6: Основні засоби виправлення та ре соціалізації засуджених до позбавлення волі на певний строк



Скачати 317.83 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір317.83 Kb.




МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА


«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«_____» _____________2015 року



ПЛАН-КОНСПЕКТ

ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ


Тема 6: Основні засоби виправлення та ре соціалізації засуджених до позбавлення волі на певний строк
Дисципліна: Кримінально-виконавче право
Категорія слухачів: курсанти підготовки фахівців кримінальної міліції, підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, експертів-криміналістів, слідчих підрозділів, внутрішніх військ, громадської безпеки.

Навчальна мета: сформувати у курсантів систему науково обґрунтованих знань щодо основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених; особливостей їх застосування до засуджених в місцях позбавлення волі.


Розвивальна мета: розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ виконання покарання у виді позбавлення волі щодо застосування до засуджених основних засобів виправлення та ресоціалізації для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.
Виховна мета: сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час: 2 год.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес.

Забезпечувані дисципліни: кримінологія, правова статистика.

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – графіки, схеми.

Технічні засоби навчання – електронні презентації, навчальний мультимедійний посібник.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ (НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ)
1. Режим в колоніях, його функції та засоби забезпечення.

2.Праця осіб засуджених до позбавлення волі

3. Виховний влив на засуджених до позбавлення волі.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативні акти



  1. Конституцiя України: прийнята на 5-й сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р.(відом. Верхов. Ради України 1996, № 30. Ст.. 141): із змінами станом на 1 січня 2006 р. – К.: Вид. дім « Ін Юре», 2006. – 140 с.

  2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер.2013 р. – 240 с.

  3. Кримінально-виконавчий кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 2 січня 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).-К.: Паливода А.В., 2014.-104 с.

  4. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 року № 1186 – У11.

  5. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.. Степанюка А.Х..-Х.: ТОВ «Одісей», 2011.

  6. Закон України від 23.06.2005 р. №2713-ІУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

  7. Кодекс законів про працю України: із змінами та доповненнями станом на 20 серпня 2006 р.К.:Форум,2006.-168с.

  8. Закони України „ Про охорону праці”,” Про оплату праці” за станом на 10 листопада 2006р./Верховна Рада України: Офіц. вид.-К.: Парламентське вид-во,2006.-42с.(Серія „ Закони України”).

  9. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту на 2006-2010 р..-Затв.постан.КМ України від 3 серпня 2006р.№1090 //Офіційний вісник України.-2006.-№32.-ст.2315.

  10. Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі /Наказ Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року № 396/5

  11. Порядок організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України /Наказ МЮУ від 3.01.2013 р. № 26/5

  12. Про організацію соціально-виховної роботи із засудженими/Наказ МЮУ від 4.11.2013 р. № 2300/5

  13. Порядок організації надання засудженим до позбавлення волі доступу до Глобальної мережі Інтернет /Наказ МЮУ від 1.08.2014 р. № 1275/5

  14. Положення про навчальний центр при кримінально-виконавчій установі закритого типу /Наказ МЮУ від 19.12.2013 р. № 1794/2691/5

  15. Порядок організації навчання у загальноосвітніх школах навчальних закладах при виправній колонії та слідчих ізоляторах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України /Наказ МЮУ від 10.06.2014 р. № 691/897/5.

Навчальна:




  1. Кримінально-виконавче право України: Підручник /О.М.Джужа, І,Г. Богатирьов, О.Г.Колб, В.В.Василевич та ін; За заг.ред. докт. юрид. наук, проф..О.М.Джужи. – К.: Атака, 2010. – 752 с.

  2. Кримінально-виконавче право України.Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. А.Х.Степанюка.-Х.: Право,2005.-256с.

  3. Жук І.Л. Проблеми економічної ефективності праці засуджених / НАН України. Рада по вивченню продуктивних сил України.Мін. освіти України.Київ.економ.ін-т менеджменту.-Київ,1999.-134с.

  4. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.-Амстердам-Київ:Українсько-Американське бюро захисту прав людини,1996.-341с.

Текст лекції


Вступ

Питання виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Дана проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх тотожними, інші – абсолютно різними, не однорядними поняття.

Так, на думку О.І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В.М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.

А.Д. Глоточкін, В.Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення охоплює три складові:

− мету діяльності органів і установ, які виконують покарання;

− процес перебудови особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів;

− результат роботи органів і установ виконання покарання.

Єдине, з чим можна погодитись, – це думка вчених про те, що виправлення є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, – це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне:

− виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

− ресоціалізація – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Слід погодитись з В.П. Захаровим., О.Г. Колбом та іншими вченими, які вважали, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

− закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України та ст.1, 2, 5 КВК України;

− свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об’єктивного світу та свого власного буття.

Таким чином, варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому.


1. Режим в колоніях, його функції та засоби забезпечення


В теорії кримінально-виконавчого права режим позбавлення волі (як основний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених) прийнято визначати як порядок відбування, порядок виконання цього виду покарання, порядок тримання засуджених, укладу їх життя чи правопорядку, встановленого в колонії. Оскільки термін «режим» зазвичай тлумачиться як послідовність тих чи інших дій, правила, за якими здійснюється що-небудь, то в цьому значенні режим визначає послідовність процесу виконання і відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес.

Режим встановлює правила поведінки суб’єктів та учасників процесу виконання-відбування покарання, їхні права та обов’язки. Норми режиму також забезпечують порядок реалізації правообмежень, прав та обов’язків відповідних суб’єктів та учасників цього процесу. Отже, режим у колоніях не тільки охоплює всі правила поведінки засуджених, а й відображає сутність та зміст покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме в ньому відображається кара, тобто сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених. Водночас, оскільки режим встановлює й взаємовідносини адміністрації та засуджених, засуджених між собою, проведення виховної роботи, залучення до праці тощо, ним охоплюються також правила поведінки, що не виражають кару.

Законодавче визначення режиму у колоніях дається в ст..102 КВК України (розкривається його дефініція).

Зміст режиму у колоніях становить процес реалізації прав та обов’язків суб’єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин у частині виконання і відбування цього виду покарання. Інакше кажучи, це сукупність вимог, певних правил режиму, взятих у динамічному аспекті, що мають обов’язків характер як для засуджених, так і для персоналу УВП та інших осіб. Отже, режим у колоніях становить порядок і умови виконання й відбування покарання. Саме тому, до основних вимог режиму в колоніях належать ті, що покликані забезпечити, насамперед, належні умови та порядок виконання покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ст.. 102 КВК України ними є: ізоляція засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізація їхніх прав і законних інтересів; безпека засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання залежно від виду колонії; зміна умов тримання засуджених.

Найважливішою вимогою режиму у колоніях є ізоляція засуджених. Оскільки позбавлення волі є ізоляцією від суспільства, то саме у ній і знаходить свій вираз зміст покарання у виді позбавлення волі. Втім, фізична ізоляція засуджених в УВП не означає їх повного відриву від суспільства. Найбільш важливим елементом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження у спілкуванні засуджених з особами, що перебувають на волі, за межами УВП. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.

Ступінь ізоляції визначається видом колонії і поведінкою засуджених (пояснення). Ізоляція засуджених забезпечується, насамперед, системою охорони колоній, яка здійснюється відповідно до вимог відомчої Інструкції з організації охорони установ виконання покарань.

Наступною вимогою режиму в колоніях є постійний нагляд за засудженими, який передбачає систему заходів, котрі спрямовані на забезпечення відбування покарання внаслідок цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, запобігання та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу (постійний контроль за їх поведінкою у місцях розміщення та перебування; пропускний режим між зонами, дільницями, порядок пересування; проведення перевірок наявності засуджених; проведення обшуків і оглядів тощо).

До вимог режиму закон відносить забезпечення виконання покладених на засуджених обов'язків та реалізацію їхніх прав і законних інтересів. Обов'язки, права і законні інтереси в чинному КВК врегульовані достатньо повно. Основні права і обов’язки засуджених визначені в статтях 8-10 КВК, а конкретизовані стосовно засуджених до покарання у виді позбавлення волі в статтях 107, 138-143 КВК. У практичній діяльності необхідно приділяти необхідну увагу реальному забезпеченню виконання засудженими як своїх обов’язків, так і реалізації належним їм прав і законних інтересів, що буде сприяти сумлінному ставленню засуджених до підтримки правопорядку в колонії.

Режим в колоніях забезпечує безпеку засуджених і персоналу як суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Забезпечення особистої безпеки засуджених – це вимога ст.. 10 КВК України. Персонал колоній у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засудженого зобов’язаний вжити невідкладних заходів щодо забезпечення їх особистої безпеки (перевести засудженого в безпечне місце, вирішити питання про місце подальшого відбування ним покарання). Система УВП повинна забезпечувати: а) запобігання загрозам та небезпекам, які можуть виходити від засуджених; б) профілактику таких загроз та небезпек; в) припинення цих загроз та небезпек; г) припинення загроз та небезпек, які можуть виникати стосовно засуджених.



Роздільному триманню в УВП різних категорій засуджених надається великого значення, оскільки це є важливим для виправлення засуджених, сприяє забезпеченню безпеки та певною мірою обумовлене етичними міркуваннями. Принцип роздільного тримання засуджених в УВП на практиці здійснюється відповідно до ст.. 92 КВК України (дається пояснення).

До основних вимог режиму в колоніях законодавець також відносить і різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії. Аналіз статей 138-140, 143 КВК України свідчить про те, що відмінність умов відбування в колоніях різних видів в основному зводиться до можливості щомісячної витрати засудженими грошових сум для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби. Різні умови тримання передбачені не тільки залежно від виду колонії. Різними вони можуть бути і в межах одного виду колоній (надається приклад щодо колоній мінімального і максимального рівня безпеки).

Принцип індивідуалізації покарання та виховного впливу потребує зміни умов тримання засуджених в залежності від їхньої поведінки. Це також є основною вимогою режиму. Сутністю цього інституту є зміна правового статусу засуджених до позбавлення волі, зокрема, обсягу їх прав, як у бік послаблення, так і посилення правообмежень. Наприклад, при зміні умов тримання в межах однієї колоній розуміється одночасне збільшення або скорочення всіх передбачених законом пільг, які виникають у зв’язку з переведенням засудженого до іншої дільниці (соціальної реабілітації або посиленого контролю).

Кримінально-виконавчий кодекс України також містить:

а) вимогу, відповідно до якої засуджені в колоніях носять одяг встановленого зразка (для засуджених до довічного позбавлення – одяг спеціального зразка);

б) вимогу щодо проведення обшуків і оглядів засуджених, їхніх речей і одягу, а також приміщень та території колоній;

в) вимогу щодо проведення огляду громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучення заборонених речей та документів;

г) вимогу щодо заборони зберігання засудженими грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати засудженими.

У частині 2 ст. 102 КВК України передбачається, що режим має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищення відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомлення людської гідності. Існують основні фізичні вимоги, які повинні бути задоволені з метою забезпечення поваги до людської гідності засудженого, піклування про них. Життя засуджених в умовах позбавлення волі повинно починатися й продовжуватись у рамках справедливого й належного ставлення, покликаного довести, що засуджений залишається громадянином, наділеним правами та обов'язками. У поняття належного відношення до засудженого входить надання адекватного житла, дотримання умов санітарії та гігієни, надання постільної білизни, одягу, харчування, забезпечення водою та місцем для фізичних вправ. Подібний підхід базується на ст.. 25 Загальної декларації прав людини, за якою кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний підхід і необхідне соціальне забезпечення, що необхідні для підтримки її здоров'я й добробуту. Ця норма знайшла своє відображення й у національному законодавстві. Стаття 48 Конституції України визначає, що кожен громадянин України (засуджені не є винятком) має право на достатній життєвий рівень, а саме: достатнє харчування, одяг, житло. Крім того, і в ст.. 49 Конституції проголошено, що кожен має право на охорону здоров'я і медичну допомогу.

Режим у колоніях виконує певні функції, в яких проявляється його сутність. До основних функцій режиму необхідно віднести:

а) каральну;

б) забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу;

в) виховну;

г) регулювання кримінально-правової кари;

д) спеціального та загального попередження.

Каральна функція режиму полягає в тому, що його норми передбачають сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених і становлять зміст покарання у виді позбавлення волі.

Функція забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу закріплена в статтях 5, 6 , 102 КВК України і полягає в тому, що поряд з режимом необхідним є застосування до засуджених заходів виправного впливу, до яких відносяться суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив. Ці заходи в процесі застосування поєднуються з покаранням (режимом), активно взаємодіють між собою. В свою чергу режим створює умови для їх ефективної реалізації.

Виховна функція режиму проявляється в тому, що у процесі виконання покарання, реалізації кари досягається завдання виправлення засуджених. Реалізація виховної функції режиму дає можливість посилити його роль, підкріпити виховання за допомогою кари власне вихованням. Саме з цих позицій можна глибше зрозуміти можливості режиму, який передбачає формування належної поведінки засуджених.

Функція регулювання кримінально-правової кари виражається в тому, що режим не тільки конкретизує покарання у виді позбавлення волі, а й є регулятором його каральної сили, виступає основним критерієм при визначенні засудженому виду колонії з відповідним рівнем безпеки. Регулятивна функція режиму реалізується через створення різних умов тримання залежно від характеру ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого під час відбування покарання ( ст.ст. 18, 94, 99-101, 138-140 КВК України.

Функція спеціального і загального попередження полягає в тому, що кримінально-правова кара, виражена в режимі позбавлення волі, запобігає вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Спеціально запобіжна функція режиму завдяки організаційно-правовому впливу на засуджених, по-перше, створює такі умови, при яких вчинення злочину надзвичайно важко або неможливо, по-друге, обмеження, які виражені в режимі, чинять на свідомість і волю засудженого винятковий за своєю силою вплив, викликає у нього моральні переживання і страждання, такий психічний стан, який здатний стримати засудженого від вчинення нового злочину.

Режим виконує також функцію загального попередження. Ступінь тяжкості умов відбування покарання в колоніях визначає інтенсивність загально попереджувального впливу: особа, яка ще не стала на шлях злочинної поведінки, повинна усвідомлювати, що в разі вчинення злочину, вона не тільки буде покарана, але й буде реально відбувати покарання у колонії відповідного рівня безпеки, тобто вона зазнає певних обмежень. Крім того, безпосередній загально-превентивний вплив режиму позбавлення волі здійснюється і на осіб, які вже відбули покарання і перебувають у прямій залежності від рівня організації і забезпечення процесу відбування покарання.

Таким чином, всі функції режиму спрямовані на досягнення одних і тих самих цілей: виховання у засуджених дисциплінованості; добровільне виконання ними правил поведінки; виключення можливостей для вчинення правопорушень і, врешті-решт – на їх виправлення і ре соціалізацію.

До основних засобів забезпечення режиму в колоніях, відповідно до положень глави 16 КВК України, необхідно віднести:

- систему охорони колонії (забезпечує ізоляцію засуджених);

- систему нагляду за засудженими (забезпечує виконання засудженими обов’язків);

- технічні засоби нагляду і контролю (ст.. 103 КВК України);

- оперативно-розшукову діяльність у колоніях (ст..104 КВК України);

- режим особливих умов у колоніях (ст..105 КВК України);

- застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї (ст..106 КВК України).



Перші два із перелічених засобів вже охарактеризовані при розгляді основних вимог режиму в колоніях.

Технічні засоби нагляду і контролю застосовуються з метою запобігання втечам та іншим злочинам, порушенням встановленого законодавством порядку відбування покарання і отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. До них можна віднести: засоби спостереження, сповіщення, зв’язку, фіксації поведінки засуджених. Широко в колоніях використовуються стаціонарні і мобільні технічні засоби, які в кінцевому результаті задіяні на чергову частину колонії, яка здійснює цілодобовий нагляд і контроль за оперативною обстановкою в колонії і на території, що прилягає до неї ( телевізійні установки, телеємкісні системи сигналізації, датчики і прилади, пристрої для виявлення заборонених предметів, радіотелефони, переносні радіостанції тощо).

Оперативно розшукова діяльність є одним із засобів забезпечення режиму, оскільки її проведення безпосередньо спрямоване на забезпечення порядку виконання і умов відбування покарання, запобігання, а також припинення злочинів й інших правопорушень, що вчинюються або плануються засудженими. Основним завданням ОРД є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп засуджених. Цілями ОРД є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють ОРД, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Режим особливих умов у колоніях передбачає заходи щодо посилення охорони, нагляду за засудженими, призупинення реалізації засудженими належних їх прав, встановлення особливого порядку допуску персоналу й інших осіб на об’єкти колонії, зміни в розпорядку дня, обмеження діяльності виробничих, комунально-побутових, культурно-освітніх, медико-санітарних та інших служб. Такі заходи спрямовані на забезпечення режиму як порядку виконання та відбування покарання. Підставами для цього є: стихійне лихо; епідемії; аварії важливих для життєзабезпечення систем; масові заворушення; групова непокора засуджених; виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію; введення надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії.

Застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї законодавець також відносить до засобів забезпечення режиму в колоніях. Підставами для застосування вказаних заходів є: вчинення засудженими фізичного опору персоналу колонії; злісне невиконання законних вимог персоналу; прояви буйства з боку засуджених; участь засуджених у масових заворушеннях, захваті заручників; вчинення засудженими інших насильницьких дій; втеча з-під варти. Метою застосування цих заходів є припинення протиправних дій засуджених, а також запобігання заподіяння ними шкоди оточенню або самим собі.
2. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі

Загально відомо, що мірилом соціального становища людини у суспільстві є будь-який різновид соціально-корисної праці, а її результати визначають людину серед інших як у матеріальному так і в моральному відношенні.

Не є виключеннями і засуджені, адже в ст. 43 Конституції закріплено право всіх громадян (а засуджені продовжують бути ними незалежно від вчиненого злочину чи строку покарання) на працю.

Це право, яке є складовою їхнього статусу, крім іншого, передбачає і обов’язок адміністрації місць позбавлення волі працевлаштувати всіх засуджених і забезпечити їм оплату праці у відповідності з нормами, які діють у народному господарстві.

Праця засуджених у місцях позбавлення волі врегульована чинним Кримінально-виконавчим кодексом (ст..118-122) і є важливою передумовою ефективного використання інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Згідно з Європейськими пенітенціарними правилами праця в місцях позбавлення волі визнається позитивною складовою виправного впливу на засуджених.

На засуджених в повному обсязі поширюються такі конституційні права як право на безпечні та здорові умови праці (ч.4 ст.43 Конституції), проте, засуджені з об”єктивних причин обмежуються у деяких правах, наприклад у користуванні правом на рівну можливість у виборі професії та роду трудової діяльності (ч.1 ст.43 )

Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я і профілю виробництва на підприємстві.

Умови та оплата праці засуджених вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, визначаються законодавством про працю.

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуван­ням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

Засуджені залучаються до оплачуваємої праці, як правило, на підприємствах, у май­стернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забез­печення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Засудженим до позбавлення волі чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам – понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до пра­ці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на під­приємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповно­літніх засуджених визначаються законодавством про працю.

Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених, визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими відомчими нормативно-правовими актами.

Засуджені до позбавлення волі можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Для осіб, засуджених до позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості ро­бочого часу, встановленого законодавством про працю (40 го­дин на тиждень).

На безперервно діючих підприємствах, у цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для засуджених щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускаєть­ся підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість ро­бочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпо­чинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконан­ня покарань.

Оплата праці засуджених здійснюється згідно з вимогами Закону України „Про оплату праці” та відповідної відомчої Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (наказ МЮУ від 7.03.2013 р. № 396/5).

Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою є відрядна, яка повинна застосовуватися на всіх роботах, де можливі точний облік і нормування.

Оплата праці учнів за час їх навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям провадиться за рахунок коштів, призначених для оплати праці засуджених і працівників підпри­ємств установ.

У разі залучення засуджених до роботи в надурочний час тривалість такої роботи відображається у табелі виконаних робіт у надурочний час із зазначенням години початку й кінця роботи. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Робота в надурочний час оплачується:

- з погодинною системою оплати праці — у подвійному роз­мірі годинної ставки;

- з відрядною системою оплати праці — за всі відпрацьовані надурочні години виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.

Не менш актуальним, крім питань стосовно оплати праці засуджених є питання щодо утримання та відрахування із заробітку засуджених та зарахування зароблених сум на їхні особові рахунки.

Із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

-податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб;

-аліменти;

-вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування);

-за виконавчими листами на користь громадян;

-за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

-відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудже­ними державі під час відбування покарання.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних ко­лоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Засуджені до позбавлення волі з нарахованого їм заро­бітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчу­вання, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

Із засуджених до позбавлення волі, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, кому­нально-побутових та інших наданих послуг утримується з кош­тів, які є на їхніх особових рахунках, за постановою начальника установи. У разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку установа має право пред'явити йому позов че­рез суд.

Засуджені до позбавлення волі, яким до від­бування покарання була призначена пенсія, що перераховується органами Пен­сійного фонду України за місцем відбування покарання, від­шкодовують витрати на своє утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та ін­ше) з перерахованої пенсії.

Засудженим до позбавлення волі, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залеж­них, і не одержують за цей час заробітної плати або інших дохо­дів, харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кош­торису виправної колонії.

Засуджені, які тримаються у коло­ніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами три­мання, а також у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, продукти харчування і речове майно отримують за власні кошти. Комунально-побутові та інші послуги оплачують­ся ними на загальних підставах за встановленими тарифами.

Особам, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за ра­хунок кошторису вищезазначених установ.

У виправних колоніях, а також у слідчих ізоляторах сто­совно засуджених, які залишені на роботах з господарського об­слуговування, на особовий рахунок засуджених, які працюють на виробництві, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як двадцять п’ять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоло­віків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, — не менш як п'ят­десят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації ви­правних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полег­шеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колони, на осо­бовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пен­сійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіо­нера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий раху­нок зараховується не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії (незалежно від суми відшкодування витрат на його утримання).

Засуджені до позбавлення волі мають право на загальних
підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках,
передбачених законом.

Засуджені, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для при­значення трудової пенсії.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбу­вання покарання, після звільнення їх від покарання мають пра­во на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, які встановлені законодавством України.



3. Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі


Правове регулювання виховного впливу на засуджених включає регламентацію соціально-виховної роботи з засудженими, діяльності самодіяльних організацій засуджених до позбавлення волі, отримання засудженими, що тримаються в установах виконання покарань, загальної та професійної освіти, застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення.

А) Соціально-виховна робота з засудженими до позбавлення волі


У системі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, врегульованих кримінально-виконавчим законодавством, важливе місце займає соціально-виховна робота. Така робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в установах виконання покарань, враховується під час визначення ступеня їхнього виправлення, а також у ході застосування заходів заохочення і стягнення. Розпорядком дня установ виконання покарань можуть бути передбачені виховні заходи, участь у яких для засуджених є обов'язковою. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

В установах виконання покарань проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють формуванню у них життєвої позиції, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.

Важливо наголосити, що соціально-виховна робота в установах виконання покарань проводиться в особливих умовах – місцях позбавлення волі, тому завдання, форми, принципи й найважливіші питання її організації врегульовані Кримінально-виконавчим кодексом України (ст. 123-137 КВК) та відомчими нормативними актами.

Соціально-виховна робота в установах виконання покарань визначається законодавцем як цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Виховна робота є засобом духовного впливу на засудженого, спробою поліпшити його особистість під час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного впливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної та іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного способу життя після звільнення з місць позбавлення волі.



Б) Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі

Суттєву допомогу у проведенні заходів соціально-виховної роботи персоналу установ виконання покарань надають самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі. Такі організації створюються в установах з метою впливу на виправлення засуджених; розвитку в них корисної ініціативи, соціальної активності, здорових між особистих взаємовідносин, залучення до участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту.

Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально - корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується під час визначення ступеня його виправлення.

В установах виконання покарань із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ та відділень соціально-психологічної служби. В установах виконання покарань можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їх діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.

Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи. В установах виконання покарань передбачено реалізацію свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, що підлягає лише тим обмеженням, які встановлені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Богослужіння і релігійні обряди в установі проводяться в неробочий час на прохання засуджених або за зверненням релігійної організації. Адміністрація установи сприяє запрошенню священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу організації умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

Засуджені мають право на придбання релігійної літератури і користуватися нею, а також, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, а також не дотримуватися установлених вимог режиму відбування покарання. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання.

В установі виконання покарань до відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки ті релігійні організації, які зареєстровані у встановленому законом порядку.

Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.

Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені КВК. Вільний час засуджених передбачається розпорядком дня колонії і повинен тривати не менш як дві години на добу.

В) Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до позбавлення волі

За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

– подяка;

– нагородження похвальною грамотою;

– грошова премія;

– нагородження подарунком;

– надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;

– дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

– дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

– збільшення тривалості прогулянки до двох годин засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю установи і приміщеннях камерного типу виправних установ максимального рівня безпеки.


Зазначені заходи покликані, насамперед, спонукати засудженого до усвідомлення своєї провини у вчиненому злочині (каяття) та добросовісного повного відшкодування завданих ним збитків або усунення заподіяної шкоди. З іншого боку, метою заохочення є здійснення виховного впливу на засуджених для створення умов їх виправлення і ре соціалізації.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни не відбутої частини покарання на більш м'яке або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

До засудженого застосовується лише один захід заохочення. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або, за його проханням, надсилається родичам.

У порядку заохочення засудженим протягом року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення та одна телефонна розмова.

До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення. Застосування заохочень у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення відбувається в усній або письмові формі, інших заохочень – тільки у письмовій.

За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

– попередження;

– догана;

– сувора догана;

– дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

– скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст.. 138-140 і 143 КВК;

– поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб;

– поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб;

– переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого.

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то таке стягнення не виконується.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені ст. 130 і 132 КВК, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою ст..135 КВК.

Г) Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання

Загальноосвітнє навчання засуджених до позбавлення волі розвиває їх загальний кругозір, підвищує рівень інтелекту та цивілізованості, перешкоджаючи тим самим учиненню повторних злочинів. Важливе значення у справі виправлення засуджених має також і професійна підготовка. Відсутність трудової спеціальності, суспільно корисних трудових занять є криміногенним фактором, який досить часто призводить до вчинення злочину.

В установах виконання покарань, відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту," для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених здійснюється для сприяння розвитку особи, з метою її виправлення і ресоціалізації. Крім цього, воно дає систему знань, навички і уміння в галузі тієї чи іншої спеціальності, яка знадобиться тій чи іншій особі після звільнення.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, забезпечуються безоплатно підручниками, зошитами та письмовим приладдям. Для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній установі, надається можливість підготовки на курсах професійного навчання робітників на виробництві. Засуджені чоловічої статі одержують, як правило, професії токаря, слюсаря, столяра тощо. Жінки − штукатура-маляра, швачки тощо.

Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту" і "Про професійно-технічну освіту" в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно.

Адміністрація установи виконання покарань створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час для тих засуджених, які займаються самоосвітою. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується під час визначення ступеня їхнього виправлення. Педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації установи в соціально-виховній роботі із засудженими.

Професійне навчання засуджених проводиться серед тих, хто не має професії, або з метою оволодіння суміжною професією, чи підвищення виробничої кваліфікації. Професійне навчання здійснюється як без відриву від виробництва, в робочий час, так і з відривом.

В установах виконання покарань здійснюється два види професійного навчання засуджених: навчання у професійно-технічних центрах; навчання на виробництві установи. Такі центри є державними професійно-технічними навчальними закладами першого або другого атестаційного рівня, що здійснюють первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників з-поміж осіб, засуджених позбавлення волі. Головним завданням Центру є забезпечення реалізації права засуджених на здобуття професії відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей з метою поліпшення їх адаптації після звільнення з місць позбавлення волі та задоволення потреб УВП і ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах.

Навчання засуджених проводиться без відриву від виробництва за єдиними планами і програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України. При звільненні засудженому видається відповідне свідоцтво про отриману ним професію.


Укладач

професор кафедри кримінології



та кримінально-виконавчого права С.Я.Фаренюк


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка