А. М. Черній Релігієзнавство Посібник



Сторінка28/49
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.37 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   49

Морально-етичні норми


Іслам подібно до інших великих релігій пропонує етичне вчення, яке дійсне в будь-який час і за будь-яких обставин. Джерелом його є Коран.

Коран — джерело морального вчення. Для мусульман він є порадником і наставником віруючих у всіх життєвих випадках, починаючи з елементарних побутових питань і закінчуючи глобальними проблемами світової політики. Перш ніж визначити нормативне коло поведінки, іслам нагадує віруючому: «Ти цілковито належиш Аллаху, який все бачить і все знає, і ніщо, навіть вагою з порошинку, не заховано від Нього в землі і на небі. Він бачить тебе, де б ти не перебував і який би вигляд ти не мав. Ти можеш сховатися від будь-кого, тільки не від Аллаха. Ти можеш обдурити всіх людей на світі, але Аллаха обдурити неможливо. Ти можеш перемогти будь-яку людину на світі, але не творця неба і землі. Весь світ може слідкувати лише за очевидними твоїми справами і мораллю, але обізнаному в потойбічному і явному відомі всі таємниці душі і серця. Які б справи ти не робив у цьому мінливому житті, ти неминуче зустрінеш свою смерть і постанеш перед Судом, де тобі не допоможуть ані адвокати, ані хабарі, ані благання, ані лжесвідчення, ані обман. У цей день твій Господь поставить точні терези і воздасть справедливо кожному зі своїх рабів за їх заслуги».

Опорою морального кодексу ісламу є страх перед Всевишнім, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Однак іслам покладається не лише на силові засоби впливу, а й на психологічні, суттю яких є віра в Аллаха і Судний день. І це кредо утверджується в серці віруючого, формуючи такого внутрішнього сторожа, який втілює в життя моральний кодекс ісламу. Цьому сприяють також влада і громадська думка, яка в мусульманських країнах має вельми велику силу.

Відмітні риси ісламської моралі. Ісламська мораль має кілька відмітних рис. Першою рисою є те, що іслам робить потяг людини до Господа й отримання його ласки заповітною метою життя. Ця мета стає високим критерієм моралі, й заради неї на шляху морального звеличення у людини не може виникнути жодних перешкод, які заважають її самовдосконаленню. У межах моральної системи ісламу страх перед Аллахом примушує існувати і працювати без втручання якихось зовнішніх факторів. Друга риса полягає в тому, що іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер людського життя — побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. При цьому іслам робить мораль панівною. Третя відмітна риса — іслам вимагає вести такий спосіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра.

Ісламська мораль про сім'ю. Особливу увагу іслам приділяє сім'ї як найважливішому елементу людського суспільства. Сім'я — джерело оновлення людей, основа людства. Від того, яка вона, залежить добробут, перспектива всієї цивілізації. Тому іслам наполягає на всебічному зміцненні й розвитку інституту сім'ї за правильними і здоровими принципами. Категорично забороняється статева розпуста, яка вважається злочином і передбачає суворе покарання. У суспільстві мають бути усунені всі фактори, які б так чи інакше сприяли аморальним стосункам чоловіка і жінки. Тому існує положення про покривало для жінки, заборонено зв'язки між чужими чоловіками й жінками, обмежено співи, танці, тобто все, що може спонукати до гріховних вчинків. Мета і принципова суть цих заборон — зміцнення сім'ї. У той же час іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклоніння Творцю. Процедура шлюбу є максимально спрощеною (взаємна відкрита згода суб'єктів у присутності двох свідків). Водночас осуджуються і чоловіки, і жінки, які відрікаються від нього. Заборонено шлюб лише між дуже близькими родичами. Чоловіки можуть одружуватися, коли вони того забажають і з якою завгодно жінкою.

Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йому підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися батькам і доглядати за ними. Не заохочується безлад в домі, відсутність у сім'ї справжнього господаря і безповідальність. Якщо відомо, що ладу в родині можна досягти лише за наявності наставника і наглядача за всіма сімейними справами, то господар сім'ї, як учить іслам, найбільше підходить на цю важливу роль. Чоловік повинен використовувати свій вплив для того, щоб у сім'ї панували добробут та щастя. Якщо ж у родині нормальних стосунків немає, іслам надає можливість вибору: або чоловік дає згоду на розлучення, або жінка викупляє себе у свого чоловіка.



Основні правила ісламської моралі. Стосунки в сім'ї, у громаді та суспільстві загалом регламентуються такими правилами:

1. І допомагайте один одному в праведності і благочесті; але не допомагайте один одному в гріху і беззаконні.


2. Хай буде серед вас община людей, які закликають до добра і проповідують справедливість та забороняють зло.
3. Стережіться припущення (будь-якої думки про інших), бо це помилкова розмова, не слухайте таємних розмов, не робіться суперниками в стосунках один із одним, не шукайте недоліків в інших, не заздріть один одному, не ворогуйте один з одним. Будьте братами, о раби Аллаха.
4. Хто любить в ім'я Аллаха, хто ненавидить в ім'я Аллаха, хто подає в ім'я Аллаха, хто відмовляється від милостині в ім'я Аллаха — той удосконалив віру.
5. Якщо хтось іде з несправедливою людиною, щоб її зміцнювати, і знає, що вона несправедлива, той залишає іслам.
6. Той, хто допомагає своєму народові в неправому ділі, нагадує нерозумного верблюда.
7. Лише той віруючий, хто побажав своєму братові те, щo побажав собі.

Іслам засуджує будь-яку діяльність, яка шкодить іншим людям, а також може завдати моральних чи матеріальних збитків усьому суспільству. Категорично заборонені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями і співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.



Джихад. Важливе місце в ісламі посідає й учення про джихад — боротьбу, зусилля в справі поширення, панування ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. — набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають розрізняти джихад великий і малий: великий — духовне самовдосконалення, малий — війна проти невірних.

За Кораном оголошується джихад тільки в тому разі, коли:

1) є необхідність виступити на захист віри Аллаха, а не на завоювання в ім'я його;
2) назріла потреба звільнитися від тиранії;
3) з'явився духовний вождь, покликаний відновити порушену справедливість.

Під час бойових дій забороняється завдавати лиха жінкам, дітям, хворим і немічним, а також ламати дерева, завдавати шкоди сільськогосподарським посівам тощо. Джихадом не є:

— агресивні й амбіційні війни;
— прикордонні сутички, міжнаціональна ворожнеча і міжкланові непорозуміння;
будь-які спроби завоювання, пригнічення, колонізації й експлуатації;
— насильне схилення людей до прийняття чужої для них віри.

Народний джихад оголошує тільки загальновизнаний духовний вождь і найвищий суддя, який здатний об'єктивно оцінити обставини, що склалися, зважити всі доводи і вказати вірний шлях.



Душа і тіло. У віровченні цієї релігії багато уваги приділяється співвідношенню матеріального і духовного, душі і тіла. Аллах зробив душу людини своїм заступником на землі, надавши їй цілий комплекс прав і обов'язків. А щоб душа успішно виконувала свої функції, він нагородив її тілом, неповторним у своїй гармонії й досконалості. Відтак тіло є не в'язницею для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний потяг до розвитку, то він може досягти піднесеності, виявляючи свої початкові задатки і нахили за допомогою власного фізичного тіла.

Тіло не є місцем страждань і мук духу, що з якихось причин там забарився. Аллах вселив людський дух у тіло, послуговуючись яким дух виступає на арену боротьби і праці для виконання свого обов'язку. Саме для активної діяльності духу у світі існують різні суспільні сфери: економічна, соціальна, політична — щоб задовольнити різні людські потреби. Оскільки, як тлумачать ідеологи ісламу, духовне піднесення і моральна досконалість у цьому світі здійсненні, людина не повинна сходити з арени боротьби і праці, уникаючи активної діяльності. Навпаки, вона мусить виявити весь свій творчий потенціал відповідно до свого природного обдарування впертою, невтомною працею. Світ, що оточує людину, має бути для неї ареною випробування. При цьому кожна життєва ситуація є своєрідним питанням, за допомогою якого раби Аллаха всебічно екзаменуються. Досягти успіху і прогресу людина може тільки тоді, коли з великою повагою ставитиметься до цього іспиту і старанно готуватиметься до нього. Тому іслам категорично відкидає чернецтво, вважаючи, що шлях духовного росту людини повинен бути не за межами, а в гущі суспільного буття. Дух розвивається, розквітає, міцніє, підноситься, стає щасливим тільки за умови активної участі людини в суспільних справах. Індивід повинен також усіляко прагнути того, щоб Аллах повернувся до нього своїм обличчям, був прихильним.



Шлях до духовного зростання. Іслам вказує людині шлях до її духовного зростання в коловороті матеріального життя.

Перший крок на цьому шляху — іман (істинна віра). Вона мусить бути міцною в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, крім Аллаха — всемогутнього і великого. Головна мета зусиль і діяльності — повернення до Аллаха і отримання його ласки. Закон життя — повеління і заборони Господа.

Другий крок — покірність. Це відмова людини від власної незалежності й особистої свободи, повна покора Аллаху.

Третім кроком до духовного вдосконалення є таква (богобоязливість), яка виявляється у розумінні свого обов'язку і відчутті відповідальності перед Господом. Усе життя людина повинна чітко розрізняти дозволене і недозволене, істинне і хибне, добре і зле, справедливе і несправедливе, свідомо і вільно вибираючи те, що угодне Богу.

Вершиною вдосконалення власних духовних основ має стати іхсан — щирість у всіх вчинках перед поглядом Аллаха. Це четвертий крок. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. При цьому мало самому діяти доброчинно — треба всебічно сприяти тому, щоб добро і праведність на землі Аллаха примножувалися. Якщо комусь дано досягти висот на цьому шляху, то це означає його наближення до Бога. Іхсан — це ідеал, до якого прагне кожна глибоко віруюча людина в ім'я власного духовного піднесення і розквіту в ісламі.

1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   49


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка