1. Сучасне світове господарство Міжнародний поділ праці і світове господарство Структура світового господарства



Скачати 138.56 Kb.
Дата конвертації22.04.2017
Розмір138.56 Kb.


Лекція: Світове господарство

1. Сучасне світове господарство

2. Міжнародний поділ праці і світове господарство

3. Структура світового господарства



1. Сучасне світове господарство

Сукупність різноманітних підприємств, що виробляють товари або на послуги, утворює господарську систему. Це може бути система господарства села, міста, району, країни, всього світу. У системі господарства світу основними складовими є національні господарства країн, а зв'язки між ними формуються за законами міжнародного поділу праці.

Під поняттям система розуміють сукупність складових, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи певну цілісність, єдність.

Система з особливо високим рівнем внутрішніх зв'язків і пропорційністю взаємодіючих складових, керованістю та підвищеною стійкістю щодо зовнішнього середовища набуває рис комплексу.

Коли йдеться про географію господарства, то галузі або підприємства, які складають комплекс, надійніше взаємодіють у межах однієї країни (або певного регіону) і під єдиним управлінням.

Отже, світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних ви­робничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Звичайно, перш ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії, світова спільнота пройшла важкий і тернистий шлях, на якому було зламано вікову гос­подарську відокремленість окремих країн, що гальмувала прогрес. Протягом історії суспільству на шляху до єдності світу доводилося долати не тільки гео­графічний простір, природні та національні бар'єри, а й політичні догми і пере­шкоди політичного суперництва. Тому нині дивною виглядає туга за «розірваними зв'язками» на 1/6 земного суходолу, тоді як перед молодою Українською держа­вою постає можливість взаємодії з господарством всієї планети. Економічним відносинам протипоказані політичні та соціальні бар'єри. Світове господарство мо­же бути тільки єдиним.

Водночас не слід забувати, що в господарстві сучасного світу зберігається різка диференціація в рівнях розвитку окремих країн, про що вже говорилося ви­ще. Неоднаковими є економічні можливості країн різного типу, а відтак і цілі, до яких вони прагнуть, точніше прагнуть їх підприємницькі кола та політична еліта. І якщо головні економічно розвинуті країни змагаються за сфери економічного та політичного впливу, то країни, що розвиваються, ведуть боротьбу за виживання, а постсоціалістичні країни перехідної економіки переживають непросту і часом болісну перебудову свого господарства на засадах ринку.

Загальною ж закономірністю є те, що економічні зв'язки між країнами різних типів стають дедалі різноманітнішими, всеохоплюючими і взаємовигідними. Це - торгівля товарами та сировиною, побудова спільних підприємств, науково-технічні зв'язки, все зростаючий міжнародний туристський обмін та ін. Зміцнен­ня економічних зв'язків між країнами різного рівня розвитку створює фундамент нових відносин добросусідства, сприяє взаєморозумінню. Постійне ж вдосконален­ня економічних систем життєдіяльності в світовому господарстві - необхідна умова розвитку суспільства, нехтування цього призводить до економічної відста­лості і загострення соціальних проблем.

Розглядаючи політичну й економічну карти світу, можна помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають показники економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіально близько розташова­них груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географи сучасного світового господарства: формується поліцентрична система йо­го територіальної структури. То ж невипадково з'явився образний термін - «багатополюсний світ».

Наймогутніший центр світового господарства склався в Північній Америці. Ядром цього центру є економіка СІНА, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22—23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільсько­господарської продукції світового господарства. Найважливіші особливості господар­ства цих північноамериканських країн такі: 1) багатий ринок збуту;

2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації;

3) висо­кий технічний рівень промисловості США і Канади;

4) високий науковий потенціал США і Канади;

5) потужний військово-промисловий комплекс США,

Не менш потужний центр світового господарства сформувався в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну приналежність, а й однорідні соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперниц­тво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне еко­номічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівня­ти з ринком СПІА. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.

Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва національного продукту, проми­слової та сільськогосподарської продукції світу, понад 2/5 золотовалютних його ре­сурсів. Успіхи консолідації західноєвропейського центру особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі - на країни ЄС припадає понад 2/5 зовнішньоторгового оборо­ту світу. ЄС стало тим інтеграційним ядром, навколо якого йдуть процеси еко­номічної та політичної інтеграції всієї Європи.

У політичному плані майже всі країни Європи входять до Ради Європи (РЄ), яка є дорадчим органом, що координує зовнішньополітичну діяльність країн регіону. На чолі РЄ стоїть Парламентська асамблея РЄ, що знаходиться в м. Страсбурзі (Фран­ція). Країни Центральної Європи (в тому числі Україна) також тяжіють до еконо­мічної інтеграції в загальноєвропейські структури.

Найбільш динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Японія, Китай та група країн і територій «дале­косхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припа­дає понад 1/5 світового економічного потенціалу, а «вага» всіх країн АТР набагато більша. В регіоні сформувалось інтеграційне утворення АСЕАН.

Географічні та історичні особливості розвитку Японії сприяли утвердженню її як одного з основних лідерів Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Внаслідок ви­соких темпів економічного зростання ця країна посіла помітне місце в світово- му господарстві (майже 10 % ВВП світу), а також стала фінансовою супердержавою та сильним і динамічним суперником США й країн Західної Європи. Для країн АТР Японія - важливий зовнішньоторговий партнер. її підприємці вкла­дають кошти не тільки в гірничодобувну промисловість і сільське господарство, айв обробну промисловість, торгівлю, фінансову діяльність. Посилюються та­кож зовнішньоекономічні зв'язки Японії з Австралією та Новою Зеландією.

Дедалі міцніші позиції в АТР посідає Китай. Його економічний потенціал вже можна порівнювати з показниками економічно найбільш потужних країн світу. Ця країна, де продукується понад б % світового ВВП, зосереджені величезні запаси мінеральної сировини і значні трудові ресурси, може розглядатися і як самостійний центр світового господарства.

Регіон Північної Євразії, де розташовані держави, що утворилися після розпа­ду СРСР, також займає помітне місце в світовій економіці. На частку Радянського Союзу наприкінці 80-х припадало понад 1/7 світового економічного потенціалу. Незважаючи на економічну кризу, яку переживають новоутворені незалежні країни, вони зберігають великі промислові потужності, значний контингент високо­кваліфікованих трудових ресурсів і науковий потенціал. Можливості ж мінерально-ресурсної бази - особливо на просторах Росії - чи не найбільші в світі. Разом з тим, участь цих країн у міжнародному поділі праці мінімальна: країни СНД ледь помітні на світових товарних ринках і відомі як боржники розвинутих країн. Важко визна­чити, який вигляд матиме інтеграційна система Північної Євразії в майбутньому. Поки що в цій системі ядром, безумовно, залишається Росія, з якою більш тісно співробітничають Білорусь, Казахстан та Киргизька Республіка.

Між тим, під впливом сучасних геополітичних процесів, у світі є передумо­ви формування й інших регіональних систем економічної взаємодії. Це, по-пер­ше, тісно пов'язані між собою регіони Середземномор'я і Причорномор'я (до яко­го входить і територія України), по-друге — регіон Середнього Сходу та Цент­ральної Азії, в якому протягом двох тисячоліть було міцно пов'язане життя країн і народів.

Формуються полюси економічного росту і в південній півкулі. Основним по­люсом інтеграційних процесів у Південній Америці стають країни, що входять в інтеграційне угруповання МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Уругвай та ін.). В південній частині Тихого океану основний полюс економічного розвитку -Австралія і Нова Зеландія.


2. Міжнародний поділ праці і світове господарство

Одним з основних історичних здобутків людського суспільства є така ор­ганізація суспільної праці, за якої окремі особи (колективи, країни) спеціалізу­ються на виробництві певних товарів та послуг, а потім обмінюються здобутка­ми своєї праці, користуючись механізмом ринкових відносин.



Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні по­лягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини за­лежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому.

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землероб­ства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності, відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш ди­ференційованими, самостійного значення набула наука.

В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і зустрічним процесом - інтеграцією, в тому числі міжгалузевою, формуванням складних між­галузевих систем і комплексів.

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіаль­ний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві пев­них товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витрата­ми. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як при­родно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарсь­ких культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічни­ми та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим, більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша те­риторія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому ра­йоні країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від то­го, мають вони державний суверенітет, чи ні.

Найвища форма суспільного поділу праці - міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг. За цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і мо­же дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транс­портування мають бути обопільно вигідними для виробника і споживача.

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається за­гальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких то­варів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у ви­робництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної продукції (робо­ти, ЕОМ, системи електронного зв'язку тощо) недоцільно відволікати економічні ре­сурси на виготовлення простої та дешевої продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити ефективної системи господарювання, часто-густо нічого за­пропонувати на світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але, зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових відносинах вигідні всім.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світо­вих ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних, валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окре­мими фірмами, так і між урядами країн.

Ефективність міжнародних економічних відносин тієї чи іншої суверенної країни багато в чому визначається вправністю її зовнішньоекономічного менедж­менту та вибором стратегії й тактики зовнішньоекономічного маркетингу.

Менеджмент (управління) - це діяльність з координації праці інших людей. Складається з двох основних компонентів: уміння організувати госпо­дарський процес і так званої підприємницької інтуїції, що грунтується на глибоких знаннях законів ринку і необхідній інформації.

Маркетинг (ринкознавство) - це програмно-цільовий метод роботи підприємця або підприємства на ринку. Він полягає у вивченні ринку, просуванні на ринок товарів і послуг, створенні такої ситуації, за якої якість, кількість та ціна товару відповідали б попиту на ринку.

Отже, рівень і можливості участі тієї чи іншої країни в міжнародному поділі праці залежать від рівня розвитку її продуктивних сил, особливостей структу­ри господарства та організації зовнішньоекономічної діяльності.



3. Структура світового господарства

Світове господарство - система, що має багато складних структур.

Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність.

Кожна система має цілу множину структур. Наприклад, в географії господарст­ва розрізняють такі прості структури, як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші.

З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціаль­но-економічна, функціонально-господарська та територіальна.



Під соціально-економічною структурою розуміють співвідно­шення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

Співвідношення економічних укладів і систем власності визначає, в чиїх руках у тій чи іншій країні знаходиться багатство і реальна влада. В світі ще трапляють­ся регіони, де є дофеодальні уклади, там зберігається вплив родоплемінної общини, а влада належить племінним вождям. Це, наприклад, характерно для більшості країн тропічної Африки, острівних територій Океанії тощо. В десятках країн вели­ке значення мають феодальні системи власності. Особливо це характерно для му­сульманського світу. У країнах Південно-Східної Азії і Південної Америки відіграє значну роль поміщицьке господарство (господарство латифундій). Разом з тим, не­зважаючи на значну втрату впливу ідей соціалізму, в окремих країнах продовжує відігравати важливу роль поєднання державної і кооперативної форм власності і вплив відповідних партійних еліт. Це країни централізовано керованої економіки та постсоціалістичні країни перехідної економіки.

Але більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де власність і влада знаходиться в руках державно-корпоративних комплексів. Багат­ство концентрується в руках великих фірм. Вони є власниками основних фондів і навіть землі та інших природних ресурсів, зростає їхня фінансова могутність. Дер­жава ж в основному забезпечує правову та організаційно-управлінську базу функціонування комплексів. Державно-корпоративні комплекси прямо або опосе­редковано керують виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу Куль. тури, освіти та науки.

Розвиток господарства в країнах з потужними державно-корпоративними ком­плексами неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація гос­подарського життя стимулювала розвиток різноманітних міжнародних форм еко­номічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).



Транснаціональна корпорація - це, як правило, великі виробничі концерни, торговельні або фінансові корпорації, сфера діяльності яких - весь світ.

Саме діяльність ТНК є причиною того, що в усьому світі можна бачити марки «Тойота» чи «Нісан», «Форд» чи «Дженерал моторе», «БМВ» чи «Фольксваген» або продукцію радіоелектроніки фірм «Тосіба», «Мацусіта» («Панасонік»), «Соні», «Дженерал електрік», «Вестінгауз» ІБМ та ін. Особливо активна діяльність ТНК СІЛА, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.



Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці. На сьогодні, аналізу­ючи стан господарства не тільки економічно розвинутих країн, а й країн, що роз­виваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Практично скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн - і міжгалу­зевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних зв'язків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу.

Наприкінці XX ст. практично скрізь сформувалися світові міжгалузеві сис­теми: енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу (агро-виробнича сфера), транспорту.

В економічно розвинутих країнах, крім перелічених утворень із всесвітнім охо­пленням діяльності, сформувалися міжгалузеві системи, які охоплюють національні ринки і набувають рис комплексів. Це — комплекси: военно-промислові (особливо США, ФРН, Франції, Росії, Китаю); наукових досліджень і конструкторських робіт, або науково-виробничі (найрозвинутіші в США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції, а також в Росії, Україні, Китаї); атомно-енергетичні (в усіх економічно роз­винутих і найбільших постсоціалістичних країнах); аерокосмічні (особливо в США, Росії, Японії, Франції, Китаї, формується такий комплекс і в Україні); індустріаль­но-екологічні та ін.

Формуються інші міжгалузеві утворення, наприклад, міжнародна індустрія туризму, міжнародна індустрія інформації тощо.



Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка