матеріальних ресурсах і т.д.

Товарна будівельна продукція являє собою обсяг БМР із договірних кошторисних цін на закінчених будівництвом і зданих у звітному періоді в експлуатацію об’єктів. Головна мета цього показника – стимулювати виробничо-господарську діяльність будівельної організації на прискорення завершення і введення в дію об’єктів. Одночасно товарна будівельна продукція сприяє концентрації трудових ресурсів і коштів виробництва на пускових об’єктах і тим самим підвищенню ефективності діяльності будівельної організації.

Під обсягом реалізованої будівельної продукції розуміється товарна продукція, яка прийнята замовником за актом і відображає результати виробничо-господарської діяльності будівельної організації. Це кошторисна вартість БМР щодо зданих замовнику об’єктів.

Для оцінки дійсних результатів роботи будівельних організацій був експериментально введений показник умовно-чистої продукції – частина кошторисної вартості БМР будівельної організації, що характеризує результат власних зусиль її працівників у створенні будівельної продукції.

При впорядкуванні річної виробничої програми БМО особливу увагу необхідно звертати на створення оптимального будівельного наробку. У будівництві, що характеризується тривалим виробничим циклом, виникає природна потреба у створенні наробку, що забезпечує нормальне функціонування технологічних процесів. Будівельний наробок – це специфічне поняття, що характеризує ступінь підготовки будівельних умов і забезпечення безперервності протікання в них будівництва. Розмір будівельного наробку визначається фізичними й вартісними показниками, що нормуються відповідно до природних і галузевих особливостей будівництва (для промислового будівництва, для житлового будівництва і т.п.).

У загальному випадку у БМО показник готовності будівельного наробку (у %) визначається відношенням сумарного обсягу незавершеного будівельного виробництва на початок або кінець планового року (тис. грн.) до сумарної кошторисної вартості БМР усіх перехідних об’єктів на початок або кінець планового року (тис. грн.).
2.3. ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Виробнича потужність будівельної організації – це максимально можливий обсяг будівельно-монтажних робіт за одиницю часу при повному використанні будівельних машин і механізмів (включаючи залучені) з урахуванням застосування передової технології, поліпшення організації виробництва та праці, забезпечення високої якості будівельної продукції.

Виробнича потужність будівельних організацій вимірюється у вартісному виразі виконуваних будівельних або монтажних робіт. У спеціалізованих будівельних організаціях (наприклад, будівельні організації по виробництву і монтажу систем вентиляції) виробничу потужність варто розраховувати у натуральних показниках.

До виробничих ресурсів, наявність і використання яких визначає величину виробничої потужності будівельно-монтажних організацій, належить парк будівельних машин, механізмів і транспортних засобів, силове устаткування, засоби малої механізації.

Виробнича потужність, необхідна для виконання власними силами будівельної організації запланованого на відповідний рік обсягу будівельно-монтажних робіт розраховується за формулою:



; (2.1)

де Q – обсяг будівельно-монтажних робіт;

Кв.п. – плановий коефіцієнт використання виробничої потужності організації в даному році.

В свою чергу, плановий коефіцієнт використання виробничої потужності будівельної організації визначається за формулою:



; (2.2)

де В – розрахункова планова величина показника середньорічного виробітку одного працюючого, грн./чол.;

М – плановий рівень механооснащеності праці, грн./чол.;

Emax – розрахунковий максимальний показник фондовіддачі активної частини виробничих фондів.

При укрупнених розрахунках величина планового коефіцієнта використання виробничої потужності може бути прийнята у розмірі 0,8 – 0,9.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ


  1. Розкрийте економічний зміст поняття „планування”.

  2. Які види планів складають систему планування будівельних організацій?

  3. Розкрийте сутність і необхідність оперативно-календарного планування для ефективного функціонування будівельної організації.

  4. Що являє собою виробнича програма будівельної організації?

  5. Наведіть показники виробничої програми будівельної організації.

  6. В чому полягає відмінність між товарною будівельною продукцією і готовою будівельною продукцією?

  7. Що означає показник незавершеного будівельного виробництва?

  8. Що Ви розумієте під обсягом реалізованої будівельної продукції?

  9. Визначте сутність поняття „будівельний наробок”. В чому полягає його важливість для нормального функціонування технологічних процесів?

  10. Що представляє собою виробнича потужність будівельної організації?

  11. Наведіть показники, розрахунок яких є доцільним при визначенні виробничої потужності будівельної організації.

Тема 3. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Питання для теоретичної підготовки
3.1. СКЛАД, КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ФОНДІВ.

3.2. ЗНОС, АМОРТИЗАЦІЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ.

3.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.

3.4. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ.

3.5. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ.

3.6. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ.




  • КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯосновні фонди

  • види основних фондів

  • засоби виробництва

  • засоби праці

  • первісна, переоцінена, ліквідаційна

вартість фондів

  • фізичний та моральний знос

  • методи розрахунку амортизації

  • норми амортизації

  • коефіцієнти оновлення, вибуття, придатності фондів

  • фондовіддача

  • фондоозброєність праці оборотні кошти

  • незавершене виробництво

  • виробничі запаси

  • норматив оборотних коштів

  • матеріаломісткість абсолютна і загальна

  • коефіцієнт використання матеріалів

  • оборотність оборотних засобів

  • коефіцієнт оборотності

  • коефіцієнт завантаження

  • тривалість одного обороту

  • прискорення оборотності.

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
3.1. СКЛАД, КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ФОНДІВ
Для виробництва будь-якого виду продукції, в тому числі будівельної, необхідна наявність і взаємодія трьох елементів: засобів праці, предметів праці і живої праці. Засоби праці і предмети праці являють собою засоби виробництва, які складають речовинний зміст виробничих фондів. Залежно від специфіки характеру участі у виробничому процесі виробничі фонди поділяються на основні й оборотні (рис. 3.1).

Основні фонди підприємства – це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі протягом тривалого часу в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, зношуються поступово і також поступово, частками переносять свою вартість на вартість готової продукції шляхом віднесення амортизаційних відрахувань до собівартості.

Основні

фонди

Оборотні

засоби (кошти)


Виробничі

Невиробничі

Оборотні

фонди

Фонди обігу

Активна частина
Пасивна частина


Рис. 3.1 - Виробничі фонди підприємства
Оборотні фонди – це предмети праці, які функціонують лише впродовж одного виробничого циклу, зношуються повністю, відразу втрачають свою натуральну форму і також відразу переносять свою вартість на вартість готового продукту шляхом включення витрат до собівартості продукції.

Національний стандарт бухгалтерського обліку відносить до основних засобів матеріальні активи, які має підприємство, з метою їхнього використання у процесі виробництва продукції, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року.

До основних фондів відносять також господарський інвентар, обчислювальну техніку, засоби автоматики і зв’язку вартістю понад 15 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати, термін служби яких перевищує один рік.

Основні фонди, які функціонують у сфері матеріального виробництва, називають виробничими, а фонди невиробничої сфери — невиробничими. До складу невиробничих основних фондів належать об’єкти тривалого користування, які задовольняють побутові і культурні потреби людей: відомчий житловий фонд та споруди зовнішнього благоустрою, душові, спортивно-оздоровчі заклади, підприємства побутового обслуговування тощо.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.

Основні фонди беруть нерівнозначну участь у виробничому процесі. Одні з них, наприклад, силові машини та обладнання, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Їх відносять до активної частини основних фондів. Інші, наприклад, виробничі будівлі тільки створюють умови для виробничих процесів, їхній вплив на виробництво продукції є побічним. Їх називають пасивною частиною основних фондів.

Під структурою основних виробничих фондів розуміють співвідношення окремих груп у їх загальній вартості, тобто відсоток до загального підсумку. У структурі основних виробничих фондів будівництва переважає частка (до 60 %) активної частини, яка одночасно є і мобільною частиною фондів (машини, транспортні засоби), що має тенденцію до зростання. Підвищення питомої ваги активної частини основних виробничих фондів свідчить про поліпшення їх структури і, отже, про вищий технічний рівень будівельного виробництва.

Видова структура основних виробничих фондів неоднакова у різних будівельних організаціях. Наприклад, у загальнобудівельних організаціях частка будинків у загальній вартості основних виробничих фондів значно більша, машин і устаткування – значно менша, ніж у спеціалізованих будівельних організаціях.

Найважливішими факторами, які спливають на структуру основних виробничих фондів, є:


Облік і планування основних фондів здійснюють у натуральній і вартісній формі. Натуральні показники (кількість одиниць, площа, потужність тощо) використовують при визначенні виробничої потужності, розробці балансів, удосконаленні основних фондів тощо. Вартісна форма обліку призначена для встановлення амортизації, калькулювання собівартості продукції тощо.

Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна (початкова) балансова вартість (Вп) фондів на момент їхнього створення, придбання або впровадження в експлуатацію визначається сукупністю витрат, пов’язаних із зведенням або придбанням основного капіталу (включаючи затрати на доставку та відновлення):

Вп = Ц + Т + М, грн., (3.1)

де Ц — ціна обладнання, грн.;

Т — транспортні витрати на доставку, грн.;

М — витрати на установку і монтаж, грн.

Початкова вартість основних фондів з урахуванням зношення (Взп):

Взп = Вп - t А, (3.2)

де t — кількість років експлуатації обладнання з моменту введення;

А щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.



Відновна вартість основного капіталу (Вв) це вартість його відтворення у сучасних умовах, в цінах переоцінки або індексації:

Вв = (3.3)

де Пп - річний приріст продуктивності праці в країні, %.

Відновна вартість основних фондів з урахуванням зношення (Взв ):

Взв = Вв t А (3.4)

Відновна вартість основного капіталу має бути нижчою від первісної. Але на практиці відновна вартість – вища за первісну. З метою усунення цього викривлення проводять індексацію вартості основних фондів.



Середньорічну вартість основних фондів ( ) обчислюють за формулою

= Вп + Ввв - Ввиб , (3.5)

де Вп — вартість основних фондів на початок року, грн.;

Ввв — вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Твв — кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Ввиб — вартість виведених з експлуатації фондів протягом року, грн.;

Твиб — кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.



Балансову вартість основних фондів на початок звітного кварталу для нарахування амортизації розраховують за формулою

Б(а)=(Б(а-1)+П(а-1)-В(а-1)-А(а-1)) х І(а-1):100, (3.6)

де Б(а-1) — балансова вартість на початок попереднього кварталу;

П(а-1) — витрати на придбання та введення в експлуатацію основних фондів, на капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та ін.;

В(а-1) — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього кварталу;

А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань за попередній квартал;

І(а-1) — індекс інфляції у попередньому кварталі.

Індексація балансової вартості основних фондів

Кi = [i(a-1)-10] /100 , (3.7)

де i(a-1) — індекс інфляції року, за яким проводиться індексація.



Залишкова вартість це різниця між первісною вартістю основних фондів (капіталу) і сумою його зношення (спрацювання).

Ліквідаційна вартість сума засобів чи вартість інших активів, які підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації), за винятком витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
3.2. ЗНОС, АМОРТИЗАЦІЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
У процесі експлуатації основні фонди поступово зношуються. Економічний зміст зносу полягає у втраті основними фондами своєї корисної вартості в сумі, що перевищує залишкову вартість активу над сумою очікуваного відшкодування.

Фізичне зношення основних фондів виявляється в їхньому частковому руйнуванні. Аварії, стихійне лихо, “форсмажорні” обставини можуть призвести до повної втрати споживчих якостей і корисності або знешкодження фондів. Стан фондів характеризують наступні показники:



  • Коефіцієнт фізичного зношенняф.зн.):

К ф.зн.= (3.8)

або К ф.зн.= , (3.9)

де Вк.р. — вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

Азн — сума амортизації від початку служби (сума зношення), грн.;

Вп — вартість основних фондів на початок року, грн.

Фізичне зношення у відсотках розраховують за формулою:

К ф.зн.= 100%, (3.10)

де Тф, Тн фактичний, нормативний строк служби обладнання, років.

Поряд з фізичним існує моральне зношення основних фондів.



Моральне зношення – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) знецінення основних фондів, викликане:

  1. здешевленням відтворення основних фондів;

  2. використанням більш продуктивних засобів праці.

Втрату вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин підприємствами-виробниками, тобто коли нові машини такої конструкції стають дешевшими і можуть бути придбані за нижчу ціну, ніж ті, що придбані підприємством раніше, відносять до морального зношення першого роду. Втрату вартості діючих фізично придатних машин внаслідок того, що випущені нові більш продуктивні засоби праці, відносять до морального зношення2-го роду.

  • Коефіцієнт морального зношення 1-го роду:

КМ3 1 = . (3.11)

Моральне зношення 2-го роду (К м.зн) розрахувати іноді неможливо, бо одні і ті ж основні фонди можуть у різній мірі задовольняти або не задовольняти потреби конкретних споживачів, тобто мати різну споживчу цінність, корисну вартість, термін корисного використання тощо.



  • Загальний коефіцієнт зношення основних фондів:

Кз.зн.= 1 - (1 - К ф.зн) х (1- К м.зн.). (3.12)

Грошовим виразом фізичного і морального зносу основних виробничих фондів є амортизація. Згідно законодавства України, амортизація основних виробничих фондів – це поступове перенесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку підприємства, будівельної організації (платника податку) у межах норм амортизаційних відрахувань.

На відміну від раніше застосовуваних форм амортизації, при яких нараховані суми відносилися на поточні витрати (собівартість) продукції, в нових положеннях передбачено зараховувати віднесення амортизаційних відрахувань на зменшення скоригованого прибутку.

Скоригований прибуток – це валовий дохід підприємства (будівельної організації), з якого виключені акцизний збір, ПДВ та інші податки, кошти або вартості, передбачені законодавством.

Для нарахування амортизації основні фонди поділяють на групи. Якщо основні фонди були придбані або введені в експлуатацію після 1.01.2004 р., то згідно із Законом України від 24.12.02 р. № 349-IV, який вступив в дію з 2004р., для нарахування суми амортизаційних відрахувань основні фонди поділяються на 4 групи і мають наступні квартальні норми амортизації:



група 1 2 %; Будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 2 10%. Транспортні засоби, вантажні й легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти;

група 3 6%. Інші основні фонди, що не ввійшли до 1, 2 і 4 груп, включаючи сільськогосподарські машини, багаторічні насадження тощо;

група 4 15 %. ЕВМ та інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування та друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в т.ч. мобільні), мікрофони, вартість яких не перевищує вартість малоцінних товарів.

Причому амортизація об’єктів 1 групи проводиться до досягнення балансової вартості об’єкту 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ – на даний час ця сума складає 1700 грн.), а залишкова вартість списується на валові видатки, амортизація ж об’єктів всіх інших груп проводиться до повного перенесення вартості об’єкта на вартість продукції або послуг.



Норма амортизації для певної групи основних фондів визначається за формулою

(3.13)

де Вл – ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн.;

Тсл – термін служби основних фондів (амортизаційний період), р.

Сума амортизації визначається як добуток балансової вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу та встановленої для відповідної групи норми амортизації:

А = (3.14)

Величина амортизаційних відрахувань визначається наступними методами:

Прямолінійний розподіл вартості, що підлягає амортизації на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

Зменшення залишкової вартості - амортизація визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Прискореного зменшення залишкової вартості добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та норми амортизації, що обчислюється за термін корисного використання об'єкта і подвоюється.

Кумулятивний — добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта, який розраховують розподілом кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.

Виробничий — місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (послуг) та виробничої ставки амортизації, яка обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (послуг), що очікується отримати.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємство може запровадити прискорену амортизацію фондів. На практиці використовують два методи прискореної амортизації:



  • зменшуваного залишку;

  • кумулятивний метод.

За методом зменшуваного залишку норма амортизації збільшується у 1,5-2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їхньої частини.

За даним методом норма амортизації t-ro року служби фондів:

Н а t = На.п.. * ( ) t 1, %, (3.15)

де На.п. — підвищена норма амортизації, %;

t — рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод використовує більш високі норми амортизації в першій половині амортизаційного періоду з поступовим їхнім зниженням у другій. Визначення річних сум амортизації здійснюється у декілька етапів:

1. Додають числові значення років служби устаткування, наприклад, при п’ятирічному терміні служби 1+2+3+4+5 = 15.

2. Утворюють дроби типу 1/15; 2/15;...5/15 і розміщують у зворотному порядку 5/15;... 1/15.

3. Обчислюють амортизацію множенням дробів на початкову вартість основних фондів.

Амортизацію визначають як суму відповідних добутків початкової вартості окремих видів основних фондів і норм амортизації.

Об'єкт основних засобів вилучають з активів (списують з балансу) у разі його вибуття в результаті продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

Відновлення фізичного зношення і підтримання засобів праці у працездатному стані протягом терміну їхньої служби відбувається у процесі ремонту. Поточний ремонт має характер дрібних налагоджувальних робіт. Капітальний спрямований на відновлення початкових споживчих якостей або експлуатаційних характеристик основних фондів. Необхідність відновного ремонту викликається зруйнуванням фондів у результаті стихійного лиха та ін. обставин.

Для характеристики інтенсифікації і відновлення основних виробничих фондів застосовують:



  • Коефіцієнт вибуття основних фондів (Кв) показує, яка частка основних фондів, наявних на початок звітного періоду, вибула (Ввиб) за цей період внаслідок старіння та зносу. Розраховують у % за виразом

. (3.16)

  • Коефіцієнт оновлення основних фондів (Ко) характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі усіх основних фондів, наявних на кінець звітного періоду:

(3.17)

де Ввв сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені в експлуатацію у звітному періоді;

Вк — сума фондів за первісною вартістю на кінець звітного періоду.


  • Коефіцієнт придатності основних фондів (Кп) виявляє, яку частку складає їхня залишкова вартість від первісної вартості:

(3.18)

3.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.

Загальним вартісним показником ефективності використання усієї сукупності основних фондів є фондовіддача — випуск будівельної продукції (виконання БМР) за певний період до середньої повної вартості основних виробничих фондів за цей же період. Визначають фондовіддачу за формулою:



Фв = , грн., (3.19)

де Q — обсяг будівельної продукції (виконання БМР) за рік, грн.;



— середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фондовіддача на одного робітника характеризує випуск продукції на 1 грн. основних фондів з урахуванням кількості робітників:

(3.20)

де Чр — чисельність робітників, чол.

Для характеристики фондовіддачі можуть бути використані натуральні вимірники.

Оберненим показником до фондовіддачі є показник фондомісткості, який відображає обсяг основних виробничих фондів на одиницю результату діяльності у вартісному вираженні:

Ф е = , грн. (3.21)

Фондоозброєність праці, Фо п показник оснащеності робітників основними виробничими фондами. Розраховують діленням середньорічної вартості основних виробничих фондів на середньоспискову чисельність працівників або робітників у максимально заповнену зміну:

Фоп = (3.22)

Технічну озброєність праці (Фто) визначають відношенням вартості виробничого обладнання до чисельності робітників у найбільшу зміну:

(3.23)

Вво — вартість виробничого обладнання, грн.;

Чр — чисельність робітників у найбільшу зміну, чол.

Механоозброєність виробництва, (Мв) показник вартості машин та механізмів на одиницю обсягу реалізації продукції (послуг). Розраховують в процентах або грн. на 1 грн. доходів від реалізації

(3.24)

де Вмо – вартість виробничих машин і механізмів, грн.



Механоозброєність праці (Мп) знаходять як частку балансової вартості машин (механізмів) від середньоспискової чисельності робітників:

(3.25)

де Мп повна балансова вартість машин і механізмів, грн.



Чс середньоспискова чисельність робітників, чол.

Енергоозброєність праці (Еп) загальна встановлена потужність двигунів, установок, механізмів (кВт),що припадає на одного робітника:

(3.26)

де  Еп — встановлена потужність двигунів, механізмів, кВт.

Частковими показниками використання основних фондів (інтенсивного й інтегрального завантаження будівельних машин і механізмів) є:


  • Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування:

К екст = (3.27)

де Фд, Фн — дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період відповідно, год.



Фн = (Ф к (В + С)) х tзм х Ззм, год, (3.28)

де Фк календарний фонд часу, днів;



В, С — вихідні та святкові дні;

t зм — тривалість зміни, год.;

Зpv — кількість змін роботи обладнання на добу.

  • Коефіцієнт інтенсивного завантаження Кінт :

К інт = , (3.29)

де tф — час на виготовлення одиниці продукції, нормо-год.;



tн технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, нормо-год.


  • Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів Кінтегр:

Кінтегр = Кекст х Кінт. (3.30)

  • Коефіцієнт змінності

К зм = або К зм = , (3.31)

де Взм — кількість відпрацьованих верстато-змін;



Вд кількість відпрацьованих верстато- днів;

Фд — загальний фонд часу роботи всього обладнання, год;

Фд1 — час роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.
3.4. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
Оборотний капітал (оборотні кошти) утворює сукупність грошових коштів, авансованих підприємством на формування, створення запасів та забезпечення кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, з метою забезпечення безперервного руху продукції або послуг на основних стадіях відтворення. Оборотні матеріальні й фінансові активи є джерелом фінансування поточних витрат.

Оборотні виробничі фонди — це частина виробничих фондів підприємства, які повністю споживаються у кожному технологічному циклі виготовлення продукції (послуг), відтворюються в натуральній і вартісній формі після кожного виробничого циклу. Речовий зміст оборотних виробничих фондів втілено у предметах праці.

Допоміжні матеріали використовують для обслуговування виробничих процесів: запасні частини, тара тощо.

До малоцінних і швидкозношуваних предметів відносять: інструменти, господарський інвентар, спеціальне обладнання, спецодяг тощо.



Фонди обігу функціонують у сфері реалізації продукції (послуг). Це готова продукція, грошові кошти на рахунках, готівка в касі, дебіторська або кредиторська заборгованість, засоби у розрахунках та інші активи. Засоби у розрахунках: за виконання робіт, надані послуги, термін оплати за які ще не настав. Таким чином, раніше витрачені кошти підприємства знаходяться у стадії розрахунків із споживачами і складають дебіторську заборгованість. До неї також відносять заборгованість по виданих авансах, суми за підзвітними особами. Суми заборгованостей підприємства постачальникам за товари, отриманих векселях, авансах для оплати праці, розрахунках із бюджетом та інші боргові зобов'язання складають кредиторську заборгованість.

Грошові кошти – це сума наявних коштів у касі; вільні кошти, які зберігаються на розрахунковому рахунку в банку, цінні папери та ін.

Оборотні кошти будівельних організацій розподіляють:



  • залежно від обслуговування різних сфер виробництва – на оборотні виробничі фонди і фонди обігу;

  • за особливостями планування і принципами організації на нормовані (всі оборотні фонди та готова продукція на складах) і ненормовані (відвантажена готова продукція, готівкові й безготівкові грошові кошти підприємства).

  • за джерелами формування оборотних засобів - власні й позичкові кошти. На державних підприємствах власні засоби формуються за рахунок державних коштів, які виділяються підприємству при його утворенні (статутний капітал), а також поповнення цих фондів за рахунок прибутку підприємства, залучення в оборот стійких пасивів. Стійкі пасиви - мінімальна перехідна заборгованість по зарплаті робітників, заборгованість за відрахуваннями у фонди обов'язкового соціального, медичного страхування, пенсійного фонду, заборгованість за податками, зборами і платежами до бюджету тощо. Власні кошти підприємства утворює також додатковий капітал, який складається із коштів від переоцінки основних фондів (збільшення суми), безоплатного надходження різноманітних активів від юридичних і фізичних осіб, продажу власних цінних паперів. Резервний капітал формується за рахунок прибутку підприємства і призначений для покриття непередбачених витрат і збитків, виплати дивідендів за привілейованими акціями тощо.

Позиковими називають засоби, що залучаються підприємством з різноманітних джерел фінансування: короткостроковий банківський кредит на придбання матеріалів, видачу зарплати та інші цілі з обов'язковим поверненням і за певну плату.

Структура оборотних коштів (співвідношення між окремими елементами, виражене у відсотках) істотно різниться у будівельних організаціях різного профілю і залежить від характеру виробничої діяльності, умов постачання матеріалами і конструкціями, а також умов розрахунків між постачальниками, замовниками й іншими будівельними організаціями.


3.5. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ
Оборотні виробничі фонди і фонди обігу постійно знаходяться в кругообігу, де відбувається зміна форм їхньої авансованої вартості. Проміжок часу від моменту споживання виробничих запасів, їхнього перетворення в готову продукцію до її реалізації та отримання доходу досить тривалий. Це обумовлює необхідність створення оптимального запасу оборотних засобів, який служить джерелом фінансування поточних виробничих витрат.

У процесі нормування оборотних коштів визначають норму і норматив оборотних коштів. Їх варто розрізняти.



Норма – показник відносний і розраховується у днях, відсотках, грошових коштах – характеризує мінімальний розмір запасів товарно-матеріальних цінностей у будівельній організації.

Норматив – показник абсолютний і розраховується у грошовому виразі згідно з конкретними умовами кожної організації. Тобто, це мінімальна планова величина оборотних коштів, постійно необхідна будівельній організації для нормальної роботи.

Норматив власних оборотних коштів кожної будівельної організації визначається такими основними показниками:

  • обсягом БМР;

  • витратами на виробництво БМР;

  • нормами оборотних коштів за окремими видами товарно-матеріальних цінностей і витрат, виражених у днях.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах визначають множенням денної потреби матеріальних ресурсів на норму запасу в днях:

Нв = Д Зд. (3.32)

де Д – одноденна витрата матеріальних ресурсів, грн.;

Зд – норма запасу, днів.

Денну потребу визначають за формулою

Д = натур.од., (3.33)

де Qз — загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур.од.

Розрізняють наступні види запасу (рис. 3.2.):
В и д и з а п а с у

Поточний

Підготовчий

Транспортний

Страховий

Рис. 3.2 Види запасу

Поточний (складський) запас створюють для забезпечення безперервності виробничого процесу в інтервалах між двома черговими поставками. Він дорівнює 50% середньої тривалості інтервалу між двома суміжними поставками.

Підготовчий запас створюють на час приймання, розвантаження, сортування, складування, комплектації, лабораторного аналізу матеріалів.

Транспортний запас створюють на період часу від дати оплати платіжної вимоги до дати надходження вантажу на склад підприємства.

Страховий (гарантійний) запас створюють для запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні. Норму страхового запасу визначають як середнє фактичне відхилення поставок у попередньому році від середнього інтервалу, але не більше 50% поточного запасу.

Мінімальний запасmin) дорівнює страховому запасу:

Зстрах = Д * Тзр.. (3.34)



Максимальний запас (Зmax) можна визначити як суму мінімального (страхового) і поточного запасів:

Зmax = Зmin +Зпоточ. (3.35)

Середній запас певного виду матеріального ресурсу (Зсер) дорівнює

Зсер = Зmin + 0,5 Зпот. (3.36)



Норматив на допоміжні матеріали визначається у такий спосіб:

Здн = Сф / Св (3.37)

де Сф – середній фактичний залишок допоміжних матеріалів;

Св – середня одноденна витрата.

Показник Здн приймається як норма запасу в днях на плановий період. Норматив власних оборотних коштів на плановий період – добуток середнього фактичного запасу в днях за попередній рік на їх одноденну витрату згідно кошторису витрат на виробництво поточного року.

Нормування власних оборотних коштів на запасні частини проводиться окремо від допоміжних матеріалів. Потреба в оборотних коштах на запасні частини основного устаткування, машин і механізмів визначається згідно розроблених типових норм оборотних коштів на запасні частини. Потреба в оборотних коштах на запасні частини іншого устаткування, по якому не розроблено типові норми, встановлюється методом укрупненого розрахунку згідно співвідношення фізичних залишків вказаних запасних частин і вартості діючого устаткування цієї групи.

Норматив оборотних коштів на пальне встановлюється на всі види (окрім газу), що використовується і для виробничих (технологічних) цілей, і для господарських потреб будівельних організацій. Норма і норматив оборотних коштів по цьому елементу визначаються у порядку, встановленому для розрахунку норми і нормативу оборотних коштів на основні матеріали. При цьому одноденна витрата пального визначається згідно витрати пального на допоміжних і підсобних виробництвах.

За натуральними вимірниками обчислюють загальний норматив оборотних засобів у грошовому вираженні як суму витрат за елементами оборотних коштів. Її встановлюють на кінець планового року і поквартально, враховуючи заходи щодо прискорення оборотності.


3.6. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
Економічне значення оборотності полягає у її впливі на кінцеві результати роботи підприємства, собівартість, прибуток, рентабельність. Ефективність використання оборотних засобів вимірюють показниками оборотності (рис. 3.3.).
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка