А. М. Черній Релігієзнавство Посібник



Сторінка40/49
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.37 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   49

Саєнтологічні рухи


Саєнтологічні рухи (англ. science — наука і гр. logos — вчення) — релігійні рухи, в яких орієнтація на наукові та технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу. До саєнтологічних об'єднань належать Діанетика, Християнська наука, Наука розуму тощо.

Діанетика. Поширеним саєнтологічним об'єднанням є Діанетика (наукологія). Виникла вона у США завдяки зусиллям морського офіцера, письменника-фантаста Рона Хаббарда (1911—1986), автора книги «Діанетика: наука про душевне здоров'я». Його вчення — синтез буддизму, індуїзму, практик східних релігійних наставників (гуру), психоаналізу та науково-технічних досягнень (комп'ютерних технологій). Головна мета Діанетики — досягнення найвищої духовної досконалості, внутрішнього спокою, міцного здоров'я, мудрості та щастя. Однією з основних причин психозів та неврозів, що переповнюють життя сучасника, Хаббард вважає невміння керувати роботою власного мозку, нерозуміння його божественної сутності. Мозаїчна структура мозку, на його думку, відбиває кожну подію в житті індивіда. Проте деякі негативні моменти — неприємні події, страхи, невдачі тощо — можуть не вписуватись у неї. Хоча опісля вони здатні проявлятися як ірраціональна поведінка, що не відповідає ситуації. Хаббард пропонує власний шлях лікування: виявлення негативного стану; його локалізація шляхом «вимірювача Хаббарда», що сприяє «розчиненню» матеріалізованих душевних травм, нормалізації розумової діяльності, емоцій, волі. Такий шлях схожий на психотерапію Фрейда, що теж мала кілька етапів — вияв причин неврозу, виведення колишнього досвіду на рівень свідомого і терапію словом.

Хаббард уводить цілу низку власних термінів, аби передати сутність і особливість свого вчення. Серед них енграм — нагромаджений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися. У тлумаченні інших дослідників це «матеріалізована душевна травма». Ще один термін — тетан — істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно зазнаючи перевтілень. Діанетика пропонує технологію виявлення енграма, очищення від нього, контроль з боку наукознавця за життям і звільненням від циклів перевтілень. Завдяки цьому людина, на думку Хаббарда, має досягти не лише влади на собою, а й отримати змогу контролювати матерію, енергію, час і простір. Така мета приваблює прихильників Діанетики у багатьох країнах світу.



Християнська наука. Духовне зцілення й релігійний рух, відомий як Християнська наука (Christian Science), засновницею якого є Мері-Енн-Морс Бейкер (1821—1910). Вона підняла до рангу релігії систему психічного зцілення відомого американського цілителя і гіпнотизера Фіне аса Куїмбі (1802—1866). Праці М. Бейкер вважаються її послідовниками «єдино вірним тлумаченням» Біблії, а сама Бейкер — наступницею Христа. В основу вчення покладено ідею Триєдиного Бога — Життя, Істини й Любові. Ісус Христос має двоїсту сутність: Ісус — людина, Христос — божественна ідея. Християнська наука заперечує існування сил зла, хвороб, гріховності та смерті людини. Гріх вважається ілюзією, психічною ненормальністю. Відкинуто необхідність молитви — через неможливість спілкування людини з Богом.

Послідовники Християнської науки практикують обряди вечері Господньої і хрещення, при цьому не вживають води, хліба і вина. Штаб-квартира руху розміщена у м. Бостон (США). Керівний орган — Рада директорів із п'яти осіб на чолі з президентом. Кількість прихильників вважається таємницею. На рівні місцевих громад головними особами є лектор, учитель та практикуючий лікар, які організовують недільні читання Біблії, тлумачать основи віровчення, проводять сеанси духовного лікування хворих.



Наука розуму. Близькою до Християнської науки є Наука розуму (Science of Mind), заснована американським лікарем-психотерапевтом Ернстом Холмсом (1887—1960). Цей рух базується на релігійно-філософському вченні, що поєднує в собі ідеї гностицизму, теософії, метафізики, окультизму, східної містики і Біблії та проголошує відповідність законів науки, філософських поглядів та одкровень релігії людським потребам і прагненням. Наука розуму, як і інші неорелігії, заявляє про своє право на абсолютну істину. Основні віросповідні положення цього руху викладено у працях Е. Холмса «Творчий розум і успіх» (1919) та «Наука Розуму» (1926), що вважаються Святим Письмом. Лейтмотивом вчення є ідея єдності всіх релігій, в яких — одна істина та одна дійсність. Бог для Холмса безособовий, Ісус Христос — лише людина, Дух Святий — жіночий аспект Божественної Трійці. Людина, в якій божественне є домінуючим, а власне людське — похідним, набуває рис Христа. Філософія життя руху ґрунтується на ідеї, що негативне мислення продукує негативний досвід, а позитивні думки формують позитивну діяльність. Нині в різних країнах світу нараховується до 25 млн. послідовників Науки розуму. У 1991 р. створено координуючий центр — Міжнародний альянс нового мислення.

Неоязичництво


Серед неорелігійних течій вельми цікавим явищем є і неоязичництво.

Неоязичництво — новітній релігійний рух, в основу віровчення і культу якого покладено фрагменти давніх (народних) вірувань і обрядів, мета яких — зберегти або відродити первинну «природну» духовність і самобутність за умов нівелюючого впливу тотальної модернізації. Світова статистика нараховує кілька мільйонів послідовників неоязичництва. Як правило, вони жадають чіткішої етнічної самоідентифікації (лат. identifico — ототожнюю, прирівнюю), а тому прагнуть пробуджувати національну самосвідомість, консолідувати свою націю, стимулювати соціально-культурну активність через глибинне усвідомлення власного самобутнього коріння, духовних первнів, неприйняття індустріальної цивілізації з її споживацьким ставленням до природи, людини, релігії. У змістовому аспекті неоязичництво постає неоднорідним за складом явищем: від багатоманітного політеїзму до новостворених монотеїстичних релігій із використанням персонажів язичницьких пантеонів.



Пантеон (гр. pantheion — місце, присвячене всім богам) — сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвячений усім богам; нині - місце поховання видатних людей.

Часто неоязичництво є виявом антихристиянських настроїв. Його прихильники критикують християнство за властивий йому антропоцентризм, прощення. Однак при цьому ідеалізуються дохристиянські часи.

Неоязичництво ґрунтується на звеличенні воїнських чеснот, ідеї боротьби зі злом, обстоюванні доблесті, честі, мужності у дещо архаїзованій (гр. archaios — старовинний, первісний) інтерпретації. Деяким різновидам неоязичництва властиві елементи містицизму, окультизму, апеляція до «сил Сонця» тощо.

Неоязичництво поширене в багатьох країнах світу. Серед європейських держав дохристиянські вірування відроджуються, наприклад, в Англії (друїдизм, рух чаклунів), Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів і богинь), Німеччині (арійський рух), Україні (РУН-віра, Собор рідної української віри, Центр священної Ради ОСІДУ РУН-віри тощо), Литві, Латвії, США (релігії індіанців), Індії (ведизм), у мусульманському світі (тенгріанство) тощо. Сучасні послідовники язичницьких вірувань об'єднані у Всесвітню спілку етнічних релігій, яка провела вже декілька з'їздів (у Литві, Німеччині).


1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   49


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка