А. М. Черній Релігієзнавство Посібник



Сторінка21/49
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.37 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   49

Моральне вчення


Перші віросповідні правила християн було сформульовано апостолом Павлом у його Посланнях (Рим. 10:9; Кор. 12:3; 15:3—5). Вони вимагали передусім сповідання віри в Ісуса Христа, його викупну жертву та чудесне воскресіння. Це був своєрідний загальнообов'язковий для всіх християн догматичний мінімум.

Символ віри. Зі становленням і розвитком християнства виникла ціла низка правил та Символів віри, які регламентували й спрямовували життя християнських громад перших століть нашої ери. Та найсуттєвішим із них став Нікео-Константинопольський Символ віри, що був затверджений на перших двох Вселенських соборах.

Символ віри — стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Усі християни дотримуються такого Символу віри:

— існує один всемогутній Бог, який своїм словом усе створив, всім керує та існує вічно;
Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає;
— Бог — один, але в трьох іпостасях (особах): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; три іпостасі утворюють Пресвяту Трійцю;
— Син Божий став людиною, страждав, помер і воскрес задля спасіння людей;
— Ісус Христос заснував єдину соборну й апостольську церкву, в якій відбувається спасіння людини Божою благодаттю;
— є вічне життя і воскресіння покійників.

Ці положення є обов'язковими для визнання їх християнами. Аби витлумачити їх глибинну сутність, було створено особливі тлумачні книги — катехізиси. Це дохідливі посібники для релігійного навчання. Символ віри, сформований на Нікейському та Константинопольському Вселенських соборах, визнається трьома основними напрямами християнства: православ'ям, католицизмом та протестантизмом. Католицька церква сповідує ще й восьмий пункт Символу віри (про Святого Духа) з додатком filio que (філіокве, тобто «і від Сина»), який означає, що Святий Дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина.



Заповіді Мойсея. Основою і першим джерелом моральної доктрини християнства є Десять заповідей Божих, які були дані пророкові Мойсею на горі Синай (Вих. 20:2—17).

1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною.


2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся і не служи їм.
3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа Бога твого.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
6. Не вбивай!
7. Не чини перелюбу!
8. Не кради!
9. Не свідчи неправдиво на свого ближнього.
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого!

Перші чотири заповіді, що зводяться до праведного боговшанування та богопоклоніння, є витоками людської моральності. Їх дотримання породжує цілу низку інших чеснот: смирення, щедрість, шанобливість, відсутність користолюбства, щирість, правдивість тощо.



Заповіді Ісуса Христа. Другим джерелом християнського морального вчення, за Біблією, є дев'ять заповідей блаженства Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мт. 5:3—12).

1. Блаженні убогії духом, бо їхнє Царство Небесне.


2. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
3. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
4. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться.
5. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
8. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
9. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться — нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Осмислення стверджувальних заповідей Нагірної проповіді Ісуса Христа засвідчує, що людина може досягти повноти власного духовного існування — блаженства — тільки шляхом культивування в собі таких моральних чеснот, як смиренність, каяття, правдолюбство, милосердя, лагідність, миролюбство, мужність у борні за правду і справедливість. Нагірна проповідь принципово по-новому переосмислює моральні настанови старозавітного закону.

Так, не лише звертається увага на обов'язковість зовнішніх дій («не кради», «не вбивай»), а й наголошується на важливості праведного внутрішнього стану, духовного спрямування. Тобто праведними мають бути не тільки вчинки, а й помисли. Старозавітна норма «око за око, зуб за зуб» взагалі нівелюється скасуванням помсти і встановленням домінування принципу любові, що випливає з двох заповідей Божих: «Люби Господа Бога всім серцем своїм і всією душею, і всією своєю думкою» і «Люби ближнього свого, як самого себе». Адже на цих двох заповідях, як учив Ісус Христос, увесь Закон і пророки стоять (Мт. 22:37—40).

З Нагірної проповіді слідує головне правило практичної моралі: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому — Закон і Пророки» (Мт. 7:12).


Культ


У системі християнської релігії вельми розвинутою є культова практика як форма зовнішнього вияву релігійності та засіб встановлення і підтримки містичного спілкування віруючого з Богом. У структурі християнського культу виокремлюють таїнства та обряди й систему відправ богослужінь.

Сім святих таїнств. В основу культу християнства покладено сім святих таїнств, які визначають повноту й досконалість благодаті Божої.

Таїнство — обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.

Здійснення таїнства є реальною подією поєднання небесного і земного світів, запорукою прилучення віруючого до божественного. Ортодоксальна християнська традиція (православ'я, католицизм) визнає сім таїнств, кожне з яких має догматичний смисл, започаткований ще Ісусом Христом:

1) хрещення — символізує прийняття людини в лоно християнства, зняття з неї вродженого гріха і відкриття таким чином їй шляху до спасіння;
2) миропомазання — символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння;
3) сповідь (покаяння) — звіт віруючого про порушення заповідей Божих;
4) євхаристія (причастя) — символізує єдність Бога з людьми; полягає в частуванні віруючих хлібом і вином, які, за вченням церкви, при здійсненні обряду таємниче перетворюються на «тіло і кров Господні»;
5) священство — за християнським вченням, це повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія;
6) шлюб — зводиться до того, що майбутнє подружжя, обіцяючи перед вівтарем бути вірним один одному, отримує через священнослужителів благодать однодушності «до благословенного народження і християнського виховання дітей»;
7) оливоосвячення (соборування) — символізує зцілення людини від душевних і тілесних хвороб й одночасно є засобом відпущення нерозкаяних гріхів.

Серед інших культових дій у християнстві поширеними є молитва; іконовшанування; вшанування хреста, реліквій святих та священних місць; богослужіння, пости.



Молитва. Християнська молитва зазвичай звернена до Бога-Отця через Ісуса Христа під керівництвом Святого Духа. Вона троїста за формою. І це не випадковість. Форма молитви випливає з природи Божого одкровення, найвищим виявом якого є життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа. В основу християнської молитви покладено розуміння того, що Ісус усунув перешкоди, що відділяли Бога від людей, оскільки своєю смертю на хресті він спокутував і здолав відчуження, породжене їхніми гріхами. Молитва — не просто спосіб переконати Бога зробити щось для людей. Скоріше це спосіб приєднання до його промислу. Тому в Біблії молились Авраам і Давид, Ілія й Іона. Часто молився Ісус і вчив цьому своїх учнів. Він звертав особливу увагу на довірливість, щирість і лаконічність молитви. Центральною молитвою християнського культу є Господня молитва («Отче наш»), яка читається в християнських церквах регулярно. Вона визнається всіма християнськими течіями.

Іконовшанування. Починаючи з VIII ст., в християнстві офіційно визнано іконовшанування. Православне та католицьке богослов'я, обґрунтовуючи цю традицію, зазначають, що ікона допомагає віруючому зосередитися, спрямовує його увагу до предмета молитовного розмірковування, а тому невіддільна від молитовної діяльності.

Вшанування хреста, реліквій, святих та священних місць. Ґрунтується на їхній причетності до реальних чи легендарних подій в історії християнства. Згадки про них посилюють релігійні почуття віруючих та слугують запорукою єдності церковної традиції.

Богослужіння. Християнські богослужіння складаються з добового, тижневого та річного богослужбового кіл. Добове коло богослужінь, що вельми розвинуте у східному християнстві, передбачає вечірні, повечірні, опівнічниці, ранкові та години «часів». Це здебільшого колективні молити, що супроводжуються богослужбовими співами та читанням біблійних текстів. Своєрідним центром добового кола християнських відправ є літургія (меса), що має дві частини — «літургію оголошених» та «літургію вірних». Під час першої частини можуть бути присутніми як хрещені, так і не хрещені, але наближені до християнства й підготовлені до таїнства хрещення. Літургійна відправа у своїй другій частині передбачає вже присутність і участь лише охрещених членів церкви, які сповідалися та приготувалися до участі у таїнстві євхаристії як центральній події літургії.

Літургія (гр. litos — загальний, ergov — справа) — обідня, найголовніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях.

Тижневе коло відправ є сукупністю добових кіл богослужінь протягом тижня. Кульмінацією тижневого кола є недільна літургія.

Річне коло богослужань — це система християнських свят, що склалася протягом І—IV ст. н. е. У першу чергу до них відносяться дванадесяті свята, або дванадцять найвизначніших (після Пасхи) свят. Вісім із них установлено на честь основних подій із життя Ісуса Христа, чотири (так звані Богородичні) — на честь Богородиці.

Ці свята мають ще одну класифікацію: вони поділяються на неперехідні, дати відзначення яких чітко фіксовано, і перехідні, дні проведення яких залежать від дати святкування християнської Пасхи. До неперехідних належать дев'ять свят:

— Різдво Христове — 25 грудня (7 січня за новим стилем);
— Хрещення Господнє (Богоявлення, Водохреща) — 6 (19) січня;
— Стрітення Господнє — 2 (15) лютого;
— Благовіщення Пресвятої Богородиці — 25 березня (7 квітня);
— Преображення Господнє — 6 (19) серпня;
— Успіння Пресвятої Богородиці — 15 (28) серпня;
— Різдво Пресвятої Богородиці — 8 (21) вересня;
— Воздвиження хреста Господнього — 14 (27) вересня;
— Введення в храм Пресвятої Богородиці — 21 листопада (4 грудня).

До групи перехідних належать три свята:

— Вхід Господній до Єрасулима (за тиждень до Пасхи);
— Вознесіння Господнє (на 40-й день після Пасхи);
— П'ятдесятниця, інша назва — день Святої Трійці (50-й день після Пасхи).

Пасха (Великдень) встановлена на честь воскресіння Ісуса Христа. Це свято свят християн має три етапи: 1) передпасхальний тиждень («страсний» — пов'язаний із згадкою про останній тиждень земного життя Ісуса); 2) пасхальну неділю (свято світлого Христового Воскресіння); 3) післяпасхальний тиждень («чистий»).

До великих свят річного кола богослужінь належать також:

— Обрізання Господнє — 1 (14) січня;


— Покрова Пресвятої Богородиці — 1 (14) жовтня;
— Різдво Іоана Хрестителя — 24 червня (7 липня).

Протягом року відзначаються дні народження та дні пам'яті святих, а окремі християнські громади святкують так звані престольні (або храмові) свята, тобто дні святих, на честь яких було побудовано їхні храми.



Пости. В особливій пошані у християн і пости: щотижневі (середа і п'ятниця), на деякі дванадесяті та великі свята і чотири багатоденні пости — Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний. Великий піст передує Великодню і розпочинається за 49 днів до Пасхи. Петрів піст (Петрівка) триває від дня Усіх Святих до 29 червня (12 липня); Успенський піст — з 1 до 15 (14 до 28) серпня, а Різдвяний (Пилипівка) — з 15 (27) листопада до 25 грудня (7 січня). Пости передбачають не стільки утримання від певних видів їжі, скільки духовне очищення та самовдосконалення віруючих християн.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   49


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка