1. Санітарно-протиепідемічний режим,мета,засоби. Режими відділень



Скачати 327.6 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір327.6 Kb.
ПЛАН

1.Санітарно-протиепідемічний режим,мета,засоби.

2.Режими відділень.

3.Протиепідемічний режим приймального покою.

4.Протиепідемічні заходи проти гепатиту.

5.Протиепідемічні заходи проти поліомієліту.

6.Протиепідемічні заходи проти холери.

Рання діагностика інфекційних хвороб - важливе завдання лікарів будь-якої спеціальності, особливо в первинній ланці організації охорони здоров'я. Від того, наскільки добре вони знають семіотику і вміють запідозрити інфекційну хворобу, часто залежить не тільки її клінічний перебіг, але й дальше поширення серед населення.


Важкість виконання цього завдання обумовлена рядом об'єктивних причин; Насамперед слід підкреслити, що інфекційний процес, в основі якого лежить взаємодія макро- і мікроорганізмів у певному природному і соціальному середовищі, характеризується розмаїтістю варіантів перебігу та клінічних проявів. Серед загалу Інфекційних хворих переважають особи зі стертою, легкою й атиповою формами інфекції. Якщо в стаціонарі зосереджуються переважно хворі з яскравою клінічною картиною, то на лікарській дільниці і амбулаторному прийомі, навпаки, буває багато осіб з атиповими і маловираженими проявами інфекційного процесу. До того ж інфекційні хворі звертаються за допомогою у потоці пацієнтів з дуже різноманітною патологією, клінічна симптоматика якої може бути подібною. Гострим інфекціям властивий виражений динамізм симптомів, між тим лікарський нагляд в умовах поліклініки обмежений короткочасною зустріччю.
Досить важливе значення має прискорення еволюції інфекційних хвороб, яке обумовлено, з одного боку, успіхами науки і практичної охорони здоров'я, поліпшенням матеріально-побутових умов населення, рухом за здоровий спосіб життя, збільшенням віку людей, а з іншого - негативними наслідками цивілізації, науково-технічного прогресу і соціальними прорахунками (погіршення екологічних умов, урбанізація населення, економічний спад, нераціональне харчування, поширення алкоголізму тощо). У зв'язку з масовою імунізацією деякі поширені інфекційні хвороби дітей почали частіше виявлятися у старшому віці. Різко почастішали алергічні захворювання, перебіг яких супроводжується висипкою, гарячкою, дисфункціями травного каналу, що дуже нагадує клінічну картину інфекційних хвороб. Багато хворих, маючи доступ до медичної літератури, займаються самолікуванням хіміопрепаратами. Це в свою чергу змінює перебіг інфекційної хвороби, сприяє формуванню стійких до медикаментів форм збудника з відповідними клінічними та епідеміологічними наслідками.
Діагностичні можливості в плані лабораторного обстеження на догоспітальному етапі досить обмежені. На встановлення діагнозу, хоча б попереднього, відводиться обмаль часу. Необхідно рахуватися також з тим, що дільничні лікарі (терапевти) мають недостатню підготовку з інфекційних хвороб. Обумовлено це насамперед тим, що викладання інфекційних хвороб у медичних інститутах, як правило, ведеться лише на базі інфекційних стаціонарів. На жаль, ще побутує думка, в тому числі й серед керівників практичної охорони здоров'я, що нібито вже недалекий той час, коли інфекційні хвороби будуть повністю ліквідовані. Проте рівень інфекційної захворюваності залишається високим, багато інфекцій в епідеміологічному відношенні ще не керовані і мають масовий характер (грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції - ГРВІ, стрептококові та стафілококові інфекції, вірусний гепатит А та ін.). Обґрунтовану стурбованість викликає глобальне поширення СНІДу, що загрожує самому існуванню людства.

Санітарно-протиепідемічний режим, його мета, засоби забезпечення

Санітарно-протиепідемічний режим – це комплекс організаційних, санітарно-профілактичних, гігієнічних та протиепідемічних заходів, які направлені на попередження внутрішньо лікарняної інфекції. Санітарно-протиепідемічний режим включає вимоги до санітарного стану території, на якій розміщена лікарня, внутрішнього обладнання лікарні, освітлення, опалення, вентиляції, санітарного стану приміщень. Внутрішньо-лікарняна інфекція – це будь-яке інфекційне захворювання, яке поражає хворого в результаті його поступлення в лікарню або звернення за лікувальною допомогою, або інфекційне захворювання співробітника внаслідок його роботи в цьому закладі.

Внутрішньо-лікарняні інфекції є актуальною проблемою охорони здоров’я як в медичному, так і в соціальному і економічному аспектах. Вони можуть приводити до смерті, збільшують строки перебування пацієнтів в стаціонарі, відповідно збільшується вартість його лікування, приводять до інвалідності.

Серед факторів, які сприяють збільшенню розповсюдження внутрішньо-лікарняних інфекцій, необхідно відзначити наступні:

- впровадження нових (пошкоджуючи або проникаючих) діагностичних і лікувальних маніпуляцій;

- використання лікарських засобів, які пригнічують імунітет, або викликають привикання мікробів до антибіотиків;

- збільшення осіб похилого віку;

- збільшення ослаблених дітей, пацієнтів з невиліковними захворюваннями;



Способи передачі інфекції:

1. Контактний:

а. прямий (від джерела до господаря): педикульоз, сифіліс .

б. непрямий (через проміжний об’єкт: руки, предмети): кишкові інфекції: гепатит А, раневі інфекції

2. Повітряно-крапельний: тбц, вітряна віспа

3. Трансмісивний (при введенні ліків, крові, їжі, через живого переносника): гепатит В, А, малярія, ВІЛ-інфекція

В лікувальному закладі існує багато потенційних причин джерела інфекції: пацієнти, персонал, відвідувачі, апаратура, інструменти, білизна і т.д. Хворі можуть бути інфіковані патогенними факторами як із зовнішнього середовища, так і своїми власними у випадку ослабленого імунітету.

З цією метою крім контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог щодо приміщень, особистої гігієни важливо знати:

- своєчасне виявлення і санація носів патогенного стафілокока: один раз у квартал обов’язкове обстеження співробітників на носійство патогенного стафілокока у медпрацівників хірургічних відділень та пологового будинку, а при виникнення інфекції – по мірі необхідності;

- контроль за поступаючи ми хворими на виявлення в них педикульозу та протипедикульозної в них обробки (наказ № 410), теніозу, інфекційних захворювань, гепатиту тощо;

- заходи безпеки при СНІДі та протиепідемічний режим (наказ № 486), заходи профілактики зараження ВІЛ-інфекцією (наказ № 120);

- дотримання правил асептики і антисептики;

- достатня кількість дезинфікуючих розчинів, та їх ефективність;

- достатня професійна підготовка медперсоналу, і т.д.

Важливе значення у попередженні виникнення лікарняної інфекції має особиста гігієна медичного працівника.

Медичний працівник повинен бути зразком чистоти і акуратності. Він повинен дотримуватися правил особистої гігієни і гігієни одягу. Халат чистий, косинка (шапочка) закриває волосся. Халат повинен прикривати одяг, в ньому не виходити за межі лікарні. Тапочки шкіряні або гумові, зручні для санітарної обробки. Слідкувати за чистотою свого тіла (гігієнічний душ перед роботою. миття рук перед і після маніпуляцій, перед їдою, після відвідування туалету).



Профілактичні заходи спрямовані на попередження виникнення внутрішньо-лікарняної інфекції

1.Санітарно-гігієнічні

а. Режим провітрювання (кондиціонери, вентиляція, вентиляційні канали);

б. Прибирання (регулярність, використання дезінфікантів, дезинфекція притирального інвентаря);

в. Дезинфекція постільних речей (дезинфекційна камера);

г. Разові комплекти.

2.Розміщення хворих (бокси, ізолятори, мати з дитиною в пологових будинках).

3.Раціональна терапія (обґрунтована раціональна антибіотико терапія).

4.Протиепідемічний режим:

а.знезараження інструментарію (централізовані стерилізаційні);

б.безпечне харчування (контроль харчоблоку, пункту роздачі, раціональне збереження продуктів);

в.контроль здоров’я персоналу, хворих


4. Распределение больных по отделениям
4.1. На основании поставленного диагноза и данных о контактах с инфекционными заболеваниями больной направляется в соответствующее отделение.
При наличи диагностического отделения, отдельных больных в случае сомнительного диагноза задерживают в этом отделении до уточнения диагноза и перевода в соответствующие отделения. Больных дифтерией, корью и ветрянной оспой или с подозрением на эти инфекции помещают преимущественно в боксы, снабженные автономной вентиляцией.
4.2. В больнице, где нет диагностического отделения, больного с неуточненным диагнозом помещают в отдельную палату или бокс.
В случае выяснения контакта больного с другой инфекцией его также помещают в однокоечную или боксированную палату.
4.3. Больных с кишечными инфекциями обеспечивают (или подкладными суднами). Маркировка индивидуальной посуды для выделений должна соответствовать номеру кровати больного.
4.4. Больных в отделении распределяют таким образом, чтобы вновь поступающие не находились в одной палате с выздоравливающими или больными с осложнениями. По возможности проводят одномоментное заполнение палат и одновременную выписку.
6. Санитарно-противоэпидемические мероприятия при уходе за больными.
6.1. Для обслуживающего персонала в отделении выделяют бытовые помещения

6.2. Верхнюю одежду и обувь персонала хранят в индивидуальных шкафах раздельно от санитарной одежды (платье или костюмы, медицинская шапочка или косынка, тапочки). Не допускают использования сменной обуви из тканевых материалов.


6.3. По окончании работы обслуживающий персонал проходит санитарную обработку.
6.4. Персонал обязан постоянно следить за чистотой своих рук и санодежды. Ногти коротко подстригают. Халаты, шапочки (косынки) меняют два раза в неделю, в случае загрязнения - чаще. За выполнением этих требований следит старшая сестра отделения.
6.5. Перед раздачей пищи больным и после каждого соприкосновения с выделениями больного или загрязненным бельем или посудой, после осмотра больного персонал моет руки и дезинфицирует их.
6.6. Принимать пищу в палатах или коридорах ухаживающему персоналу категорически запрещается.
6.7. Обслуживающий персонал, работающий в одном отделении, не имеет права входить в другое отделение без смены халатов, тапочек, маски.
У двери изолятора (бокса) вывешивают халаты, шапочки (или косынки) для обслуживающего персонала (врачи, сестры,санитарки) и устанавливают сосуд с дезинфицирующим раствором.
Персонал при входе в изолятор (бокс) надевает шапочку (или косынку), халат, возвращаясь, снимает его и вешает на то же место, после чего обязательно моет и дезиинфицирует руки.
При входе в бокс, где лежит инфекционный больной, и при выходе из него персонал обязан вытирать ноги о губчатый или поролоновый коврик или ветошь, смоченную дезинфицирующим раствором.
6.8. Персонал, обслуживающий больных дифтерией, обследуют на носительство дифтерийных микробов в соответствии с приказом Минздрава СССР "О состоянии заболеваемости дифтерией в СССР и мерах по ее дальнейшему снижению" от 25 июля 1974 г. № 580.
Персонал в отделениях менингококковых инфекций обследуют на носительство в соответсвии с "Методическими указаниями по клинике, диагностике и профилактике менингококковой инфекции", утвержденными Минздравом СССР 21/VIII-73 г. № 1117-73.
6.9. При входе в палату к больным капельными инфекциями, а в периоды, неблагополучные по заболеваемости гриппом, во все палаты, персонал обязан надевать четырехслойные маски из марли*, закрывающие рот и нос. Маски меняют через каждые 4 часа. Заведующие отделениями и старшие медицинские сестры не должны допускать к работе персонал с симптомами гриппа и других ОРЗ.
6.10. В инфекционных отделениях, в которых из-за малой численности инфекционных больных имеется общий медицинский персонал, последний обязан:
а) менять халаты и косынки при переходе от одной группы больных к другой;
б) носить марлевые маски при посещении палат больных инфекциями дыхательных путей и соблюдать очередность в обслуживании инфекционных больных: соответственно трансмиссивными, кишечными, капельными инфекциями;

.
III. Санитарно-гигиенический режим в отделениях


21. Перед поступлением больного в палату кровать, прикроватную тумбочку, подставку для подкладного судна протирают ветошью, смоченной дезинфицирующим раствором. Кровать застилают постельными принадлежностями, прошедшими камерную обработку по режиму для вегетативных форм (приложение 1).
22. Больному выделяют индивидуальные предметы ухода: плевательницу, поильник, кружку или стакан, подкладное судно и т.д., которые после использования тщательно моют. После выписки больного предметы индивидуального ухода подвергают обеззараживанию.
23. При поступлении в больницу больному предоставляется право взять в палату предметы личной гигиены.
24. Больных с педикулезом, первично обработанных в приемном покое, берут под особое наблюдение и подвергают повторной обработке в отделении до полного обезвшивливания (приложение 2).
25. Каждый больной принимает в отделении гигиеническую ванну не реже одного раза в 7 - 10 дней (если нет к этому медицинских противопоказаний).
26. Смену нательного и постельного белья производят не реже одного раза в 7 - 10 дней (после прохождения ванны и, кроме того, белье меняют всякий раз в случае загрязнения).
27. При смене нательного и постельного белья его аккуратно собирают в мешки из хлопчатобумажной ткани или в емкости с крышкой. Запрещается сбрасывать бывшее в употреблении белье на пол в отрытые приемники. Сортировку и разборку грязного белья производят в специально выделенном помещении. После смены белья, пол и предметы в палате протирают ветошью, смоченной в дезрастворе (приложение 1).

В. Санитарно-гигиенический режим в приемном отделении


6. Врач осматривает всех поступающих в приемное отделение для своевременного выявления подозрительных на инфекционное заболевание больных, их немедленной изоляции и перевода в соответствующие инфекционные больницы (отделения).
7. С этой целью у больных осматривают кожные покровы, зев, измеряют температуру. Деревянные шпатели после одноразового пользования уничтожают, а металлические кипятят в течение 15 минут. Термометры целиком помещают в сосуд с дезинфицирующим раствором (приложение 1).
8. Осмотр больного проводят на кушетке, покрытой клеенкой; после приема каждого больного клеенку протирают ветошью, смоченной раствором дезинфицирующего препарата (приложение 1).
9. В случае обнаружения больного с подозрением на инфекционное заболевание мебель и предметы, с которыми соприкасался больной, а также помещение, где он находился, подвергают обеззараживанию.
10. При осмотре больного в приемном отделении необходимо обращать внимание на наличие у него педикулеза. В случае выявления педикулеза больной, помещение и предметы, с которыми контактировал больной, подлежат специальной дезинсекционной обработке (приложение 2). О каждом больном, у которого был обнаружен педикулез, сообщают в санэпидстанцию по месту жительства больного; делают соответствующую пометку в истории болезни.
11. Больной в приемном отделении проходит полную санитарную обработку: принимает душ или ванну (по указанию врача); стрижет ногти и т. д. Для мытья больной получает обеззараженную мочалку.
12. Санитарная обработка производится в специально отведенном помещении, в котором обязательно должна соблюдаться пропускная система, исключающая встречные потоки больных.
13. После прохождения санитарной обработки больной получает чистое больничное белье, халат (пижаму), тапочки.
Примечание. По разрешению главного врача лечебного учреждения, больному разрешается пользоваться собственным бельем, смена которого должна производиться строго по графику учреждения.
14. Перевозку инфекционных больных из приемного покоя в отделения производят на специально выделенной каталке.
15. Одежду и обувь больного складывают в индивидуальный мешок. Мешки хранят на стеллажах в специально выделенном помещении.
16. Приемное отделение обеспечивают достаточным количеством:
а) банного мыла;
б) мочалками индивидуального пользования, количество которых определяется пропускной способностью лечебного учреждения в сутки;
в) посудой для раздельного хранения чистых и использованных мочалок. На посуде для мочалок должны быть соответствующие надписи "чистые", "бывшие в употреблении";
г) машинкой для стрижки волос, "опасной" бритвой или безопасным бритвенным прибором, частым гребнем;
д) кусачками или ножницами для ногтей;
е) ватой, пинцетами, денатурированным спиртом;
ж) наконечниками для клизм и посудой для их обеззараживания и хранения в чистом виде с соответствующей маркировкой;
з) ведрами с плотно закрывающимися крышками, противнем из оцинкованного железа;
и) моющими, дезинфицирующими и дезинсекционными средствами.
17. После каждого использования мочалки для мытья больных, ванны, машинки для стрижки волос, гребни, бритвы и бритвенные приборы, кусачки и ножницы для ногтей, пинцеты, наконечники для клизм, плевательницы, подкладные судна и мочеприемники обеззараживают по режимам, указанным в приложении 1.
18. Для мытья рук используют хозяйственное мыло (2-кратное намыливание) в мелкой расфасовке (на одноразовое пользование). После осмотра больного с инфекционным заболеванием или подозрением на него руки обеззараживают в течение 2-х минут 0,2 % раствором хлорамина или 0,1 % раствором (по надуксусной кислоте) "Дезоксона-1".
19. Ношение медицинским персоналом шапочек, полностью закрывающих волосы, обязательно.
20. Уборку приемного отделения производят не реже 2 раз в день влажным способом с применением дезинфицирующих средств (приложение 1). Уборочный инвентарь приемного отделения маркируют. В уборной хранят ведро и тряпку, предназначенные для мытья полов только в уборной. Для мытья дверей, оконных рам, подоконников и т. п. должны быть отдельные тряпки, хранящиеся в другом месте. Использование этого инвентаря для других целей категорически воспрещается. После использования уборочный материал обеззараживают (приложение 1)

Посилення заходів проти гепатиту.



.Выявление больных вирусными гепатитами осуществляется врачами и средними медицинскими работниками всех учреждений здравоохранения во время амбулаторного приема, посещения больных на дому, при периодических осмотрах населения, наблюдения за лицами, общавшимися с больными. Важно при этом учитывать клинические особенности начального периода, наличие стертых и безжелтушных форм, диагностика которых требует особого внимания. При отсутствии желтухи и недостаточной выраженности других симптомов, целесообразно провести исследование крови для определения активности АлАт и при возможности анти-ВГA класса lgM.
Все заболевшие острой формой гепатита А подлежат регистрации в СЭС.
В квартирах с хорошими бытовыми условиями в случае подозрения на ГA допускается кратковременная (не более 3 дней) изоляция заболевших на дому для проведения необходимых лабораторных исследований. Обязательной госпитализации подлежат больные с подозрением на ГA, проживающие в неблагоприятных жилищных условиях (коммунальные квартиры, общежития и т.п.), а также лица с этиологически недифференцированным гепатитом.
В стационарах для госпитализации необходимо раздельное размещение больных ГA и ГB, в них должен соблюдаться противоэпидемический режим, предусмотренный "Инструкцией по санитарно-противоэпидемическому режиму и охране труда персонала инфекционных больниц (отделений)", утвержденной приказом Минздрава СССР № 916 от 04.08.84 г.
Иммуноглобулинопрофилактика (ИГП) является составной частью комплекса противоэпидемических мероприятий, проводится только среди наиболее поражаемых этой инфекцией контингентов.
Основным критерием определения тактики применения ИГП служат показатели заболеваемости и интенсивность формирования эпидемических очагов ГA среди дошкольников и учащихся школ. В зависимости от показателей заболеваемости в наиболее поражаемых возрастных группах на различных территориях страны рекомендуется дифференцированная система использования ИГП:
- при показателях менее 5 на 1000 - проведение массовой ИГП эпидемиологически нерентабельно;
- от 5 до 12 на 1000 - эпидемиологически обосновано применение иммуноглобулина только детям, общавшимся с заболевшим в пределах группы детского дошкольного учреждения, класса школы или семьи;
- при показателях 12 и выше на 1000 - оправдано одномоментное введение иммуноглобулина дошкольникам или учащимся начальных классов школ в начале сезонного подъема с реализацией этого мероприятия в течение 10-15 дней.
Рекомендуется также введение иммуноглобулина подросткам и взрослым по эпидпоказаниям и при выезде в неблагополучные по заболеваемости ГA территории.
Иммуноглобулин вводят в соответствии с возрастом в следующих дозах:
- 1-6 лет - 0,75 мл;
- 7-10 лет - 1,5 мл;
- детям старшего возраста и взрослым в зависимости от веса до 3,0 мл.
Данные о ИГП вносятся в учетные формы № 63/у и 26/у. Введение иммуноглобулина разрешается не более 4 раз с интервалами не менее 12 месяцев. После введения иммуноглобулина прививки могут проводиться через 4-8 недель. Введение иммуноглобулина после прививок допускается через 2 недели.
При возникновении в соматической детской больнице или санатории случая ГA прекращается перевод детей из палаты в палату и в другие отделения. Вновь поступающих детей рекомендуется размещать в отдельных палатах. Усиливается надзор за проведением противоэпидемических мероприятий и соблюдением санитарно-гигиенического режима.

Профилактические и противоэпидемические мероприятия


Мероприятия по профилактике ГB должны быть направлены на активное выявление источников инфекции и разрыв как естественных, так и искусственных путей заражения, а также проведение специфической профилактики в группах риска.
В комплексе профилактических и противоэпидемических мероприятий первостепенное значение имеют меры, направленные на предупреждение заражений вирусом ГB при переливаниях крови и ее компонентов, проведении лечебно-диагностических парентеральных вмешательств.
Профилактику ПТГ должна обеспечить система следующих мероприятий:
а) тщательное врачебное, серологическое, и биохимическое обследование всех категорий доноров (первичных, кадровых, доноров резерва) при каждой кроводаче;
б) максимальное ограничение числа доноров в отношении одного реципиента крови или ее препаратов;
в) регулярное эпидемиологическое расследование случаев ПТГ;
г) выявление доноров-источников ПТГ и отстранение их от донорства.

С целью предупреждения заражения ВГB от беременных женщин - "носителей" HBsAg, а также больных ХГB, в женских консультациях, фельдшерско-акушерских пунктах (ФАП), родильных домах проводятся следующие мероприятия: маркировка обменной карты, направлений к специалистам, в лабораторию, процедурный кабинет, пробирок с кровью, взятой для анализа; проведение централизованной стерилизации медицинского и лабораторного инструментария, использование инструментария одноразового пользования. При обслуживании рожениц в родильном зале необходимо применять индивидуальные стерильные перчатки разового пользования, а также стерильные комплекты и инструментарий одноразового пользования и др. Профилактика профессиональных заражений (обработка рук персонала, работа в перчатках и т.д.) проводится в соответствии с правилами.

Протиепідемічні заходи проти холери.

Широкому розповсюдженню холери сприяв вкрай незадовільний санітарно-комунальний стан окремих територій, зокрема, недостатнє забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан каналізаційних мереж, суттєві недоліки в санітарній очистці населених пунктів, відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.

З метою недопущення спалахів холери на території України, своєчасного проведення протихолерних заходів

2.4. Організація стаціонарів у вогнищі холери.


2.4.1. Стаціонар для хворих на холеру:
- розгортають на базі інфекційної лікарні чи відділення;
- реанімаційне відділення розгортають окремо для дорослих і дітей;
- в першу чергу ці відділення оснащуються сучасною апаратурою для визначення електролітів крові.
2.4.2. Провізорні стаціонари можуть розгортатися в непрофільних відділеннях, але з дотриманням всіх протиепідемічних заходів, як в інфекційних відділеннях.
2.4.3. В психоневрологічних лікарнях та диспансерах розгортуються приміщення для провізорної госпіталізації хворих з явищами дисфункції.
2.4.4. Ізолятори розгортаються на базі лікувальних закладів, але можливе їх функціонування в школах, базах відпочинку, готелях.
2.4.5. Обсерватори в разі необхідності розгортуються на базі оздоровчих закладів, готелів, гуртожитків і т.і.
2.5. Епідеміологічне обстеження
2.5.1. Епідеміологічному обстеженню підлягає кожний хворий на холеру і вібріононосій по місцю проживання, роботи, навчання і інших місць їх перебування. Його проводять групи епідеміологічного обстеження в складі лікаря-епідеміолога і його помічника. При необхідності (з урахуванням епідемічної ситуації) до проведення епідеміологічного обстеження залучають лікарів по санітарному нагляду за комунальними, харчовими та іншими об'єктами.
2.5.2. Обстеження проводять з метою визначення джерела інфекції, конкретних місць і умов зараження хворого і вібріононосія, виявлення контактних з ними осіб, а також можливі шляхи і фактори розповсюдження збудника холери, визначення кордонів вогнища і обсягу протиепідемічних заходів.
2.5.3. Епідеміологічне обстеження включає: оцінку епідемічної ситуації по матеріалах планового епідеміологічного нагляду за холерою і іншими кишковими інфекціями; епідеміологічну оцінку санітарно-гігієнічних умов господарсько-питного , побутового водокористування і каналізування; соціально-економічні умови, міграційні процеси; виявлення обрядів населення; визначення найбільш небезпечних дільниць і об'єктів ризику в ореалі вогнища, а також груп населення, що мають високий ризик інфікування і тому забезпечуються силами дільничних медичних працівників медичним наглядом (особи, які живуть біля водоймищ, контамінованих холерними вібріонами, страждають анацидними і гіпоцидними гастритами, перенесли резекцію шлунка, зловживають алкоголем, осіб без визначених занять, певного місця проживання, а також осіб, які проживають в місцях вимушеного перебування).
2.5.4. При проведенні епідеміологічного обстеження лікар епідеміолог:
збирає епідеміологічний анамнез;
проводить відбір проб (продукти, вода, змиви з предметів вжитку, вміст неканалізованих вбиралень і т.ін.), необхідних для бактеріологічного дослідження;
складає список осіб, які контактували з хворим або вібріононосієм і знаходилися в однакових з ними умовах по ризику інфікування; визначає тих, хто потребує ізоляції, а хто - медичного спостереження;
виявляє осіб, які контактували з хворим на холеру або вібріононосієм і вибули із вогнища до початку епідобстеження, з метою направлення екстрених повідомлень в місця, куди виїхали ці особи;
визначає обсяг і послідовність інших протиепідемічних заходів з урахуванням результатів епідеміологічного обстеження та визначення вірулентності холерних вібріонів, виділених у вогнищі;
доповнює дані епідобстеження відомостями, одержаними від госпіталізованого хворого (вібріононосія), із історії хвороби і амбулаторних карт;
дає рекомендації головним лікарям поліклінік, поліклінічних відділень, лікарняних амбулаторій, амбулаторій медико-санітарних пунктів підприємств, ФАПів, дільничних лікарень про порядок медичного нагляду за відповідними контингентами;
для більш оперативного збору епіданамнезу слід мати одного епідеміолога при госпітальній базі.
В шпиталях поточну дезінфекцію проводить молодший медичний персонал під безпосереднім керівництвом старшої медсестри відділення. Маточні розчини дезінфікуючих засобів готують централізовано дезінфектори стаціонару в спеціальному приміщенні.

санітарну обробку хворого з I-II ступенем дегідратації в приймально-сортировочному відділені (при цьому душем не користуються) з подальшим знезараженням змивних вод і приміщення;


санітарну обробку хворих з III і IV ступенем дегідратації проводять в палаті;
речі хворого складають в клейончатий мішок і відправляють для знезараження в дезінфекційну камеру;
приміщення приймального відділення дезінфікують після прийому хворого (вібріононосія);
транспорт, який доставив хворого, підлягає знезараженню силами медперсоналу приймального відділення на спеціально обладнаному майданчику, про що робиться запис в журналі прийому хворих;
хворих (вібріононосіїв) при відсутності локальних очисних споруд забезпечують індивідуальними горшками або підкладними суднами, відрами з кришками;
випорожнення хворих (вібріононосіїв) після знезаражування виливають в каналізацію або виносять в спеціально підготовлену водонепроникну вигрібну яму, а судна і горшки додатково знезаражують зануренням в дезінфікуючий розчин в спеціально виділеному приміщенні у великих ємкостях.

При закритті шпиталів та ізоляторів проводять заключну дезінфекцію з обов'язковим бактеріологічним контролем.

2.11. Обмежувальні і карантинно-обсерваційні заходи при виникненні вогнищ холери
заборона водокористуванням поверхневими водоймищами в місцях, визначених органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду, незалежно від вірулентності, токсигенності виділених культур холерних вібріонів;
заборона від'їзду із організованих колективів (санаторно-курортні заклади, туристичні бази, кемпінги, табори праці і відпочинку т.п.) при виявленні в них хворих на холеру (вібріононосіїв) і при загрозі розповсюдження інфекції;
заборона розміщення в населених пунктах, особливо в курортній зоні, неорганізовано відпочиваючих при відсутності належних санітарно-гігієнічних умов;
заборона масових зборів населення при різних ритуальних обрядах (весілля, проводи, похорони та ін.), при цьому кількість учасників повинна бути мінімальною (близькі родичі). Приготування багатоасортиментноі їжі, яка при забрудненні може стати фактором передачі інфекції, обмежується. Для контролю бажана присутність медичного працівника;
заборона туристичних поїздок (екскурсійних, релігійних (прочанство) і т.п.), спеціальних заходів (ярмарки, конгреси, фестивалі, спортивні змагання і т.п.).

. Обсервацією передбачають п'ятидобову ізоляцію від'їдзджаючих, з одноразовим бактеріологічним обстеженням на холеру в першу добу перебування в обсерваторі.


. Визначення черговості направлення на обсервацію, організацію матеріального забезпечення обсерваторів і харчування обсервованих здійснює територіальна (районна, міська) адміністрація.
Обсерватори можуть бути розгорнуті в пристосованих приміщеннях (адміністративні будинки, готелі, гуртожитки, дитячі і спортивні табори, бази відпочинку і т.ін.).
В обсерваторі повинні бути передбачені такі приміщення: приймальня, палати для розміщення обсервованих, кімнати для медичного і обслуговуючого персоналу, для відбору матеріалу, збереження особистих речей обсервованих, буфетна і інші підсобні приміщення.
. Перед тим, як помістити в обсерватор, обсервованих оглядають з метою виявлення осіб з дизфункцією кишечника. В обсерватор допускаються тількі здорові люди.
Заповнення обсерватора, проводиться одночасно. Обсервовані розміщуються невеликими групами з прийняттям мір до обмеження спілкування між ними.
Виявлені серед обсервованих хворі на холеру або вібріононосії переводяться в холерний госпіталь, а особи, контактні з ними, - в ізолятор.

При виявленні в обсерваторі хворого з дизфункцією кишечника він переводиться в провізорний госпіталь. Контактні з ним ізолюються на місці до отримання результата бактеріологічного дослідження матеріалу від захворілого. В випадку отримання негативного результату строк обсервації не змінюється.


особи, які пройшли обсервацію, отримують відповідні довідки про перебування в обсерваторі на право від'їзду з вогнища холери, а особам, які працюють, - видається лікарняний лист.
Після звільнення обсерватора проводиться заключна дезінфекція його, після чого можливе подальше використання.
Для роботи в обсерваторі дозволяється залучення медичних працівників і іншого допоміжного персоналу із числа обсервованих.
Медичний і обслуговуючий персонал обсерватора знаходиться на казарменному положенні. З метою виключення контакта обсервованих з населенням вогнища обсерватор цілодобово охороняється.
заходи щодо попередження захворювань на поліомієліт в Україні

Усі діти з ГВП госпіталізується у встановленному порядку до інфекційного відділення дитячої центральної районної або міської лікарні, де лікар-інфекціоніст надає повідомлення про випадок ГВП до районної СЕС як по телефону, так і письмово, звідки, у свою чергу, повідомляється про випадок до обласної СЕС (додаток 1). Кожній дитині ві- ком до 15 років, хворій на ГВП, на яку надходятьповідомлення, епідеміологами обласно- го рівня, присвоюється епідномер (додаток 2). Обласна СЕС надсилає до МОЗ України та Українського центру держсанепіднагляду (УЦДСЕН) повідомлення про випадок ГВП, а у подальшому про спростування або підтвердження діагнозу. Протягом 48 годин випадок по ГВП, який вважається підозрілим на поліомієліт розслідується епідеміологами (додаток 3), і разом з лікарем-інфекціоністом та неврологом вирішуєтьсяпитання про спростування діагнозу або переведення випадку до категорії "ймовірний". В останньому випадку від хворого отримуютьпершу пробу фекальних мас (2 флакони), а через 24-48 годин – другу (2 флакони). Всі проби протягом 60 годин доставляють з дотриманням холодового ланцюга до центральної та відповідної регіональної лабораторії з діагностики для дослідження. Парні сироватки крові хворих відбирають з інтервалом для дослідження. Парні сироватки крові хворих відбирають з інтервалом 2-3 тижні для визначення рівнів вірусней-тралізуючих антитіл до поліовірусів і доставляють до територіальної вірусологічної лабораторії для дослідження.

Для хворих з гострим невритом лицевого нерва, які госпіталізовані до інфекційних або неврологічних відділень, також відбирають 2 проби фекальних мас, які зберігають при температурі -20C. Якщо терапевтичні заходи неефективні протягом 2 тижнів лікування чи виявлені ураження ядра лицевого нерва, то відібрані проби фекальних мас надсилаються до вірусологічної лабораторії обл-санепідстанції. Одночасно про такі випадки надається

повідомлення. Випадку присвоюється епідномер, але з поміткою "f" наприкінці.

В осередку "ймовірного" випадку поліомієліту проводять епідеміологічне обстеже н ня, заключну дезінфекцію та аналіз даних профілактичних щеплень проти поліомієліту осіб, які спілкувалися з хворим. Дітям до 14 років, які не щеплені у встановлені строки у зв'язку з тимчасовими протипоказаннями, щеплення проводять за індивідуальною схемою згідно з рекомендаціями відповідних спеціалістів (Наказ МОЗ України від 25.01.96 N 14 ( z0068-96 )"Основні положення про організацію та проведення профілактичних

щеплень").

Щеплення проводять після відбору проб фекальних мас (по 2 флакони) від 5 дітей віком до 5 років, що спілкувались з хворим. При відсутності дітей зазначеного віку обстежують осіб інших вікових груп. Проби направляють на дослідження паралельно до

регіональної та територіальної вірусологічної лабораторії СЕС.

Для проб фекальних мас осіб, що спілкуалися з хворим, слід присвоювати той же самий епідномер, що і хворому. Різниця полягає в тому, що в кінці додається номер "С1" - для позначення першої особи, "С2" - другої тощо.

Діаграм розслідування випадків ГВП у дітей, збору матеріалута відповідних заходів наведена у додатку 4.

Спостереження останніх років свідчать про те, що випадки поліомієліту мають місце і серед дорослих. Щоб не пропустити захворювання на поліомієліт серед цієї категорії населення необхідне обстеження осіб з підозрою на поліомієліт (ГВП тагострий неврит лицевого нерва) з клінічним перебігом, подібним тому, який визначається у дітей та при якісному відсутня інша причина захворювання.

Від дорослих матеріал відбирають за аналогічною методикою, але досліджують його у вірусологічних лабораторіях обл/міськ СЕС. Вихідний матеріал (проби фекальних мас) зберігають у вірусологічних лабораторіях до кінця досліджень і в разі позитивного результату (виділення вірусу) штам поліо- або іншого ентеровірусу на правляють до Центральної чи регіональних лабораторій з діагностики пліомієліту.

Для повноти виявлення випадків поліомієліту додатковими є вірусологічні дослідження носоглоткових змивів, секційного матеріалу, при нагоді ліквору. Термін взяття матеріалу, при нагоді ліквору. Термін взятя матеріалу, умови його зберігання вказано у додатку 5. Наявність вірусів у зазначеному матеріалі, зростання титрів віруснейтралізуючих антитіл у зазначеному матеріалі, зростання титрів віруснейтралізуючих антитіл у сироватках крові в 4 рази і більше свідчить на користь поліовірусної етіології захворювання. Дослідження додаткового матеріалу здійснюється в вірусологічних лабораторіях санепідслужби.

Санепідстанції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя не пізніше 70 днів від дня появи паралічів направляють до Головного санітарно-епідеміоло- гічного управління МОЗ України копії карти епідеміологічного обстеження хворого на

поліомієліт або ГВП, а при залишкових явищах паралічу через 60 днів їх появи - копії історії хвороби.

Діагноз підтверджується або спростовується комісією для заключної оцінки випадків ГВП. На кожний випадок Захворювання надається заключна класифікація (додаток 2).

Лікувально-профілактичні заклади, до яких госпіталізуються діти з ГВП, повинні подати до територіальної районної СЕС відомості про кількість випадків ГВП у дітей до 15 років або про їх відсутність. Щотижнево СЕС Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя направляють одночасно до УЦДСЕН дані про випадки ГВП у дітей за схемами (додаток 6). Щотижнева інформація повинна містити відомості про всі випадки ГВП у дітей, починаючи з січня поточного року. Узагальнені матеріли щотижнево надсилаються Міністерством охорони здоров'я ВООЗ.

З метою повноти виявлення всіх випадків ГВП у дітей та їх вчасного обстеження необхідно здійснювати активний епіднагляд. Один раз на тиждень епідеміолог повинен відвідувати ті лікувальні заклади, які визначені наказом управлінь охорони здоров'я

обласних, міських держадміністрацій для госпіталізації дітей з ГВП. У разі виявлення хворих з ГВП негайно здійснюють протиепідемічні заходи з обов'язковим взяттям 2 проб фекальних мас для вірусологічного дослідження.

При проведенні епідеміологічного нагляду за поліомієлітом слід також здійснювати перевірку повноти виявлення випадків ГВП у дітей в інших лікувальних та реабілітаційних закладах. З цією метою необхідно перевіряти історії хвороби амбулаторних та стаціонарних хворих, особливо в інфекційних, неврологічних,

фізіотерапевтичних відділень лікарень, у відділі медичної статистики.

З метою оцінки якості епідеміологічного нагляду за ГВП, що буде враховуватися у подальшому при сертифікації території як вільної від поліомієліту, необхідно здійснювати оцінку своєчасності та повноти інформації про випадки ГВП у дітей, для

чого на рівні району проводиться аналіз по кожному лікувально-профілактичному закладу (додатки 7, 8). Обласні СЕСздійснюють аналіз повноти та своєчасності інформації про випадки ГВП у дітей повинні бути не менше 80%. Результати аналізу повноти та своєчасності інформації доводити до відома керівників лікувально-профілактичних закладів.

Для забезпечення оцінки епідемічної ситуації необхідно своєчасно виявляти та проводити лабораторну діагностику захворювань, етіологія яких може бути пов'язана з поліовірусами чи іншими ентеровірусами.

З метою профілактики поліомієліту в Україні проводяться щеплення поліомієлітною вакциною дітей згідно з календарем щеплень. При порушенні календаря щеплень, у зв'язку з тимчасовими протипоказаннями щеплення проводять за індивідуальною схемою

згідно з рекомендаціями відповідних спеціалістів (Наказ МОЗ України від 25.01.96 N 14 ( z0068-96 ) "Основні положення про організацію та проведення профілактичних щеплень").

6.6. Принимать пищу в палатах или коридорах ухаживающему персоналу категорически запрещается.
6.7. Обслуживающий персонал, работающий в одном отделении, не имеет права входить в другое отделение без смены халатов, тапочек, маски.
У двери изолятора (бокса) вывешивают халаты, шапочки (или косынки) для обслуживающего персонала (врачи, сестры,санитарки) и устанавливают сосуд с дезинфицирующим раствором.
Персонал при входе в изолятор (бокс) надевает шапочку (или косынку), халат, возвращаясь, снимает его и вешает на то же место, после чего обязательно моет и дезиинфицирует руки.
При входе в бокс, где лежит инфекционный больной, и при выходе из него персонал обязан вытирать ноги о губчатый или поролоновый коврик или ветошь, смоченную дезинфицирующим раствором.
6.8. Персонал, обслуживающий больных дифтерией, обследуют на носительство дифтерийных микробов в соответствии с приказом Минздрава СССР "О состоянии заболеваемости дифтерией в СССР и мерах по ее дальнейшему снижению" от 25 июля 1974 г. № 580.
Персонал в отделениях менингококковых инфекций обследуют на носительство в соответсвии с "Методическими указаниями по клинике, диагностике и профилактике менингококковой инфекции", утвержденными Минздравом СССР 21/VIII-73 г. № 1117-73.
6.9. При входе в палату к больным капельными инфекциями, а в периоды, неблагополучные по заболеваемости гриппом, во все палаты, персонал обязан надевать четырехслойные маски из марли, закрывающие рот и нос. Маски меняют через каждые 4 часа. Заведующие отделениями и старшие медицинские сестры не должны допускать к работе персонал с симптомами гриппа и других ОРЗ.
6.10. В инфекционных отделениях, в которых из-за малой численности инфекционных больных имеется общий медицинский персонал, последний обязан:
а) менять халаты и косынки при переходе от одной группы больных к другой;
б) носить марлевые маски при посещении палат больных инфекциями дыхательных путей и соблюдать очередность в обслуживании инфекционных больных: соответственно трансмиссивными, кишечными, капельными инфекциями.
Маски шьют, загибая края марли внутрь и затем прошивая их прямым швом.
в) при входе в бокс надевать второй халат, при выходе снимать его и мыть руки.

Рання діагностика інфекційних хвороб - важливе завдання лікарів будь-якої спеціальності, особливо в первинній ланці організації охорони здоров'я. Від того, наскільки добре вони знають семіотику і вміють запідозрити інфекційну хворобу, часто залежить не тільки її клінічний перебіг, але й дальше поширення серед населення.


Важкість виконання цього завдання обумовлена рядом об'єктивних причин; Насамперед слід підкреслити, що інфекційний процес, в основі якого лежить взаємодія макро- і мікроорганізмів у певному природному і соціальному середовищі, характеризується розмаїтістю варіантів перебігу та клінічних проявів. Серед загалу Інфекційних хворих переважають особи зі стертою, легкою й атиповою формами інфекції. Якщо в стаціонарі зосереджуються переважно хворі з яскравою клінічною картиною, то на лікарській дільниці і амбулаторному прийомі, навпаки, буває багато осіб з атиповими і маловираженими проявами інфекційного процесу. До того ж інфекційні хворі звертаються за допомогою у потоці пацієнтів з дуже різноманітною патологією, клінічна симптоматика якої може бути подібною. Гострим інфекціям властивий виражений динамізм симптомів, між тим лікарський нагляд в умовах поліклініки обмежений короткочасною зустріччю.
Досить важливе значення має прискорення еволюції інфекційних хвороб, яке обумовлено, з одного боку, успіхами науки і практичної охорони здоров'я, поліпшенням матеріально-побутових умов населення, рухом за здоровий спосіб життя, збільшенням віку людей, а з іншого - негативними наслідками цивілізації, науково-технічного прогресу і соціальними прорахунками (погіршення екологічних умов, урбанізація населення, економічний спад, нераціональне харчування, поширення алкоголізму тощо). У зв'язку з масовою імунізацією деякі поширені інфекційні хвороби дітей почали частіше виявлятися у старшому віці. Різко почастішали алергічні захворювання, перебіг яких супроводжується висипкою, гарячкою, дисфункціями травного каналу, що дуже нагадує клінічну картину інфекційних хвороб. Багато хворих, маючи доступ до медичної літератури, займаються самолікуванням хіміопрепаратами. Це в свою чергу змінює перебіг інфекційної хвороби, сприяє формуванню стійких до медикаментів форм збудника з відповідними клінічними та епідеміологічними наслідками.
Діагностичні можливості в плані лабораторного обстеження на догоспітальному етапі досить обмежені. На встановлення діагнозу, хоча б попереднього, відводиться обмаль часу. Необхідно рахуватися також з тим, що дільничні лікарі (терапевти) мають недостатню підготовку з інфекційних хвороб. Обумовлено це насамперед тим, що викладання інфекційних хвороб у медичних інститутах, як правило, ведеться лише на базі інфекційних стаціонарів. На жаль, ще побутує думка, в тому числі й серед керівників практичної охорони здоров'я, що нібито вже недалекий той час, коли інфекційні хвороби будуть повністю ліквідовані. Проте рівень інфекційної захворюваності залишається високим, багато інфекцій в епідеміологічному відношенні ще не керовані і мають масовий характер (грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції - ГРВІ, стрептококові та стафілококові інфекції, вірусний гепатит А та ін.). Обґрунтовану стурбованість викликає глобальне поширення СНІДу, що загрожує самому існуванню людства.

ЛІТЕРАТУРА




  1. Наказ МЗ СССР № 286 від 23.03.1976 «Об утверждении в санэпидрежиме больниц и о порядке гос. сан. надзора над лечебно-профилактическими учреждениями».

  2. Наказ МЗ СССР № 916 від 04.08.1982 «Об утверждении у инструкции по санытарно-противоэпидемыческому режиму и охране труда персонала инфекционных больниц (отделений)».

  3. Наказ МЗ СССР № 1980 від 04.05.1978 «По классификации очагов туберкулезной инфекции, провыдению и контролю качества дезмероприятий при туберкулезе».

  4. Наказ МЗ СССР № 456 від 03.03.1983 «О порядке осуществления текущего госсаннадзора за ЛПУ».

  5. Наказ МЗ СССР від 24.06.1987 «Дезинфекционные мероприятия при проведении физиотерапевтических процедур».

  6. Наказ МЗ СССР № 1156 від 30.08.1985 «Об утверждении расчетных норм времени на стерилизацию изделий медицинского назначения персоналом ЦСО».

  7. Наказ МЗ СССР № 15/6 від 28.02.1991 «По контролю работы паровых и воздушных стерилизаторов».

  8. Наказ МОЗ України № 223 від 22.10. 1993 «Про збір, знезараження, зберігання і здачу використаних виробів одноразового застосування із пластичних мас».

  9. Наказ МЗ СССР № 259 від 22.03.1978 «О препреждении заболеваний сальмонеллезом среди детей в больницах и отделениях».

  10. Наказ МЗ СССР № 450 від 02.04.1986 «О мерах по предупреждению заболеваемости дифтерией».

  11. Наказ МЗ Украины № 579 від 15.10.1988 «Об усилении борьбы с гельминтозами».

  12. Наказ МЗ СССР № 858 від 01.12. 1988 «О мерах по совершенствованию лечебно-диагностических и профилактических мероприятий по борьбе с менингококковой инфекцией и внедрению эпидемиологического надзора».

  13. Наказ МЗ СССР № 139 від 02.03.1989 « О мероприятиях по снижению заболеваемости брюшным тифом и паратифами в стране».

  14. Наказ МЗ СССР № 408 від 12.07.1989 «О мерах по снижению заболеваемости вирусным гепатитом в стране».

  15. Наказ МЗ СССР № 475 від 16.08.1989 «О мерах по дальнейшему совершенствованию профилактики заболеваемости острыми кишечными инфекциями в стране».

  16. Наказ МЗ СССР № 171 від 27.04.1990 «Об эпидемическом надзоре за малярией».

  17. Наказ МОЗ України № 276 від 21.12.1995 «Про удосконалення заходів профілактики епідемічного висипного тифу та хвороби Бриля».

  18. Наказ МОЗ України № 38 від 23.09.1994 «Про організацію та проведення заходів по боротьбі з педикульозом».

  19. Наказ МОЗ України № 167 від 30.05.1997 «Про удосконалення протихолерних заходів в Україні».

  20. Наказ МОЗ України № 196 від 15.04.1998 «Про удосконалення щодо попередження захворювань на поліомієліт в Україні».

  21. Наказ МОЗ України № 192 від 03.08.1999 «Про заходи щодо покращення бактеріологічної діагностики дифтерії в Україні».

  22. Наказ МОЗ України № 120 від 25.05.2000 «Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію(СНІД)».

  23. Наказ МОЗ України № 276 від 31.10.2000 «Про проведення профілактичних щеплень в Україні».

  24. Наказ МОЗ України № 255 від 26.08.1995 «Про удосконалення протитуберкульозної служби».

  25. Наказ МОЗ України № 59 від 10.02.2003 «Про удосконалення заходів щодо профілактики внутрішньолікарняних інфекцій в пологових будинках (акушерських стаціонарах)».

  26. Наказ МЗ СССР від 17.05.1978 «Строительные нормативы и правила в ЛПУ».

  27. Наказ МЗ СССР № 1204 від 16.11.1987 «О лечебно-охранительном режиме в ЛПУ»

  28. Наказ МЗ Украины № 18 від 08.01.1986 «Об усилении мероприятий по профилактике сальмонеллеза».

29.Накази МОЗУкраїни №167.№196.№408.№916.

30.сайт www.mozdocs.kіev.ua


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка