1. Опис власного досвіду



Сторінка1/3
Дата конвертації29.12.2016
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3

1. Опис власного досвіду

2. Власна методична розробка „Методика аналізу художнього твору”

(етапи роботи над текстом)

2.1. Вступ.

2.2. З історії питання методики аналізу художнього твору

2.3.. Підготовка до сприйняття художнього твору

2.4. Первинне читання та прийоми усвідомлення тексту

. Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читання

2.6. Висновок.

3. Додатки.

4. Система уроків за романом М.Булгакова „Майстер і Маргарита”

5. Література

1. Опис власного досвіду

Демократична держава неможлива без гуманізації та гуманітаризації процесу освіти, оскільки саме людина має стати її центром і водночас кінцевим продуктом. Мова має йти про гармонійну особистість, в якій урівноважені і пов’язані розум і почуття. Поважаючи права іншої людини, вона відчуває себе органічною часткою світового співтовариства. Така людина, самостійна і незалежна особистість, має бути укорінена в національному грунті та в загальнолюдській культурі, що і робитиме її органічним чинником розвитку людської цивілізації, людської історії.

Виховання подібної особистості є першочерговим завданням сучасної школи, відтак роль літератури як предмету гуманітарного циклу, переоцінити неможливо. Саме світова література є складовою частиною історії людського духу, людської індивідуальності в усій її трагічній складності і тільки вона здатна прищепити людині відчуття причетності до загальнолюдської спільноти.

Головним завданням викладання зарубіжної літератури є літературна освіта, розвиток гуманітарної культури та творчих здібностей учнів, виховання у них світоглядних орієнтацій, формування вміння самостійно ознайомлюватись з творами мистецтва слова та свідомо сприймати втілені в них естетичні, духовні цінності.

Оновлення шкільної літературної освіти в Україні відбувається на шляху до її особистісної орієнтації, пріоритетності вивчення літератури як мистецтва слова. Об’єктом вивчення літератури є художній твір, його естетична природа та духовно-етична сутність.

Кілька років я працюю над темою „Методика аналізу художнього твору”. Головна мета моєї роботи – навчити школярів сприймати літературний твір як мистецьке явище, розуміти його художню своєрідність, особливості індивідуального стилю автора, розглядати його в контексті розвитку культури. Використовуючи різні форми і методи роботи, намагаюсь виховувати в учнів потребу в гарній книзі, прищеплювати інтерес до читання, формувати високу читацьку культуру.

Щоб робота на уроці була ефективною, дбаю про матеріальне забезпечення робочого місця учня і вчителя. В кабінеті постійно знаходяться програмні вимоги до знань, умінь та навичок, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, словники, тексти художніх творів, методичні посібники, хрестоматії, різноманітні завдання для фронтального та індивідуального використання, зразки аналізу творів тощо.

Працюючи з учнями 5-8 класів, враховую вікові особливості школярів, рівень їх підготовки і на цій підставі намагаюсь знайти форму навчання, яка може бути ефективною. Звертання до діалогічних (групових) форм навчання підлітків, які відрізняються високим ступенем допитливості, допомагають мені розвивати їх пізнавальну і творчу активність. При вивченні теми „Байки” у шостому класі учні отримують завдання по групам: одна група готує лялькову виставу, друга інсценує байку, третя готує виразне читання за ролями. Такі завдання розвивають увагу, самостійність в рішенні складних задач.

Традиційними на уроках стали літературні п’ятихвилинки, на яких відбувається презентація книги. Учні розповідають про прочитані книги. Ставлю перед ними задачу – розповісти так, щоб зацікавити інших, щоб слухачі обов’язковово захотіли прочитати саме цю книгу. Готуючись до презентації. школяри користуються пам’яткою „Вчись цікаво розповідати”.

Щоб створити на уроці атмосферу творчості, зацікавити дітей, намагаюсь використовувати елементи театралізації. Наприклад, на уроці за творчістю Мольєра („Міщанин – шляхтич”) пропоную учням такі завдання:



  • підготуватися до конкурсу театральних афіш та їх захисту (намалювати афіші, вказати виконавців ролей з числа однокласників, обґрунтувати свій вибір);

  • запропонувати своє режисерське рішення постановки п’єси;

  • інсценування окремих сцен;

  • захист ескізів театральних костюмів.

Урок за темою „Вечори на хуторі біля Диканьки” М.В.Гоголя пройшов у формі ярмарку. При підготовці до уроку учні готували вироби з пластиліну, дерева, соломи, робили вишивки, малювали ілюстрації до оповідань. Використання різних форм діяльності учнів на уроці, стрижнем якого залишався текст художнього твору, дозволив запобігти монотонності і підвищити інтерес до творчості М.В.Гоголя.

Емоційне слово вчителя на уроці літератури має велике значення. Тому, готуючись до уроку, ретельне відбираю матеріл, у вступному слові вирішую кілька задач. По-перше, намагаюсь зацікавити учнів, привернути їх увагу до художнього твору. По-друге, вступне слово – це ще орієнтир, допомагаючий учням зразу взяти правильний курс в читанні. Не менш важливо підготувати клас емоційно, адже вплив творів мистецтва на людину проходить в першу чергу через почуття, а тільки потім через розум. Але готовність відповісти почуттям на слово художника розвинена не у всіх учнів однаково, та й рівень емоційності у дітей різний. Тому даю можливість школярам скористатися не тільки художнім словом письменника, але й великими потенціалом, закладеним в інших видах мистецтва: музиці, живопису тощо.

Використання суміжних видів мистецтва при роботі з художнім твором створює емоційний фон, сприяє поглибленому розумінню тексту, збагачує творчу уяву. Проте, необхідно пом’ятати, що головним об’єктом на уроці залишається текст. Так, опера Ш.Гуно „Фауст” допомагає глибше сприйняти художній твір, активізує інтерес учнів до теми. Слухаючи ж оперу Чайковського „Євгеній Онєгін”, приходимо з учнями до висновку, що хоч твір і написаний на роман Пушкіна, але це зовсім різні види мистецтва. Роман „Євгеній Онєгін” не адекватний за своїм змістом опері Чайковського.

При вивченні поезії Пушкіна, Лермонтова, Тютчева, Фета, Єсеніна звертаюсь до музичних творів, написаних на вірші поетів, щоб підкреслити музичність, особливу ритмомелодику віршів. Композитори так часто звертались до творчості цих поетів завдяки особливій ліричності, мелодійності поезій. Пояснюю учням, що лірика як рід літератури найбільше споріднена з музикою, а епос з живописом.

При вивченні повісті „Старий і море” звертаю увагу учнів на те, що море у Хемінгуея – не тільки місце дії, це образ-символ, уособлюючий силу людського духу. В цей час звучить симфонія Чюрльоніса „Море”. На дошці – репродукції: І.К.Айвазовський „Серед хвиль”, М.Чюрльоніс „Соната моря”. Ставлю учням запитання:

- Як ви гадаєте, одному чи різним художникам належать ці твори? Чи однаково зображене море на них? Чиє зображення моря ближче до творчої манери письменника?

Діти роблять висновок, що у творчості Чюрльоніса реальність сплавлена з поезією і романтикою і виражається алегоричними та фантастичними образами. Айвазовського ж, натхненного співця моря, захоплюють не тихі затишні гавані, а безмежні далі та шалені морські шторми. Отже, творча манера Хемінгуея в зображенні моря ближче до творчої манери Айвазовського.

В процесі аналізу феєрії „Пурпурові витрила” приходимо з дітьми до несподіваного висновку – в творі звучить неповторна мелодія, яку можуть почути тільки дуже уважні читачі, і починається ця мелодія з імені головної героїні. Асоль – блискуча художня знахідка О.Гріна. Ім’я звучить як вдало підібрана нота. Недаремно Грей так ретельно готує музикантів до зустрічі з Асоль. Пропоную відповісти на питання – з яким музичним інструментом у вас асоціюється Асоль (скрипка). Не тільки в імені героїні, але й в усьому творі чується якась особлива поетична мелодія. Вона проходить між рядків, звучить тонко, ледве чутно.( грамзапис „Соната для скрипи і фортепіано” Д.Тартіні).

На мою думку, найкраще про поета напише тільки поет. Тому для створення живого, а не хрестоматійного образу поета чи письменника використовую поетичні хрестоматії, літературні спогади. Так, на уроках літератури в 11 класі при вивченні теми „Російська поезія” („срібне століття”) звертаюсь до книги І.Северянина „Медальйони”, яка включає сто сонетів – характеристик російських і зарубіжних письменників-класиків різних епох, в тому числі і сучасників поета. З цією ж метою звертаюсь до літературних спогадів І.Одоєвцевої, видатного представника поезії „срібного століття”. З її книг „На берегах Неви” та „На берегах Сени” беру живі спогади поетеси про її геніальних сучасників: Блока, Мандельштама, Гумільова, Ахматову, Буніна та інших. До речі, використовую ці книги також для створення проблемних ситуації на уроках. Наприклад, запитую учнів:


  • Чому в голодному, напівзруйнованому Петербурзі люди робили все можливе, щоб потрапити на виступ Маяковського чи Блока, послухати лекцію К.Чуковського про літературу, а в наш час театри пустують, книжки майже ніхто не читає?

  • Чому саме Сергія Єсеніна, а не О.Пушкіна і Є.Євтушенко називає самим російським поетом?

  • Чому, незважаючи на те, що хоч 2000-й рік і був оголошений ООН роком Пушкіна, на заході більше цінують трьох російських прозаїків – Чехова, Толстого і Достоєвського?

Проблемний виклад знань стимулює пізнавальну активність учнів, тому що він поєднаний з догадкою, дивом, нерозумінням. Це штовхає учнів до роздумів і пошуку рішень, будить і формує інтерес до навчання, розвиває ініціативу учнів у пізнавальній діяльності, формує вміння бачити проблему і знаходити шляхи її реалізації, залучає до методів наукового пізнання. Складність проблемної ситуації має бути такою, щоб учні за певним напрямком, спираючись на допомогу вчителя, змогли вирішити її самостійно.

2.1. Вступ

Проект доктрини розвитку освіти України в ХХ1 столітті головною метою проголошує створення умов „для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України”, формування поколінь, які „ здатні навчатись впродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства”.

Чи не найбільші можливості для розв’язання поставлених завдань має курс зарубіжної літератури. Література в школі – той предмет, на який передусім лягає завдання гуманітарного виховання молодого покоління. Залучення учнів до багатств світової культури, духовне і моральне зростання особистості, естетичне виховання, розвиток художнього смаку – ось ті найважливіші завдання і функції, що має реалізовувати зарубіжна література.

Художня література – не тільки розвага, засіб цікавого проведення дозвілля, а ще й могутній потенціал для духовного та естетичного виховання молоді. І тому, якщо ми хочемо сформувати по-справжньому культурних читачів, варто визначити шляхи, якими відбувається залучення учнів до кращих здобутків світової літератури. А ці шляхи починаються з однієї відправної точки – аналізу тексту. Хоч які б методичні прийоми обрав учитель, які б інноваційні технології він використував на уроці, усі вони мають бути зумовлені самим твором і специфікою його аналізу. Тільки твір і його аналіз визначають методику його вивчення.

Аналіз художнього твору завжди викликав чимало проблем і труднощів у вчителів. Як аналізувати художній твір у середніх і старших класах? Які шляхи для цього обрати? Як сформувати в учнів навички аналізу художнього твору? Усі ці питання доводиться вирішувати учителям-словесникам щодня.

Проблема аналізу художнього твору не нова. З нею постійно стикаються у своїй роботі вчителі, нею займаються методисти, однак остаточного вирішення цієї проблеми методична наука не дає. На жаль, у шкільній практиці вона теж не знаходить належної уваги. Не можна не визнати того факту, що багато вчителів не володіють належним чином теоретичними основами аналізу твору. Робота з текстом часто підмінюється переказом, вибірковим читанням окремих епізодів, переглядом кінофільмів тощо.

Мета моєї методичної розробки: систематизувати теоретичний матеріал з методики аналізу тексту, використовуючи різні джерела знань і власний досвід, визначити місце аналізу художнього твору в навчальному процесі та його вплив на формування творчої особистості школярів, підвищення ефективності сприйняття ними творів світової літератури.

Методична розробка складається з чотирьох розділів. В них розглядаються і теоретичні обґрунтування роботи з текстом, і конкретні методичні поради щодо застосування різноманітних видів робіт. Деякі запропоновані методи і прийоми вже відомі в методичній літературі, а деякі – знайдені автором у процесі власної роботи над художнім твором.

Практичне значення роботи: теоретична частина дає можливість підвищити науково-методичний рівень вчителів, а також використовувати цей матеріл на своїх уроках при вивченні текстів художніх творів.

Методична розробка „Методика аналізу художнього твору” призначена для вчителів зарубіжної та української літератури. Цей матеріл може бути корисним вчителям інших предметів, які впроваджують в свою роботу інтегрований підхід, використовують міжпредметні зв’язки (вчителям історії, правознавства, іноземної мови, музики, образотворчого мистецтва тощо).


2.2. З історії методики аналізу художнього твору

На розв’язання проблеми роботи з текстом були спрямовані зусилля багатьох учених упродовж усього існування шкільної освіти.

Проблема вивчення тексту розглядалася і розглядається в різних аспектах:


  • принципи вивчення тексту ( Г.О.Гуковський, Ю.М.Лотман, О.І.Білецький);

  • осмислення тексту як суб’єктивного відображення вміщених у в ньому проблемних ситуацій (Л. П. Доблаєв.);

  • поглиблене вивчення тексту (М.О.Рибникова, Н.Д.Молдавська, В.В.Голубков);

  • самостійна робота над текстом художніх творів (М.Г.Качурін, В.Д.Кучинський);

  • художній текст як об’єкт лінгвістичних досліджень (Л.Г.Гетман, Л.О.Новиков);

  • методика читання художнього тексту (Є.В.Квятковський, Б.О.Корман, М.І.Кудряшов, Б.А.Буяльський).

Отже, в методиці викладання літератури від найдавніших часів і донині було зроблено багато. Більшість концепцій, наведених нами, досі не втратили свого значення. Вони стали основою пошуків сучасних вчених і вчителів-практиків.

Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно зріс. На це є кілька причин:



  • інтенсифікація процесу навчання загалом;

  • профілізація освіти;

  • варіативність програм з зарубіжної літератури;

  • необхідність формування духовно багатої особистості;

  • наближення методики аналізу художнього тексту до особистісно-орієнтованої педагогіки.

Говорячи про актуальність аналізу, необхідно відзначити, що полеміка про нього не стихає і досі. Одні методисти і практики стверджують, що художній твір необхідно вивчати як предмет мистецтва, естетики, спираючись при цьому на великий досвід літературознавства. Інші ж наполягають на тому, що аналіз художнього твору не самоціль. Художній твір досить прочитати і „пережити”, тобто обмежитись емоційним читанням.

Не можна погодитися з думкою тих учителів, які вважать що твори треба просто читати з цікавістю. А звідки ж виникне ця зацікавленість? Що сформує стійкий інтерес учнів до зарубіжної літератури? Людина, яка не вміє аналізувати твір, не зможе достатньо глибоко прочитати текст і ґрунтовно осягнути авторську позицію. Школярів треба вчити аналізувати і інтерпретувати текст.

Тільки систематична й наполеглива робота з розвитку вмінь і навичок аналізу тексту допоможе учням стати справді культурними читачами, знайти свої стежки до творів світового письменства й отримати велику насолоду від спілкування з мистецтвом слова.

Відомий методист О.Д.Алферов писав: „Кожний аналіз на першій стадії начебто відвертає вас від повного і свіжого уявлення, винесеного про твір, але це тільки на першій стадії. Якщо аналіз проведено правильно і з належною перспективою, то, коли ви знову звернетеся до твору загалом, ви відчуєте, як відновлюється попереднє уявлення з тією лише різницею, що воно стає глибшим”.

Прекрасні творіння майстрів минулого доступні всім. Але це не означає, що досить прочитати їх і художні достоїнства відкриються самі собою. У всякого мистецтва є свої засоби та методи. Помиляється той, хто думає, що враження, яке справляють великі твори, природне і само собою зрозуміле. Вплив літератури зумовлений мистецтвом, яким володіли письменники. Наблизитися до розуміння майстерності художника – справа складна і це одна з головних задач вчителя зарубіжної літератури. Як і всякому спілкуванню, спілкуванню з мистецтвом слова треба спеціально вчити.


2.3. Підготовка до сприйняття художнього твору
У класичній методиці аналізу літературного твору передує його сприйняття і відповідне прочитання. Сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання, інтерпретацію, мікроаналіз художнього твору самим читачем. Він супроводжується емоційними переживаннями і є завжди цілісним і безпосереднім. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного.

Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників. Крім визначених педагогікою вікових особливостей сприйняття художніх творів, в наш час треба враховувати ту дуже сумну для шанувальників гарної книги обставину, що діти і підлітки з кожним роком читають все менше і менше. Замість читання діти мають тепер інші розваги. Як зазначається у проекті „Концепції літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі”, учитель сьогодні „змушений конкурувати з телевізійними та комп’ютерними програмами”.

Проблема ускладнюється ще й тим, що не всі тексти можуть видатися цікавими учням на перший погляд (наприклад, „Пісня про Роланда” чи „Божественна комедія”). Це не означає, що вчителі повинні „потрафляти” лише читацьким смакам учнівської аудиторії, вони якраз повинні їх виховувати і формувати засобами художнього слова кращих зразків світового письменства.

Як би важко не було, але вчитель повинен створити такі умови на уроці, щоб учень захотів прочитати твір. Слід максимально підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути різні види коментарів, відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес, створять емоційний настрій (літературний матеріал повинен викликати в учнів ті почуття, які відповідають основній тональності твору).

Роботі по вивченню художнього твору і творчості письменника можуть передувати повідомлення історичних , біографічних, лексичних, а в старших класах ще й теоретико-літературних, філософських, естетичних відомостей. Форми цих повідомлень можуть бути різними: лекція вчителя, аналіз письмової роботи, раніше запропонованої учням, робота з картиною, кіноурок, літературна екскурсія, культпохід в театр, музей чи на лоно природи.

Роль вступних занять зводиться до того, щоб викликати інтерес до програмного матеріалу і створити умови для його розуміння. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального інтересу робота над художнім твором навіть у слабовстигаючих учнів проходить більш продуктивно. Класична педагогіка минулого стверджувала: смертний гріх вчителя – бути нудним. Активізація пізнавальної діяльності учнів без розвитку їх пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес школярів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису характеру особистості, і як могутній засіб формування умінь та навичок.

При роботі над великими творами підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення звязку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;

2 етап - знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;

3 етап – повідомлення про історію написання твору , його проблематику, публікацію і постановку на сцені;

4 етапробота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

Всі названі етапи пов’язані між собою. Вони можуть існувати як єдине ціле і як окрема частина. Вчитель має право використовувати як усі етапи, так і окремі з них, залежно від змісту твору , мети, аналізу.

У кожному шкільному віці, будь-це молодші чи старші підлітки, можна виділити чотири умовні рівні сприйняття художнього твору – низький, середній, вищий та оптимальний. Якщо вчитель, застосовуючи різні форми роботи, досягає того, що більшість його учнів наближається саме до оптимального рівня сприйняття, можна впевнено стверджувати, що його уроки справді ефективні і учні сприйняли художній твір відповідно до авторського задуму.

Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів.



2.4. Первинне читання та прийоми усвідомлення тексту художнього твору
Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його своєчасно. Художній твір, призначений для текстуально вивчення, як правило, читають двічі. Перше читання зветься первинним. Під цим терміном розуміють вихідне, початкове, швидке читання, яке дає змогу одержати уявлення про загальний зміст твору, його ідею. Знайомлячись вперше з художнім твором, учні в основному звертають увагу на події і лише на подальших стадіях проникають у словесно-образну та композиційну структуру.

Процес читання – творчий процес, оскільки в ньому беруть участь автор і читач. Автор веде читача, відкриваючи йому щось невідоме, глибини свого світорозуміння і світовідчуття. Читач, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, культури читання, життєвої ситуації, винесе своє враження про твір. Воно глибоко особисте і виникло з безпосереднього спілкування з текстом.

Вчитель покликаний формувати уважного, допитливого читача, закоханого в книгу, що прагне через неї збагнути життя і вдосконалювати самого себе. За відомим висловом В.Гюго, „Найкращий читач – це підготовлений читач”.

Шкільна програма із зарубіжної літератури передбачає як текстуальне, так і оглядове вивчення творів. Тому словесник повинен планувати роботу над текстом, виходячи із завдань читання, особливостей художнього твору, рівня сприйняття і підготовки учнів.

Шкільний аналіз будується на літературознавчих і специфічних прийомах роботи з художнім текстом. Прийоми аналізу – це засоби осмислення художнього твору. Арсенал шкільних прийомів роботи з літературним твором досить різноманітній:


  • постановка запитань для тексту;

  • уміння виділяти головне і другорядне;

  • складання плану, конспекту, тез;

  • уміння підбирати цитати;

  • різні види коментарів;

  • переказ тексту;

  • зіставлення різних редакцій твору;

  • порівняння головних героїв з прототипами;

  • усне словесне малювання;

  • інсценування;

  • виразне читання;

  • складання кіносценаріїв;

  • зіставлення текстів з творами інших видів мистецтва.

Проаналізуємо кілька найважливіших шкільних прийомів. Одним з дійових прийомів є постановка запитань, попереджуючих читання. Такі запитання спонукають учнів уважніше прочитати текст, звернути увагу на ті місця, які викликають труднощі для їхнього сприйняття, але необхідні для усвідомлення твору. Саме питання стимулює пізнавальну діяльність учнів. „Виникнення запитань – перший показник початку праці думки і розуміння”, - відзначав С.Л.Рубіншейн.

З поміж численних питань, що використовують при роботі з текстом, можна виділити:

1. Питання, які потребують простого відтворення прочитаного.

2. Питання, відповіді на які вимагають елементів пошуку.

3. Питання творчого характеру (додаток 5).

Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати, розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються у зв’язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір. Зайве захоплення коментуванням може призвести до того, що в тексті все буде зрозумілим, а літературний твір як мистецтво слова вже не буде існувати. В методиці викладання літератури виділяють такі типи коментування: лінгвістичне, стилістичне, історичне ( додаток 6).

Під час первинного ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. По-перше, такий підхід дозволить учителеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить увагу школярів на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту.

Переказ може бути повним, вибірковим, стислим, але обов’язково художнім.

Так, перед текстуальним вивченням роману Ясанурі Кавабата „Тисяча журавлів” можна дати школярам завдання підготувати художній переказ таких епізодів:

1. Чайна церемонія у Тікако.

2. Думки Кікудзі під час чайної церемонії і після повернення з неї.

3. Опис чайної чашки з малюнком паростка папороті.

Порівння і зіставлення – один з головних прийомів розуміння тексту. У педагогічній практиці доцільно звертатися до таких видів цього прийому: порівняння варіантів, перекладів того самого твору, різних рецензій на прочитаний текст, різних творів мистецтва до одного літературного, історичних осіб чи подій у зображенні різних авторів. Наприклад:


  • Чим трагедія „Фауст” Гете відрізняється від німецької народної легенди про Фауста?

  • Чим трагедія Шекспіра „Гамлет” відрізняється від старовинної датської хроніки дванадцятого століття Саксона Граматика? (Додаток 7)

При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити школярів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника. Робота над деталлю значно складніша, ніж інші методичні прийоми роботи з текстом. Вона вимагає активності учнів, творчого пошуку, глибокого роздуму, допомагає зрозуміти характери героїв, ідею твору.

Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню.




2.5.Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читання
Поглиблене засвоєння художнього твору відбувається у процесі другого читання. Друге читання – це вибірково-систематизоване читання від частини до цілого. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір, він сприймається як єдине ціле, виразніше відчувається його своєрідність.

„Художній твір, - відзначав В.Г.Бєлінський, - рідко сильно вражає душу читача з першого разу: здебільшого він вимагає, щоб в нього вдивлялись і вдумувалися не раптом, а поступово. Отже, чим більше його перечитуєш тим далі заглиблюєшся в його організацію, відкриваєш нові, непомітні раніше риси, бачиш нові барви і дедалі більше ними насолоджуєшся”.

Головне завдання вчителя літератури – допомогти учням зрозуміти художній твір, глибинно осягнути його художню та естетичну сутність, виховати уважного вдумливого читача.

Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає:



  • сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості культурного читача;

  • розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу;

  • уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва слова.

Аналіз повинен допомогти глибше зрозуміти твір, побачити все його багатство і складність, оцінити його роль в житті суспільства, сприяти більшому емоційному впливу на читача.

У педагогічній науці виділяють лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий

аналіз.

Для повного розуміння елементів мови застосовується лінгвістичний аналіз. При вивченні образних мовних засобів зверстаються до стилістичного. Літературознавчий аналіз використають для вивчення загальної оцінки творів словесного мистецтва. У практиці школи застосовують комбінований аналіз текстів художнього твору.



Визначаючи своєрідність шкільного аналізу літературного твору, важливо врахувати три його аспекти:

- емоційний ( аналіз має викликати в учнів безпосередній інтерес до твору, емоційне враження, сприяти створенню атмосфери зацікавленості тощо);

- пізнавальний ( з допомогою аналізу твору вчитель знайомить учнів з особливостями життя, культури, літератури того чи іншого народу, творчою манерою митця. художньою своєрідністю тексту та інше );

- виховний ( будь-який аналіз має сприяти формуванню моральних якостей учнів, їх естетичного смаку, розвитку творчих здібностей, забезпечувати особистісне зорієнтоване навчання).

Питання про шляхи аналізу літературного твору в школі досить дискусійне. Одні методисти і практики дотримуються традиційної класифікації, за якою виділяються три звичні шляхи аналізу тексту: за структурою, образами і проблемами. Другі (О.М.Ніколенко, О.С.Чірков та інші) пропонують нові шляхи шкільного аналізу твору: текстуальний (коли розглядається текст сам по собі, у його цілісності й розмаїтті художніх компонентів), контекстуальний ( коли текст аналізується відповідно до певного історико-літературного контексту з урахуванням напряму, жанру, течії, філософської думки, розвитку культури тощо) та інтертекстуальний (коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів).

Крім цього, існують ще так звані авторські підходи до методики аналізу тексту: наприклад, „художній аналіз художнього тексту” ( Є.М.Ільїн ), „цитований аналіз художнього твору” (О.І.Любимов) та інші.

Моя власна думка така: хоч би який принцип у викладанні зарубіжної літератури обрав вчитель, головним на уроці є текст і його інтерпретація. Чи варто ставати прибічником якогось одного підходу? Чи не краще обрати „золоту середину”? Вчитель має навчити аналізувати художній текст так, щоб він пробуджував розум і почуття учнів, викликав інтерес до реального життя, роздуми над естетичними і моральними проблемами, щоб учень при цьому отримував естетичне задоволення.

Навчити осягати художній текст - це своєрідне мистецтво. Недаремно Б.Брехт зазначав: „Сприйняття мистецтва – це мистецтво сприйняття”.

Великого значення у процесі викладання зарубіжної літератури набувають не тільки загальні шляхи аналізу, а й шляхи конкретні, придатні для кожного окремого тексту ( аналіз поетичної мови тексту, аналіз віршової структури твору, аналіз авторської позиції, аналіз міфологічної чи біблійної основи твору тощо).

Шлях аналізу художнього твору – це той ключ, яким учитель „відкриває” твір для учнів, вводить їх у його неповторний світ. І такі заповітні ключі в кожного вчителя свої.

Аналіз твору завжди буде поверховим, якщо не спиратиметься на текст. При будь - якому виді аналізу художній твір має звучати на кожному уроці літератури – в читанні, цитатах, у лекції вчителя, відповідях учнів. Кожний по-справжньому високохудожній твір завжди багатозначний, тому немає й не може бути раз і назавжди „правильного” аналізу художнього твору. Його можна прочитати по-різному, і в цьому – пояснення його живучості в часі. Тому, аналізуючи твір, варто враховувати читацьке сприйняття. Ю.Лотман зазначав: „Кожний прямує до книги своїми шляхами і кожний відкриває її по –своєму. В цьому й полягає цінність художньої літератури”.

Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Вчитель має знайти найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріл, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.

Вчитель, який допоміг самостійному творчому пошуку вихованця, - двічі вчитель, тому що те, чого той досяг самостійно, має для нього особливу цінність.

Світосприйняття вчителя, його світоглядна позиція відіграє важливу роль у процесі викладання літератури, проте не може бути об’єктивним критерієм аналізу та оцінки художнього твору. Тому не варто нав’язувати учням свого сприйняття. Важливо, щоб в процесі аналізу художнього твору були збережені права дитини на власну думку, на свої переконання.

2.6. Висновок
Робота учнів над текстом художнього твору є складовою частиною усіх ланок процесу літературної освіти. Велике значення для її правильної організації має формування у школярів навичок роботи з текстом.

Однією з найважливіших умов засвоєння учнями художнього твору є підготовка до його сприйняття. Значна роль в усвідомленні змісту твору належить первинному читанню тексту, яке передбачає роботу над епізодом, постановку попередніх питань і завдань, коментування, виділення головного і другорядного, зіставлення, мікроаналіз.

Успішному засвоєнню тексту літературного твору сприяє аналіз, який може здійснюватись традиційними шляхами: за структурою, образами і проблемами; новими шляхами: текстуально, контекстуально, інтертекстуально, а також запропонованим і віднайденим самим вчителем.

Раціонально і систематично проведена робота над текстом не тільки має позитивний вплив на якість знань учнів, підвищує рівень їхньої літературної освіти, виробляє вміння і навички працювати з текстом, а ї виховує серйозне ставлення до літератури як навчального предмета, духовно збагачує, підвищує читацьку культуру.


Додаток 1

Для поглибленого вивчення тексту художнього твору слід використовувати загальні плани аналізу ліричних, епічних та драматичних творів, характеристику художнього образу, огляду літературних тенденцій. Звісно, такі пам’ятки розраховані на творче використання. Їх призначення – нагадати про основні моменти шкільного аналізу тексту. Етапи аналізу твору визначає сам читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.




План аналізу ліричного твору
1. Тема.

2. Ідея.


3. Образ автора або ліричного героя ( його думок, почуттів, переживань).

4. Композиція.

5. Жанр.

6. Особливості ритму, мелодики, темпоритму (система віршування, віршовий розмір, ритми).

7. Мова художнього твору (тропи, фігури та інше).

8. Зв’язок з певним напрямом, течією.




План аналізу епічного твору.
1. Тематика і проблематика.

2. Жанр.


3. Форма оповіді ( від імені автора, оповідача тощо).

4. Сюжетно-композиційні особливості ( позасюжетні елементи).

5. Простір и час.

6. Система образів і засоби їх розкриття.

7. Мова художнього твору.

8. Ідея. Задум письменника і його втілення.

9. Місце в історико-літературному процесі.


План аналізу драматичного твору
1. Жанрова природа тексту.

2. Конфлікт.

3. Особливості розвитку сценічної дії.

4. Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

5. Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

6. Тема та ідея.

7. Різні наукові та читацькі інтерпретації.

8. Місце в історико-літературному процесі.




Характеристика художнього образу
1. Еволюція героя.

2. Портрет.

3. Як характеризують героя предмети, що його оточують.

4. Поведінка, вчинки героя.

5. Зображення душевних переживань

6. Ставлення героя до інших персонажів, природи тощо.

7. Світогляд.

8. Мова героя.

9. Роль деталей у розкритті характеру.

10.Авторська характеристика.

11Характеристика героя іншими персонажами.

12.Читацьке сприйняття та оцінка образу в науково-критичній літературі.




Огляд літературних тенденцій
1. Визначити хронологічні межі періоду, про який мовиться.

2. З’ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

3. Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

4. Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори.

5. Визначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

6. Показати зв’язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

7. Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.
Додаток 2
Зразок аналізу ліричного твору

( В. Шекспір. Сонет №66)


Спочатку пронумеруємо рядки сонета і розіб’ємо текст на частини. Проаналізуємо кожну частину окремо. Прочитаємо 1-4 рядки, які створюють відповідний настрій і вводять читача в атмосферу вірша. Це експозиція ліричного твору, і перші два рядка містять опис факту об’єктивною істини, що став приводом для написання твору. Поставимо перед учнями запитання:

  • Від імені кого ведеться розповідь?

  • Яку функцію виконує ліричний герой?

  • Чому ліричний герой не хоче жити, що його так мучить?

Свої судження учні мають підтвердити словами з тексту. Потім розглянемо основну частину ( 5-12 рядки), в якій розкривається ставлення автора до зображеного з позиції ідеалу. Це ставлення визначає і стиль вірша – упорядковану систему мовних засобів. Тому доцільно дати учням завдання виділити слова, які виконують важливу роль у створенні стилю вірша. У цій частині міститься роздум поета про життя, де нахабство лізе в очі, честь котиться на дно, міць у намічів в полоні, розум зносить дурості огуду, матеріально страждає чесний бідняк, а лихвар багач живе у добрі, добро прислуговує злу.

Впадає в око, що співвідношення мовних засобів має антонімічний характер. Це потрібно автору для того, щоб дати моральну оцінку суспільства, в якому панують брехня і несправедливість, немає ходу творчості, замкнено рота думці. Поет в один ряд ставить дієслова: спостерігати, вдивлятись, знати, свідчити, які означають нарікання, гіркий жаль з приводу того, що не можна будь-що змінити.

Читання і аналіз 13-14 – го рядків допоможуть встановити ставлення автора до факту об’єктивної дійсності, а саме: стомлений тяжким життям поет не думає покинути цей світ, бо згадує про друга, якому важко буде без нього. А дружба понад усе.

Додаток 3
Зразок аналізу епічного твору

( О. Бальзак. „Гобсек”)
Для роботи з текстом можна запропонувати учням такі запитання і завдання:

1. У якій формі виражена авторська свідомість? Для чого письменник передоручає розповідь про життя лихваря адвокату Дервілю?

2. Який факт об’єктивної дійсності покладено в основу повісті?

3. За допомогою яких прийомів автору вдалося показати „зсередини” характери лихваря?

4. Хто такий Гобсек і що відомо про його минуле? Які деталі розкривають читачеві риси його натури і які якості породжені скупістю? Опираючись на текст, дайте коротку характеристику Гобсеку.

5. В ім’я чого Гобсек немилосердно мучить людей? Чи є в нього які-небудь ідеали? Який підсумок його життя? Вдалася чи ні його філософія?

6. Що пов’язує Гобсека з кожним із героїв повісті? Доля кого з героїв викликає співчуття і чому?

7. З ким із героїв світової літератури можна порівняти Гобсека? У чому довговічність образу героя?

8. Яке авторське ставлення до Гобсека? Як оцінюєте цього персонажа ви?

Додаток 4
Зразок характеристики художнього образу

( В. Шекспір. „Гамлет”)
1. Хто такий Гамлет? Чи можна за його вчинками і розмовами встановити, чим він займається? Яким ви його уявляєте?

2. Які якості притаманні героєві? Назвіть риси характеру, що допомагають йому досягти мети, і ті, що шкодять?

3. Про що вболіває Гамлет? Чому збільшується його сум? Чи є щось спільне у поглядах Гамлета і оточуючих його людей?

4. До чого прагне принц, дізнавшись про жахливу таємницю? Поясніть, чому герой чинить так, а не інакше?

5. Простежте за зміною почуттів героя і в яких епізодах це видно?

6. Наведіть вислів з твору, який свідчить про вплив характеру Гамлета на інших осіб?

7. Як автор ставиться до героя? У чому він бачить його трагедію?

8. Які суперечки ведуться навколо героя? Яке ваше ставлення до нього?



Додаток 5

Орієнтовні запитання

за текстом трагедії Гете „Фауст”.
1. Постановка попереджуваних запитань.

- Які причини розчарування Фауста в науці: нестача власних сил, незадовільний стан науки, якою він займається, складність поставлених перед ним завдань чи безсилля людського розуму взагалі?

- З якими надіями і поглядами на Бога і людську особистість починає він наукову діяльність?

- В чому полягає його основна помилка (ч. 1 дія 2)?

- Чим зумовлений договір Фауста з Мефістофелем: яке він має значення в житті Фауста і як характеризує його (ч.1 дія 4)?

- Яка думка Мефістофеля про людину взагалі і зокрема Фауста? Чому він говорить про Фауста, що „невеселі йому всі радощі земні”? (Пролог на небі).



2. Постановка запитань у процесі читання.

- Яке значення має сцена появи духа землі, як характеризує вона Фауста і як впливає на його духовний стан?

- Як дивиться Фауст на практичне життя і науку?

- Чому зближення з народом не може врятувати його від розчарування?


3. Постановка запитань після прочитання тексту.

- У чому подвійність особистості Фауста? Відокремте в ньому ці його розумові властивості, на основі яких його можна зарахувати до середньовічних метафізиків, від тих, за якими можна віднести до вчених, освічених людей нового часу.

- Як змінюються під впливом скептицизму і критики Фауста його погляди на завдання науки, на характер людських знань і на засіб вивчення природи? Як доповнюється характеристика Фауста у зв’язку з розвитком його кохання до Маргарити?

- Який влив виявляє ця любов на його душевний настрій?

- Під впливом яких міркувань Фауст вирішує віддатись цій людині, не дивлячись на пагубність її для Маргарити?
4. Постановка запитань узагальнюючого характеру

- Чи змінюються погляди Фауста після зустрічі з Мефістофелем?

- Чи вдасться Фаусту збагнути істину життя?
5. Постановка запитань, повязаних з осмисленням раніше вивченого.

- Якими рисами характеризується у „Пролозі на небі” земне життя на відміну від небесного?

- Чим пов’язані вони між собою?

- Яка загальна ідея твору?

- Як відображений у пролозі середньовічний світогляд?
Додаток 6

Коментарій до роману Ясанурі Кавабата

Тисячі журавлів”


Перед читанням роману „Тисяча журавлів” варто звернути увагу учнів на церемонію чаювання, так досконало відпрацьовану в Японії, що вона сприймається як ритуал поклоніння красі.

У романі Ясанурі Кавабата „Тисяча журавлів” багато уваги приділяється чайному обряду, який стає своєрідним символом твору, носієм головної ідеї.

Чайна церемонія-це засіб прилучення людини до добра, це свого рода ідеал людських стосунків.

Чайний дім – це оберег справедливості, чесності.

Кожний з гостей повинен увійти в чайну кімнату через низькі двері, вклонитися присутнім, тим самим поставити себе в однакове становище з ними. Перед тим, як сісти, вклонитись живописній сувії і квітці втоконамі ( ніші, розташованій трохи вище підлоги). У чайному домі панує тиша і спокій. Необхідні для рівноваги стану духа, почуттів і думок.

„Тяцо” – це шлях до чаю.

„Дзен” – давне вчення, мета якого проникнути в цілісність буття.

Автор будує свою естетику при цьому вченні, розглядаючи людину як одне з явищ природи.

Тисяча журавлів для японців – символ щастя і здійснення бажань.
Додаток 7

Зразок зіставлення художніх образів різних творів

Воланд і Мефістофель
Мефістофель і Воланд – дияволи-спокусники. Мефістофель презирає людину, не поважає її результати. Він з’являється, щоб доказати, що Фауст може „стати скотиною із скотин”, якщо спокусити його, пообіцяти щось приємне. Він відступить від своїх пошуків. На його думку, Фауст відрізняється від інших людей лише своїми примхами.

Воланд з’являється в Москві, щоб установити: змінилось чи ні людство. Його обурює аскетичне скудоумство людей, для яких немає не тільки Бога, а й диявола.

Гетевський Мефістофель грубуватий, цинічний, він дивиться на життя тверезо, без ідеалізації, реально оцінює речі, дотепний і лукавий. Прагнення руйнувати – його стихія. Але, руйнуючи старе, заперечуючи його, він не будує і нове. Мефістофель – абсолютне втілення заперечування, скепсису.

Воланд, професор чорної магії, виступає в ролі судді. Для цього він проводить жителів Москви через всілякі випробування, які ті, звичайно, не витримують. Він не агресивний, у чомусь навіть по-батьківські поблажливий і щедрий. Сталінська Москва, в якій він повинен був затриматись, щоб у ніч повного місяця дати свій традиційний бал, ніяких почуттів, крім гидливості, в ньому викликати не змогла.

Гете звернувся до образу Мефістофеля, щоб відобразити політику християнської церкви, яка віками прищеплювала людині думку: втихомир свою гордість, не прагни визнати те, що безсиле осягнути твій обмежений розум, лише божественний розум всесильний і всезнаючий, - підкорись йому.

Булгаковський Воланд повинен був показати шлях до пекла, але він побачив, що робота по скороченню душ на землі виконується вправно. Масове оболванювання громадян тут вже зроблене іншим, і Воланду залишається тільки винести вирок, що він і робить. Автор хотів підкреслити, що не диявол страшний йому і його улюбленим героям. Його, можливо, і не існує. Страшний відступ людей від вічних моральних законів.

Мефістофель і Воланд схожі у твердженні, що людина піддається низьким спокусам, не вміє розпоряджатись своїм розумом.

Урок 1


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка