А. М. Черній Релігієзнавство Посібник



Сторінка10/49
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.37 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   49

Класифікація релігій


Філософське осмислення природи релігійного феномена передбачає вияв спільних ознак різних груп релігій та їх класифікацію. Історія релігієзнавства знає багато різноманітних типологічних схем і періодизацій історії релігій. Нижче наведено класифікацію, поширену в сучасному релігієзнавстві (А. Колодний, В. Лубський, О. Уткін та ін.). Згідно з нею усі релігії, що існували та існують, поділяють на чотири групи.

1. Первісні «чутптєво-надчуттєві» вірування (родоплемінні релігії): фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.

У межах міфологічного комплексу вони формувалися у всіх народів світу. Нині родоплемінні релігії продовжують існувати у реліктових (лат. reluctum — залишок — той, що належить до минулого) культурах. Вони також є складниками обрядово-культових дій сучасних релігій.

2. Етнонаціональні (національні, етнічні, локальні) релігії: іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

Вони виникали в лоні певного етносу, ввібравши в себе його традиції, звичаї, мораль тощо. їм притаманна детальна ритуалізація буденної поведінки, побуту, специфічна обрядовість, чітка й сувора система заборон і приписів.

3. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

Попри генетичний зв'язок із родоплемінними та етнона- ціональними релігіями вони суттєво відрізняються від них:

— виходять за межі конкретного етносу чи певної країни, а їх носіями є представники різних рас, націй, станів із різних континентів планети;

— з'явилися в епохи докорінних історичних змін, в умовах становлення світових імперій;

— у їх виникненні і розвитку велику роль відіграли засновники: Сіддхартха Гаутама, Ісус Христос, Мухаммед;

— мають розвинуту систему віровчення, культу й організації;

— глибоко гуманістичні за своєю суттю, світові релігії надають людині свободу дій, налаштовують її на постійне самовдосконалення, пропонують їй безсмертя;

— їм усім притаманні духовні практики, спрямовані на вивільнення людини від пристрастей, на розвиток її емоційної мудрості, здатності до морально-етичного життя, на виховання духовності й пізнання великодушності та радості служіння.

4. Неорелігії (нетрадиційні, нові, модернові) релігії: Ці релігії охоплюють:

— релігії орієнтального напряму, або східні релігійні течії (Товариство свідомості Крішни, Всесвітня чиста релігія, Центри Шрі Чинмоя, Рух Махаріші, Послідовники Саї-Баби та ін.);

— неохристиянство, або нехристиянські течії та течії християнського коріння (Церква повного Євангелія, Союз церкви Божої України, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква живого Бога, Церква воскреслого Христа, Церква нового Єрусалиму тощо);

— синтетичні неорелігії (Церква єднання, Віра Багаї та ін.);

— езотеричні об'єднання («Всесвітнє теософське товариство», асоціація «Жива етика» (Агні-йога));

— саєнтологічні рухи (Діанетика, Наука розуму, Християнська наука та ін.);

— неоязичницво (друїдизм, ведизм, арійський рух, тенгріанство, Рідна віра, РУН-віра, Собор рідної української віри та ін.);

— демоністичні культи (сатаністи).

Щоб сформувати нове віровчення, його творці поєднують одну або кілька релігій. їхня мета — гармонувати відносини людини з божественним світом, природою та суспільством. Тому віровчення більшості неорелігій є синкретичними. Засновників неорелігій їхні прибічники вважають пророками, живими божествами, рятівниками людства. Нові релігійні утворення мають жорстку систему управління, суворі правила поведінки віруючих і здебільшого спрощене богослужіння. Активну місіонерську діяльність вони здійснюють через засоби масової інформації, у місцях тимчасової концентрації людей — на вулицях, стадіонах, у концертних залах та громадському транспорті. Релігійні системи планети є вельми різноманітними. Однак вони мають і спільне: прагнення через віру в Бога осягнути таємницю буття Всесвіту і місце людини в ньому, пошук шляхів розвитку духовності конкретної особи та суспільства загалом.


Резюме


  • Не знайшовши основи буття в зовнішньому світі, людина в пошуках кінцевих глибин життя, всебічно спираючись на релігію, спрямовує свої зусилля у власний внутрішній світ.

  • Бог як основа світу тлумачиться релігієзнавством не як щось зовнішнє стосовно людини. Він безпосередньо реалізує себе в самій людині через внутрішнє розкриття індивіда у процесі прозріння.

  • Пошук людиною власного місця в універсумі та шляхів внутрішньої гармонізації стосунків із ним актуалізує проблему сенсу її життя, спричиняє появу різноманітних релігійних концепцій посмертного буття як «діяльної цілісності» і має не лише біологічний аспект, а й є проявом духу, що безпосередньо пов'язаний із релігійними віруваннями.

  • Надаючи земному життю особливого значення, християнська ідея безсмертя не передбачає пасивного чекання вічності, а вимагає всієї повноти творчої самоактивності людини і в задоволенні розумних потреб тіла, і у формуванні власної духовності.

  • Релігія — необхідна складова суспільного життя, важливий фактор становлення та розвитку, а за певних умов — і вдосконалення суспільних відносин. Дієвість релігії як суспільного чинника виявляється у виконанні нею таких функцій, як світоглядна, компенсаційно-терапевнична, комунікативна, інтегративна, легітимізуюча, регулятивна тощо.

Література


Академічне релігієзнавство. — К., 2000.
Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. — СПб., 1993.
Доусон К. Г. Религия и культура. — СПб., 2000.
Колодний А. Феномен релігії. — К., 1999.
Ляхович Д. Лекції з метафізики. — Львів, 1995.
Малерб М. Религии человечества. — М., 1997.
Фромм 3. Душа человека. — М., 1992.
Черній А. М. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігієзнавчому вимірі. — К., 1996.
Наступним етапом в еволюції релігії є етнонаціональні (національні, етнічні, локальні) релігії, які за умов докорінних суспільних трансформацій здебільшого приходять на зміну первісній «чуттєво-надчуттєвій» релігійності.

Етнонаціональні релігіїрелігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Більшість дослідників пояснює зародження цього типу релігій із розкладанням родоплемінного устрою і становленням класового суспільства — нового типу об'єднання людей у формі держави. Виникають етнонаціональні релігії лише у деяких народів, і до того ж не завжди одночасно. Поява одних датується IV тис. до н. е., інших — XX ст. н. е. Вони виростають із суспільних умов існування певного етносу, який є їхнім творцем, і тому відрізняються не лише окремими елементами, а й духом та часом виникнення, типом відношення до трансцендентного, змістом віровчення, а також культовими формами.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   49


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка