1. європейський союз 2 аналіз теми тижня: Російські застереження проти зони вільної торгівлі між Україною та єс 2



Сторінка1/14
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.42 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14












1. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ Союз 2

1.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Російські застереження проти зони вільної торгівлі між Україною та ЄС 2

1.2. ПОЛІТИЧНИЙ ДІАЛОГ 3

1.3. ЕКОНОМІКА 7

1.4. ЕНЕРГЕТИКА 8

1.5. ВІЗОВА ПОЛІТИКА ТА РЕГІОНАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО 8

1.6. ІНШІ ПОДІЇ В ЄС 9

2. УКРАїна - нато 15

2.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Чи підтримає Україна воєнну операцію НАТО в Лівії? 15

2.2. ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 16

2.3. НАТО У ФОКУСІ ТИЖНЯ 18

3.1.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Візит прем’єр-міністра України Микола Азаров до Туреччини та Ізраїлю як намір розвивати південний вектор зовнішньоекономічної діяльності країни 27

3.1.2. ПРЕЗИДЕНТ 29

3.1.3. ВИКОНАВЧА ВЛАДА 30

3.1.4. ПАРЛАМЕНТ 32

3.1.5. ОПОЗИЦІЯ 35

3.1.6. УКРАЇНА ТА ІНШІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ 36

3.2.1. РОСІЯ 40

3.2.2. США 44

3.2.3. КРАЇНИ ЄВРОПИ 44

3.2.4. ІНШІ КРАЇНИ СВІТУ 51





1.ЄВРОПЕЙСЬКИЙ Союз

1.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Російські застереження проти зони вільної торгівлі між Україною та ЄС

Нещодавня заява Володимира Путіна відносно того, що створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС змусить Росію та членів Митного союзу запровадити суворі обмеження для доступу товарів з України на ринок цих держав пролунала доволі несподівано. Фактично, це перший випадок публічного заперечення з боку російського керівництва процесу зближення України з ЄС, якщо не рахувати критики на адресу Східного партнерства на етапі його започаткування, хоча об’єктом тієї критики була політика Євросоюзу, але не відносини Україна-ЄС.

Подібну заяву потрібно розглядати у трьох площинах: по-перше, у площині взаємодії між Росією та ЄС, по-друге, у площині політики Росії на пострадянському просторі взагалі та у Східній Європі зокрема, та по-третє, у площині двосторонніх українсько-російських відносин.

Взаємодія між Росією та Європейським Союзом в останні місяці характеризується неоднозначними тенденціями. З одного боку, спостерігається обмежений прогрес у сфері економічних обмінів та у питанні вступу Росії до ВТО, але з іншого, фундаментальні політичні аспекти гальмуються через триваючі розбіжності сторін щодо базових принципів взаємодії та шляхи вирішення існуючих проблем. У Східній Європі ці розбіжності поступово набули ознак непрямої конкуренції за вплив, в якій Росія опинилась у становищі «сторони, що обороняється».

Від самого початку Москва не вбачала прямої загрози в Європейській політиці сусідства та суміжних проектах ЄС у Східній Європі для власного впливу та позицій у цьому просторі. Оскільки мова не йшла про членство східних сусідів в ЄС, російські посадовці не вважали, що ці проекти можуть серйозно порушити політичний баланс між провідними потугами, тим більше, що на тому етапі в якості подібної загрози фігурувало можливе приєднання країн цього простору до НАТО. Ініціювання Східного партнерства викликало більш гостру реакцію, але знов таки із розумінням, що ця програма не перетворює східноєвропейські країни на потенційних кандидатів на вступ до ЄС, позиція Росії стала більш поміркованою.

На даному етапі стало зрозуміло, що, по-перше, незважаючи на загальну позитивну атмосферу, досягти політичної координації з ЄС у Східній Європі Росії не вдається, так само, як й істотного прогресу у відносинах, а по-друге, попри відсутність формальної перспективи членства, політика ЄС, спрямована на нормативну конвергенцію сусідніх держав, має певний політичний ефект і означає залучення цих держав до євроінтеграційних процесів, нехай і в обмеженій формі. Тому Москва намагається опосередкованим чином вплинути на Брюссель для того, щоб змусити його переглянути засади власної політики, демонструючи можливість посилення напруги у Східній Європі внаслідок становлення анонсованих механізмів.

Політика Росії на пострадянському просторі також потребує суттєвої ревізії. Після згортання Сполученими Штатами курсу на посилення власної присутності в цьому просторі та зміни влади в Україні Москва, здавалось, виконала нагальні завдання і нейтралізувала найбільш небезпечні виклики своїм позиціям. Однак, з плином часу стало очевидно, що існуючий баланс не зазнав докорінних змін, і навіть якщо зовнішні виклики російському впливу вже не є явно вираженими, це не означає, що вони зникли. Тим більше, що переважна більшість проблемних питань у взаєминах зі східноєвропейськими країнами залишилась відкритою. Росії доводиться шукати додаткові важелі впливу або на рівні двосторонніх відносин з цими країнами, або на рівні структури політичних зв’язків у Східній Європі.

У цьому плані показовим є те, що подібна заява пролунала саме на етапі, коли переговори щодо укладання Угоди про асоціацію Україна-ЄС знаходяться у стадії завершення, і залишаються лише основні спірні питання, стосовно яких у сторін зберігаються принципові розбіжності. Це робить обидві сторони доволі чутливими до зовнішніх факторів, які можуть як виступити каталізаторами переговорного процесу, так і істотно його загальмувати в залежності від їх сприйняття.

У площині двосторонніх українсько-російських відносин ця заява має на меті послабити євроінтеграційну орієнтацію України, демонструючи можливі негативні наслідки формального зближення з ЄС. З економічної точки зору утворення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом дійсно може мати певні ефекти для російських інтересів. По-перше, конвергенція регуляторних стандартів ускладнить діяльність російських компаній на українському ринку. А по-друге, в умовах паралельного утворення зони вільної торгівлі в СНД Україна отримає важливу перевагу, адже маючи змогу одночасного виходу на ринок ЄС і СНД Україна перетвориться на привабливий об’єкт інвестицій у власне виробництво і «вузол економічної комунікації» між двома частинами Європи. Очевидно, саме ця перспектива непокоїть російського прем’єра.

Однак, потрібно об’єктивно оцінювати і реалістичність його заяви. В ситуації, коли економічні відносини між Україною та Росією дедалі менше будуються на двосторонній основі і дедалі більше регламентуються багатосторонніми правилами і режимами, особливо зважаючи на форсоване просування Росії в напрямку членства у ВТО, можливості Росії довільно визначати торговельні бар’єри з третіми країнами знижуються. І формування Митного союзу навряд чи може бути використане в подібних цілях, тим більше, що для цього знадобиться згода Білорусі і Казахстану. Але в принципі, ризик закриття російського ринку є доволі серйозним для української економіки в ситуації, коли немає певності щодо можливостей виходу на ринок ЄС.

Загалом, останні події свідчать, що в умовах стратегічної невизначеності тенденція до посилення тиску на Україну з боку обох її ключових стратегічних партнерів продовжує даватися взнаки, і що тактика балансування поступово себе вичерпує. Примітно також, що Євросоюз, як і раніше, дистанціюється від українсько-російських перипетій, залишаючи Україну самостійно вирішувати власні проблеми. Звісно, у випадку економічних взаємодій це не може призвести до раптової гострої кризи, що є єдиним серйозним викликом на цьому напрямку в очах європейських керівників. Але ЄС потрібно розуміти, що від параметрів його зони вільної торгівлі з Україною залежатиме здатність Києва знайти прийнятну формулу взаємин з Митним союзом без суттєвих ризиків для себе. Це означає, що позиція ЄС буде вирішальною у розв’язанні українсько-російських суперечностей.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка